Постанова № 74002169, 14.05.2018, Житомирський апеляційний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

__________

10002, м-н Путятинський, 3/65, телефон/факс: (0412) 481-604, 481-637 e-mail: inbox@apladm.zt.court.gov.ua

Справа № 806/1013/17

ПОСТАНОВА

іменем України

"14" травня 2018 р. м. Житомир

Житомирський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді Мацького Є.М.

суддів: Шевчук С.М.

Шидловського В.Б.,

за участю секретаря Єфремової О.С.,

сторін та їх представників:

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Житомирі апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "ОБІО", Головного управління ДФС у Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від "16" січня 2018 р. (судове рішення ухвалене суддею Токаревою М.С. в Житомирі, повний текст судового рішення складено 26.01.2018 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ОБІО" до Головного управління ДФС у Житомирській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 23.03.2017 №0004591401, №0004601406, №0004611302, №0004621302, №0004631302 та в частині №0004581401 , -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ОБІО" звернулося до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС у Житомирській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0004591401, №0004601406, №0004611302, №0004621302, №0004631302 у повному обсязі та №0004581401 в частині зменшення від"ємного значення об"єкту оподаткування по податку на прибуток в сумі 1342833 грн.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 16.01.2018 року позовні вимоги задоволено частково.

Визнано протиправними податкові повідомлення рішення Головного управління ДФС у Житомирській області №№ 004601406, 0004611302, 0004621302, 0004631302 від 23 березня 2017 року та скасовано їх.

В решті позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з Головного управління ДФС у Житомирській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ОБІО" понесені судові витрати в розмірі 6400 грн.

Не погоджуючись з таким рішенням, сторони звернулися з апеляційними скаргами.

Головне управління ДФС у Житомирській області, посилаючись на незаконність, необ'єктивність та необґрунтованість оскаржуваного рішення, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову в частині задоволення позовних вимог, та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Товариство з обмеженою відповідальністю "ОБІО", посилаючись на неповне з'ясування обставин у справі, що мають значення для її вирішення, ненадання належної оцінки усім наданим доказам та обґрунтуванням, просить скасувати постанову в частині відмови позовним вимогам та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, дослідивши доводи апеляційних скарг та перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Головного управління ДФС у Житомирській області не підлягає задоволенню, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ОБІО" слід задовольнити з огляду на наступне.

Судом встановлено, що Головним управлінням ДФС у Житомирській області було проведено планову виїзну документальну перевірку товариства з обмеженою з відповідальністю "ОБІО" з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства, та з питань дотримання вимог законодавства по єдиному соціальному внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2014 р. по 30.09.2014 р.

За результатами проведеної перевірки було складено акт № 123/06-30-14- 01/32828660 від 13.03.2017, у якому контролюючим органом зроблено висновок щодо допущення позивачем наступних порушень:

пп.134.1.1 п. 134.1 ст. 134, пп.138.1.1, п. 138.1, п. 138.2, п.138.4, пп. 138.10.3 п.138.10, ст.138, --.139.1.2, 139.1.9 п.139.1 ст.139, пп.140.4.2 п.140.4 ст. 140 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено від'ємне значення об'єкту оподаткування по податку на прибуток в сумі 5374615 грн. за 3 квартали 2016 р.;

п.44.1 ст.44, п.198.1, п.198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст.198, п. 189.1 ст. 189, п. 198.5, ст.198 Податкового кодексу України в результаті чого донараховано податку на додану вартість за 2014р. в сумі 351512,0 грн. в тому числі по періодах:

- січень 2014р. - 48217грн.;

- березень 2014р. - 94949грн.;

- серпень 2014р. - 208346грн.

та встановлено завищення від'ємного значення за вересень 2016 року., що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду в сумі 35649,0 грн.;

-п.2.11 гл.2, п.3.1 гл. З, п.3.2 гл.З "Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні", затвердженого постановою Правління Національного банку України від 5.12.2004 року № 637 щодо проведення готівкових розрахунків без подання одержувачем коштів платіжного документа, який би підтверджував сплату покупцем готівкових коштів на загальну суму 8145,50 грн.;

-пп.162.1.3, п.162.1, ст. 162, пп.164.1.2, п.164.1, ст.164, п. 167.1 ст. 167, пп.168.1.1, пп. 168.1.2 п. 168.1 ст.168, пп."а" п. 176.2 ст.176 ПКУ, а саме: встановлено випадки надання працівниками в бухгалтерію підприємства авансових звітів, в яких відсутні достовірні підтвердні документи встановленого зразка, на підставі чого визначено суму податкових зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб за період, що перевірявся, в сумі 1 261,59 грн. (в т.ч. за2014р - 193,50 грн.; за 2015 рік - 589,50 грн., за 2016 рік - 478,59 грн.);

-пп.162.1.3, п.162.1, ст. 162, пп.164.1.2, п.164.1, ст.164, п. 167.1 ст. 167, пп.168.1.1, пп. 168.1.2 п. 168.1 ст.168, пп."а" п. 176.2 ст.176 ПКУ та визначено суму податкових зобов'язань з військового збору за період, що перевірявся, на суму 102,83 грн., в т.ч. за 2015 рік - 58,95 грн., за 2016 рік - 43,88 грн.;

- п.п. 46.1 ст. 46, п.51.1, ст.51, п.176.2, ст.176 ПКУ та пп.3.2, пп.3.3 пп.3.4, пп. 3.5 п.З Порядку заповнення та подання податковими агентами податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку, затвердженого наказом Міндоходів і зборів України від 21.01.2014 № 49, наказом Міністерства Фінансів України від 13.01.2015 № 4. Підприємством не в повному обсязі відображено суми поворотної фінансової допомоги отриманої (поверненої) платнику податку (ознака доходу "153") за період з другого кварталу 2014р. по третій квартал 2016р.

На підставі вказаного акту відповідачем було винесено податкові повідомлення-рішення від 23.03.2017 №0004581401 про завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток в сумі 5374615 грн., №0004591401 про збільшення суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 379119 грн. у т.ч 303295 грн. - за податковими зобов'язаннями; 75824 грн. - за штрафними санкціями; №0004601406 про застосування штрафних санкцій в сумі 8145,50 грн. за порушення норм регулювання обігу готівки; №0004611302 про визначення суми податкового зобов'язання з військового збору в сумі 210,25 грн. у т.ч. 102,83 грн. - за грошовими зобов'язаннями та 65,31 грн. - за штрафними санкціями; 42,11 грн. - сума пені; №0004621302 про визначення суми грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб в сумі 2656,49 грн. у т.ч. 1261,59 грн. - за податковими зобов'язаннями; 915,07 грн. - за штрафними санкціями; 479,83 грн. - сума пені; №0004631302 про застосування штрафних санкцій в сумі 1020 грн.

Не погоджуючись з висновками фіскального органу про порушення платником податків норм податкового законодавства, платник податків звернувся до суду з позовом.

Суд першої інстанції дійшов до висновку про часткове задоволення позову та необхідність скасування податкових повідомлень-рішень №№ 004601406, 0004611302, 0004621302, 0004631302 від 23 березня 2017 року та відсутнісь підстав для задоволення позовних вимог щодо податкових повідомлень-рішень від 23.03.2017 №0004591401 та в частині №0004581401.

Суд апеляційної інстанції частково погоджується з висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Що стосується податкових повідомлень-рішень 004601406, 0004611302, 0004621302, 0004631302 від 23 березня 2017 року, суд апеляційної інстанції вважає вірними висновки суду першої інстанції щодо їх протиправності та зазначає наступне.

Підставою для винесення податкового повідомлення-рішення №№ 004601406, 0004611302, 0004621302 слугувало порушення позивачем вимог п.2.11 гл.2, п.3.1 гл.3 та п.3.2 "Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні", затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004р. №637, яке полягає у проведенні готівкових розрахунків без подання одержувачем коштів платіжного документа, який би підтверджував сплату покупцем готівкових коштів (відсутні достовірні підтвердні документи до звітів про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт) на загальну суму 8145,50 грн.

Склад фінансового правопорушення, передбаченого пунктами 2.11, 3.1, 3.2 Положення № 637, наявний у разі порушення правил видачі готівки під звіт і неналежне звітування за її отримання.

Абзацом 6 статті 1 Указу № 436/95 встановлена санкція за проведення готівкових розрахунків без подання одержувачем коштів платіжного документа (товарного або касового чека, квитанції до прибуткового ордера, іншого письмового документа), який би підтверджував сплату покупцем готівкових коштів, - у розмірі сплачених коштів.

Відповідно до пункту «а» підпункту 170.9.1 пункту 170.9 ст. 170 ПК податковим агентом платника податку під час оподаткування суми, виданої платнику податку під звіт та не повернутої ним протягом встановленого підпунктом 170.9.2 цього пункту строку, є особа, що видала таку суму, а саме: а) на відрядження - у сумі, що перевищує суму витрат платника податку на таке відрядження, розрахованій згідно із цим підпунктом.

Не є доходом платника податку - фізичної особи, яка перебуває у трудових відносинах із своїм роботодавцем або є членом керівних органів підприємств, установ, організацій, сума відшкодованих йому у встановленому законодавством порядку витрат на відрядження в межах фактичних витрат, а саме, на проїзд (у тому числі перевезення багажу, бронювання транспортних квитків) як до місця відрядження і назад, так і за місцем відрядження (у тому числі на орендованому транспорті), оплату вартості проживання у готелях (мотелях), а також включених до таких рахунків витрат на харчування чи побутові послуги (прання, чищення, лагодження та прасування одягу, взуття чи білизни), на найм інших жилих приміщень, оплату телефонних розмов, оформлення закордонних паспортів, дозволів на в'їзд (віз), обов'язкове страхування, інші документально оформлені витрати, пов'язані з правилами в'їзду та перебування у місці відрядження, в тому числі будь-які збори і податки, що підлягають сплаті у зв'язку із здійсненням таких витрат.

Зазначені в абзаці другому цього підпункту витрати не є об'єктом оподаткування цим податком лише за наявності підтвердних документів, що засвідчують вартість цих витрат у вигляді транспортних квитків або транспортних рахунків (багажних квитанцій), у тому числі електронних квитків за наявності посадкового талона та документа про сплату за всіма видами транспорту, в тому числі чартерних рейсів, рахунків, отриманих із готелів (мотелів) або від інших осіб, що надають послуги з розміщення та проживання фізичної особи, в тому числі бронювання місць у місцях проживання, страхових полісів тощо.

За змістом підпункту 170.9.2 пункту 170.9 статті 170 Податкового кодексу України передбачено, що Звіт про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт, подається за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику. Така форма та порядок складання звіту, затверджені Наказом міністерством фінансів України від 28 серпня 2015 року № 841 (далі Наказ № 841), що зареєстрований в Міністерстві юстиції України від 13 жовтня 2015 р. за № 1248/27693.

Відповідно до пункту 6 Наказу № 841 встановлено обов'язок складання Звіту підзвітною особою, що отримала такі кошти на підприємствах всіх організаційно-правових форм або у самозайнятої особи та передбачено необхідність заповнення всіх граф, крім «Звіт перевірено», «Залишок унесений (перевитрата видана) в сумі за касовим ордером» та «Звіт затверджено», яку підписує керівник (податковий агент).

Відповідно до п. 2.11 Положення затвердженого постановою Правління НБУ від 15 грудня 2004 року N 637 видача готівкових коштів під звіт або на відрядження (далі - під звіт) здійснюється відповідно до законодавства України. Видача відповідній особі готівкових коштів під звіт проводиться за умови звітування нею у встановленому порядку за раніше отримані під звіт суми. Звітування за одержані під звіт готівкові кошти здійснюється відповідно до законодавства України.

Відповідно до п. 3.1 названого Положення касові операції оформляються касовими ордерами, видатковими відомостями, розрахунковими документами, документами за операціями із застосуванням електронних платіжних засобів, іншими касовими документами, які згідно із законодавством України підтверджували б факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) готівкових коштів.

Згідно до пп. 1.2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні розрахунковий документ - документ встановлених форми та змісту (касовий чек, товарний чек, розрахункова квитанція, проїзний документ тощо), що підтверджує факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) коштів, купівлі-продажу іноземної валюти, надрукований у випадках, передбачених Законом України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг", і зареєстрований у встановленому порядку реєстратором розрахункових операцій або заповнений вручну.

Відтак, з обумовлених положень слідує, що працівник, який отримав кошти на відрядження або під звіт, має у встановлений термін після закінчення такого відрядження чи виконання дій, для яких отримано кошти, подати звіт встановленої форми. Витрати мають бути підтверджені належним чином складеними розрахунковими документами. У випадку відсутності належних документів, або неподання звіту, витрачені суми включаються до оподатковуваного доходу такої фізичної особи, а податковий агент має сплатити з цих сум податок на доходи фізичних осіб.

Відповідно до пункту 2.11 Положення № 637, видача готівкових коштів під звіт або на відрядження (далі - під звіт) здійснюється відповідно до законодавства України. Видача відповідній особі готівкових коштів під звіт проводиться за умови звітування нею у встановленому порядку за раніше отримані під звіт суми. Звітування за одержані під звіт готівкові кошти здійснюється відповідно до законодавства України.

Згідно з п.3.2 Положення № 637 касові операції, що проводяться відповідно до Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг", оформляються згідно з вимогами цього Закону.

Для підтвердження витрат, понесених працівником під час відрядження, він має надати, окрім рахунків готелів, проїзних квитків, видаткових накладних, інших первинних документів, також документи, що підтверджують здійснені готівкою чи за допомогою платіжних карток розрахунки, а саме: фіскальні касові чеки, розрахункові квитанції, спрощені розрахункові квитанції, чеки банкомата, сліпи, квитанції платіжних терміналів тощо.

Положенням про форму та зміст розрахункових документів, затвердженого наказом ДПА України від 01.12.2000 № 614, встановлені вимоги до змісту розрахункових документів та визначено їх обов'язкові реквізити.

Згідно з п. 2.1 цього Положення, у разі відсутності хоча б одного з обов'язкових реквізитів розрахункових документів, а також недотримання сфери призначення, документ не є розрахунковим.

Відповідно до п. 5.1 Положення розрахункова квитанція - це розрахунковий документ, бланк якого виготовлений друкарським способом, а окремі реквізити заповнюються від руки або шляхом проштамповування при реєстрації розрахункових операцій за товари (послуги) або при видачі коштів покупцеві у разі повернення товару, рекомпенсації послуги, прийняття цінностей під заставу та в інших випадках.

Дана норма містить також чітко визначений перелік реквізитів, які є обов'язковими до заповнення у розрахунковій квитанції.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відсутності факту правопорушення, передбаченого пунктами 2.11, 3.1, 3.2 Положення № 637 внаслідок виконання підзвітними особами обов'язку щодо подання звіту про використання коштів у порядку, передбаченому чинним законодавством, та підтвердження фактів використання отриманих сум первинними документами.

Як вбачається з матеріалів справи, підзвітні особи позивача до авансових звітів подавали належні письмові документи, які підтверджують сплату покупцем готівкових коштів.

Посилання скаржника на окремі недоліки первинних документів не спростовує висновків суду першої інстанції щодо реального здійснення витрат підзвітними особами Товариства на загальну суму 8145,50 грн. за такими документами.

Відтак, відсутність складу фінансового правопорушення, передбаченого пунктами 2.11, 3.1, 3.2 Положення № 637, обумовлює безпідставність застосування до платника податків штрафних (фінансових) санкцій на підставі абзацу 6 статті 1 Указу № 436/95 та винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Жодних спростувальних доводів щодо порушень судом першої інстанції норм матеріального права відповідачем в апеляційній скарзі не наведено.

Враховуючи вищенаведене, суд першої інстанції дійшов обгрунтованих висновків про протиправність податкових повідомлень-рішень від 23.03.2017 року №0004601406 про застосування штрафних санкцій в сумі 8145,50 грн. за порушення норм регулювання обігу готівки, №0004611302 про визначення суми грошового зобов'язання з військового збору в сумі 210,25 грн., № 0004621302 про визначення суми грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб в сумі 2656,49 грн.

Підставою для винесення податкового повідомлення-рішення №0004631302 від 23.03.2017 слугувало те, що підприємством не в повному обсязі відображено суми поворотної фінансової допомоги отриманої (поверненої) платником податку (ознака доходу "153") за період з другого кварталу 2014 по третій квартал 2016.

Відповідно із п.п.165.1.31. п.165.1 ст.165 Податкового кодексу України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включаються основна сума поворотної фінансової допомоги, наданої платником податку іншим особам, яка надається йому, основна сума поворотної фінансової допомоги, що отримується платником податку.

За приписами п.119.2 ст.119 ПК України неподання, подання з порушенням встановлених строків, подання не у повному обсязі, з недостовірними відомостями або з помилками податкової звітності про суми доходів, нарахованих (сплачених) на користь платника податків, суми утриманого з них податку, а також суми отриманої оплати від фізичних осіб за товари (роботи, послуги), якщо такі недостовірні відомості або помилки призвели до зменшення та/або збільшення податкових зобов'язань платника податку та/або до зміни платника податку тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 510 гривень.

Ті самі дії, вчинені платником податків, до якого протягом року було застосовано штраф за таке саме порушення, тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 1020 гривень.

Аналіз наведеної норми свідчить, що відповідальність передбачена вказаною статтею може настати лише у разі якщо такі недостовірні відомості або помилки призвели до зменшення та/або збільшення податкових зобов'язань платника податку та/або до зміни платника податку.

Контролюючим органом не надано суду доказів про факт заниження позивачем податкових зобов'язань по податку з доходів фізичних осіб, а отже не доведено факт порушення ним п.119.2. ст. 119 Податкового кодексу України.

Відтак, вищевикладені доводи спростовують висновки відповідача про порушення ТОВ "ОБІО" вимог податкового законодавства, викладені в акті перевірки.

З огляду на викладене у відповідача не було підстав для застосування до позивача штрафних санкцій передбачених п.119.2 ст.119 ПК України та винесення податкового повідомлення-рішення № 0004631302.

Колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про безпідставність застосування відповідачем до позивача штрафних санкцій передбачених п.119.2 ст.119 ПК України та винесення податкового повідомлення-рішення № 0004631302.

Щодо податкових повідомлень-рішень від 23.03.2017 №0004581401 про завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток в частині 1342833 грн. та №0004591401 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 379119 грн., суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Підставою для винесення спірних повідомлень-рішень стало невизнання відповідачем врахованих підприємством у 2014 році у складі витрат та податкового кредиту вартості отриманих та оплачених транспортно-експедиційних послуг від ПП "Автоплюс+".

Суд першої інстанції відмовив в задоволенні позовних вимог в частині щодо податкових повідомлень-рішень від 23.03.2017 №0004591401 та в частині №0004581401 і підставою слугували матеріали кримінального провадження №32014060000000085 та акт № 123/06-30-14- 01/32828660 від 13.03.2017.

Підставою для податкового повідомлення-рішення від 23.03.2017 №0004581401 стали висновки відповідача про те, що підприємство у 2014 році відносило до складу витрат , що враховуються при визначенні об'єкту оподаткування, транспортно-експедиційні послуги від ПП "Автоплюс+", по яким не доведено факт виробничого використання на загальну суму 1342833 грн.

Відповідач вважає, що доказом невикористання у господарській діяльності отриманих транспортно-експедиційних послуг від ПП "Автоплюс+" є отримана під час проведення планової документальної перевірки податкова інформація про те, що 03.09.2014 року слідчим управлінням фінансових розслідувань ГУ ДФС у Житомирській області в Єдиному реєстрі досудових розслідувань зареєстровано кримінальне провадження № 32014060000000085, яким встановлено, що директор ПП "Автоплюс+" ОСОБА_2 діючи умисно, протиправно, шляхом незаконного формування податкового кредиту з ПДВ та валових витрат, внаслідок відображення в документах бухгалтерської та податкової звітності, фінансово господарських операцій з ТОВ "Ярмак Трейд", ТОВ"Камфорд Естейт", ТОВ "Інтертрейд", ТОВ "Ладготрейд", ТОВ " ТГН Торг", ТОВ "Рокдейл" та ТОВ "Бігфорг" які фактично не є постачальниками послуг для "ПП "Автоплюс +" та створені з метою надання податкової вигоди третім особам і містять ознаки фіктивності, ухилився від сплати податків.

Колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги позивача про те, що судом першої інстанції не надана належна оцінка доказам позивача щодо невідповідності акту перевірки вимогам законодавства та безпідставно здійснено посилання на матеріали кримінального провадження при відсутності судового рішення про результати розгляду.

Відповідно до п. 78.8 ст. 78 ПК України, порядок оформлення результатів документальних позапланових перевірок встановлено статтею 86 цього Кодексу.

Одночасно, наказом Міністерства фінансів України №727 від 20.08.2015 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26.10.2015 за №1300/27745) затверджено Порядок оформлення результатів документальних перевірок дотримання законодавства України з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства платниками податків - юридичними особами та їх відокремленими підрозділами (далі по тексту Порядок №727), згідно п. 5 Розділу ІІ якого зазначено, що факти виявлених порушень законодавства з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об"єктивно та повною мірою з посиланням на первинні документи, регістри податкового та бухгалтерського обліку, фінансової та іншої звітності, інші документи, пов"язані з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів, ведення/складання яких передбачено законодавством, або отримані від інших суб"єктів господарювання, органів державної влади, у тому числі іноземних держав, правоохоронних органів, а також податкову інформацію, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Також, абз. 2 п. 4 Розділу ІІІ Порядку №727 передбачено, що у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті документальної перевірки фактом порушення необхідно: чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів (міжнародних договорів, згода на обов"язковість яких надана Верховною Радою України і якими регулюються питання оподаткування), що порушені платником податків, зазначити період (календарний день, місяць, квартал, півріччя, три квартали, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків та господарську операцію, при здійсненні якої вчинено це порушення; зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку, навести регістри бухгалтерського обліку, кореспонденцію рахунків операцій та інші документи, пов"язані з обчисленням і сплатою податків, зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення.

Отже, контролюючий орган може встановити наявність або відсутність порушень платником податків вимог податкового, валютного та іншого законодавства виключно за наслідками дослідження первинних документів такого платника податків.

Згідно з установчими документами та даними довідки ЄДРПОУ основним видом діяльності ТОВ "Обіо" є виробництво неметалевих мінеральних виробів, не віднесених до інших групувань.

Умовами укладених із покупцями договорів купівлі-продажу продукції серед іншого передбачена доставка виробленої позивачем продукції до складів покупців.

Через відсутність власних транспортних засобів, позивач користувався послугами надавачів транспортних послуг, зокрема і ПП "Автоплюс".

З матеріалів справи вбачається та зазначено в акті перевірки, що на підставі ухвали слідчого судді Богунського райнного суду м.Житомира Кузнецової Д.В. № 295/14697/14-к від 24.09.2014 року ст. лейтенантом податкової міліції Кушнюк І.Ю. проведено вилучення первинних документів на підставі протоколу тимчасового доступу до речей та документів від 09.10.2014 року. Відповідно до опису вилучених оригіналів документів у ТОВ "Обіо" вилучено: реєстр договорів заявок по ПП "Автоплюс+" та оригінали зазначених в них документів ; реєстр ярликів на завантеження по ПП "Автоплюс+" та оригінали зазначених в них документів; реєстр актів виконаних робіт по ПП "Автоплюс+" та оригінали зазначених в них документів; реєстр податкових накладних по ПП "Автоплюс+" та оригінали зазначених в них документів; реєстр платіжних доручень по ПП "Автоплюс+" та оригінали зазначених в них документів; реєстр товарно-транспртних накладних по ПП "Автоплюс+" та оригінали зазначених в них документів.

Факт наявності первинних документів, які містять необхідну інформацію для ідентифікації осіб, що брали участь у господарській операції, підтверджується змістом опису вилучених документів від 09.10.2014 року.

Аналіз акту перевірки свідчить про його невідповідність вимогам, встановленим у Порядку №727, оскільки не містить доказів на підтвердження фактичної перевірки вилучених оригіналів документів ревізорами-інспекторами, також, ні в акті перевірки, ні в додатках до нього не наведено опису таких документів із зазначенням назви, дати номера документа.

Відповідно до п. 85.9 ст. 85 Податкового кодексу, у разі коли до початку або під час проведення перевірки оригінали первинних документів, облікових та інших регістрів, фінансової та статистичної звітності, інших документів з питань обчислення і сплати податків та зборів, а також виконання вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, були вилучені правоохоронними та іншими органами, зазначені органи зобов'язані надати для проведення перевірки контролюючому органу копії зазначених документів або забезпечити доступ до перевірки таких документів.

Такі копії, засвідчені печаткою та підписами посадових (службових) осіб правоохоронних та інших органів, якими було здійснено вилучення оригіналів документів, або яким було забезпечено доступ до перевірки вилучених документів, повинні бути надані протягом трьох робочих днів з дня отримання письмового запиту контролюючого органу.

У разі якщо документи, зазначені в абзаці першому цього пункту, було вилучено правоохоронними та іншими органами, терміни проведення такої перевірки, у тому числі розпочатої, переносяться до дати отримання вказаних копій документів або забезпечення доступу до них.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач не звертався із письмовим запитом в межах даної перевірки до відповідного правоохоронного органу про надання копій або забезпечення доступу до перевірки таких документів.

Однак вищенаведене судом першої інстанції не було враховано.

Як свідчать матеріали справи, судом першої інстанції при розгляді справи також не було вжито належних та достатніх визначених законом заходів, спрямованих на з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Крім того, при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні оцінюватися відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку, а відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Відтак, кримінальні провадження, порушені відносно посадових осіб контрагентів Товариства та обвинувальний вирок відносно них, в жодному разі не можуть бути підставою для твердження про протиправність дій позивача, а відповідно і донарахування йому податкових зобов'язань.

У разі наявності у державних органів інформації про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 у справі "Інтерсплав проти України").

Колегія суддів також бере до уваги, що матеріали справи не містять доказів наявності обвинувального вироку відносно посадових (службових) осіб ПП "Автоплюс+" щодо фіктивної підприємницької діяльності або рішення суду про визнання укладених з цим підприємством угод недійсними.

Щодо повідомлення-рішення від 23.03.2017 року № 0004591401 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 379119 грн., колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПКУ встановлено, що до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України.

Пунктом 198.2 ст. 198 ПКУ передбачено, що датою виникнення платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПКУ, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПКУ встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 31-11 статті 201 цього Кодексу. У разі, коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 ПКУ податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 ПК, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Статтею 1 Закону України від 16.07.1999 р. № 996-ХІV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки, акти тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції та за наявності всіх реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Відповідно до статті 1 Закону України від 16.07.1999 р. № 996-ХІV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Тобто, визначальною і обов'язковою ознакою господарської операції є реальна зміна майнового стану платника податків, що також відповідає і кореспондує з нормами ПК. Необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість, є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Із наведеного випливає, що позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за порушення продавцем правил здійснення господарської діяльності, а визначальним фактором для формування податкового кредиту платником ПДВ є рух товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника податку та наявність у платника податків виданої йому продавцем товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства.

При цьому сама собою фіктивність контрагента платника податків, а так само невиконання своїх податкових зобов'язань контрагентами платника податків не можуть бути безумовним свідченням недостовірності даних податкового обліку платника податків, який ці дані задекларував. Також наявність або відсутність матеріально - технічної бази у контрагента господарюючого суб'єкта не є передумовою для визначення господарської компетенції останнього та не має правового значення для вирішення питання про наявність наміру сторін на реальне настання правових наслідків, обумовлених укладеними угодами або порушення позивачем правил оподаткування.

Акт перевірки не містить доказів про відсутність чи неправильне заповнення податкових накладних. Зміст акту перевірки не містить доказів, якими б підтверджувалась нереальність операцій із отримання послуг від ПП "Автоплюс+".

Судові рішення, які б визнавали недійсними правочини між ТОВ «ОБІО» та його контрагентами, відсутні.

Позивач як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за порушення контрагентом правил здійснення господарської діяльності та/або податкової дисципліни.

Контролюючим органом не надано будь-яких доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість формування позивачем витрат за господарським операціям із зазначеним контрагентом, зокрема вироку відносно позивача чи його контрагента суду надано не було, а сам по собі факт порушення кримінальної справи не може слугувати належним доказом фіктивності господарських операцій.

За таких підстав, при прийнятті спірних податкових повідомлень-рішень суб'єкт владних повноважень діяв всупереч встановленому законом порядку, необґрунтовано, без з'ясування необхідних обставин, що мали значення для прийняття рішень, тому

Статтею 61 Конституції України регламентовано принцип індивідуальної відповідальності і жодною нормою чинного законодавства не визначено прямої залежності між правомірністю формування платником податків показників його податкової звітності та діями його контрагента та/або відповідних посадових осіб і для формування показників податкової звітності необхідним є лише встановлення факту здійснення господарської операції та підтвердження її відповідними первинними бухгалтерськими документами.

Згідно зі ст. 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Податковий орган відповідно до принципу офіційності повинен доводити в суді фіктивність господарської операції як підстави для нарахування платникові податків податкових зобов'язань та правомірності прийняття свого рішення.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду від 29 березня 2018 року № К/9901/6497/18 826/3498/15, постанові Верховного Суду України від 27.10.2015 р. у справі 2а-10463/10/0870.

При цьому, апеляційний суд враховує правову позицію Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), викладену в п. 50 рішення від 14 жовтня 2010 року у справі « Щокін проти України», в якому ЄСПЛ, зокрема зазначив, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним. Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).

У висновках Європейського суду з прав людини, викладених в рішенні від 01.07.2003 р. по справі «Суомінен проти Фінляндії» зазначається, що саме орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Таким чином, враховуючи вищевикладені обставини та оцінивши докази у їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Житомирській області від 23.03.2017 року №0004591401, №0004581401 в частині 1342833 грн. є протиправними, а відповідачем, який є суб'єктом владних повноважень, всупереч вимогам ч. 2 ст. 77 КАС України, не доведено правомірність його прийняття.

Згідно із п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Враховуючи, вищенаведене, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції не відповідають встановленим обставинам по справі, в той час як доводи апеляційної скарги спростовують позицію суду, викладену в оскаржуваному судовому рішенні, підтверджують допущення судом першої інстанції порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині відмови в задоволенні позову з прийняттям нового судового рішення.

У відповідно до вимог ч. 6 ст. 139 КАС України якщо суд апеляційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до ч.1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Отже, судовий збір в сумі 38745 грн., сплачений за подання апеляційної скарги, підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Житомирській області на користь позивача.

Керуючись ст.ст. 308, 310, 315 321, 322, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Житомирській області залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ОБІО" задовольнити, рішення Житомирського окружного адміністративного суду від "16" січня 2018 р. в частині відмови в задоволенні позову скасувати.

Прийняти в скасованій частині нову постанову, якою адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ОБІО" задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 23.03.2017 року №0004591401, №0004581401 в частині 1342833 грн.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ОБІО" судові витрати по сплаті судового збору в сумі 38745 (тридцять вісім тисяч сімсот сорок п'ять) грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Житомирській області.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя Є.М. Мацький

судді: С.М. Шевчук

В.Б. Шидловський

Повне судове рішення складено "15" травня 2018 р.