Постанова № 74001830, 15.05.2018, Вінницький апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 813/2917/17

Головуючий у 1-й інстанції: Кухар Н.А.

Суддя-доповідач: ОСОБА_1

15 травня 2018 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Залімського І. Г.

суддів: Сушка О.О. Смілянця Е. С.

секретар судового засідання: Черняк А.В.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги Львівського апеляційного адміністративного суду та Державної судової адміністрації України на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2017 року (ухвалену 22 листопада 2017 року, повний текст якої складено 27 листопада 2017 року) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Львівського апеляційного адміністративного суду, Державної судової адміністрації України про визнання протиправними дій, стягнення недоплаченої суддівської винагороди,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_2 звернулась до Львівського окружного адміністративного суду із позовом до Львівського апеляційного адміністративного суду, Державної судової адміністрації України в якому, з урахуванням уточнення позовних вимог, просила суд: визнати протиправними дії територіального управління Державної судової адміністрації України в Львівській області щодо нарахування та виплати з 01.01.2017 суддівської винагороди судді Львівського апеляційного адміністративного суду Левицькій Наталії Георгіївні виходячи, розмір якої визначається, виходячи із базового посадового окладу у розмірі 10 мінімальних заробітних плат помножено на коефіцієнт 1,1, із застосуванням розрахункової величини мінімальної заробітної плати, встановленого Законом України «Про державний бюджет України на 2017 рік»; стягнути на користь ОСОБА_2 з Державної судової адміністрації України недоплачену суддівську винагороду за січень, лютий, березень 2017 року в сумі 61200,00 грн за вирахуванням із вказаної суми податків та інших обов'язкових платежів; відповідно до вимог ч.1 ст.267 КАС України допустити до негайного виконання постанову суду в частині стягнення суддівської винагороди за один місяць.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2017 року позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Львівського апеляційного адміністративного суду щодо нарахування та виплати з 01.01.2017 суддівської винагороди судді Львівського апеляційного адміністративного суду Левицькій Наталії Георгіївні виходячи із посадового окладу у розмірі 10 мінімальних заробітних плат. Зобов'язано Львівський апеляційний адміністративний суд перерахувати з 01.01.2017 року судді Львівського апеляційного адміністративного суду Левицькій Наталії Георгіївні суддівську винагороду виходячи з розміру посадового окладу в сумі 32000 грн з коефіцієнтом 1,1 та провести виплату суддівської винагороди з урахуванням вже виплачених сум. В решті позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням в частині задоволення позову, відповідачі подали апеляційні скарги, в яких просили постанову Львівського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2017 року скасувати, прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неповного з’ясування обставин справи і, як наслідок, невірного вирішення справи та прийняття необґрунтованого рішення.

В обґрунтування апеляційних скарг зазначено, що з урахуванням положень Закону України від 06.12.2016 №1774-VІII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (далі - Закон №1774-VІII) відсутні правові підстави для виплати позивачу з 01.01.2017 суддівської винагороди виходячи з місячного розміру посадового окладу 32000 грн. Чинним законодавством України з січня 2017 року встановлено посадовий оклад судді апеляційного суду до проходження кваліфікаційного оцінювання в розмірі 10 мінімальних заробітних плат з коефіцієнтом 1,1 . При цьому, з урахуванням приписів Закону №1774-VII, мінімальна заробітна плата як розрахункова величина застосовується в розмірі 1600,00 грн.

Також відповідачі, в спростування посилань суду першої інстанції на рішення Конституційного ОСОБА_3 України від 14.12.2011 №18-рп/2011 щодо звуження змісту та обсягу гарантій незалежності суддів, зазначили, що розмір грошового утримання позивача з 01.01.2017 фактично не зменшився. Крім того, відповідачі звертають увагу на рішення Конституційного ОСОБА_3 України від 25.01.2012 №3-рп/2012, від 26.12.2011 №20-рп/2011 та від 25.01.2012 №3-рп/2012.

Позивач подала відзив на апеляційні скарги відповідачів в якому вказала на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції.

Також позивач зауважила, що відповідно до ч. 3 ст. 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 №2453-VI (далі - Закон №2453-VI) посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат, а посадовий оклад судді апеляційного суду пропорційно до посадового окладу судді місцевого суду з коефіцієнтом 1,1. Статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" встановлено у 2017 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі 3200 грн. Відтак, посадовий оклад судді апеляційного суду має становити 32000 грн з коефіцієнтом 1,1. Однак, відповідачем за січень, лютий, березень 2017 року, в порушення зазначених норм, нараховано та виплачено позивачу суддівську винагороду з розрахунку посадового окладу в розмірі 16000 грн. За таких обставин, дії Львівського апеляційного адміністративного суду щодо нарахування та виплати суддівської винагороди за січень, лютий, березень 2017 року у меншому розмірі, ніж встановлено Законом, позивач вважає протиправними.

Представник Державної судової адміністрації України подав клопотання про розгляд справи за його відсутності в порядку письмового провадження.

Позивач та Львівський апеляційний адміністративний суд повноважних представників у судове засідання не направили, хоча повідомлялись про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, що підтверджується матеріалами справи.

Згідно ч.2 ст.313 КАС України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, колегія суддів визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Встановлено, що Указом Президента України №1205/2001 від 10.12.2001 року ОСОБА_2 призначена суддею господарського суду Львівської області строком на п'ять років.

Постановою Верховної Ради України від 15.03.2007 року №750-V позивача обрано на посаду судді місцевого господарського суду Львівської області безстроково.

Постановою Верховної Ради України від 07.06.2012 року №49210-VІ позивача обрано на посаду судді Львівського апеляційного адміністративного суду безстроково.

Позивач не проходила кваліфікаційного оцінювання на підтвердження відповідності займаній посаді (здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді), а відповідно до довідки про заробітну плату для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці посадовий оклад позивача становив 17600,00 грн.

Вважаючи, що посадовий оклад судді апеляційного суду має становити 32000 грн. з коефіцієнтом 1,1, позивач звернулась до суду із даним позовом.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, посадовий оклад судді апеляційного суду, який не пройшов кваліфікаційне оцінювання визначається відповідно до ст.133 Закону №2453-VI, та становить 10 мінімальних заробітних плат помножено на коефіцієнт 1,1. В той же час, пунктом З розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1774-VIIІ, який набрав чинності 01.01.2017, установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.

До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600 гривень.

Однак, як зазначено судом, на конституційному рівні законодавцем закріплено фінансове забезпечення судді в розмірі суддівської винагороди, яка визначається виключно відповідним законом про судоустрій, при цьому матеріальне забезпечення судді є невід'ємною частиною гарантій незалежності суддівської влади.

Враховуючи, що законодавцем не вносилися зміни до Закону №2453-VI в частині розміру суддівської винагороди, у тому числі й розрахункової величини з огляду на яку здійснюється її нарахування, та зважаючи на гарантію передбачену ч.2 ст.130 Конституції України, стосовно встановлення розміру винагороди судді виключно законом про судоустрій, суд дійшов до висновку, що застосування відповідачем при виплаті позивачу суддівської винагороди пункту 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VІІІ порушує гарантоване державою право на належне матеріальне забезпечення судді як одну із складових його незалежності.

Колегія суддів не погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції та враховує викладене нижче.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В силу ч. 1 ст. 135 Закону України від 02.06.2016 № 1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон №1402-VІІІ), суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Згідно ч. 3 ст. 135 Закону №1402-VІІІ базовий розмір посадового окладу судді визначається виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

В той же час, пунктом 23 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VІІІ встановлено, що до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України «Про судоустрій та статус суддів».

Таким чином, для суддів, які не пройшли кваліфікаційне оцінювання, розмір суддівської винагороди слід визначати за положеннями Закону №2453-VІ.

На час розгляду цієї справи позивач не проходила кваліфікаційного оцінювання на предмет підтвердження здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді чи відповідності займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п'ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом України від 02.06.2016 №1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», що передбачено пп. 4 п. 16-1 Перехідних положень Конституції України, п. 22 Розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII.

У відповідності до ч. 3 ст. 133 Закону № 2453-VІ посадовий оклад судді встановлюється виходячи з розміру мінімальної заробітної плати.

Статтею 8 Закону України від 21.12.2016 № 1801-VIII «Про Державний бюджет України на 2017 рік» визначено, що у 2017 році розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня становить 3200 гривень.

Згідно зі ст. 7 Закону України від 21.12.2016 № 1801-VIII «Про Державний бюджет України на 2017 рік» з 1 січня 2017 року прожитковий мінімум для працездатних осіб встановлений у розмірі 1600 грн.

Пунктом 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774 встановлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600 гривень.

На час розгляду справи, Закон № 1774-VІІ не визнаний неконституційним.

Крім цього, Закон № 1774-VІІ прийнятий пізніше у часі за норми статті 133 Закону № 2453-VІ, тому при подоланні колізій положень нормативно-правового(их) акту(ів) рівної юридичної сили слід надавати перевагу тому, що прийнятий пізніше, тобто, Закону № 1774-VІІ.

Про необхідність пріоритетного застосування положень Закону № 1774-VІІ додатково свідчить також і пряма вказівка законодавця, висловлена ним у п. 9 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону: до приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом вони застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Колегія суддів також звертає увагу, що у зв`язку з прийняттям Закону № 1774-VІІ не відбулось зменшення розміру суддівської винагороди, яку фактично отримувала позивач до його ухвалення: з 01.12.2016 розмір мінімальної заробітної плати становив 1600 гривень (абз. 2 ст. 8 Закону України від 25.12.2015 № 928-VІІІ «Про Державний бюджет України на 2016 рік»), так само як і з 01.01.2017 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб становить 1600 гривень (абзац 4 статті 7 Закону України від 21.12.2016 № 1801-VІІІ «Про Державний бюджет України на 2017 рік»), а тому права позивача ніяким чином не порушені.

В цій частині колегія суддів також вважає обґрунтованими посилання відповідачів на рішення Конституційного ОСОБА_3 України: від 25.01.2012 №3-рп/2012 згідно якого рівень державних гарантій права на соціальний захист має відповідати Конституції України, а мета і засоби зміни механізму нарахування соціальних виплат та допомоги - принципам пропорційності і справедливості; від 26.12.2011 №20-рп/2011 в якому зазначено, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними, а механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства; від 25.01.2012 №3-рп/2012 за яким зміна механізму нарахування соціальних виплат та допомоги повинна відбуватися відповідно до критеріїв пропорційності та справедливості і є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів власне сутність змісту права на соціальний захист.

Таким чином, обрахування позивачу розміру суддівської винагороди відповідає приписам чинного законодавства.

Крім того, згідно з ч. 1 ст. 51 Бюджетного кодексу України керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.

Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до ст. 119 Бюджетного кодексу України нецільовим використанням бюджетних коштів є їх витрачання на цілі, що не відповідають: бюджетним призначенням, встановленим законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет); напрямам використання бюджетних коштів, визначеним у паспорті бюджетної програми (у разі застосування програмно-цільового методу у бюджетному процесі) або в порядку використання бюджетних коштів; бюджетним асигнуванням (розпису бюджету, кошторису, плану використання бюджетних коштів).

Враховуючи те, що Законом України «Про державний бюджет України на 2017 рік» від 21.12.2016 № 1801-VIII видатки на оплату суддів, що не пройшли кваліфікаційне оцінювання, виходячи з посадового окладу 32000,00 грн з урахуванням коефіцієнту, не передбачені, відповідачі не мали правових підстав для перерахунку та виплати суддівської винагороди позивачу поза межами видатків державного бюджету на його оплату праці.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного ОСОБА_3 України від 13.07.2016 у справі №820/4653/15 та в постанові Верховного ОСОБА_3 від 07.02.2018 у справі №825/933/17.

Здійснивши системний аналіз норм чинного законодавства, колегія суддів вважає, що відповідачі при виплаті позивачу суддівської винагороди діяли на підставі, в межах і спосіб передбачені Конституцією України та Законами України, а тому право позивача на передбачений Законом України «Про судоустрій і статус суддів» розмір суддівської винагороди, виходячи з посадового окладу в 10 мінімальних заробітних плат, визначених ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» за січень, лютий, березень 2017 року не порушене.

У відповідності із ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до п.2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Зважаючи на те, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим, що призвело до неправильного вирішення справи, рішення суду першої інстанції належить скасувати і ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

апеляційні скарги Львівського апеляційного адміністративного суду та Державної судової адміністрації України задовольнити.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Львівського апеляційного адміністративного суду, Державної судової адміністрації України про визнання протиправними дій, стягнення недоплаченої суддівської винагороди скасувати.

Ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову відмовити.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Постанова суду складена в повному обсязі 15 травня 2018 року.

Головуючий ОСОБА_1 Судді ОСОБА_3 ОСОБА_4