Постанова № 73998592, 14.05.2018, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 травня 2018 рокуЛьвів№ 876/1375/18

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Сапіги В.П.,

суддів: Довгої О.І., Запотічного І.І.,

за участі секретаря судових засідань ОСОБА_1,

позивачів ОСОБА_2, ОСОБА_3,

представника відповідача ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_3, ОСОБА_5 на рішення Львівського окружного адміністративного суду 16 січня 2018 року, ухвалене під головуванням судді Гавдика З.В. в м. Львові, повне судове рішення складено 26.01.2018, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_5 до Головного управління Держгеокадастру у Львівській області про зобов’язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_3 звернулись в суд з адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, в якому із врахуванням уточнень просять зобов’язати відповідача у місячний строк з дня набрання постанови законної сили вчинити перегляд заявлених клопотань ОСОБА_2 від 25.05.2017 і 23.06.2017 та ОСОБА_5 від 17.07.2017 та ОСОБА_3 від 12.03.2016 з метою задоволення клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність кожному для ведення особистого селянського господарства та садівництва на підставі п. 2 ч. 4 ст. 105 та п. 2 ч. 2 ст. 162 КАС України; зобов’язати відповідача у місячний строк з дня набрання постанови законної сили вчинити перегляд клопотання ОСОБА_2 від 01.01.2016 по факту скасованого рішення № БП-124/0-305/6-16 від 20.01.2016 по справі 813/221/16 від 30.03.2016 з метою задоволення клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність кожному для ведення особистого селянського господарства на підставі п. 2 ч. 4 ст. 105 та п. 2 ч. 2 ст. 162 КАС України.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що звертаючись до відповідача із заявами про виділення земельної ділянки згідно вимог законодавства відповідач своїми листами відмовляв позивачам у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Позивачі не згідні із такими відмовами відповідача у наданні дозволу, оскільки відсутність погодження у органах місцевого самоврядування не є підставою для відмови, а також не може бути підставами для відмов проект змін меж населеного пункту та санітарно захисні зони земель залізниці.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду 16.01.2018 відмовлено у задоволенні позову.

Не погодившись з ухваленням такого рішення, його оскаржили ОСОБА_3 та ОСОБА_5, подавши апеляційну скаргу. Вважають дане рішення протиправним, так як прийнято всупереч їхнього законного права та не достатньо вмотивоване. Також є необґрунтованим у зв'язку з тим, що судом було неправильно встановлено обставини, які мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, а також порушення норм процесуального права та застосуванні норм права. Просять його скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

У доводах апеляційної скарги зазначають, зокрема, що у своїх запереченнях відповідач посилається на факти котрі не мали місця і суд це зарахував. Також суд відхилив докази, надані суду для підтвердження прийняття протиправних рішень, та визнав такими, що не можуть служити підставою для зобов'язання відповідача прийняти конкретне рішення. Таким чином, суд діяв у супереч завданням адміністративного судочинства. Крім того, в порушення норм процесуального права суд не зарахував аргументи позивачів у формі доводів на спростування заперечень відповідача та чомусь зарахував тільки заперечення відповідача. В основу рішення суд поклав нормативно-правовий акт - постанову Кабінету Міністрів України від 07.06.2017 №413 «Деякі питання удосконалення управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними», яка не має юридичної сили та суперечить Конституції України, не пройшовши належної реєстрації у Міністерстві юстиції України. Вказана постанова звужує зміст та обсяг існуючого права і свободи у відповідності до ст. 22 Конституції України та технічно суперечить Земельному кодексу України, ЗУ «Про оренду землі».

Подаючи відзиви на апеляційну скаргу, відповідач вважає доводи апелянтів безпідставними, необґрунтованими, а апеляційну скаргу такою, що не підлягає до задоволення. Судом повно та всебічно з’ясовано обставини у справі, оскільки останні підтверджуються тими доказами, які були наявні у матеріалах справи, з наданням оцінки аргументів учасників справи. При тому правильно встановлено обставини справи, та ухвалено рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши повноту встановлення обставин справи, правильність їх юридичної оцінки, обговоривши апеляційну скаргу в межах її доводів, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних мотивів.

Згідно з ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до вимог ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, добросовісно.

Судовим розглядом встановлено, що 11.01.2016 з метою реалізації свого права на землю ОСОБА_2 звернувся з клопотанням до відповідача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтованою площею 2,0 га на території Дулібської сільської ради Стрийського району за межами населеного пункту.

За результатами розгляду клопотання ОСОБА_2 надано відповідь від 20.01.2016 № БП-124/0-305/6-16, якою відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Вказана вище відмова була предметом розгляду Львівською окружного адміністративного суду у справі № 813/221/16, за результатами якої постановою від 30.03.2016, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 14.12.2016, визнано протиправним та скасовано рішення Головною управління Держгеокадастру у Львівській області, викладене у формі листа № БП-124/0-305/6-16 від 20.01.2016.

12.03.2016 ОСОБА_3 звернулась до відповідача з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтованою площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства розташованої на території Дулібської міської ради Стрийського району за межами населеного пункту.

За результатами розгляду клопотання ОСОБА_3 надано листом №В-2997/0-2083/6-16 від 07.04.2016 відповідь, за змістом якого заявника повідомлено про неможливість передачі безоплатно у власність пропонованої нею для відведення земельної у власність для ведення ОСГ.

З метою реалізації свого права на землю 23.05.2017 ОСОБА_2 звернувся до відповідача з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,0 га розташованої на території Дулібської сільської ради Стрийського району за межами населеного пункту.

За результатами розгляду клопотання ОСОБА_2 вказаного вище клопотання про надання дозволу на відведення земельної ділянки у власність надано відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, оформлену у вигляді листа від 19.06.2017 № В-6879/0-4961/6-17. Підставою для відмови було те, що Дулібською сільською радою розробляється проект землеустрою щодо зміни межі населеного пункту, після затвердження якого дана земельна ділянка буде включена в межі населеного пункту с. Дуліби.

17.07.2017 ОСОБА_5 звернулась до відповідача із заявою про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтованою площею 2,00 га у власність для ведення особистого селянського господарства на території Угерської сільської ради Стрийського району.

За результатами розгляду клопотання ОСОБА_5 надано відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, оформлену у вигляді листа від 10.08.2017 № В-9117/0-6566/6-17. Підставою для відмови було те, що земельна ділянка, яку бажає отримати ОСОБА_5 не входить до переліку земельних ділянок, які можливо передати у власність в межах норм безоплатної приватизації в ІІІ кварталі поточного року.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог щодо перегляду заявлених клопотань ОСОБА_2 від 25.05.2017 та 23.06.2017, ОСОБА_5 від 17.07.2017 та ОСОБА_3 від 12.03.2016 з метою задоволення клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність кожному для ведення особистого селянського господарства та садівництва, суд першої інстанції прийшов до висновку, що такі задоволенню не підлягають, оскільки відповідачем розглянуто вказані клопотання. Позивачі результати розгляду їх клопотань в судовому порядку не оскаржували, доказів їх скасування суду не надали, відповідно в суду немає підстав зобов’язувати відповідача повторно їх розглядати.

Надаючи правову оцінку обставинам та матеріалам справи, колегія суддів апеляційного адміністративного суду не погоджується з такими висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.

Колегія суддів звертає увагу, що у справі, яка розглядається, предметом спору є відмова відповідача (у формі листів-відповідей) за заявами позивачів про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.

Стаття 14 Конституції України гарантує право власності на землю. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Законом, який регулює земельні правовідносини, є Земельний кодекс України (далі - ЗК України), а також прийняті відповідно до Конституції України та цього Кодексу нормативно-правові акти.

Відповідно до п. б) ч. 1 ст. 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема, безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Статтею 116 ЗК України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться, зокрема, у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом (п. в) ч. 3 ст. 116 ЗК України).

У статті 121 ЗК України передбачено норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам. Зокрема, для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

З огляду на це, позивачі, які є громадянином України, мають право на набуття права власності на земельну ділянку для особистого селянського господарства.

Підставою для набуття прав на земельну ділянку є відповідне рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування. Водночас, ухвалення рішення є результатом певної правової процедури, яка йому передує.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами України визначено у статті 118 ЗК України.

Згідно з частиною 6 статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до ОСОБА_6 міністрів Автономної Республіки Крим. ОСОБА_6 Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно з частиною 7 статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Отже, підстави відмови у наданні дозволу є вичерпними. Оцінюючи підстави ненадання дозволу, які наведені у листах відповідача від 07.04.2016 №В-2997/0-2083/6-16 від 19.06.2017 № В-6879/0-4961/6-17 та від10.08.2017 № В-9117/0-6566/6-17, колегія суддів вважає, що такі законом не передбачені, а отже є незаконними.

Порушуючи ст. 3 Конституції України та визначені у ст. 4 Закону України «Про державну службу» принципи верховенства права (забезпечення пріоритету прав і свобод людини і громадянина відповідно до Конституції України, що визначають зміст та спрямованість діяльності державного службовця під час виконання завдань і функцій держави), законності (обов'язок державного службовця діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України) працівники відповідача створили перешкоди позивачам на шляху реалізації права на отримання земельної ділянки у власність. Тому, право позивачів порушено і підлягає захисту.

У частині 7 ст. 118 ЗК України наведено два альтернативні варіанти правомірної поведінки органу, у разі звернення до нього особи з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою: а) надати дозвіл; б) надати мотивовану відмову у наданні дозволу.

Перелік документів, які повинен подати заявник, визначений законом. Вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені законом, забороняється. Підстави відмови у наданні дозволу є вичерпними. Відтак, будь-які дії, спрямовані на отримання від особи, яка звернулася за дозволом, додаткових матеріалів, в тому числі їх уточнення, прямо суперечать закону та є протиправними.

В свою чергу, такі дії (у разі їх вчинення) не є законним способом поведінки органу, є проміжними відповідями на звернення, не містять чіткого та однозначного рішення про відмову, а отже не можуть вважатися «відмовою у наданні дозволу» у розумінні ч. 7 ст. 118 ЗК України.

Дозвіл або відмова у його наданні є змістом відповідного індивідуального правового акту. Водночас, у частині 7 статті 118 ЗК України не визначено, в якій саме правовій формі вирішується це питання. Зокрема, чи необхідно приймати відповідне рішення органу з цього питання чи достатньо відповіді у формі листа.

Для порівняння, у частині 9 статті 118 ЗК України зазначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та її надання.

У статті 118 ЗК України не визначено прямого обов'язку уповноважених органів реалізувати ці повноваження у формі рішення, листа, тощо. Проте, зазначене питання має важливе значення для обрання ефективного способу захисту прав особи в суді.

Правовий статус Головного управління Держгеокадастру в області визначено відповідним Положенням, яке затверджене Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016 № 333 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 25.10.2016 за № 1391/29521).

У пункті 8 цього Положення передбачено, що Головне управління у межах своїх повноважень видає накази організаційно-розпорядчого характеру. Відповідно до пункту 10 начальник Головного управління підписує накази Головного управління.

Відповідно до Порядку подання нормативно-правових актів на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України та проведення їх державної реєстрації, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 12.04.2005 № 34/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України 15.05.2013 № 883/5), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12.04.2005 за № 381/10661, наказ, розпорядження, постанова, рішення (далі - розпорядчий документ) - акт організаційно-розпорядчого характеру чи нормативно-правового змісту, що видається суб'єктом нормотворення у процесі здійснення ним виконавчо-розпорядчої діяльності з метою виконання покладених на нього завдань та здійснення функцій відповідно до наданої компетенції з основної діяльності, адміністративно-господарських або кадрових питань, прийнятий (виданий) на основі Конституції та інших актів законодавства України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною ОСОБА_6 України, та спрямований на їх реалізацію, спрямування регулювання суспільних відносин у сферах державного управління, віднесених до його відання.

Таким чином, рішення про надання дозволу або про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки і оформляється розпорядчим індивідуальним правовим актом - наказом Головного управління Держгеокадастру в області. Відповідно, такі рішення не можуть оформлятися листами у відповідь на клопотання заявника.

Відсутність належним чином оформленого наказу Головного управління Держгеокадастру в області про надання дозволу або про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки після спливу встановленого законом місячного строку розгляду клопотання особи, не зважаючи на надсилання заявникам листів про розгляд клопотань, свідчить про те, що орган не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен ухвалити за законом. Отже, має місце протиправна бездіяльність.

Таку ж правову позицію висловив ОСОБА_6 Суд у постанові від 11 квітня 2018 року у справі №806/2208/17.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції виходив з того, що дії відповідача є правомірними, окільним ним розглянуто клопотання позивачів. Враховуючи наведені вище аргументи, суд апеляційної інстанції не погоджується з такою оцінкою дій, які оскаржують ся, оскільки листи відповідача у відповідь на клопотання позивачів про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 2,0 га за змістом та формою не можуть вважатися такими, що дають розгляд на клопотання позивачів у розумінні частини 7 статті 18 ЗК України.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 5 КАС України способом захисту прав особи від протиправної бездіяльності є визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії. Тобто дії, які він повинен вчинити за законом.

Оскільки протиправна бездіяльність відповідача полягає у неприйнятті ним жодного з тих рішень, які передбачені у частині 6 статті 118 ЗК України у визначений законом строк, належним способом захисту прав позивача є зобов'язання Головного управління Держгеокадастру у Львівській області прийняти відповідне рішення, тобто рішення про надання або рішення про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.

Суд апеляційної інстанції відзначає, що надання дозволу не гарантує особі прийняття відповідним органом рішення про надання земельної ділянки у власність. Дозвіл і проект землеустрою, розроблений на його підставі, є лише стадіями єдиного процесу надання земельної ділянки у власність.

Законний інтерес особи полягає не в отриманні дозволу, а в отриманні земельної ділянки у власність. Відтак, в судовому порядку підлягає захисту саме право на отримання земельної ділянки у власність.

Відповідно до частини 10 ст. 118 ЗК України до суду можуть бути оскаржені відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду.

Натомість можливості оскарження відмови цих органів у наданні дозволу Земельним кодексом України не передбачено.

Подані позивачем ОСОБА_2 до відповідача більш давніші клопотання про надання дозволу на розроблення проекту щодо відведення земельної ділянки у власність є аналогічними, що і подане ним від 23.05.2017, яке зареєстроване ГУ Держгеокадастру у Львівській області 25.05.2017, а тому колегія суддів приходить висновку, що позовні вимоги про їх повторний розгляд задоволенню не підлягають.

Щодо доводів відповідача, наведених у відзиві на апеляційну скаргу в частині того, що право надавати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або вмотивованої відмови у його наданні є дискреційними повноваженнями відповідача, суд апеляційної інстанції зазначає, що на законодавчому рівні поняття «дискреційні повноваження» суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення (постанова Вищого адміністративного суду України від 16.06.2015 у справі № К/800/6863/15, від 29.11.2016 № К/800/17306/16, № К/800/17393/16 від 29.09.2016, № К/800/13317/15 та від 17.12.2015 № К/800/32134/15).

Разом з тим, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку (постанова Вищого адміністративного суду України від 17.12.2015 у справі №К/31204/15).

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

У справі, що переглядається, повноваження щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою чи надання мотивовано відмови у його наданні, регламентовано частиною 6 статті 118 ЗК України.

Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними. Відтак ці доводи відповідача колегією суддів до уваги не приймаються.

На зазначені вище положення та обставини справи суд першої інстанції уваги не звернув, неправильно застосувавши норми матеріального права, що призвело до постановлення незаконного рішення.

Підстави для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення визначені статтею 317 КАС України.

У зв’язку з викладеним, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції не дав належної оцінки вказаним обставинам та зібраним по справі доказам, його висновки прийняті з неповним з’ясуванням обставин справи, що мають значення для справи для правильного вирішення справи, при тому не правильно застосовано норми процесуального права, у зв'язку із чим, ухвалив рішення, яке підлягає скасуванню.

Підсумовуючи, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції вирішив його скасувати та прийняти постанову, якою частково задовольнити позовні вимоги.

Керуючись статтями 242, 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5, ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16 січня 2018 року у справі № 813/3456/17 скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позов ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_3 до Головного управління Держгеокадастру у Львівській області про зобов’язання вчинити дії задовольнити частково.

Зобов’язати Головне управління Держгеокадастру у Львівській області розглянути повторно клопотання ОСОБА_2 від 23 травня 2017 року, ОСОБА_5 від 18 червня 2017 року та ОСОБА_3 від 12 березня 2016 року по розробці проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.

В решті задоволення позову відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її проголошення, а у разі оголошення лише вступної та резолютивної частин – з дня складання повного судового рішення.

Головуючий суддя ОСОБА_7 судді ОСОБА_8 ОСОБА_9 Повне судове рішення складено 16.05.2018.