Постанова № 73997638, 15.05.2018, Донецький апеляційний адміністративний суд

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 травня 2018 року справа №812/343/18

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Донецький апеляційний адміністративний суд колегією суддів у складі: головуючого судді: Ястребової Л.В, суддів Компанієць І.Д., Міронової Г.М., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 19 березня 2018 року у справі № 812/343/18 (головуючий І інстанції - Ірметова О.В.) за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради про зобов'язання здійснити нарахування щорічної разової грошової допомоги,-

В С Т А Н О В И В:

08 лютого 2018 року ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернувся з адміністративним позовом до Луганського окружного адміністративного суду до Управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради (надалі - відповідач, Управління) про зобов'язання відповідача здійснити нарахування щорічної разової грошової допомоги до 05 травня за 2017 рік відповідно до статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» у розмірі визначеною р. 1 п. 1 абз. 5 постанови КМУ № 223 від 05.04.2017 року - 3100 гривень (а.с. 1-5).

Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 19 березня 2018 року з урахуванням ухвали від 26 березня 2018 року про виправлення описок позовні вимоги задоволено частково.

Зобов'язано Управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради провести нарахування та виплату ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 РНОКПП - НОМЕР_1) як інваліду війни другої групи, щорічну одноразову грошову допомогу до 05 травня за 2017 рік відповідно до статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» у розмірі визначеною р. 1 п. 1 абз. 5 постанови КМУ № 223 від 05.04.2017 року у розмірі 3100 гривень (три тисячі сто гривень 00 коп.) В решті позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з Управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради (код ЄДРПОУ: 24205528, місцезнаходження: Луганська обл., місто Лисичанськ, вулиця Малиновського, будинок 22А) на користь Державного бюджету України (ГУК у м.Києві/м.Київ/22030106; код за ЄДРПОУ 37993783; банк отримувача - Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві; код банку отримувача - 820019; рахунок отримувача - 31215256700001; код класифікації доходів бюджету - 22030106) судовий збір у розмірі 704,80 грн. (сімсот чотири гривні 80 коп.).

Вважаючи, що рішення суду винесене з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, порушенням норм матеріального права, відповідач звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та винести нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

На обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначив, що позивач є внутрішньо переміщеною особою і тому, призначення та виплата грошової допомоги до 05 травня підпадає під приписи Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, який визначає механізм призначення (відновлення) внутрішньо переміщеним особам виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою КМУ 08.06.2016 року № 365. Апелянт також зазначає, що відповідно до п. 145 Порядку, структурний підрозділ з питань соціального захисту населення на підставі рішення комісії призначає (відновлює) соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи. На переконання апелянта, відмовляючи позивачу у виплаті коштів Управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради діяло в межах та у спосіб, що передбачений чинним законодавством України (а.с. 74-75).

Всі особи, які беруть участь у справі, у судове засідання не прибули, належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, тому відповідно до п.2 ч.1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги встановив наступне.

Позивач, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 народження є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії та має пільги і компенсації, встановлені Законом України «Про статус і соціальних захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2, яке видано 06.01.2011 року (а.с. 12).

Відповідно до довідки Управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради від 17 березня 2015 року № 924009608, позивач є внутрішньо переміщеною особою, яка фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 3).

Відповідно до вимог Закону України «Про статус і соціальних захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», щорічно, до 05 травня позивачу повинна виплачуватись одноразова грошова допомога у розмірі, що визначений Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних асигнувань, встановлених Державним бюджетом України.

На підставі постанови Кабінету Міністрів України від 05.04.17 № 223, позивач мА отримати відповідну одноразову грошову допомогу у розмірі - 3100 гривень, але остання так і не була виплачена позивачу.

30 серпня 2017 позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату грошової допомоги до 05 травня, як інваліду війни 2 групи ЧАЄС (а.с. 50), але відповідно грошової допомоги так і не отримав.

13 жовтня 2017 року позивач звернувся до відповідача із заявою щодо причин ненарахування та невиплати щорічної разової грошової допомоги в порядку Закону України «Про звернення громадян», що відповідачем у справі не заперечується.

Листом від 18.10.2017 р. за вих. № 9568, відповідач повідомив позивача, серед іншого, що постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.23016 р. № 365 ухвалено Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам виплати усіх видів соціальної допомоги та компенсацій (надалі - Порядок), відповідно до умов якого для призначення (відновлення) соціальних виплат УПСЗН проводить перевірку достовірності зазначеної в заяві інформації про фактичне місце проживання/перебування внутрішньо переміщеної особи, за результатами проведення якої складається акт обстеження матеріально-побутових умов сім'ї. Відповідач зазначив, що на виконання вимог Порядку № 365, посадовими особами Управління неодноразово проведено перевірку фактичного місця проживання, а оскільки факт проживання за адресою, вказаною у довідці внутрішньо переміщеної особи не підтверджено, про що свідчать акти обстеження від 20.04.2017 року № 2761, від 05.05.2017 року № 3160, від 06.09.2017 року № 5573, від 22.09.2017 року № 5858, тому, комісією з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам 22.05.2017 року, а також 25.09.2017 року прийнято рішення про відмову у виплаті грошової допомоги до 05 травня (а.с. 11).

Позивач із такими діями відповідача не погодився та звернувся за захистом свого порушеного права на отримання щорічної разової грошової допомоги до 05 травня до суду.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п. 1 ст. 2 ст. 7 Закону України «Про статус і соціальних захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю з числа військовослужбовців, осіб вільнонайманого складу, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання інших обов'язків військової служби, пов'язаних з перебуванням на фронті в інші періоди, з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, з участю у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, іншим ураженням ядерними матеріалами.

Частиною 5 ст. 12 Закону № 3551- XII, що щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.

В свою чергу, Законом України від 28 грудня 2007 року № 107-VI «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», частину 5 викладено в наступній редакції: «Щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі, який визначається Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України».

Проте, вказані зміни визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008.

При цьому, згідно з положеннями ст. 17 ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», фінансування витрат, пов'язаних з введенням в дію цього закону, здійснюється за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів.

Правові засади функціонування бюджетної системи України, її принципи, основи бюджетного процесу і міжбюджетних відносин та відповідальність за порушення бюджетного законодавства визначені у Бюджетному кодексі України.

Згідно з п. 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України встановлено, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Прикінцеві та перехідні положення закону доповнені зазначеним пунктом згідно із ЗУ «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин», який набув чинності з 01 січня 2015 року.

Тому, Кабінету Міністрів України надано повноваження щодо визначення розміру щорічної разової грошової допомоги до 05 травня, передбаченої ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Так, з метою забезпечення виплати разової грошової допомоги ветеранам війни Кабінетом Міністрів України прийняв постанову від 05 квітня 2017 року № 223 «Деякі питання виплати у 2017 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань».

Відповідно до п.п. 1 п.1 вказаної постанови,у 2017 році виплата разової грошової допомоги до 05 травня інвалідам війни ІІ групи здійснюється у розмірі - 3100 гривень.

Матеріали справи свідчать, що всупереч вищевказаних норм чинного законодавства відповідачем не здійснювалось нарахування та виплата разової грошової допомоги до 05 травня.

Підставою для вчинення таких дій було рішення, прийняте міською комісією з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, яким позивачу відмовлено у здійсненні відповідної грошової допомоги згідно п. 13 Порядку № 365 у зв'язку з відсутністю за фактичним місцем проживання, про що свідчать витяги з протоколів: № 45-1 від 22.05.2017 р., № 63-1 від 25.09.2017 р. (а.с. 46,47).

Суд апеляційної інстанції вважає такі дії відповідача неправомірними та такими, що порушують право позивача на отримання разової грошової допомоги до 05 травня, яке передбачено Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» у розмірі, встановленим постановою КМУ від 05.04.2017 р., № 223 з огляду на наступне.

Як зазначалось вище, рішення про відмову позивачу у призначенні грошової допомоги до 05 травня Управлінням прийнято відповідно до п. 13 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою КМУ від 08.06.2016 № 365.

Разом з тим, слід зазначити, що відповідно до п.1 ч.1 ст.92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії їх здійснення та основні обов'язки повинні визначатися виключно законом, які приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Верховна Рада України може змінити закон лише виключно законом, а не шляхом прийняття підзаконного правового акта.

До того ж, ч. 2 ст. 3 Закону № 3551-XII передбачено, що нормативні акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які обмежують права і пільги ветеранів війни, передбачені цим Законом, є недійсними, що, в свою чергу, свідчить про те, що право позивача на отримання грошової допомоги до 05 травні, як інваліду ІІ групи, якій постраждав внаслідок аварії на ЧАЄС не може бути обмежено.

Таким чином, суд апеляційної інстанції зазначає, що механізм призначення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, встановлений Порядком призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 року № 365 не є законом, а тому не повинен звужувати права громадян, які встановлені нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.

Крім того, суд апеляційної інстанції зазначає, що реалізація позивачем права на вільний вибір місця проживання в України, гарантовано Законом України від 11.12.2003 р. № 1382-IV "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" (надалі - Закон № 1382-IV), ч. 2 ст. 2 якого передбачено, що реєстрація міста проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Враховуючи все вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов до висновку, що апелянтом не доведено правомірність своїх дій щодо невиплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 05 травня, в розумінні ч. 2 ст. 77 КАС України, якою передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, у зв'язку з чим, підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування постанови суду першої інстанції - відсутні.

Відповідно до п. 1 ч. 1 статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального чи процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, у звязку з чим, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Згідно ч. 1 ст. 325 Кодексу адміністративного судочинства України, постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття.

Повний текст постанови складений 15 травня 2018 року.

Керуючись ст. 283, 311, 315, 316, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради - залишити без задоволення.

Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 19 березня 2018 року у справі № 812/343/18 - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя: Л.В. Ястребова

Судді:. І.Д. Компанієць

Г.М. Міронова