Рішення № 73996012, 07.05.2018, Самарський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 206/6867/17

Провадження № 2/206/324/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.05.2018 Самарський районний суд м. Дніпропетровська

у складі:

головуючий суддя Маштак К.С.

за участю:

секретаря судового засідання Мороза К.Т.

представника позивача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Дніпро цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства "ОТП Банк" до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства "ОТП Банк" про захист прав споживача, -

ОСОБА_3 виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

Представник позивача звернувся із позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_4 про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором. В ході судового розгляду представником позивача було уточнено позовні вимоги, в частині зменшення кола відповідачів, та обґрунтовано вимоги таким. 16.11.2005 між АКБ «Райффайзенбанк Україна», правонаступником якого є АТ «ОТП Банк» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № МL-300/1209/2005, на виконання умов якого відповідач отримала 43000,00 дол. США. Укладеним договором було передбачено порядок користування кредитними коштами, в тому числі, їх повернення та сплату відсотків за користування, та інше. Остаточне повернення кредиту сторонами визначено 16.11.2023. Між тим, узгоджені зобов’язання за кредитним договором відповідач не виконує, зокрема порушується графік погашення кредиту, порядок та строки сплати відсотків. Станом на 12.06.2017 заборгованість відповідача складає 40769 дол. США 47 центів, що складається із суми заборгованості за кредитним договором - 33426 дол. США 59 центів, суми заборгованості за нарахованими відсотками - 7342 дол. США 88 центів. В зв’язку із невиконанням умов кредитного договору, позивачем було направлено вимогу про дострокове виконання відповідачем зобов’язань за кредитним договором, втім, вимога була залишена без задоволення. З зазначених підстав, представник позивача просив стягнути на користь позивача заборгованість за кредитним договором, визначену станом на 12.06.2017 у валюті кредиту з зазначенням в рішенні еквіваленту в гривнях.

Не погодившись із позовною заявою, відповідачем було подано зустрічну позову заяву про захист прав споживача, а саме про визнання недійсним положення п. 3 частини № 1 та п. 1.4. частини № 2 кредитного договору та визнання боргових зобов’язань по кредитному договору з забезпеченням виконаними. В обґрунтування зустрічної позовної заяви було зазначено таке. 16.11.2005 між АКБ «Райффайзенбанк Україна», правонаступником якого є АТ «ОТП Банк» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № МL-300/1209/2005, на виконання умов якого позивач за зустрічним позовом отримала 43000,00 дол. США. В порушення п. п. 1, 4, 5 ст. 11, ч. ч. 1, 2, 5 ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» та п. 3.3, пп.а) п. 3.3, п. 3.5, п. 3.8 Постанови НБУ № 168 від 10.05.2007, лист НБУ № 40-117/2093-6134 від 16.06.2007 «Про окремі питання практичного застосування правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», ст. 1056-1 ЦК України, у кредитному договорі було передбачено інший порядок визначення розміру процентів, ніж встановлено законодавством, окрім того, банк не попередив позичальника про те, що він несе валютні ризики.

Заперечуючи проти вимог зустрічної позовної заяви, представник банку зазначив, що норми законодавства зазначені позивачем за зустрічним позовом, на які остання посилається як на підставу порушення банком її прав як споживача, з огляду на невиконання банком вимог законодавства, є безпідставними, оскільки зазначені норми у відповідній редакції набули чинності після укладення сторонами кредитного договору.

ІІ. Заяви, клопотання. Інші процесуальні дії у справі.

11.01.2018 у даній справі відкрито провадження та призначено судове засідання. 10.04.2018 представником відповідача подано зустрічну позовну заяву.

16.04.2018 представником позивача за первісним позовом подано уточнену позовну заяву.

Тієї ж дати первісний (уточнений позов, прийнятий до провадження) було об’єднано в одне провадження з зустрічним.

02.05.2018 надано відзив на зустрічну позовну заяву.

Під час розгляду справи судом досліджені всі письмові докази, заслухано пояснення представників сторін.

07.05.2018 у судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

ІІІ. Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

Відповідно до ст. 1 Статуту ПАТ «ОТП Банк», ПАТ «ОТП Банк» є правонаступником всіх прав та обов'язків ЗАТ «ОТП Банк», яке в свою чергу є правонаступником всіх прав та обов'язків АКБ «Райффайзенбанк Україна» (а.с.30-35).

16.11.2005 між АКБ «Райффайзенбанк Україна», правонаступником якого є АТ «ОТП Банк» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № МL-300/1209/2005, на виконання умов якого відповідач отримала 43000,00 дол. США., відповідні обставини визнаються сторонами по справі та не заперечуються (а.с.6-27).

Пунктами 1.1., 1.11.1., 1.5.1. частини 2 кредитного договору сторони погодили, що банк надає позичальнику кредит в розмірі та валюті, що визнаний у цій частині цього договору, а позичальник приймає, зобов’язується належним чином використати та повернути банку суму отриманого кредиту, а також сплатити відповідну плату за користування кредитом і виконати всі інші зобов’язання, як вони визначені у цьому договорі. Усі платежі для повернення суми кредиту та сплати процентів за користування кредитом повинні здійснюватись позичальником у валюті кредиту, в строки та на умовах встановлених цим договором. Погашення відповідної частини кредиту здійснюється позичальником щомісяця у розмірі та строки, визначені у графіку повернення кредиту та сплати процентів, шляхом внесення готівки в касу банку або безготівковим перерахуванням.

Таким чином, уклавши кредитний договір сторони обопільно взяли на себе права та обов’язки щодо надання кредитних коштів кредитором, їх повернення боржником, в порядку передбаченому договором.

Згідно долученої ліцензії № 191 НБУ судом встановлено наявність у АКБ «Райффайзенбанк Україна» права на використання іноземної валюти на території України (а.с.132-137).

Пунктом 3 частини 1 та п. 1.4. частини 2 кредитного договору сторони передбачили, що для розрахунку процентів за користування кредитом буде використовуватись плаваюча процентна ставка. За користування кредитом позичальник зобов’язується сплатити банку відповідну плату в порядку та на таких умовах: - у разі використання фіксованої процентної ставки, проценти за користування кредитом розраховуються на основі Фіксованої процентної ставки, яка є незмінною на весь строк дії цього договору, з розрахунку річної бази нарахування процентів; - у разі використання плаваючої процентної ставки, проценти за користування кредитом розраховуються як FIDR + фіксований відсоток з розрахунку річної бази нарахування процентів. За базовий FIDR сторони приймають ставку FIDR (діючу на момент укладення цього договору) на строк в 1 календарний рік.

Вказані пункти, представник позивача за зустрічним позовом вважає такими, що суперечать п. п. 1, 4, 5 ст. 11, ч. ч. 1, 2, 5 ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» та п. 3.3, пп.а) п. 3.3, п. 3.5, п. 3.8 Постанови НБУ № 168 від 10.05.2007, лист НБУ № 40-117/2093-6134 від 16.06.2007 «Про окремі питання практичного застосування правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», ст. 1056-1 ЦК України.

Аналізуючи зміст статей ЗУ "Про захист прав споживачів" на які посилається представник позивача за зустрічним позовом, суд приходить до висновку, що такі статті відповідають редакції закону від 13.01.2006.

Згідно розрахунку заборгованості, станом на 12.06.2017 заборгованість відповідача складає 40769 дол. США 47 центів, що складається із суми заборгованості за кредитним договором - 33426 дол. США 59 центів, суми заборгованості за нарахованими відсотками - 7342 дол. США 88 центів, вказані обставини сторонами підтверджено та не заперечувались (а.с.65-67).

23.10.2017 на адресу відповідача була направлена досудова вимога про сплату заборгованості за кредитним договором (а.с.28, 42).

ІV. Мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову. Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

Правовідношення з приводу надання кредиту регулюються Цивільним кодексом України та Законом України «Про банки та банківську діяльність», відповідно до статті 2 якого, банківським кредитом визнається будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання сплати процентів та інших зборів з такої суми.

Правовою формою щодо оформлення відносин сторін є кредитний договір, та відповідно до положень частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

За загальним правилом договірне зобов'язання повинне виконуватись відповідно до тих умов, які сторони визначили при укладення договору.

Відповідно до положень ст. ст. 509, 526, 530 ЦК України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію, у тому числі сплатити гроші, а кредитор має право вимагати від боржника виконання обов’язку. Зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Згідно ч. 1 ст. 1055 ЦК України, кредитний договір укладається в письмовій формі. За змістом ст. ст. 610, 611, 612, 623, 625 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання. У разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, у тому числі і відшкодування збитків та моральної шкоди.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов’язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення. Боржник, який порушив зобов’язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов’язання, доказується кредитором. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання.

Частиною 2 ст. 1050 ЦК України передбачено, що якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Враховуючи, що позивачем за зустрічним позовом не заперечується отримання від банку коштів та порушення з її боку, як споживача, графіку сплати коштів на умовах кредитного договору, суд вважає, що банк набув права звернення до суду з вимогою про стягнення із відповідача заборгованості.

Згідно зі статтею 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов’язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України – гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до частини другої статті 533 ЦК України, якщо в зобов’язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті в гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Грошове зобов’язання має бути виконане у гривнях. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом (частини перша та третя статті 533 ЦК України).

Згідно зі статтею 2 Закону України від 07.12.2000 № 2121-III "Про банки і банківську діяльність" кошти це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.

Статті 47 та 49 цього Закону визначають операції банків з розміщення, залучення коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції незалежно від виду валюти, яка використовується. Ці операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.

Статтею 5 Декрету операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України (далі – НБУ). Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральної ліцензії) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до пункту 2 статті 5 цього Декрету.

Крім того, Національним банком України на виконання положень статті 11 Декрету прийнято Положення.

Згідно з пунктом 1.5 цього Положення використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких НБУ видав йому банківську ліцензію та генеральну ліцензію на здійснення валютних операцій).

Відповідно до роз’яснень, викладених у пункті 14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 № 14 "Про судове рішення у цивільній справі" суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті з правовідносин, які виникли при здійсненні валютних операцій, у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 192, частина третя статті 533 ЦК України, Декрет.

Враховуючи, що в кредитному договорі виконання зобов’язання визначено у вигляді грошового еквіваленту в іноземній валюті (стаття 533 ЦК України), та наявності у банку-кредитора відповідної ліцензії на використання іноземної валюти, суд має підстави для ухвалення рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, вказаний висновок відповідає правовій позиції ВСУ в справі № 6-1680 цс15, а тому суд, не вбачає підстав для зазначення у рішення суду суму заборгованості в гривневому еквіваленті.

Що ж до підстав, які представник позивача за зустрічним позовом визначила як підстави для відмови у первісному позові та визнання недійсним положень кредитного договору, визнання боргових зобов’язань по кредитному договору з забезпеченням виконаними, суд відхиляє з огляду на таке.

Дослідивши зміст п. п. 1, 4, 5 ст. 11, ч. ч. 1, 2, 5 ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» у редакції від 13.01.2006, на яку посилається представник відповідача за первісним позовом та п. 3.3, пп.а) п. 3.3, п. 3.5, п. 3.8 Постанови НБУ № 168 від 10.05.2007, лист НБУ № 40-117/2093-6134 від 16.06.2007 «Про окремі питання практичного застосування правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», ст. 1056-1 ЦК України, суд погоджується із зауваженнями представника позивача за первісним позовом, що зазначені норми набрали чинності після укладення кредитного договору, а тому, не можуть розповсюджуватись на умови, які були погоджені до їх прийняття.

Вказаного висновку суд передусім дійшов з огляду на конституційні положення про чинність законодавства в часі.

Стаття 5 ЦК України встановлює, що акти цивільного законодавства зворотної сили не мають. Тому акти не мають зворотної дії в часі. Однак такі акти мають зворотну дію в часі, якщо вони пом'якшують або скасовують цивільну відповідальність (ч. 2 ст. 5 ЦК). Це означає, що акти цивільного законодавства діють на майбутній час і не застосовуються до тих відносин, які виникли до набрання ними чинності.

Принцип неприпустимості зворотної дії в часі нормативних актів знайшов своє закріплення в міжнародно-правових актах, зокрема і в Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини (стаття 7).

Правова позиція, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 22.02.2017 у справі № 6-2705цс16 підтверджує, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.

Виходячи з вищевикладеного, а також, того, що стягувана позивачем заборгованість не є цивільною відповідальністю (встановлені законом юридичні наслідки за невиконання або неналежне виконання особою обов'язків, зобов'язань, що пов'язані з порушенням суб'єктивних цивільних прав другої сторони), а є обов'язком боржника щодо сплати кредитних коштів та процентів за їх користування, суд не вбачає підстав для застосування до відносин, що склались норм, на які посилається представник позивача за зустрічним позовом.

Згідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно положень ст. 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За змістом ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов’язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Виходячи із змісту ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Частини 1, 2 ст. 77 ЦПК України встановлює, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Стаття 80 ЦПК України презюмує, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи вищевикладені норми чинного законодавства, дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення учасників справи, оцінивши наявні в ній докази, суд вважає, що первісний позов підлягає частковому задоволенню, а в задоволенні зустрічного позову має бути відмовлено.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 47, 49 "Про банки і банківську діяльність" ст.ст. 15, 16, 192, 256, 257, 258, 253, 509, 526, 530, 610, 611, 612, 623, 1050, 1054-1055 ЦК України, ст.ст. 2, 13, 263, 264, 265, 353, п. 15, п. п. 15.5 Розділу ХІІІ "Перехідні положення" ЦПК України

ВИРІШИВ:

Позов Публічного акціонерного товариства "ОТП Банк" до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 (місце проживання: 49115, м. Дніпро, вул. Мостобудівельна, 21, РНОКПП НОМЕР_1) на користь Публічного акціонерного товариства "ОТП Банк" (місцезнаходження: 01033, м. Київ, вул. Жилянська, 43, ідентифікаційний код юридичної особи 21685166) заборгованість в розмірі 40769 дол. США 47 центів, що складається із суми заборгованості за кредитним договором - 33426 дол. США 59 центів, суми заборгованості за нарахованими відсотками - 7342 дол. США 88 центів.

В іншій частині позову відмовити повністю.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства "ОТП Банк" про захист прав споживача відмовити повністю.

Стягнути з ОСОБА_2 (місце проживання: 49115, м. Дніпро, вул. Мостобудівельна, 21, РНОКПП НОМЕР_1) на користь Публічного акціонерного товариства "ОТП Банк" (місцезнаходження: 01033, м. Київ, вул. Жилянська, 43, ідентифікаційний код юридичної особи 21685166) судовий збір у сумі 15976 грн. 39 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Апеляційного суду Дніпропетровської області через суд першої інстанції, що відповідає приписам пункту 15, підпункту 15.5 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення складено 16.05.2018.

Головуючий суддя: К.С. Маштак