Постанова № 73992223, 16.05.2018, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 127/16801/17

Провадження № 22-ц/772/1010/2018

Категорія: 27

Головуючий у суді 1-ї інстанції Сичук М. М.

Доповідач:Рибчинський В. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 травня 2018 рокуСправа № 127/16801/17м. Вінниця

Апеляційний суд Вінницької області в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

судді-доповідача Рибчинського В.П.,

суддів Панасюка О.С., Войтка Ю.Б.,

за участю секретаря судового засідання Топольської В.О.,

розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства з обмеженою відповідальністю комерційний банк «Приватбанк» на рішення Вінницького міського суду Вінницької області, постановлене суддею Сичуком М.М. 02 березня 2018 року, в м. Вінниця, у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк "ПриватБанк", треті особи Приватний нотаріус Чернігівського міського нотаріального округу Завалієв Артем Анатолійович, Центральний відділ державної виконавчої служби м. Вінниця Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню,

встановив:

Позивач ОСОБА_3 в серпні 2017 року звернулася до суду з позовом до відповідача ПАТ КБ "ПриватБанк", за участі третіх осіб приватного нотаріуса Чернігівського міського нотаріального округу Завалієв А.А., Центрального відділу ДВС м. Вінниця ГТУЮ у Вінницькій області про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Позов мотивував тим, що 20 березня 2008 року між ОСОБА_3 та ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк» був укладений кредитний договір № VIW3AN10601217.

30 серпня 2016 року за кредитним договором приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Завалієвим А.А. було вчинено виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі № 3550, відповідно до якого було стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором в розмірі 47765,22 доларів США, а саме: 9667,12 доларів США - заборгованість по тілу кредиту, 3240,94 доларів США - заборгованість по процентам за користування кредитом, 605,63 доларів США - заборгованість по комісії за користування кредитом, 31967,40 доларів США - пені за несвоєчасність виконання грошових зобов'язань за договором, 2274,05 доларів США - штрафів.

25 травня 2017 року державним виконавцем Центрального відділу ДВС м. Вінниця ГТУЮ у Вінницькій області Наконечним С.С. відкрито виконавче провадження за виконавчим написом.

Вважаючи, що період, за який стягнуто заборгованість виходить за межі позовної давності, заборгованість не є безспірною, тому позивач просила визнати виконавчий напис таким, що не підлягає виконанню.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 02 березня 2018 року позов задоволено. Визнано виконавчий напис, вчинений 30 серпня 2016 року приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Завалієвим Артемом Анатолійовичем і зареєстрований в реєстрі № 3550, таким, що не підлягає виконанню. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк "ПриватБанк", код ЄДРПОУ 14360570, МФО 305299, на користь ОСОБА_3, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 витрати, пов'язані зі сплатою судового збору, у розмірі 640 (шістсот сорок) гривень 00 копійок.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що заборгованість ОСОБА_3 перед ПАТ КБ «Притвабанк» в розмірі 47765,22 доларів США за кредитним договором № VIW3AN10601217 від 23 серпня 2008 року не є безспірною, при цьому всупереч п.п. 3.3., 3.4. глави 16 розділу ІІ Порядку № 296/5 виконавчий напис вчинений поза межами строку позовної давності.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, ПАТ КБ "Приватбанк" подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просило оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що нотаріус для вчинення виконавчих дій отримав від банку документи, передбачені постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року №1172, що свідчить про безспірність вимог про стягнення заборгованості. Крім того, ним не пропущено строки позовної давності, оскільки останній платіж боржником здійснено 03 березня 2016 року, і саме з цього часу починається їх перебіг.

Відповідно до абз. 3 п. 3 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. Такі апеляційні суди у відповідних апеляційних округах мають бути утворені та розпочати здійснювати правосуддя не пізніше трьох років з дня набрання чинності цим Законом.

Згідно п.8 ч.1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України передбачено, що до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду Апеляційним судом Вінницької області.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази в їх сукупності, перевіривши законність та обґрунтованість рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 14 грудня 2017 року дійшла до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного.

Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає цим вимогам.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що між позивачем та відповідачем виникли кредитні зобов'язання на підставі укладеного кредитно - заставного договору № VIW3AN10601217 від 20 березня 2008 року. За даним договором позивачу були надані кредитні кошти для придбання майна, а саме автомобіля, який був переданий в заставу банку. Позивач належним чином не виконував умови укладеного кредитно-заставного договору.

30 серпня 2016 року за кредитним договором приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Завалієвим А.А. було вчинено виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі № 3550.

Згідно з цим написом було звернено стягнення з ОСОБА_3 грошових коштів для задоволення вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» в розмірі 47765,22 доларів США, а саме: 9667,12 доларів США - заборгованість по тілу кредиту, 3240,94 доларів США - заборгованість по процентам за користування кредитом, 605,63 доларів США - заборгованість по комісії за користування кредитом, 31967,40 доларів США - пені за несвоєчасність виконання грошових зобов'язань за договором, 2274,05 доларів США - штрафів. Стягнення здійснюється за період з 20 березня 2008 року по 22 липня 2016 року.

25 травня 2017 року державним виконавцем Центрального відділу ДВС м. Вінниця ГТУЮ у Вінницькій області Наконечним С.С. відкрито виконавче провадження за виконавчим написом.

Відповідно до статті 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно з частиною першої статті 1 Закону України від 2 вересня 1993 року № 3425-XII «Про нотаріат» (надалі - Закон «Про нотаріат») нотаріат в Україні - це система органів і посадових осіб, на які покладено обов'язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.

Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом «Про нотаріат» та іншими актами законодавства України (частина перша статті 39 Закону «Про нотаріат»).

Цим актом є, зокрема, Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року № 296/5 та зареєстрований у Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 року за № 282/20595 (надалі - «Порядок вчинення нотаріальних дій», «Порядок»).

Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія (пункт 19 статті 34 Закону «Про нотаріат»). Правовому регулюванню процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів присвячена Глава 14 Закону «Про нотаріат» та Глава 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій.

Так, згідно зі статтею 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Статтею 88 Закону України «Про нотаріат» визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів цієї статті Закону нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Порядок вчинення нотаріальних дій містить такі самі правила та умови вчинення виконавчого напису (пункти 1, 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку).

Згідно з підпунктом 2.1 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, мають бути зазначені: відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника; дата і місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису.

У разі якщо нотаріусу необхідно отримати іншу інформацію чи документи, які мають відношення до вчинення виконавчого напису, нотаріус вправі витребувати їх у стягувача (підпункт 2.2 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку).

Крім того, підпунктами 3.2, 3.5 пункту 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку передбачено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 (надалі - Перелік документів). При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку документів. При цьому цей Перелік документів не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені в Законі «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій.

При цьому стаття 50 Закону «Про нотаріат» передбачає, що нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.

За результатами аналізу вищенаведених норм можна дійти наступних висновків.

Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов'язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов'язання боржником.

Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.

Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов'язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України «Про нотаріат»). Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.

Захист прав боржника в процесі вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається в спосіб, передбачений підпунктом 2.3 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку, - шляхом надіслання іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Натомість нотаріус вирішує питання про вчинення виконавчого напису на підставі документів, наданих лише однією стороною, стягувачем, і не зобов'язаний запитувати та одержувати пояснення боржника з приводу заборгованості для підтвердження чи спростування її безспірності.

Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно із відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.

З огляду на наведене та з урахуванням приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.

Тому суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.

Разом із тим, законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлюються судом відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів.

Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 6-887цс17.

В поданій апеляційній скарзі скаржник зазначає, що згідно з частиною першою статті 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість, і такі документи приватному нотаріусу були надані, перевіряти розмір заборгованості нотаріус при вчиненні виконавчого напису не зобов'язаний.

Однак, статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частинами першою та другою статті 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

За загальним правилом цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов'язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового.

Покладення на боржника нових додаткових обов'язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).

Наявність цивільно-правової відповідальності повинна бути доведена належними та допустимими доказами. Підлягає доказуванню наявність правових підстав для стягнення штрафу та пені, а також розмір заборгованості, заявлений до стягнення.

Крім того, за положеннями статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Враховуючи вищевикладене та відповідно до статті 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором підлягає перевірці з урахуванням положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

З матеріалів справи вбачається, що спірним виконавчим написом нотаріуса було звернено стягнення з ОСОБА_3 грошових коштів для задоволення вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» в розмірі 47765,22 доларів США, а саме: 9667,12 доларів США - заборгованість по тілу кредиту, 3240,94 доларів США - заборгованість по процентам за користування кредитом, 605,63 доларів США - заборгованість по комісії за користування кредитом, 31967,40 доларів США - пені за несвоєчасність виконання грошових зобов'язань за договором, 2274,05 доларів США - штрафів.

Разом з тим, згідно розрахунку заборгованості ОСОБА_3 за кредитним договором наданого ПАТ КБ "Приватбанк"вона виникла за період з 25 лютого 2009 року по 22 липня 2016 року. Тобто, зазначена заборгованість виникла за період, що перевищує загальний строк позовної давності визначений ст. 257 ЦК України.

За таких обставин вірним є висновок суду першої інстанції що заявлені вимоги відповідача не є безспірними, оскільки стягувачем стягнуто з боржника штраф та пеню, тобто застосовано подвійну цивільно-правову відповідальність за несвоєчасне виконання зобов'язань, що є винними діями, які підлягають доведенню належними та допустимими доказами, у тому числі із урахуванням вимог статті 61 Конституції України, крім того, заборгованість у ОСОБА_3 виникла за період, що перевищує загальний строк позовної давності.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржене рішення постановлено без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржене рішення без змін.

Оскільки оскаржене судове рішення залишено без змін, а скарга без задоволення, то судовий збір за її подання покладається на особу, яка її подала.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд,

постановив:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства з обмеженою відповідальністю комерційний банк «Приватбанк» - залишити без задоволення.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 02 березня 2018 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Головуючий /підпис/ Рибчинський В.П.

Судді /підпис/ Войтко Ю.Б.

/підпис/ Панасюк О.С.

Згідно з оригіналом.

Суддя Рибчинський В.П.