Ухвала суду № 73969140, 15.05.2018, Радомишльський районний суд Житомирської області

Справа № 289/932/18

Номер провадження 2/289/642/18

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.05.2018 м. Радомишль

Суддя Радомишльського районного суду Житомирської області Сіренко Н.С., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Райдуга» про визнання недійсним рішення загальних зборів учасників, -

ВСТАНОВИВ :

11.05.2018 позивач звернувся до суду з зазначеною позовною заявою, в якій просить суд визнати недійсним рішення загальних зборів учасників Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Райдуга», оформлене протоколом від 22.05.2006 № 6.

Розглянувши матеріали вказаної позовної заяви, приходжу до наступного.

У відповідності до статті 19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 20 Господарського процесуального кодексу України, господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов’язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.

Зі змісту частини першої статті 167 Господарського кодексу України вбачається, що корпоративні права – це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Згідно з частиною третьою статті 167 Господарського кодексу України (далі - ГК) під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.

Справи, що виникають з корпоративних відносин, - це справи зі спорів між юридичними особами та їх учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасниками, які вибули, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, що пов'язані із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 12 жовтня 1978 року у справі «Zand v. Austria» вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з <…> питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів <…>». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Також і у рішенні Європейського суду з прав людини у справах «Сокуренко і Стригун проти України» зазначається, що термін «судом, встановленим законом» у п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, передбачає всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Отже, враховуючи вимоги чинного законодавства, практику Європейського суду з прав людини, суд буде вважатися встановленим законом лише за умови, що він утворений безпосередньо на підставі закону, діє в межах своєї предметної, функціональної та територіальної юрисдикції й у законному складі суду.

Як вбачається із змісту позовної заяви, позивач зазначає, що, відповідно до Статуту товариства, він володіє та розпоряджається часткою 33 % статутного фонду. ОСОБА_1 вказує, що він не брав участь в загальних зборах учасників СТОВ ІІ «Райдуга», не підписував протокол № 6 загальних зборів учасників СТОВ ІІ «Райдуга» від 22.05.2006, а також не укладав жодних договорів з продажу частки статутного капіталу вказаного товариства. ОСОБА_1 стверджує, що приймав участь в діяльності товариства, не існує жодних рішень судів, порушених угод ОСОБА_1 або доказів вчинення збитків товариству як на підставу його виключення з товариства. Згідно доданої до матеріалів позовної заяви копії Протоколу № 6 загальних зборів учасників СТОВ ІІ «Райдуга» від 22.05.2006, ОСОБА_1 виключено із числа учасників СТОВ ІІ «Райдуга».

Таким чином приходжу до висновку, що, відповідно до змісту позовної заяви та доданих документів, спір виник з господарських відносин, який підлягає розгляду в порядку господарського, а не цивільного судочинства.

Щодо посилання позивача на Постанову Пленуму ВСУ від 24.10.2008 № 13 «Про практику розгляду судами корпоративних спорів», звертаю увагу, що вказаною Постановою було роз’яснено застосування пункту 4 частини 1 статті 12 Господарського процесуального кодексу України в попередній редакції. Натомість, у зв'язку зі змінами, які відбулися в законодавстві України, у Постанові № 4 від 25.02.2016 Пленум Вищого господарського суду України у п.п. 1.1. зазначає, що господарським судам підвідомчі справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов'язаними із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, крім трудових спорів.

При визначенні підвідомчості справ цієї категорії судам слід враховувати, що з огляду на системний аналіз положень статті 84 ЦК України, частини п'ятої статті 63, частин першої та третьої статті 167 ГК України, Закону України "Про господарські товариства", Закону України "Про акціонерні товариства", статей 1, 19 і частин першої, шостої статті 20 Закону України "Про фермерське господарство", статей 6, 8, 19 та 21 Закону України "Про кооперацію" корпоративні відносини виникають, зокрема, у господарських товариствах, виробничих кооперативах, фермерських господарствах, приватних підприємствах, заснованих на власності двох або більше осіб.

За змістом положень пункту 4 частини першої статті 12 ГПК України, статті 167 ГК України, статті 2 Закону України "Про акціонерні товариства" сторонами у корпоративному спорі є:

1) юридична особа та її учасник (засновник, акціонер, член), у тому числі учасник, який вибув;

2) учасники (засновники, акціонери, члени) юридичної особи.

Учасник, який вибув зі складу юридичної особи, може бути стороною корпоративного спору щодо визначення та стягнення належної йому до сплати вартості частки майна юридичної особи, про визнання недійсними рішень про виключення його зі складу юридичної особи, а також про визнання недійсними інших рішень юридичної особи, якщо ці рішення прийняті в період до виходу (виключення) учасника, а відповідні вимоги обґрунтовуються порушенням його корпоративних прав на момент прийняття такого рішення.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства. Відмовляючи у відкритті провадження з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз’яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи (ч. 5 ст. 186 ЦПК України).

Відповідно до ст. 21 ГПК України, усі справи, що підлягають вирішенню в порядку господарського судочинства, розглядаються місцевими господарськими судами як судами першої інстанції, крім справ, визначених частинами другою та третьою цієї статті.

Разом із даною позовною заявою позивачем подано до Радомишльського районного суду Житомирської області заяву про забезпечення позову.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 152 ЦПК України, заява про забезпечення позову подається одночасно з пред’явленням позову - до суду, до якого подається позовна заява, за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом.

Враховуючи, що позовна заява подана до суду з порушенням правил розмежування юрисдикції, суддя позбавлена можливості вирішити питання щодо заяви про забезпечення позову.

Керуючись ст.ст. 186, 260, 353 ЦПК України суд, -

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті провадження у справі позовом ОСОБА_1 до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Райдуга» про визнання недійсним рішення загальних зборів учасників.

Роз'яснити позивачу, що вирішення спірних правовідносин відноситься до юрисдикції господарського суду Житомирської області в порядку господарського судочинства з урахуванням суб'єктного складу сторін та правил територіальної підсудності.

Апеляційна скарга на ухвалу може бути подана до апеляційного суду Житомирської області через Радомишльський районний суд протягом п’ятнадцяти днів, починаючи з дня її проголошення.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п’ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя /підпис/ ОСОБА_2

Згідно з оригіналом

Суддя Н. С. Сіренко

"___" _____ 20 __

(дата засвідчення копії)