Постанова № 73967028, 10.05.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/6350/16 Суддя (судді) першої інстанції: Каракашьян С.К.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 травня 2018 року м. Київ

Колегія Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

судді-доповідача Кузьменка В. В.,

суддів Василенка Я. М., Степанюка А. Г.,

за участю секретаря Видмеденко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві справу за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Міністерства внутрішніх справ України про поновлення на роботі, за апеляційною скаргою Міністерства внутрішніх справ України на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 02.02.2018, -

В С Т А Н О В И Л А:

Позивач звернулася до суду з позовом в якому просить скасувати наказ Міністерства внутрішніх справ України від 06.11.2015р. № 2365 о/с про звільнення ОСОБА_3, зобов'язати Міністерство внутрішніх справ України поновити ОСОБА_3 на посаді оперуповноваженого Департаменту оперативно-технічних заходів Міністерства внутрішніх справ України.

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 02.02.2018 позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства внутрішніх справ України «По особовому складу Департаменту оперативно-технічних заходів» від 06.11.2015р. № 2365 о/с дск в частині звільнення ОСОБА_3 з посади оперуповноваженого 5-го відділу 3-го управління.

Поновлено ОСОБА_3 на посаді оперуповноваженого 5-го відділу 3-го управління Департаменту оперативно- технічних заходів Міністерства внутрішніх справ України з 02.02.2018.

Рішення в частині поновлення на посаді допущено до негайного виконання.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення про відмову в задоволені позову в повному обсязі.

В судове засідання з'явилися представник апелянта, підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити. Позивач, просив залишити постанову суду першої інстанції без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, перевіривши матеріали справи, відзив на апеляційну скаргу, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 з 1997 року працювала в системі органів внутрішніх справ, остання займана посада - оперуповноважений Департаменту оперативно-технічних заходів Міністерства внутрішніх справ України.

Як встановлено, ОСОБА_3 з 2012 року перебувала у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

В червні 2015 року, враховуючи що дитина потребує домашнього догляду відпустка була продовжена.

Однак, Наказом № 2365 о/с дск від 06.11.2015р. позивача було звільнено з 06.11.2015 року в запас Збройних Сил за п. 64 «г» (через скорочення штатів) з посади капітана міліції оперуповноваженого (за рахунок посади старшого оперуповноваженого) 5-го відділу 3-го управління, яка перебуває у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України), Законами України "Про Національну поліцію" від 02.07.2015р. № 580-VIII (далі - Закон № 580-VIII), "Про відпустки" від 15.11.1996р. № 504/96-ВР (далі - Закон № 504/96-ВР), Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.07.1991р. № 114 (далі - Положення № 114), Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995р. № 100 (далі - Порядок № 100).

Частинами 1, 2, 6 статті 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до п.п. 9, 10, 11 Прикінцевих та перехідних положень Закону №580-VIII працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції. Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції.

Працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів. Указані в цьому пункті особи можуть бути звільнені зі служби в органах внутрішніх справ до настання зазначеного в цьому пункті терміну на підставах, визначених Положенням про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ.

Перебування працівників міліції на лікарняному чи у відпустці не є перешкодою для їх звільнення зі служби в органах внутрішніх справ відповідно до Прикінцевих та перехідних положень цього Закону.

У ч. 6, 7 ст. 179 КЗпП України закріплено, що в разі, якщо дитина потребує домашнього догляду, жінці в обов'язковому порядку надається відпустка без збереження заробітної плати тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку.

Відпустки для догляду за дитиною, передбачені частинами третьою, четвертою та шостою цієї статті, можуть бути використані повністю або частинами також батьком дитини, бабою, дідом чи іншими родичами, які фактично доглядають за дитиною.

Пунктом 3 частини 1 статті 25 Закону № 504/96-ВР передбачено, що матері або іншим особам, зазначеним у частині третій статті 18 та частині першій статті 19 цього Закону, в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку, а в разі якщо дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), - не більш як до досягнення дитиною шістнадцятирічного віку, а якщо дитині встановлено категорію "дитина-інвалід підгрупи А" - до досягнення дитиною вісімнадцятирічного віку.

Відповідно до п.п. 10, 61 Положення № 114 особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ користуються всіма соціально-економічними, політичними та особистими правами і свободами, виконують усі обов'язки громадян, передбачені Конституцією та іншими законодавчими актами, а їх права, обов'язки і відповідальність, що випливають з умов служби, визначаються законодавством, Присягою, статутами органів внутрішніх справ і цим Положенням.

Додаткові і соціальні відпустки особам рядового і начальницького складу надаються відповідно до законодавства.

За загальним правилом, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні питання або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Дана правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 17.02.2015 у справі № 21-8а15.

Враховуючи, що ні вказаним Положенням, ні нормами діючого на час звільнення ОСОБА_3 закону України «Про міліцію» не було врегульовано процедури проведення звільнення у зв'язку зі скороченням штатів, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції вірно було застосовано до спірних правовідносин положення Кодексу законів про працю України.

Так, відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно частини другої статті 40 Кодексу законів про працю України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації (частина третя статті 40 КЗпП України).

Статтею 49-2 Кодексу законів про працю України встановлено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством (частина друга статті 49-2 КЗпП України).

Водночас, з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України «Про зайнятість населення», власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників (частина третя статті 49-2 КЗпП України).

Відповідно до роз'яснень пункту 19 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992 № 9 розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення (абзац перший).

Разом з тим, відповідачем не надано жодних доказів, які б свідчили про виконання останнім обов'язку запропонувати позивачеві іншу роботу, відсутності можливості подальшого використання на службі ОСОБА_3

Відповідно до статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Рівність прав жінки і чоловіка забезпечується: наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей у громадсько-політичній і культурній діяльності, у здобутті освіти і професійній підготовці, у праці та винагороді за неї; спеціальними заходами щодо охорони праці і здоров'я жінок, встановленням пенсійних пільг; створенням умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством; правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнства і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям.

Згідно з частиною третьою статті 179 Кодексу законів про працю України за бажанням жінки їй надається відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з виплатою за ці періоди допомоги відповідно до законодавства.

Частиною сьомою статті 179 Кодексу законів про працю України передбачено, що відпустки для догляду за дитиною, передбачені частинами третьою, четвертою та шостою цієї статті, можуть бути використані повністю або частинами також батьком дитини, бабою, дідом чи іншими родичами, які фактично доглядають за дитиною.

Згідно з ч. 3 ст. 184 КЗпП України звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням. Обов'язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що спеціальним Законом №580-VIII визначено порядок звільнення працівників міліції у зв'язку з ліквідацією цього органу та його структурних підрозділів і створенням Національної поліції.

Разом з тим, питання щодо звільнення працівників, які перебувають у відпустці по догляду за дитиною до шести років зазначеним Законом не врегульовано та визначається трудовим законодавством, яке закріплює додаткові гарантії при звільненні для жінок, які мають дітей віком до шести років та перебувають у відповідній відпустці, а саме: обов'язковість їх працевлаштування.

Враховуючи викладене вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що Наказ від 06.11.2015р. № 2365 о/с дск в частині звільнення позивача є протиправним і підлягає скасуванню, а позивач, у відповідності до ч. 1 ст. 235 КЗпП України, поновленню на посаді, яку він займав до звільнення, оскільки ОСОБА_3 є матір'ю дитини віком до шести років і в період прийняття наказу від 06.11.2015р. № 2365 о/с дск про її звільнення, перебувала у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею шести років, а отже, у відповідності до ч. 3 ст. 184 КЗпП України та ч. 6 ст. 179 КЗпП, мала право на обов'язкове працевлаштування, що не було враховано відповідачем при її звільненні та призвело до порушення її конституційного права на працю, передбаченого ст. 43 Конституції України.

Посилання апелянта на повну ліквідацію державного органу виконавчої влади - міліції, колегія суддів вважає безпідставними та протиправними, оскільки відповідно до відомостей із спеціального витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців - всі органи міліції перебувають у стані припинення, за рішенням засновників з 06.11.2015 та не ліквідовані.

Доводи, викладені апелянтом в апеляційній скарзі вказаного не спростовують, тому колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Перевіривши мотивування судового рішення та доводи апеляційних скарг, відповідно до вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду, врахувавши ст. 8 КАС України, відповідно до якої суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо відмови в задоволенні позову, через що рішення суду першої інстанції слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 242, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, п. 2, 3, 4, 5, 6, 9 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про судове рішення в адміністративній справі» від 20.05.2013 № 7 колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 02.02.2018 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Міністерства внутрішніх справ України про поновлення на роботі - залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 02.02.2018 - залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя-доповідач: В. В. Кузьменко

Судді: Я. М. Василенко

А. Г. Степанюк

Повний текст постанови виготовлено 15.05.2018