Постанова № 73963581, 10.05.2018, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 травня 2018 року Справа № 918/30/17

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Розізнана І.В. , суддя Філіпова Т.Л.

при секретарі судового засідання Першко А.А.

розглянувши матеріали апеляційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю "Фудмережа" на ухвалу господарського суду Рівненської області від 22 січня 2018 року (суддя Політика Н.А.)

час та місце ухвалення: 22 січня 2018 року; м. Рівне, вул. Набережна, 26А; вступна і резолютивна частина проголошена о 10:30 год.

за скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "Фудмережа" на дії Печерського районного відділу Державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві

у справі №918/30/17

за позовом Анімаккорд ЛТД

до товариства з обмеженою відповідальністю "Фудмережа"

про стягнення компенсації в сумі 80 000 грн

за участю представників сторін:

стягувача - не з'явився;

боржника - не з'явився;

органу ДВС - не з'явився.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Рівненської області від 21 лютого 2017 року було задоволено позовні вимоги Анімаккорд ЛТД (надалі - Стягувач) до товариства з обмеженою відповідальністю "Фудмережа" (надалі - Боржник) та стягнуто на користь Стягувача компенсації у розмірі 80 000 грн. 00 коп., витрати по сплаті судового збору в сумі 1 378 грн коп.. Крім того, даним судовим рішенням було стягнуто з Боржника штраф до Державного бюджету України у розмірі 8 000 грн.

На виконання вищевказаного рішення 27 червня 2018 року видано відповідні накази.

Суд констатує, що Боржник звернувся в господарський суд Рівненської області зі скаргою про визнання незаконними дій Печерського районного відділу Державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві (надалі - орган ДВС), щодо: зазначення у постанові від 6 липня 2017 року про відкриття виконавчого провадження №54237291 дати наказу господарського суду Рівненської області № 918/30/17, а саме 27 березня 2017 року замість вірної - 27 червня 2017 року; визнання незаконними дії органу ДВС щодо вирішення питання про стягнення витрат виконавчого провадження у супровідному листі від 6 липня 2017 року № 8011/10; скасування постанови органу ДВС від 6 липня 2017 року про відкриття виконавчого провадження № 54237291.

Ухвалою господарського суду Рівненської області від 22 січня 2018 року в задоволенні скарги Боржника було відмовлено.

Мотивуючи дану ухвалу, місцевий господарський суд виходив, зокрема з того, що державним виконавцем органу ДВС винесено постанову, якою було виправлено вищенаведену описку та зазначено вірну дату видачі наказу господарського суду Рівненської області №918/30/17, а саме: 27 червня 2017 року. Разом з тим, в оскаржуваній ухвалі, місцевий господарський суд вказав, що органом ДВС, у встановленому законом порядку, було винесено постанову від 6 вересня 2017 року про стягнення з Боржника витрат виконавчого провадження, якою з Боржника було стягнуто 100 грн витрат виконавчого провадження, та приходить до висновку, що посилання Боржника на незаконність дій органу ДВС щодо вирішення питання про стягнення витрат виконавчого провадження у супровідному листі від 6 липня 2017 року № 8011/10 є необгрунтовані. Водночас, суд першої інстанції також зазначив, що Боржником не було доведено належними і допустимими доказами, а судом не встановлено обставин порушення прав Боржника внаслідок винесення державним виконавцем органу ДВС постанови про відкриття виконавчого провадження від 6 липня 2017 року ВП № 54237291.

Не погоджуючись з винесеною ухвалою, Боржник звернувся до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив оскаржувану ухвалу скасувати та прийняти постанову, якою скаргу задоволити частково, а саме: в частині вимоги про визнання незаконними дії органу ДВС, що виразились у зазначені в постанові від 06 липня 2017 року про відкриття виконавчого провадження №54237291 дати наказу господарського суду Рівненської області №918/30/17 - 27 березня 2017 року, провадження у справі закрити; визнати незаконними дії органу ДВС щодо стягнення витрат виконавчого провадження у супровідному листі від 06 липня 2017 року за №8011/10; скасувати постанову державного виконавця органу ДВС від 06 липня 2017 про відкриття виконавчого провадження №54237291.

Мотивуючи дану апеляційну скаргу, Боржник звертає увагу апеляційного господарського суду, що з огляду на те, що скарга на дії державного виконавця органу ДВС надійшла до суду першої інстанції 27 липня 2017 року, тобто до виправлення державним виконавцем помилки в постанові, місцевий господарський суд не врахував, що в даній частині спору на момент ухвалення оскаржуваного судового рішення, відсутній предмет спору, що відповідно до вимог пункту 2 частини 1 статті 231 ГПК України є підставою для закриття провадження у справі, а не підставою для відмови у задоволенні скарги.

Водночас, Боржник також вказав, що судом першої інстанції залишено поза увагою норми Закону України "Про виконавче провадження", а саме щодо того, що види та суми витрат виконавчого провадження визначаються саме в постанові виконавця про їх стягнення, яка виноситься виконавцем у випадку закінчення виконавчого провадження. Однак, на переконання Боржника, визначивши види та суми витрат виконавчого провадження у супровідному листі від 06 липня 2017 року за №8011/10, тобто до закінчення виконавчого провадження, орган ДВС діяв з порушенням вимог законодавства, оскільки такі витрати були визначені постановою органу ДВС від 06 вересня 2017 року, що свідчить про те, що органом ДВС станом на 06 липня 2017 року такі витрати не були визначені.

Крім того, Боржник у поданій апеляційній скарзі також звертає увагу апеляційного господарського суду і на те, що орган ДВС при вирішенні питання про відкриття виконавчого провадження за наказом від 27 червня 2016 року №918/30/17 не врахував, що даний наказ не відповідає вимогам виконавчого документу та те, що стягувач (Держава, в особі уповноваженого органу) із заявою про примусове виконання рішення не звертався, а господарський суд не є стягувачем, з огляду на що вказані вище обставини є самостійними підставами для повернення органом ДВС наказу без прийняття до виконання. Разом з тим, Боржник зазначив, що як вбачається з витягу з Автоматизованої системи виконавчого провадження "Інформація про виконавче провадження", в рамках ВП №54237291 заходи примусового виконання рішення органом ДВС не вживались, з огляду на що, як вважає Боржник, у органу ДВС були відсутні правові підстави для стягнення виконавчого збору.

Автоматизованою системою документообігу суду визначено колегію суддів для розгляду справи №918/30/17 у складі: головуючий суддя Мельник О.В., суддя Розізнана І.В., суддя Грязнов В.В..

Ухвалою суду від 20 лютого 2018 року (а.м.о. 82-84), з підстав, висвітлених в ній, апеляційну скаргу Боржника було залишено без руху, в зв'язку з несплатою судового збору.

Суд констатує, що 05 березня 2018 року від Боржника надійшов лист, з яким не було подано доказів сплати судового збору, а вказано, що судовий збір в даному випадку немає необхідності сплачувати (а.м.о. 86). При цьому, Боржник звертає увагу апеляційного суду на те, що 14 лютого 2018 року Верховний Суд у складі колегії Другої судової палати Касаційного цивільного суду в справі №589/6044/2013 в своїй постанові вказав, що скаржник звільнений від сплати судового збору не лише на стадії подання скарги на дії державної виконавчої служби, а й у разі подання ним апеляційної скарги на прийняте за результатами розгляду скарги рішення.

Ухвалою суду (у складі колегії суду: головуючий суддя Мельник О.В., суддя Розізнана І.В., суддя Грязнов В.В.) від 12 березня 2018 року (а.м.о. 92-93), Боржнику було поновлено строк на апеляційне оскарження та відкрите апеляційне провадження у даній справі.

Ухвалою суду від 20 березня 2018 року (а.м.о. 100-101), було призначено розгляд даної апеляційної скарги на 29 березня 2018 року на 14:30 год..

29 березня 2018 року від Боржника на електронну адресу суду надійшло клопотання (а.м.о. 107) про відкладення розгляду справи та про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Ухвалою суду від 29 березня 2018 року вищевказане клопотання Боржника було задоволено, розгляд справи відкладено на 12 квітня 2018 року в режимі відеоконференції, з дорученням забезпечити її проведення господарському суду м. Києва (а.м.о. 112-113).

Розпорядженням керівника апарату Рівненського апеляційного господарського суду від 02 квітня 2018 року в справі №918/30/17 у зв'язку із перебуванням у відпустці головуючого судді Мельника О.В. та відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України, статті 155 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", пунктів 19, 20 Розділу VIII Положення про автоматизовану систему документообігу суду та пункту 9.2 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду в Рівненському апеляційному господарському суді, призначено повторну автоматичну заміну складу колегії суддів.

Відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів, автоматизованою системою документообігу суду внесено зміни до колегії суддів у складі: головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Розізнана І.В., суддя Грязнов В.В..

Ухвалою суду від 03 квітня 2018 року (а.м.о. 118) апеляційну скаргу Боржника було прийнято у новому складі суду.

Згідно розпорядження керівника апарату Рівненського апеляційного господарського суду від 10 квітня 2018 року в справі №918/30/17 у зв'язку із перебуванням у відпустці судді Грязнова В.В. та відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України, статті 155 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", пунктів 18, 20 Розділу VIII Положення про автоматизовану систему документообігу суду та пункту 8.2 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду в Рівненському апеляційному господарському суді, призначено повторну автоматичну заміну складу колегії суддів.

Протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів, автоматизованою системою документообігу суду внесено зміни до колегії суддів у складі: головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Розізнана І.В., суддя Філіпова Т.Л..

Ухвалою суду від 10 квітня 2018 року (а.м.о. 125) апеляційну скаргу Боржника було прийнято до провадження у новому складі суду.

В судовому засіданні від 12 квітня 2018 року в режимі відеоконференції представник Боржника підтримав доводи, наведені в апеляційній скарзі, та з підстав, висвітлених в ній, просить суд скаргу задоволити частково, а саме: в частині вимоги про визнання незаконними дії органу ДВС, що виразились у зазначені у постанові від 06 липня 2017 року про відкриття виконавчого провадження №54237291 дати наказу господарського суду Рівненської області №918/30/17 - 27 березня 2017 року, провадження у справі закрити; визнати незаконними дії органу ДВС щодо стягнення витрат виконавчого провадження у супровідному листі від 06 липня 2017 року за №8011/10; скасувати постанову державного виконавця органу ДВС від 06 липня 2017 про відкриття виконавчого провадження №54237291.

Ухвалою суду від 12 квітня 2018 року, з підстав, висвітлених в ній, розгляд даної апеляційної скарги було відкладено на 10 травня 2018 року на 17:30 год. в режимі відеоконференції.

В судове засідання від 10 травня 2018 року в режимі відеоконференції представник Боржника не з'явився, причини неявки суду не повідомив, хоча про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлений у встановленому законом порядку.

В судові засідання від 29 березня 2018 року, від 12 квітня 2018 року та від 10 травня 2018 року представники Стягувача та органу ДВС не прибули. Про дату, час та місце розгляду даної апеляційної скарги повідомлені у встановленому законом порядку.

Апеляційний господарський суд вважає за можливим розглянути дану справу за відсутності представників Стягувача та органу ДВС, за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду прийшла до висновку, що в її задоволенні слід відмовити, а оскаржувану ухвалу слід залишити без змін. При цьому колегія виходила з наступного.

Статтею 1291 Конституції України передбачено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання.

Статтею 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Відповідно до статей 18, 326 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до статті 339 ГПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються Законом України "Про виконавче провадження" (далі - Закон).

Статтею 1 Закону встановлено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до частини 1 статті 5 Закону примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

За приписами частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 18 Закону, виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Пунктом 2 частини 2 статті 18 Закону встановлено обов'язок виконавця здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Як вбачається зі змісту скарги Боржника, останній вважає, що всупереч вимогам чинного законодавства органом ДВС було невірно зазначено дату виконавчого документа, на підставі якого здійснювалося спірне виконавче провадження, а саме: замість вірного - 27 червня 2017 року органом ДВС в його постанові від 6 липня 2017 року про відкриття виконавчого провадження ВП №54237291 було зазначено дату виданого господарським судом Рівненської області виконавчого документу - 27 березня 2017 року.

Проте суд звертає увагу, що за змістом абзацу 3 частини 3 статті 74 Закону начальник відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або виконавець з власної ініціативи чи за заявою сторони виконавчого провадження може виправити допущені у процесуальних документах, винесених у виконавчому провадженні, граматичні чи арифметичні помилки, про що виноситься відповідна постанова.

У той же час зі змісту наявних у матеріалах справи документів вбачається, що 17 серпня 2017 року (а.м.о. 57) головним державним виконавцем органу ДВС Кузьмишиним Е.М. (яким було винесено постанову від 6 липня 2017 року про відкриття виконавчого провадження ВП №54237291) винесено відповідну постанову, якою вказаним державним виконавцем з власної ініціативи було виправлено вищенаведену описку та зазначено вірну дату видачі наказу господарського суду Рівненської області № 918/30/17, а саме: 27 червня 2017 року. Крім того, у даній постанові також було вирішено внести відповідні зміни до Автоматизованої системи виконавчого провадження, а наведений процесуальний документ було направлено сторонам виконавчого провадження.

Водночас, апеляційний господарський суд констатує, що Боржник в судове засідання місцевого господарського суду від 22 січня 2018 року не з'явився та не подавав будь-яких змін до своєї скарги на дії органу ДВС.

В той же час, в апеляційній скарзі Боржник вказав, що враховуючи вищевказані обставини, місцевий господарський суд мав би не відмовити в задоволенні скарги в цій частині, а закрити в даній частині провадження у справі, оскільки вважає, що у справі відсутній предмет спору.

Проте, апеляційний господарський суд не погоджується з такими доводами апелянта.

Суд констатує, що апелянт в своїх доводах посилається на частину 1 статті 278 ГПК України (в редакції з 15 грудня 2017 року).

Так, згідно частини 1 статті 278 ГПК України: судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку із залишенням позову без розгляду або закриттям провадження у справі у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 226 та 231 цього Кодексу.

В силу дії пункту 2 частини 1 статті 231 ГПК України: господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Як вбачається з даних норм процесу, вони регулюють питання, що пов'язані з розглядом справи і подальшим апеляційним оскарженням судового рішення, за наслідком розгляду позовної заяви (за відкритим за позовною заявою провадженням та за відкритим за апеляційною скаргою на відповідне рішення апеляційним провадженням).

Водночас, подаючи дану апеляційну скаргу, апелянт не звернув уваги не тільки на вищевказане, але й на те, що питання щодо оскарження дій органу ДВС і подачі відповідної скарги регулюється розділом VI ГПК України (в редакції від 15 грудня 2017 року), а саме статтями 339-345 ГПК України.

При цьому, Рівненський апеляційний господарський суд констатує, що в силу дії частини 1 статті 343 ГПК України: за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу.

У відповідності до частини 2 статті 343 ГПК України: у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

Згідно частини 3 статті 343 ГПК України: якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Відтак, суд констатує, що в даному випадку законодавець передбачив дві можливості розгляду скарги та винесення за наслідком її розгляду рішень у вигляді судових ухвал лише щодо: 1) визнання таких дій (рішень, бездіяльності) неправомірними і зобов'язанням усунути відповідні порушення; 2) відмови в задоволенні скарги (що і вчинено в даній частині місцевим господарським судом). При цьому, розділ VI ГПК України не передбачає можливості закриття провадження за відповідною скаргою та не має відсилочної норми щодо застосування статті 231 ГПК України.

З огляду на все вищевказане, встановивши факт виправлення описки органом ДВС, на переконання колегії суду, місцевий господарський суд мав лише один законний варіант прийняття рішення в цій частині скарги, а саме щодо відмови в її задоволенні, у цій частині. Дане вчинено і місцевим господарським судом.

Відтак, апеляційний господарський суд залишає без змін оспорювану ухвалу в цій частині (відмови в задоволенні скарги щодо зазначення у постанові від 6 липня 2017 року про відкриття виконавчого провадження №54237291 дати наказу господарського суду Рівненської області №918/30/17, а саме 27 березня 2017 року замість вірної - 27 червня 2017 року).

Крім того, у своїй скарзі Боржник просив суд визнати незаконними дії органу ДВС щодо вирішення питання про стягнення витрат виконавчого провадження у супровідному листі від 6 липня 2017 року № 8011/10, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що у даному листі органом ДВС було зобов'язано Боржника перерахувати на рахунок даного органу примусового виконання рішень суму витрат виконавчого провадження, які, на думку Боржника, згідно норм чинного законодавства можуть стягуватися з Боржника лише за вмотивованою постановою державного виконавця.

Однак, суд апеляційної інстанції не приймає до уваги дані твердження, з огляду на наступне.

Зі змісту наявної у матеріалах справи копії супровідного листа органу ДВС від 6 липня 2017 року №8011/10 "Про відкриття виконавчого провадження" (а.м.о. 10, 45) вбачається, що з даним супровідним листом Боржнику для виконання, а господарському суду Рівненської області для відома направлялася постанова про відкриття виконавчого провадження від 06 липня 2017 року (а.м.о. 8), що винесена при примусовому виконанні наказу №918/30/17 від 27 червня 2017 року (а.м.о. 9, 44).

Також у вказаному супровідному листі, орган ДВС повідомив про те, що витрати по виконавчому провадженню (на момент написання даного листа) складають 100 грн, а також вказав реквізити органу ДВС.

Разом з тим судом апеляційної інстанції встановлено, що у вищезазначеному листі органу ДВС відсутні будь-які адресовані Боржнику вказівки щодо перерахування наведених витрат цьому органу примусового виконання рішень, вимоги до скаржника про перерахування зазначених сум чи зобов'язання останнього здійснити будь-які дії, зокрема, щодо сплати даних сум грошових коштів. В даному супровідному листі, крім того, не вказано, що орган ДВС вирішив даним листом саме стягнути з Боржника витрати виконавчого провадження (на що вказує Боржник; при цьому суд звертає увагу апелянта на те, що в тексті відсутнє слово - "стягнути").

Відтак, апеляційний господарський суд вважає такі доводи необгрунтованими і безпідставними.

З огляду на все вищевказане, Рівненський апеляційний господарський суд констатує, що за змістом даного супровідного листа він не є виконавчою дією при примусовому виконані рішення, та не є передбаченим Законом рішенням органу ДВС. Також даний лист не можливо визначити і як бездіяльність органу ДВС.

В той же час, в силу дії статті 339 ГПК України: сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

З огляду на все вищевказане, Рівненський апеляційний господарський суд констатує безпідставність вимоги Боржника, висвітленої в пункті 3 прохальної частини скарги на дії органу ДВС (щодо визнання незаконними дії органу ДВС щодо вирішення питання про стягнення витрат виконавчого провадження у супровідному листі від 6 липня 2017 року №8011/10) та її невідповідність статті 339 ГПК України.

Водночас, суд констатує, що за змістом частини 4 статті 42 Закону на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку припинення виконавчого провадження чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження виконавцем виноситься постанова про їх стягнення.

З наявних у матеріалах справи документів, зокрема, копії постанови Відділу від 6 вересня 2017 року ВП № 54237291 (а.м.о. 63), вбачається, що органом ДВС у встановленому законом порядку було винесено відповідний процесуальний документ - постанову від 6 вересня 2017 року про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження, якою з Товариства було стягнуто 100 грн. 00 коп. витрат виконавчого провадження, до яких входить, зокрема, плата за завершене виконавче провадження, інформація про яке вноситься до АСВП, поштові витрати на направлення документів виконавчого провадження сторонам, витрачений папір та фарба картриджу на оформлення документів виконавчого провадження та інше (тобто орган ДВС при стягненні цієї суми керуватиметься саме даною постановою, скарга на яку в даному випадку не розглядається, і аж ніяк не за листом, котрий Боржник намагався оспорювати в даній скарзі).

З огляду на усе вищевказане, апеляційний господарський суд відмовляє Боржнику в задоволенні скарги в даній частині (щодо визнання незаконними дії органу ДВС щодо вирішення питання про стягнення витрат виконавчого провадження у супровідному листі від 6 липня 2017 року №8011/10). Відповідно, суд залишає без змін оспорювану ухвалу і в цій частині.

Також у своїй скарзі Боржник посилався і на те, що органом ДВС всупереч нормам статей 4, 26 Закону було неправомірно винесено постанову про відкриття виконавчого провадження від 6 липня 2017 року ВП № 54237291, що, на думку Боржника, свідчить про наявність правових підстав для її скасування в судовому порядку.

При цьому, на переконання колегії суду, аналіз позиції Боржника щодо оскарження постанови органу ДВС від 06 липня 2017 року про відкриття виконавчого провадження №54237291 в поєднанні з оскаржуванням законності судового наказу, що виданий на виконання судового рішення в даній справі, що набрало законної сили (є чинним і ніким не скасоване) є по суті спробою Боржника переоцінити дане рішення і поставити його під сумнів.

Відтак, суд вважає безпідставними такі доводи Боржника з огляду на наступне.

Рішенням місцевого господарського суду від 21 лютого 2017 року (залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 26 червня 2017 року та постановою ВГСУ від 12 грудня 2017 року) позов Стягувача до Боржника про стягнення компенсації в сумі 80 000 грн було задоволено. Крім того, даним судовим рішенням було стягнуто з Відповідача штраф до Державного бюджету України у розмірі 8 000 грн.

На виконання вищевказаних рішень, місцевим господарським судом було видано відповідні накази, в тому числі щодо стягнення з Боржника до Державного бюджету України штрафу в розмірі 8 000 грн.

Даний наказ господарський суд Рівненської області направив до органу ДВС.

Як вже встановлено судом, органом ДВС за даним наказом відкрито виконавче провадження постановою від 06 липня 2017 року (а.м.о. 8).

Як вбачається з матеріалів справи. рішення в даній справі щодо стягнення штрафу в розмірі 8 000 грн судом приймалося на підставі частини 3 статті 52 Закону України "Про авторські права і суміжні права".

При цьому, Рівненський апеляційний господарський суд звертає увагу апелянта на те, що згідно частини 3 статті 52 Закону України "Про авторські права і суміжні права": суд може постановити рішення про накладення на порушника штрафу у розмірі 10 відсотків суми, присудженої судом на користь позивача. Сума штрафів передається у встановленому порядку до Державного бюджету України.

Суд наголошує на тому, що дана норма визначає право суду на застосування цього штрафу (чим суд при вирішенні спору і скористався). При цьому дана норма передбачає, що даний штраф передається у встановленому порядку до Державного бюджету України.

Водночас, Бюджетний кодекс в статті 29 включає до видів доходів Державного бюджету України і штрафи.

Згідно абзацу 1 частини 4 статті 15 Закону: за рішеннями про стягнення в дохід держави коштів або вчинення інших дій на користь чи в інтересах держави, прийнятими у справах про адміністративні правопорушення, та за рішеннями, прийнятими у кримінальних провадженнях, стягувачем виступає державний орган, який прийняв відповідне рішення або за матеріалами якого судом прийнято відповідне рішення.

В силу дії пункту 3 частини 1 статті 26 Закону: виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, якщо виконавчий документ надійшов від суду у випадках, передбачених законом.

Аналіз вищевказаних норм вказує, що місцевим господарським судом підставно направлено, а органом ДВС підставно прийнято до виконання зазначений наказ №918/30/17 про стягнення з Боржника на користь держави штрафу в розмірі 8 000 грн. Також, з огляду на все вищевказане, орган ДВС підставно зазначив у оспорюваній постанові про відкриття виконавчого провадження стягувачем орган, що видав відповідне рішення - господарський суд Рівненської області.

Водночас, як встановлено місцевим господарським судом Боржником самостійно було сплачену суму наявної у нього заборгованості (присудженого судом штрафу до Державного бюджету України) в розмірі 8 000 грн. 00 коп. та встановлену постановою про відкриття виконавчого провадження від 6 липня 2017 року ВП № 54237291 суму виконавчого збору в сумі 800 грн. 00 коп. на рахунок органу ДВС згідно платіжного доручення від 5 вересня 2017 року №2445624 (а.м.о. 59), а також направлено на адресу органу ДВС відповідну заяву про закриття виконавчого провадження.

При цьому суд погоджується з доводами апелянта щодо спірності визначення місцевим господарським судом даних дій, як конклюдентних. В той же час, все вищевказане в даній постанові Рівненського апеляційного господарського суду вказує на те, що сама по собі спірність даного визначення і застосування його в оспорюваній ухвалі (з огляду на інші докази) не спростовує законність осопрюваних постанови органу ДВС від 06 липня 2017 року та ухвали господарського суду Рівненської області від 22 січня 2018 року по даній справі.

В той же час, Рівненський апеляційний господарський суд погоджується з висновками місцевого господарського суду щодо відсутності в даній справі (щодо розгляду скарги Боржника на дії та постанову органу ДВС) факту порушення права чи законного інтересу Боржника.

Крім того, в обгрунтування своїх вимог Боржник посилався на незаконність включення до постанови органу ДВС від 6 липня 2017 року про відкриття виконавчого провадження №54237291 пункту 3 щодо стягнення з Боржника виконавчого збору у розмірі 800 грн. 00 коп. Так, Боржник вказував, що на момент винесення даної постанови державним виконавцем органу ДВС не було вчинено жодних виконавчих дій, направлених на примусове виконання наказу господарського суду Рівненської області від 27 червня 2017 року № 918/30/17, а також не було проведено фактичного стягнення коштів, що, на думку Боржника, в розумінні статті 27 Закону виключає можливість покладення на останнього витрат по сплаті виконавчого збору.

Проте вказані твердження також критично оцінюються судом з огляду на те, що абзацом 2 частини 5 статті 26 Закону прямо передбачено, що у постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

Водночас за змістом частини 2 статті 27 Закону виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.

Отже, державним виконавцем органу ДВС до пункту 3 оскаржуваної постанови від 6 липня 2017 року про відкриття виконавчого провадження № 54237291 було правомірно включено положення щодо стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 800 грн. 00 коп., оскільки вчинення таких дій прямо передбачено Законом, а відтак останні є обов'язковими для державного виконавця органу ДВС. В той же час, суд констатує, що саме стягнення даної суми прямо залежить від фактичного виконання (що виходить за межі скарги на дії органу ДВС).

Поряд з тим, як вказувалось апеляційним господарським судом в даній постанові, аналіз дій Боржника в даній справі приводить суд до висновку, що такі дії поєднанні з оскарженням законності наказу (котрий не є дією, бездіяльністю чи рішенням саме органу ДВС; про що Боржник вказує і в апеляційній скарзі), що виданий на виконання судового рішення (котре набрало законної сили), по суті є спробою Боржника переоцінити дане рішення і поставити його під сумнів.

Відповідно до пункту 9 частини 2 статті 129 Конституції України, основними засадами судочинства, зокрема, є обов'язковість судового рішення

Згідно статті 1291 Конституції України, суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання.

В силу дії статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини": суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до пунктів 33, 34 рішення Європейського суду з прав людини від 19 лютого 2009 року в справі "Христов проти України", одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їх рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (справа "Брумареску проти Румунії"; пункт 61).

Суд констатує, що принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі.

З урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що в цьому випадку подана Боржником скарга по суті ставить під сумнів судове рішення в даній справі, яке є остаточним та набрало законної сили, що є порушенням принципу res judicata і є неприпустимим згідно з вимогами Конституції України та практикою Європейського Суду.

Відтак, суд вважає безпідставною скаргу і в цій частині, з огляду на що залишає в цій частині без змін оспорювану ухвалу.

З огляду на усе вищевикладене, суд дійшов висновку про необхідність відмови Товариству в задоволенні його скарги на дії та рішення органу ДВС повністю.

Дане вчинено і місцевим господарським судом, а відтак апеляційний господарський суд залишає оспорювану ухвалу без змін з огляду на її законність і обгрунтованість, а також те, що при прийнятті даної постанови, Рівненським апеляційним господарським судом не встановлено обставин, що б вказували на необхідність скасування даної ухвали (в розумінні частини 4 статті 269 ГПК України).

Що ж до судового збору за розгляд апеляційної скарги, то колегія Рівненського апеляційного господарського суду вважає за необхідне зазначити наступне.

Як вже вказувалось вище в даній судовій постанові, Боржником в листі від 28 лютого 2018 року (який отриманий судом у складі колегії суду: головуючий суддя Мельник О.В., суддя Розізнана І.В.. суддя Грязнов В.В. 05 березня 2018 року) зазначалось про те, що 14 лютого 2018 року Верховний Суд у складі колегії Другої судової палати Касаційного цивільного суду в справі №589/6044/2013 в своїй постанові вказав, що скаржник звільнений від сплати судового збору не лише на стадії подання скарги на дії державної виконавчої служби, а й у разі подання ним апеляційної скарги на прийняте за результатами розгляду скарги рішення.

Однак, суд апеляційної інстанції не може погодитися з даними твердженнями, оскільки частина друга статті 3 Закону України «Про судовий збір» не передбачає звільнення від сплати судового збору за звернення з апеляційною чи касаційною скаргою на ухвалу суду, постановлену за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу ДВС або приватного виконавця, такий об'єкт справляння судового збору у зазначеній нормі відсутній.

Крім того, у статті 5 Закону України «Про судовий збір», яка передбачає пільги зі справляння судового збору певним категоріям осіб за певними категоріями справ чи процесуальних дій, відсутні пільги щодо сплати судового збору за подання апеляційної чи касаційної скарги на ухвалу суду за скаргою на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця.

При цьому, Рівненський апеляційний господарський суд звертає увагу Боржника на те, що відповідна правова позиція висвітлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 березня 2018 року в справі №660/612/16-ц.

З огляду на все вищевказане, суд констатує, що згідно частини 1 статті 4 Закону України "Про судовий збір": судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову або у фіксованому розмірі.

Підпунктом 7 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що за подання апеляційної скарги на ухвалу суду ставка судового збору складає 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" встановлено з 1 січня 2018 року прожитковий мінімум для працездатних осіб - 1762 грн.

Таким чином, при подачі апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції Боржник мав сплатити 1762 грн. судового збору. Проте, як вбачається з матеріалів оскаржуваної ухвали, даного Боржником вчинено не було.

Відтак, виносячи дану судову постанову та враховуючи те, що апеляційним господарським судом залишено без задоволення апеляційну скаргу Боржника, - Рівненський апеляційний господарський, відповідно до пункту 2 частини 1 статті 129 ГПК України, покладає на Боржника судовий збір за розгляд апеляційної скарги.

Керуючись статтями 129, 269-276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Фудмережа" на ухвалу господарського суду Рівненської області від 22 січня 2018 року по справі №918/30/17 - залишити без задоволення.

2. Ухвалу господарського суду Рівненської області від 22 січня 2018 року по справі №918/30/17 - залишити без змін.

3. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Фудмережа" (01133, м. Київ, Залізничне шоссе, 57; код 36387249) в дохід Державного бюджету України (ГУК у м. Києві, код 37993783; Головне управління Державної казначейської служби України в м. Києві; код банку 820019, рахунок 31215256700001; код класифікації доходів бюджету 22030106) 1 762 грн судового збору за розгляд апеляційної скарги.

4. Доручити господарському суду Рівненської області видати відповідний наказ.

5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

6. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту постанови апеляційного господарського суду.

7. Матеріали справи №918/30/17 в 2-томах та матеріали оскарження ухвали в 1-му томі в справі №918/30/17 повернути до господарського суду Рівненської області.

Повний текст постанови виготовлено 15 травня 2018 року.

Головуючий суддя Василишин А.Р.

Суддя Розізнана І.В.

Суддя Філіпова Т.Л.