
Справа № 214/5079/15-ц
2/214/221/18
Р І Ш Е Н Н Я
Іменем України
07 травня 2018 року м. Кривий Ріг
Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі:
головуючого – судді Євтушенка О.І.,
секретарі судового засідання – Латкіна О.В., Бєлікова О.А.,
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу №214/5079/15-ц
за первісною позовною заявою Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ ОСОБА_1» ОСОБА_2
до ОСОБА_3
про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
та за зустрічною позовною заявою ОСОБА_3
до ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ ОСОБА_1» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію банку ОСОБА_2
про захист прав споживача, визнання кредитного договору недійсним,
Представники сторін:
від позивача за первісним позовом – відповідача за зустрічним – ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7
від відповідача за первісним позовом – позивача за зустрічним – ОСОБА_8, ОСОБА_9
За участю:
представника позивача за первісним позовом – відповідача за зустрічним (в режимі відео конференції) – ОСОБА_4, ОСОБА_6
представника відповідача за первісним позовом – позивача за зустрічним – ОСОБА_9
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
Представник позивача звернувся до суду з первісною позовною заявою 09.07.2015 року, в якіПредставник позивача звернувся до суду з первісною позовною заявою 09.07.2015 року, в якій просив суд стягнути з ОСОБА_3 на користь ПАТ «ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ ОСОБА_1» заборгованість за кредитним договором №79/в від 25.12.2007 року станом на 18.06.2015 року в загальному розмірі 204 676,26 грн., яка складається з: простроченої заборгованості за кредитом – 8 160,15 доларів США, що еквівалентно 167 848,85 грн., відсотків за користування кредитом – 1 023,15 доларів США, що еквівалентно 21 045,51 грн., пені за несвоєчасне повернення кредиту – 13 522,45 грн.
Пред’явлені вимоги мотивовано тим, що 25.12.2007 року між ВАТ «ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ ОСОБА_1», правонаступником якого є ПАТ «ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ ОСОБА_1» (далі за текстом – ПАТ «ВіЕйБі Банк»), та ОСОБА_3 укладено кредитний договір № 79/в, за умовами якого позичальник отримала кредит в іноземній валюті в розмірі 20 000 доларів США зі строком повернення до 24.12.2017 року, сплатою процентів за користування ним за ставкою 14% річних, а з 03.11.2008 року – 17% річних за цільовим призначенням – для придбання житла. Свої зобов’язання за кредитним договором банк виконав належним чином, надавши позичальнику кредит в обумовленому розмірі, натомість ОСОБА_3 свої зобов’язання належним чином не виконувала, систематично порушуючи виконання умов кредитного договору, в результаті чого станом на 18.06.2015 року утворилась заборгованість в зальному розмірі 204 676,26 грн., у тому числі з урахуванням нарахованих штрафних санкцій – неустойки в сумі 13 522,45 грн. Оскільки в добровільному порядку ОСОБА_3 заборгованість не погашає, тому за даних обставин з метою захисту майнових інтересів позивача представник вимушений звернутись до суду.
07.05.2018 року представник відповідача ОСОБА_9 подав відзив на позовну заяву, в якому просив в задоволенні позовних вимог ПАТ «ВіЕйБі Банк» відмовити. Свої заперечення обґрунтовував тим, що дійсно 25.12.2007 року між ВАТ «ВіЕйБі Банк» та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № 79/в, за умовами якого банк зобов’язався надати позичальникові кредит в іноземній валюті в розмірі 20 000 доларів США зі строком повернення до 24.12.2017 року та сплатою ОСОБА_3 процентів за користування ним за ставкою 14% річних, а з 03.11.2008 року – 17% річних. На виконання умов кредитного договору, 25.12.2007 року між банком та ОСОБА_10 як майновим поручителем було укладено договір іпотеки, за умовами якого майновий поручитель відповідає разом з позичальником солідарно за умовами кредитного договору. У зв’язку з цим представник відповідача вважав, що банк неправомірно пред’явив вимоги лише до ОСОБА_3 В частині заявлених до стягнення нарахованих банком процентів за користування кредитом та штрафних санкцій представник посилався на нарахуванням їх з порушенням умов кредитного договору та пропуском строку позовної давності, виходячи з обумовленості договором виконання ОСОБА_3 кредитних зобов’язань за окремими щомісячними платежами, які деталізують її обов’язок повернути борг частинами – щомісячними платежами, а відтак визначають її відповідальність за кожним окремим платежем. Додатково представник зазначив, що у зв’язку з коливанням курсу іноземної валюти та погіршенням фінансового становища позичальника ОСОБА_3, вона не мала можливості належним чином виконувати умови кредитного договору. До зміни істотних умов договору, а саме зростання вартості іноземної валюти, позичальник жодного разу не допускала порушення виконання нею кредитних зобов’язань. З огляду на це, на переконання представника, використання банком долару США як предмету кредитування за споживчим кредитом є внесенням в договір положень, що значно погіршують положення споживача. Крім того, зміст договору стосовно обов’язку її як позичальника сплачувати кредит та проценти за користування ним в доларах США суперечать ч.ч.1-2 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів», Декрету КМУ від 19.02.1993 року №15-93 «Про систему валютного регулювання та валютного контролю», Законам України «Про ОСОБА_11 України», «Про банки і банківську діяльність», а тому додаткова угода до нього має бути визнана недійсною. В силу істотної зміни становища щодо виконання позичальником зобов’язань по кредиту, пов’язаних з підвищенням курсу долару США, подальше виконання його на умовах, що діють на даний момент, на думку представника, є порушенням принципу справедливості, а відтак умови кредитного договору в цій частині є несправедливими, створюють істотний дисбаланс договорених прав, обов’язків на шкоду позичальникові як споживачеві кредитних послуг.
Представник відповідача зауважив, що оскільки єдиним платіжним засобом на території України є національна валюта України – гривня, тому надання банком ОСОБА_3 кредиту та проведення дій стосовно виконання позичальником обов’язків в іноземній валюті є неправомірним.
Крім того, не погоджуючись з позовними вимогами ПАТ «ВіЕйБі Банк», 16.11.2015 року в порядку Закону України «Про захист прав споживачів» відповідач ОСОБА_3 подала зустрічну позовну заяву до ПАТ «ВіЕйБі Банк» в особі Уповноваженої особи ФГВФО на ліквідацію банку ОСОБА_2 про визнання недійним кредитного договору №79/в, укладеного між нею та ПАТ «ВіЕйБі Банк» 25.12.2007 року (т.1 а.с.40-43). Пред’явлені вимоги мотивовано аналогічно доводам, викладеним у відзиві, з посиланням на неправомірне включення до умов кредитного договору обов’язку щодо виконання нею як позичальником кредитних зобов’язань в іноземній валюті – доларах США, які з огляду на коливання курсу валюти та зміни на ринку є для неї несправедливими, погіршують її становище, створюють істотний дисбаланс договорених прав, обов’язків на шкоду позичальникові як споживачеві кредитних послуг. На її думку, оспорюваний нею правочин підлягає визнанню недійсним в розумінні ст.215 ЦК України як такий, що укладений без додержання стороною вимог, які встановлені ч.1 ст.203 ЦК України, адже суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Ухвалою суду від 28.03.2016 року зустрічні позовні вимоги ОСОБА_3 про захист прав споживача, визнання кредитного договору недійсним об’єднано в одне провадження з первісними вимогами Уповноваженої особи ФГВФО на ліквідацію ПАТ «ВіЕйБі Банк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором – для їх спільного розгляду (т.1 а.с.103-104).
16.03.2016 року на адресу суду надійшли заперечення відповідача за зустрічним позовом в порядку ст.128 ЦПК України (в редакції ЦПК України, діючій на той момент) (т.1 а.с.70-72), в яких представник ПАТ «ВіЕйБі Банк» просив відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 Свої заперечення представник мотивував тим, що 13.12.2007 року ОСОБА_3 звернулася до банку із заявою на отримання кредиту на споживчі потреби в сумі 20 000 доларів США. За результатами розгляду заяви 25.12.2007 року між нею та ВАТ «ВіЕйБі Банк» було укладено кредитний договір №79/в із наданням позичальникові заявленої нею суми кредиту саме в доларах США строком до 24.12.2017 року в порядку та на умовах, погоджених сторонами. Кредит ОСОБА_3 отримала, що підтверджується меморіальним ордером №1233827 від 25.12.2007 року. Під час укладення договору сторони погодили всі істотні умови. Підписуючи договір, ОСОБА_3 достовірно знала, що зобов’язується виплачувати тіло кредиту та проценти саме в доларах США. Позичальник була вільною у виборі умов кредитування, та у зв’язку з нижчою процентною ставкою по кредитам в іноземній валюті, самостійно визначила свій інтерес на укладення договору в іноземній валюті. Стосовно доводів ОСОБА_3 щодо не роз’яснення всіх наслідків укладення валютного кредитного договору, представник відповідача за зустрічним позовом зазначив, що при укладенні договору в іноземній валюті позичальник повинна була усвідомлювати, що курс національної валюти України до долару США не є стабільним, а тому повинна була передбачити всі можливі ризики, про ймовірність настання яких вона одразу була попереджена банком. Пунктом 7.2 кредитного договору закріплено, що договір відображає повне розуміння сторонами його предмету та інших питань, зазначених в ньому. Позаяк, зростання курсу долару США – валюти кредиту саме по собі не є підставою для розірвання кредитного договору, визнання його недійсним та не звільняє позичальника від відповідальності за його невиконання. Представник також зазначив, що з огляду на наявність у банку ліцензії на здійснення операцій в іноземній валюті, укладення кредитного договору з ОСОБА_3 в іноземній валюті було правомірним. Законодавством України не визначено межі термінів і сум надання та одержання кредитів в іноземній валюті, як і не заборонено визначення та виконання зобов’язань в іноземній валюті, а тому посилання ОСОБА_3 на допущення ПАТ «ВіЕйБі Банк» порушення Закону України «Про захист прав споживачів» є безпідставними.
Відповідь на заперечення (відзив) за первісним та зустрічним позовами жодна зі сторін не подала.
Відповідно до п.9 Перехідних положень ЦПК України (в редакції від 03.10.2017 року, яка набрала чинності 15.12.2017 року), справи в суді першої інстанції, провадження в яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Враховуючи характер та предмет спору суд розглядає справу в порядку загального позовного провадження.
Приймаючи участь в режимі відеоконференції представник позивача за первісним позовом – відповідача за зустрічним позовом ПАТ «ВіЕйБі Банк» первісні позовні вимоги підтримав, в задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 просив відмовити. В подальшому у зв’язку з виникненням неодноразових неполадок у встановленні відеоконференцзв’язку подав клопотання про розгляд справи за його відсутності, підтримуючи попередньо викладену позицію по справі.
Присутній в судовому засіданні представник відповідача за первісним позовом – позивача за зустрічним ОСОБА_9 заперечував проти задоволення первісних позовних вимог та підтримав зустрічні позовні вимоги. В подальшому правом на участь в судовому засіданні відповідач за первісним позовом – позивач за зустрічним та його представник не скористались, заяв про відкладення розгляду справи не подавали.
З урахуванням позиції сторін, неодноразових відкладень розгляду справи за заявами відповідача ОСОБА_3 та її представника ОСОБА_9, у тому числі без поважних причин, умисного затягування розгляду справи, зловживання процесуальними правами, з метою дотримання розумного строку розгляду справи, виконання завдань цивільного судочинства, захисту порушених та оспорюваних прав суд вважає за можливе ухвалити рішення за відсутності сторін та їх представників, оскільки їх неявка не перешкоджає цьому.
В ході розгляду справи сторонами заявлялись наступні клопотання: представником ПАТ «ВіЕйБі Банк» – про проведення розгляду справи в режимі відео конференції, яке задоволено ухвалою суду від 16.11.2015 року (т.1 а.с.32, 51-52); представником ОСОБА_3 – ОСОБА_8 про витребування доказів, яке ухвалою суду від 06.03.2017 року задоволено (т.1 а.с.99, 155-56); представником ОСОБА_3 – ОСОБА_9 про залучення третьої особи, в задоволенні якого ухвалою суду від 21.12.2017 року відмовлено (т.2 а.с.31, 33).
07.05.2018 року судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Інших заяв, клопотань від учасників справи не надходило. Інші процесуальні дії не вчинялись, заходи забезпечення позову/ доказів, зупинення/ поновлення провадження судом не вживались.
Дослідивши письмові докази по справі, надавши їм оцінку в сукупності, враховуючи позицію учасників справи, суд –
ВСТАНОВИВ:
25.12.2007 року між ВАТ «ВіЕйБі Банк», правонаступником якого є ПАТ «ВіЕйБі Банк», та ОСОБА_3 укладено кредитний договір №79/в (т.1 а.с.6-12), за умовами п.1 якого кредитодавець надав позичальникові кредит в сумі 20 000 доларів США з цільовим призначенням – на споживчі потреби. Розмір кредиту визначено за заявкою ОСОБА_3 від 13.12.2007 року на отримання кредиту, який вона визначила саме в доларах США в сумі 20 000 із наданням декларації щодо її майнового, сімейного стану, наявності у приватній власності нерухомого майна та можливості повернення заявленої нею суми кредиту (т.1 а.с.73-74, 161-186).
Відповідно до п.п.1.3, 1.4 кредитного договору (т.1 а.с.6) кредит надано позичальникові терміном до 24.12.2017 року зі сплатою процентів за користування ним за ставкою 14 % річних, збільшеною до 17% річних згідно додаткової угоди №2 від 03.11.2008 року (т.1 а.с.15, 75) шляхом внесення щомісячних ануїтетних платежів до 25 числа місяця згідно Графіку. Нарахування відсотків здійснюється у валюті кредиту щомісячно у день сплати, який визначений у Графіку (п.2.4.2 договору). Крім того, за обслуговування кредиту позичальник сплачує банку щомісячну плату в розмірі 0,07% річних від початкової суми кредиту, що становить 14 доларів США (п.1.4.1 договору).
Правомірність надання банком кредиту ОСОБА_3 в іноземній валюті підтверджується наявною у ВАТ «ВіЕйБі Банк» генеральною ліцензією НБУ на здійснення операцій з валютними цінностями №35 від 03.12.2001 року та дозволом на здійснення валютних операцій (т.1 а.с.82-90, 212-221), що узгоджується з п.2 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» №15-93 від 19.02.1993 року та правовою позицією ВСУ у справі № 6-211цс17 від 15.05.2017 року.
Сторонами погоджено, що позичальник зобов’язується щомісячно здійснювати повернення кредиту шляхом поповнення відкритого на її ім’я в ПАТ «ВіЕйБі Банк» рахунку внесенням коштів готівковим чи безготівковим розрахунком в сумі, не меншій, ніж черговий платіж згідно Графіку, наведеного в додатку №1 до договору (т.1 а.с.13-14), та суми нарахованих процентів, інших платежів, встановлених в Графіку (п.2.5.1 договору).
Визначаючи обсяг відповідальності позичальника, п.4 договору передбачено, що за несвоєчасне повне чи часткове повернення кредиту, сплату процентів, плати за обслуговування кредиту позичальник сплачує банку штраф в розмірі 20% від суми неповерненого кредиту та/або несплачених процентів, плати за обслуговування кредиту, строк виконання яких настав.
Додатковою угодою від 20.06.2008 року до договору (т.1 а.с.16) сторонами змінено порядок нарахування штрафних санкцій, зокрема: за неналежне виконання позичальником грошових зобов’язань з погашення кредитної заборгованості, якщо прострочення виконання таких зобов’язань сталося більш ніж на 7 календарних днів від дати, визначеної Графіком як дата сплати чергового платежу, позичальник сплачує банку штраф в розмірі, визначеному умовами договору, який розраховується від суми невиконаних зобов’язань, а саме неповерненого кредиту та/або несплачених процентів та/або плати за обслуговування кредиту, строк виконання яких настав і які не були внесені станом на 8-й календарний день прострочення такого виконання. Нарахування штрафних санкцій є правом банку.
У відповідності до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
В силу ст.ст.525, 526 ЦК України, зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору; одностороння відмова від його виконання не допускається.
Згідно з ч.2 ст.1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст.1048 ЦК України.
В ході судового розгляд встановлено, що ПАТ «ВіЕйБі Банк» належним чином виконав перед ОСОБА_3 свої зобов’язання, надавши кредит в обумовленому розмірі, що також не оспорюється позичальником та підтверджується меморіальним валютним ордером №1233827 від 25.12.2007 року із підписом в ньому ОСОБА_3 в підтвердження отримання кредитних коштів в сумі 20 000 доларів США (т.1 а.с.23, 187).
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що правовідносини, які склалися між сторонами, є грошовим зобов'язанням, у якому, серед інших прав та обов'язків сторін, на боржників покладено цивільно-правовий обов'язок з повернення отриманих кредитних коштів, якому відповідає визначене ч.1 ст.509 ЦК України право кредитора вимагати їх повернення.
Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_3 свої кредитні зобов’язання належним чином не виконувала, внісши востаннє 29.09.2014 року 10,23 доларів США – в рахунок погашення тіла кредиту, 239,77 доларів США – процентів за користування кредитом та 25.10.2013 року – 100 грн. плати за користування кредитом, всього сплативши станом на 18.06.2015 року 11 839,85 доларів США – тіло кредиту, 14 902,06 доларів США – проценти за користування кредитом, 4157,60 грн. – плати за користування кредитом (комісії), що слідує з розрахунку заборгованості (т.1 а.с.4-5, 225-226). У зв’язку з цим станом на 18.06.2015 року розмір заборгованості за кредитним договором №79/в від 25.12.2007 року, у тому числі простроченої, складав: за тілом кредиту – 8160,15 доларів США, що станом на 15.05.2015 року еквівалентно 167 848,85 грн., відсотків за користування кредитом – 1 023,15 доларів США, що станом на 15.05.2015 року еквівалентно 21 045,51 грн. (з розрахунку: 20 000 – 11 839,85), плати за користування кредитом – 2259,45 грн., нарахованої неустойки – 13 522,45 грн. Доказів зворотного в спростування наданого позивачем за первісним позовом розрахунку ОСОБА_3 суду не надано.
Враховуючи, що в заявлені ПАТ «ВіЕйБі Банк» вимоги не включено заборгованість по платі за користування кредитом (комісії за РКО), дотримуючись принципу диспозитивності цивільного судочинства суд не перевіряє її обґрунтованість та вирішує справу в межах заявлених вимог.
Посилання ОСОБА_3 на погіршення її фінансового становища та різкі зміни в курсі валют, що унеможливили подальшу сплату нею кредиту, не оправдовують допустимість порушення нею виконання кредитних зобов’язань та не звільняють її від відповідальності.
Заперечуючи проти заявлених ПАТ «ВіЕйБі Банк» вимог, ОСОБА_3 пред’явила зустрічний позов про визнання недійсним кредитного договору у зв’язку з порушенням її прав, передбачених Законом України «Про захист прав споживачів» при укладенні оспорюваного правочину. На її думку, оспорюваний нею правочин підлягає визнанню недійсним в розумінні ст.215 ЦК України як такий, що укладений без додержання стороною вимог, які встановлені ч.1 ст.203 ЦК України, адже суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Надаючи оцінку обґрунтованості таких вимог, суд виходить з наступного.
Відповідно до ст.3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства є свобода договору та свобода підприємницької діяльності, які не заборонені законом.
За змістом ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну, або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно ст.627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, обов'язкові відповідно до актів цивільного законодавства (ст.628 ЦК України).
Відповідно до ч.1 ст.55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами ОСОБА_11 банку України та угодами (договорами) між клієнтом і банком.
Згідно зі ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Так, істотними умовами кредитного договору, які регламентовано ст.ст. 1048-1052, 1054 ЦК України, виступають: мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, порядок зміни і припинення дії договору, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору.
Оскільки з матеріалів справи вбачається та не заперечується сторонами, що укладений між сторонами договір за своїм характером є договором споживчого кредиту, що також визначено п.1.2 договору (т.1 а.с.6), він повинен також відповідати вимогам ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» якою встановлено, що у договорі про надання споживчого кредиту зазначаються: 1) сума кредиту; 2) детальний розпис сукупної вартості кредиту для споживача (у процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов'язаних з одержанням, обслуговуванням, погашенням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту; 3) дата видачі кредиту або, якщо кредит видаватиметься частинами, дати і суми надання таких частин кредиту та інші умови надання кредиту; 4) право дострокового повернення кредиту; 5) річна відсоткова ставка за кредитом; 6) умови дострокового розірвання договору; 7) інші умови, визначені законодавством.
Відповідно до ст.ст.215-235 ЦК України, особа, яка вважає, що її права, речові права порушені, має право звернутися до суду з вимогами про визнання правочину недійсним, вказавши конкретну підставу для визнання його недійсним.
Так, відповідно до ч.ч.1, 3 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч.1-3, 5,6 ст.203 ЦК України.
Згідно зі ст.16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту. Обравши способом захисту визнання правочину недійсним, позивач у силу ст.10 ЦПК України зобов'язаний довести правову та фактичну підставу недійсності правочину.
Зі змісту оспорюваного кредитного договору №79/в від 25.12.2007 року вбачається, що в ньому визначено істотні умови, характерні для такого виду договорів, зазначено суму кредиту, дату його видачі, строк надання коштів, розмір процентів, умови кредитування, порядок повернення. В додатку №1 до договору – Графіку визначено розпис сукупної вартості кредиту в процентному та грошовому виразі, у тому числі за процентної ставкою як 14%, так і після її підвищення до 17%. Позичальник ОСОБА_3 погодилася на укладення договору саме такого змісту та на запропонованих банком і обопільно погоджених умовах, про що свідчить підписання нею як кредитного договору без будь-яких зауважень чи заперечень, так і додаткових угод до нього.
Поміж іншим, в п.15.3 кредитного договору (т.1 а.с.11), підписаного позичальником, чітко зазначено, що підписанням договору позичальник стверджує, що вона у повному обсязі отримала від кредитодавця інформацію, визначену ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів». Таким чином, при укладенні договору з боку ПАТ «ВіЕйБі Банк» виконано вимоги ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» та Постанови Правління НБУ № 168 від 10.05.2007 року «Про затвердження правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту». Доказів в спростування вказаних обставин та доведення наведених доводів позивачем за зустрічним позовом та її представником не надано.
Водночас, однією з підстав, на які посилалась позивач за зустрічним позовом в обґрунтування пред’явлених нею вимог, остання зазначила, що оспорюваний кредитний договір було укладено з включенням до нього завідомо несправедливих умов щодо обов’язку виконання нею як позичальником кредитних зобов’язань в іноземній валюті – доларах США, які з огляду на коливання курсу валюти та зміни на ринку є для неї несправедливими, погіршують її становище, створюють істотний дисбаланс договорених прав, обов’язків на шкоду позичальникові як споживачеві кредитних послуг. Однак суд не може з цим погодитись з огляду на наступне.
Відповідно до ч.3 ст.509 ЦК України, яка кореспондується з абз.2 п.3.2 Рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 року у справі №7-рп/13, зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості як складових елементах конституційного принципу верховенства права.
Відповідно до п.14 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 року №5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», при вирішенні спорів про визнання кредитного договору недійсним суди мають враховувати вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема ст.ст.215, 1048-1052, 1054-1055 ЦК України, ст.ст.18-19 Закону України «Про захист прав споживачів».
Згідно зі ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів», продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.
У кредитних правовідносинах кредитор, який надав кошти у значному розмірі та на тривалий час, діяв добросовісно і виконав своє зобов’язання, тоді як позичальник повинен виконувати свої зобов’язання протягом цього тривалого часу, що збільшує відповідні ризики для кредитора та передбачає необхідність їх мінімізації. Відповідні обмеження та умови є обґрунтованими та зрозумілими, оскільки банк управі вимагати від позичальника таких поведінки і дій, які б забезпечували виконання тим умов договору, повернення коштів та сплату відсотків. Кредитор управі пропонувати умови, які не суперечать закону та без виконання яких не вважає за можливе надання кредиту, позичальник, який ініціював укладання договору, добровільно на такі умови і виправдані у спірних правовідносинах певні обмеження, пов’язані із користуванням своїм майном, погодився і виконував їх тривалий час.
Отже, для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно ознак порушення умовами договору принципу добросовісності, створення ними істотного дисбалансу договірних прав та обов’язків сторін та заподіяння цими умовами шкоди споживачеві. Аналогічний правовий висновок міститься у постановах Верховного Суду України № 6-40цс13 від 11.09.2013 року, № 6-1341цс15 від 02.12.2015 року та №6-330цс16 від 08.06.2016 року.
Законом України «Про захист прав споживачів» передбачено, що валютні ризики під час виконання зобов'язань за кредитним договором несе споживач.
Враховуючи те, що при укладенні кредитного договору як правочину, що базується на волевиявленні обох учасників правочину, ОСОБА_3 на свій розсуд та за вільним волевиявленням вирішила оформити кредит саме в іноземній валюті – доларах США, що не суперечить положенням ст.ст.6, 627, 638 ЦК України, будучи належним чином обізнаною та повідомленою про наявність ризиків отримання кредиту в іноземній валюті, які вона як позичальник несе сама, суд приходить до висновку про відсутність з боку банку умислу на включення будь-яких умов, які були б несправедливими для позичальника чи створювали істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду споживача. За даних обставин, всі наведені позивачем за зустрічним позовом твердження з даного приводу судом розцінюються як спосіб захисту власних інтересів від наслідків, можливість настання яких залежить лише від добросовісної поведінки позичальника при виконанні взятих на себе за кредитним договором зобов'язань.
Згідно зі ст.192, ч.ч.1,3 ст.533 ЦК України законним платіжним засобом, обов’язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України – гривня. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
Такий порядок встановлено Декретом Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 року №15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», статтею 5 якого визначено, що операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій НБУ. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральної ліцензії) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до пункту 2 статті 5 цього Декрету.
Норма ч.2 ст.32 Закону України «Про ОСОБА_11 України» містить заборону щодо випуску та обігу інших грошових одиниць на території України як нерозривної сукупності дій по їх випуску та подальшому обігу, а не як двох різних операцій – випуску або обігу. Адже стаття 44 цього ж закону закріплює за НБУ повноваження у сфері валютного регулювання, тим самим містить презумпцію правомірності використання валютних цінностей на території України у порядку, встановленому законодавством України.
Таким чином, закон не забороняє використання іноземної валюти на території України, а навпаки, регламентує порядок її використання, у тому числі фінансовими установами. Положення ст.192, ч.ч.1,3 ст.533 ЦК України також не містять посилання на те, що грошова одиниця України є єдиним платіжним засобом на території України.
З огляду на зазначене, неспроможними є доводи позивача за зустрічним позовом ОСОБА_3 щодо неможливості надання ПАТ «ВіЕйБі Банк» кредиту в іноземній валюті, оскільки на момент укладення оспорюваного кредитного договору №79/в від 25.12.2007 року ВАТ «ВіЕйБі Банк» мало ліцензію та відповідні дозволи до неї, видані ОСОБА_11 Банком України на здійснення банківських операцій, у тому числі в іноземній валюті, в той час як мораторій на видачу кредитів в іноземній валюті, введений Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг» №3795-VI від 22.09.2011 року, на момент укладення оспорюваного договору не діяв.
Враховуючи правомірність надання ПАТ «ВіЕйБі Банк» кредиту ОСОБА_3 в іноземній валюті, погодження сторонами виконання зобов’язань в іноземній валюті (повернення тіла кредиту, сплату процентів за користування ним, комісії), що не суперечить положенням законодавства України, на переконання суду не існує правових підстав ставити під сумнів право банку здійснювати діяльність в рамках кредитно-договірних зобов’язань з ОСОБА_3 в іноземній валюті, у тому числі ставити за умову виконання зобов’язань в валюті надання кредиту.
Посилання ОСОБА_3 в обґрунтуванні зустрічного позову на недійсність додаткових угод суд оцінює критично з огляду на відсутність їх деталізації стосовно конкретної угоди як мотивувальній, так і прохальній частинах позову.
З огляду на встановлені судом обставини та проаналізовані докази в їх сукупності, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 з огляду на їх безпідставність та недоведеність.
Відповідно до постанови Правління НБУ від 19.03.2015 року №188 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Всеукраїнський ОСОБА_1», виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 20.03.2015 року прийнято рішення №63 «Про початок здійснення процедури ліквідації ПАТ «ВіЕйБі Банк» (а.с.32).
Згідно з ч.3 ст.47 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», на виконання своїх повноважень уповноважена особа Фонду діє без довіреності від імені банку, що ліквідується, має право підпису будь-яких договорів (правочинів), інших документів від імені банку.
В силу п.4 ч.1 ст.48 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд безпосередньо або шляхом делегування повноважень уповноваженій особі Фонду з дня початку процедури ліквідації банку здійснює повноваження, зокрема, вживає заходів до повернення заборгованості позичальників перед банком.
З урахуванням правомірності звернення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб в інтересах ПАТ «ВіЕйБі Банк» з вимогами про стягнення заборгованості за кредитним договором та обґрунтованості заявленої суми заборгованості, підтвердженої належним розрахунком, суд приходить до висновку, що порушене право позивача за первісним позовом підлягає захисту згідно ст.ст.15, 16 ЦК України із задоволенням первісного позову та стягненням з ОСОБА_3 на користь ПАТ «ВіЕйБі Банк» заборгованості за кредитним договором №79/в від 25.12.2007 року станом на 18.06.2015 року в загальному розмірі 204 676,26 грн., яка складається з: простроченої заборгованості за кредитом – 8 160,15 доларів США, що еквівалентно 167 848,85 грн., відсотків за користування кредитом – 1 023,15 доларів США, що еквівалентно 21 045,51 грн., пені за несвоєчасне повернення кредиту – 13 522,45 грн.
При цьому, як видно з умов укладеного кредитного договору, сторонами досягнута домовленість про виконання кредитних зобов’язань у валюті доларів США по сплаті тіла та процентів за користування кредитом, тому суд вважає за необхідне стягнути їх саме в доларах США в еквівалентні до гривні в межах вимог, заявлених ПАТ «ВіЕйБі Банк», що відповідатиме п.14 Постанови Пленуму ВСУ № 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення в цивільній справі».
Посилання представника відповідача за первісним позовом ОСОБА_9 на безпідставне пред’явлення вимог лише до ОСОБА_3, яка має майнового поручителя ОСОБА_10 за договором іпотеки від 25.12.2007 року та несе з позичальником солідарну відповідальність (т.1 а.с.199-204) суд вважає помилковими та не приймає як за підставу для відмови в задоволенні позову, оскільки зобов’язання ОСОБА_10 за іпотечним договором мають додатковий (акцесорний) характер, а не альтернативний основному і не призводить до його заміни чи поєднання, що також узгоджується з п. 9 Постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин». Оскільки ПАТ «ВіЕйБі Банк» на власний розсуд обрав спосіб судового захисту шляхом стягнення заборгованості за кредитним договором безпосередньо з позичальника, суд залишає поза увагою інші наявні забезпечувані зобов’язання, які відношення до обраного банком способу захисту в рамках вирішення даного спору не мають.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат відповідно до ст.141 ЦПК України, суд враховує задоволення первісного позову ПАТ «ВіЕйБі Банк», у зв’язку з чим вважає за необхідне стягнути з ОСОБА_3 в дохід держави судовий збір в сумі 2046,76 грн., від сплати якого позивач за первісним позовом звільнений на підставі п.22 ст.5 Закону України «Про судовий збір» (в редакції, діючій на момент звернення до суду). У зв’язку з відмовою в задоволенні позовних вимог за зустрічним позовом ОСОБА_3 та її звільнення від сплати судового збору на підставі ч.3 ст.22 Закону України «Про захист прав споживачів», судові витрати за зустрічним позовом підлягають компенсації за рахунок державного бюджету.
Керуючись ст.ст.4, 5, 10, 13, 19, 76-81, 89, 95, 133, 141, 258-259, 263-265, 267, 268, 273, 274, 277, 279, 354, 355, п.п.9, 15 Перехідних положень ЦПК України, суд,
ВИРІШИВ:
Позовні вимоги за первісною позовною заявою Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ ОСОБА_1» ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором – задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, на користь ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ ОСОБА_1» заборгованість за кредитним договором №79/в від 25.12.2007 року станом на 18.06.2015 року в загальному розмірі 204 676 (двісті чотири тисячі шістсот сімдесят шість) грн. 26 коп., яка складається з: простроченої заборгованості за кредитом – 8 160 (вісім тисяч сто шістдесят) доларів США 15 центів, що еквівалентно 167 848 (сто шістдесят сім тисяч вісімсот сорок вісім) грн. 85 коп., відсотків за користування кредитом – 1 023 (одна тисяча двадцять три) доларів США 15 центів, що еквівалентно 21 045 (двадцять одна тисяча сорок п’ять) грн. 51 коп., пені за несвоєчасне повернення кредиту – 13 522 (тринадцять тисяч п’ятсот двадцять дві) грн. 45 коп.
Стягнути з ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, в дохід держави до спеціального фонду Державного бюджету України судовий збір в розмірі 2046 (дві тисячі сорок шість) грн. 76 коп.
В задоволенні позовних вимог за зустрічною позовною заявою ОСОБА_3 до ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ ОСОБА_1» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію банку ОСОБА_2 про захист прав споживача, визнання кредитного договору недійсним – відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду Дніпропетровської області протягом 30 днів з дати складання повного рішення шляхом подання апеляційної скарги через Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження, або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відомості про сторін:
Позивач за первісним позовом – відповідач за зустрічним позовом – ПУБЛІЧНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО «ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ ОСОБА_1», код ЄДРПОУ 19017842, юридична адреса: вул. Дегтярівська 27-т, м. Київ.
Відповідач за первісним позовом – позивач за зустрічним позовом – ОСОБА_3, РНОКПП 23200000285, зареєстрована за адресою: мкр-н. Гірницький 38/52, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область.
Повне рішення складено та підписано 15.05.2018 року.
Суддя Євтушенко О.І.
Судове рішення № 73961638, Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу було прийнято 07.05.2018. Форма судочинства - Цивільне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти ключові відомості про це судове рішення. Ми забезпечуємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних містить повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам легко знаходити ключові відомості.
Це рішення відноситься до справи № 214/5079/15-ц. Фірми, які зазначені в тексті цього судового документа: