Рішення № 73959245, 14.05.2018, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 травня 2018 р. № 814/223/18 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Устинова І.А., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом:ОСОБА_1, АДРЕСА_1, 55274

до відповідача:Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, пр. Миру, 34, м. Миколаїв, 54034

про:визнання протиправним та скасування рішення від 27.07.2017р. № Б-8112/6-17-СГ, зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просить суд визнати протиправною відмову Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області (далі - відповідач) у наданні позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, в порядку безоплатної приватизації земельної ділянки орієнтовною площею 1,99 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земельної ділянки площею 16,9 га із загальної площі 50,00 га, яка надана у постійне користування ОСОБА_2, зобов'язавши Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області надати відповідний дозвіл позивачу.

Свої вимоги позивач обґрунтував тим, що він реалізовують своє право на безоплатну приватизацію земельної ділянки для ведення фермерського господарства із земель державної власності у порядку, який регламентований ст. 118 Земельного кодексу України, виходячи саме із свого спеціального правового статусу як дійсних членів ФГ "Ввалентина", що регулюється спеціальним Законом України "Про фермерське господарство". Але, за результатами розгляду заяви позивача, відповідачем було направлено ОСОБА_1 лист- відмову, в якому повідомлялось, що місце розташування земельної ділянки, відсутнє у переліку земельних ділянок, які можливо передати у власність громадян в межах норм безплатної приватизації в ІІІ та IV кварталах 2017 року на території Миколаївської області.

Відповідач позов не визнав, з підстав визначених у відзиві напозовну заяву. Відповідач зазначив, що Постановою Кабінету Міністрів України від 07.06.2017 року № 413 "Деякі питання удосконалення управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними" затверджено Стратегію удосконалення механізму управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними, якою змінено правила розпорядження земельними ресурсами, що належать державі, закріплено нормативи такого розпорядження та його цілі. Зазначеною постановою встановлено обов'язок Держгеокадастру та його територіальних органів формувати перелік земельних ділянок та визначати площу земельних ділянок, яка передається в межах норм безоплатної приватизації на території відповідної області та зобов'язано Держгеокадастр та його територіальні органи надавати дозволи на розроблення документації із землеустрою та передавати земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності у приватну власність в межах норм безоплатної приватизації відповідно до зазначених переліків, насамперед учасникам антитерористичної операції. Ця норма є імперативною та не передбачає вчинення Держгеокадастром та його територіальними органами іншої дії.

Враховуючи викладене, Головним управлінням Держгеокадастру України у Миколаївській області прийнято накази, якими затверджено перелік земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, які можуть бути передані у власність громадянам України у III та IV кварталах 2017 року, на території Миколаївської області. За таких обставин відповідачем відмовлено позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Суд розглянув справу в порядку спрощеного позовного провадження, без виклику сторін за наявними матеріалами у справі.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

ОСОБА_2, як голові фермерського господарства, відповідно до Державного акту на право постійного коритсування землею (серія НОМЕР_2 від 16.11.1999 року № 120) надана в постійне користування земельна ділянка площею 50,0 га на території Степківської сільської ради для ведення селянського (фермерського) господарства.

З 1999 року зазначена земельна ділянка площею 50,0 га знаходиться у постійному користуванні та володінні родини ОСОБА_1 та оброблялася фермерським господарством "ОСОБА_2". У квітні 2017 року на загальних зборах членів ФГ "ОСОБА_2" прийнято рішення про розпаювання земельної ділянки загальною площею 50,00 га шляхом приватизації відповідно до норм Конституції України та вимог Земельного кодексу України. 03.05.2017 року зборами членів фермерського господарства "ОСОБА_2" затверджено схему розподілу земель господарства.

06.06.2017 року ОСОБА_2 надала письмову згоду на виділення ОСОБА_1 земельної ділянки в розмірі 1,99 га за рахунок земель, наданих їй у постійне користування на території Степківської сільської ради Первомайського району.

26.06.2017 року позивач звернувся до відповідача з заявою про надання йому дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення фермерського господарства площею 1,99 умовних кадастрових гектарів за рахунок земельної ділянки, яка перебуває в постійному користуванні голови фермерського господарства "ОСОБА_2".

27.07.2017 року Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області листом за №Б-8112/6-17-СГ відмовило ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою з посиланням на п.7 ст.118 Земельного кодексу України з тих підстав, що відповідачем визначено перелік земельних ділянок із зазначенням відповідного району, які можливо передати в межах норм безоплатної приватизації в ІІІ та IV кварталі поточного року на території Миколаївської області, а земельна ділянка, яку позивач бажає отримати у власність для ведення особистого селянського господарства, відсутня у вищезазначеному переліку.

Згідно п. "а" ч. 1 ст. 121 Земельного кодексу України, громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах для ведення фермерського господарства - в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство.

За приписами ст. 31 Земельного кодексу України, землі фермерського господарства можуть складатися із: земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; земельних ділянок, що належать громадянам-членам фермерського господарства на праві приватної власності; земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди. Громадяни - члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).

Відповідно до ст. 32 Земельного кодексу України, громадянам України - членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність надані їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради. Частиною 1 ст. 13 Закону України "Про фермерське господарство" встановлено, що Члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами врегульовано ст. 118 Земельного кодексу України.

Відповідно до ч. 4 ст. 122 Земельного Кодексу України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Згідно з ч.6,7 ст.118 Земельного Кодексу України передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Тобто, відповідно до ч.7 ст.118 Земельного кодексу України підставою для відмови у надання дозволу на розроблення проекту землеустрою може бути лише невідповідність місце розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Щодо посилання відповідача, що відсутність зазначеної земельної ділянки у переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, які можуть бути передані у власність громадянам України у ІІІ та IV кварталах 2017 року, як невідповідність місце розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів та ін. (ч.7 ст.118 ЗК України) то суд не погоджується з цим аргументом.

Взагалі Стратегія удосконалення механізму управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними, яка затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 07.06.2017р. № 413 "Деякі питання удосконалення управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними", та якою власне і передбачена необхідність складення переліків земельних ділянок, не є нормативно-правовим актом, який визначає невідповідність місце розташування земельних ділянок.

Невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, це вже певна визначеність у цих документів, щодо статусу цієї земельної ділянки та планів на її подальше використання. Це може бути певна заборона щодо приватизації земельних ділянок, які розташовані в певному місці (на певній території) щодо якого існує законодавчо визначена заборона на передачу земельних ділянок для тієї чи іншої мети - заборона виділення земельних ділянок в зоні відчуження, заборона виділення земельних ділянок в прибережних смугах, захисних зонах та ін. Включення земельної ділянки до генерального плану та іншої містобудівної документації, щодо використання для певної мети, також може кваліфікуватися, як заборона визначена ч.7 ст.118 Земельного кодексу України.

Разом з тим, ч.7 ст.118 Земельного кодексу України не передбачає такої підстави відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, як відсутність її у переліку земельних ділянок, які можуть бути передані у власність громадянам України.

Зазначений перелік Земельним кодексом України не передбачений. А посилання у Стратегії на необхідність органам Держгеокадастру, надавати дозволи на розроблення документації із землеустрою та передавати земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності у приватну власність в межах норм безоплатної приватизації відповідно до зазначених переліків, є рекомендаційним, а не імперативним.

Так, в цієї Стратегії пропонуються, враховувати позицію відповідної сільської та селищної ради під час надання (передачі) земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у власність громадян.

Стратегія є лише очікуванням, бажанням Уряду, напрямком за яким планується побудувати управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення, а не самим регулятором.

У п.3 постанови від 07.06.2017р. № 413 зазначено, про необхідність у шестимісячний строк внесення проектів відповідних нормативно-правових актів, спрямованих на реалізацію Стратегії, затвердженої цією постановою.

Земельний кодекс України по іншому ніж Стратегія, підходить до питання передачі у власність громадян земельних ділянок державної власності.

Відповідно до Стратегії, у приватну власність громадян можуть бути передані лише ті земельні ділянки державної власності, які спеціально визначенні для цього органами державної влади. А відповідно до Земельного кодексу України, у приватну власність можуть бути передані будь-які земельні ділянки на вимогу заявника, за виключенням тих, щодо яких органами державної влади прийнято рішення про неможливість їх передачі у власність громадянам.

Відповідно до ч.3 ст.7 КАС України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

За таких обставин, суд застосовує Земельний кодекс України, як нормативний акт, який має вищу юридичну силу по відношенню до постанови Кабінету Міністрів України №413 від 07.06.17.

Підстави, визначені ч.7 ст.118 Земельного кодексу України для відмови у наданні дозволів на розроблення проектів землеустрою відповідач, як у листах від 25.10.17, так і у відзиві по справі, не навів.

Відповідно до ч.4 ст.245 КАС України суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

В цьому випадку, суд вбачає, всі умови позивача були виконані для того щоб суб'єкт владних повноважень міг прийняти рішення на його користь.

У відповідача під час надання дозволу на розроблення проекту землеустрою відсутні дискреційні повноваження. Оскільки, дискреційні повноваження це можливість обирати на свій розсуд між двома правомірними варіантами вирішення питання.

А відповідно до вимог ч.7 ст.118 ЗК України, у відповідача є лише один правомірний варіант вирішення питання, який залежить від наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою. За наявністю таких підстав, єдине можливо правомірне рішення відповідача - відмова у наданні дозволу, а надання такого дозволу буде неправомірним. За відсутністю таких підстав, єдине можливо правомірне рішення відповідача - надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, а відмова у наданні дозволу буде неправомірним.

Враховуючи, що судом встановлено, що передбачених ч.7 ст.118 ЗК України підстав для відмови не було, можливо поновити порушені права позивачів шляхом зобов'язання відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивачів.

За таких обставин, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позову в повному обсязі, та з використанням повноважень, передбачених ч. 2 ст. 9 КАС України, з метою надання ефективного захисту правам та інтересам позивача від порушень з боку відповідача вважає за можливим вийти за межі позовних вимог.

Судові витрати розподіляються відповідно до ст.139 КАС України.

На підставі викладеного, керуючись ст. 2, 19, 139, 241, 244, 242 - 246 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

1.Позов ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, 55274, ідентифікацйний код НОМЕР_1) до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області (пр. Миру, 34, м. Миколаїв, 54034, ідентифікаційний код 39825404) задовольнити.

2.Визнати неправомірною відмову Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнотовною площею 1,99 умовних кадастрових га у власність громадянину України ОСОБА_1, в порядку безоплатної приватизації земельної ділянки орієнтовною площею 1,99 га для ведення особистого селянського господарства в межах Степківської сільської ради Первомайського району Миколаївської області за рахунок земельної ділянки площею 16,9 га із загальної площі 50,0 га, яка надана у постійне користування голові фермерського господарства "ОСОБА_2" - ОСОБА_2 на підставі державного акту серії НОМЕР_2 від 16.11.1999 року № 120.

3. Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області надати дозвіл ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнотовною площею 1,99 умовних кадастрових га у власність, в порядку безоплатної приватизації земельної ділянки орієнтовною площею 1,99 га для ведення особистого селянського господарства в межах Степківської сільської ради Первомайського району Миколаївської області за рахунок земельної ділянки площею 16,9 га із загальної площі 50,0 га, яка надана у постійне користування голові фермерського господарства "ОСОБА_2" - ОСОБА_2 на підставі державного акту серії НОМЕР_2 від 16.11.1999 року № 120.

4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області (пр. Миру, 34, м. Миколаїв, 54034, ідентифікаційний код 39825404) на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, 55274, ідентифікаційний код НОМЕР_1) судовий збір в розмірі 1409,60 грн. (одна тисяча чотириста дев'ять гривень 60 коп.), сплачений квитанцією № 0.0.948631937.1 від 25.01.2018р.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга може бути подана до Одеського апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя І. А. Устинов