Рішення № 73959144, 14.05.2018, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 травня 2018 р. Справа№805/1251/18-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Циганенка А.І., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

13 лютого 2018 року шляхом надсилання поштою позивачі, ОСОБА_1, ОСОБА_2, звернулися до суду з адміністративним позовом до відповідача, Головного управління Державної фіскальної служби України у Донецькій області, про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень. Позовні вимоги вмотивовані тим що, відповідач прийняв податкові повідомлення-рішення всупереч вимогам діючого законодавства. З посиланням на частину 2 статті 19 Конституції України, статті 4, 266 Податкового кодексу України, позивачі просили:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 03.11.2017 №5530-46 про визначення ОСОБА_1 податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно за 2016 рік на суму 10247,50 гривень;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення від 03.11.2017 №5525-46 про визначення ОСОБА_2 податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно за 2016 рік на суму 10247,50 гривень.

29 березня 2018 року було відкрито провадження у справі та призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

30 березня 2018 року ухвалою суду від Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області були витребувані докази.

На обґрунтування позовних вимог позивачі зазначили, що відповідач протиправно та всупереч діючого законодавства прийняв податкові повідомлення-рішення від 3 листопада 2017 року №5525-46 на суму 10247,50 гривень та №5525-46 на суму 10247,50 гривень. Позивачі покликаються на те, що нерухоме майно, визначене відповідачем як об'єкт оподаткування податком на майно, у розумінні приписів підпункту «ж» пункту 266.2.2 статті 266 Податкового кодексу України не є таким, крім цього, фактично позивачі ведуть сумісне дрібне сільськогосподарське товарне виробництво для задоволення потреб своєї сім'ї.

У заперечені на адміністративний позов відповідач позовні вимог не визнав з наступних підстав. Посилаючись на підпункт 266.1.1 пункту 266.1 статті 266, підпункт 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 Податкового кодексу України відповідач діяв виключно на підставі та в межах повноважень. При розрахунку суми податку відповідач застосував податок у розмірі 1 відсотку мінімальної заробітної плати на 1 квадратний метр бази оподаткування. Відповідно до статті 8 Закону України «Про державний бюджет України на 2016 рік» розмір мінімальної заробітної плати станом на 01.01.2016 склав 1378 гривень. Податкове зобов'язання за звітній рік з податку сплачується фізичними особами протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення і зараховується до відповідного бюджету.

Дослідивши докази та письмові пояснення, викладені в заявах по суті справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення проти нього, суд встановив наступне.

23 липня 2005 року ОСОБА_2 на підставі рішення голови Маріупольської міської ради від 10.06.2003 №427 видано державний акт серії НОМЕР_3 на право власності на земельну ділянку, яка знаходиться на в с. Старий Крим, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий НОМЕР_4

13 вересня 2006 року рішенням Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 визнано право власності в рівних частках на чотирьохрядний корівник №12, розташований в АДРЕСА_1, на праві спадкування за законом.

22 листопада 2006 року згідно витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно №12598074, за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в рівних частках зареєстровано право власності на вказане майно.

18 грудня 2006 року ОСОБА_2 видано державний акт серії НОМЕР_5 на право власності на земельну ділянку, на підставі свідоцтва про спадщину від 17.08.2006 №3-2174, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий НОМЕР_6

22 березня 2006 року згідно плану технічного паспорту Маріупольського бюро технічної інвентаризації Донецької області, нежитлова будівля (корівник) площею 1487,3 квадратних метрів, літера «А1» по вулиці Новая, 19, КСП «Зірка-2».

28 січня 2016 року рішенням Маріупольської міської ради №7/4-37 затверджено "Положення про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки", в якому встановлено ставку податку у розмірі 1,0 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року.

3 листопада 2017 року відповідно до підпунктів 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України Головним управлінням Державної фіскальної служби у Донецькій області на ім'я ОСОБА_2 сформовано податкове повідомлення-рішення №5525-46 та нарахована суму податкового зобов'язання на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в розмірі 10247,50 гривень.

3 листопада 2017 року відповідно до підпунктів 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України Головним управлінням Державної фіскальної служби у Донецькій області на ім'я ОСОБА_3 сформовано податкове повідомлення-рішення №5530-46 та нарахована суму податкового зобов'язання на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в розмірі 10247,50 гривень.

При ухваленні рішення суд виходив з наступних мотивів та керувався такими положеннями законодавства.

Згідно статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Згідно із статтею 265 Податкового кодексу України податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, транспортного податку та плати за землю.

Відповідно до підпунктів 266.1.1, 266.2.1, 266.3.1, 266.3.2 статті 266 Податкового кодексу України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

База оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема, документів на право власності.

При цьому, об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка, а базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток підпункт 266.3.1 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України.

Отже, за загальним правилом, об'єкти житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх частки, які перебувають у власності фізичних осіб, є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Відповідно до підпункту 266.7.1 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України, обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об'єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку.

Податкові повідомлення-рішення, згідно з вимогами підпункту 266.7. 2 пункту 266. 7 статті 266 Податкового кодексу України, про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266. 7 цієї статті, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком).

Підпунктом 266.6.1 пункту 266.6 статті 266 Податкового кодексу України встановлено, що базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

Підпунктом 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України передбачено, що база оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема, документів на право власності.

Згідно підпункту 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 Податкового кодексу України ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує три відсотки розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.

Пунктом 8.1 статті 8 Податкового кодексу України встановлюються загальнодержавні та місцеві податки і збори. Відповідно до пункту 8.3 цієї ж статті до місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Згідно положень пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Приписами підпунктів 12.3.1, 12.3.2, 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України встановлено, що встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом.

При прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов'язково визначаються об'єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов'язкові елементи, визначенні статтею 7 Податкового кодексу України з дотриманням критеріїв, встановлених розділом XII цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору.

Рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Відповідно до пункту 12.5 статті 12 Податкового кодексу України офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 цієї статті.

Підпунктом 14.1.1291 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що об'єкти нежитлової нерухомості - це будівлі, приміщення, що не віднесені, відповідно до законодавства, до житлового фонду. У нежитловій нерухомості виділяють: а) будівлі готельні - готелі, мотелі, кемпінги, пансіонати, ресторани та бари, туристичні бази, гірські притулки, табори для відпочинку, будинки відпочинку; б) будівлі офісні - будівлі фінансового обслуговування, адміністративно-побутові будівлі, будівлі для конторських та адміністративних цілей; в) будівлі торговельні - торгові центри, універмаги, магазини, криті ринки, павільйони та зали для ярмарків, станції технічного обслуговування автомобілів, їдальні, кафе, закусочні, бази та склади підприємств торгівлі й громадського харчування, будівлі підприємств побутового обслуговування; г) гаражі - гаражі (наземні й підземні) та криті автомобільні стоянки; ґ) будівлі промислові та склади; д) будівлі для публічних виступів (казино, ігорні будинки); е) господарські (присадибні) будівлі - допоміжні (нежитлові) приміщення, до яких належать сараї, хліви, гаражі, літні кухні, майстерні, вбиральні, погреби, навіси, котельні, бойлерні, трансформаторні підстанції тощо; є) інші будівлі.

Водночас, статтею 266 Податкового кодексу України визначено платників податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, об'єкти оподаткування, базу оподаткування, а також пільги із сплати цього податку.

Суд не погоджується з правовою позицією позивачів, що вони звільнені від оподаткування нерухомого майна на підставі підпункту «ж» пункту 266.2.2 статті 266 Податкового кодексу України, з огляду на наступне.

Відповідно до підпункту «ж» пункту 266.2.2 статті 266 Податкового кодексу України будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності.

Відповідно до положень підпункту 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, сільськогосподарський товаровиробник для цілей глави 1 розділу XIV цього Кодексу - юридична особа незалежно від організаційно-правової форми, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власно виробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання.

Визначення "сільськогосподарський товаровиробник", яке міститься у підпункті 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, застосовуються виключно для цілей глави розділу ХІV цього Кодексу "Спрощена система оподаткування, облік та звітність", що прямо визначено самим підпунктом 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України.

Таким чином, до спірних правовідносин щодо сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки дане положення не застосовується, оскільки відноситься до розділу ХІІ "Податок на майно".

Отже, у розумінні вищезазначених норм права, сільськогосподарським товаровиробником, відповідно до Податкового кодексу України може бути як фізична так і юридична особа, яка є платником єдиного податку, так і та, що знаходиться на загальній системі оподаткування.

Виходячи з положень Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Держстандарту України від 17.08.2000 № 507, будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства включають в себе будівлі для використання в сільськогосподарській діяльності, наприклад, корівники, стайні, свинарники, кошари, кінні заводи, собачі розплідники, птахофабрики, зерносховища, склади та надвірні будівлі, підвали, винокурні, винні ємності, теплиці, сільськогосподарські силоси та інше.

В обґрунтування своєї правової позиції та наявності підстав для звільнення від оподаткування на підставі підпункту «ж» пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України позивачами не надано до суду жодних доказів на підтвердження того, що нежитлова будівля чотирьохрядний корівник №12, що належать їм на праві власності, використовуються ними безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, як сільськогосподарським товаровиробником та/чи як фізичною особою підприємцем, яка проводить господарську діяльність у сільськогосподарській сфері, отримуючи від цього прибуток та сплачуючи передбачені чинним законодавством податкові зобов'язання, а відтак вказаний об'єкт нерухомості позивачів підпадає під визначення об'єкта оподаткування в розумінні вимог Податкового кодексу України.

Суд не бере до уваги довідку Виконавчого комітету Старо-Кримської селищної ради міста Маріуполя Донецької області про те що, ОСОБА_2 зареєстрований і мешкає за адресою: вул. Степна, 6, селище Старий Крим з родиною, і ведуть сумісне дрібне сільськогосподарське товарне виробництво для особистого користування.

Суд зауважує на тому що, в позовній заяві позивачі вказують на те що в попередньому здійснювали товарне сільськогосподарське виробництво, проте, у зв'язку із фінансовою кризою та неврожаями через посухи вимушені були тимчасово зупинити здійснювати господарську діяльність, та ведуть сумісне дрібне сільськогосподарське товарне виробництво для задоволення потреб своєї сім'ї.

З огляду на вищезазначене, суд приходить до висновку про те, що на позивачів покладено обов'язок по сплаті податку на нерухоме майно, відмінене від земельної ділянки, оскільки позивачі фактично не є сільськогосподарськими товаровиробниками, оскільки не здійснюють промислову та/чи сільськогосподарську підприємницьку діяльність.

Окрім того, суд звертає увагу, що Податковим кодексом України передбачена можливість для фізичних осіб, у разі виникнення певних протиріч, провести звірку щодо правомірності нарахування податку, розміру ставки податку чи можливості отримання пільги щодо сплати податку.

Так, у відповідності до підпункту 266.7.3. пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України, платники податку мають право звернутися з письмовою заявою до контролюючого органу за місцем проживанні (реєстрації) для проведення звірки даних щодо:

об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності платника податку;

розміру загальної площі об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності платника податку;

права на користування пільгою із сплати податку; розміру ставки податку; нарахованої суми податку.

У разі виявлення розбіжностей між даними контролюючих органів та даними підтвердженими платником податку на підставі оригіналів відповідних документів зокрема документів на право власності, контролюючий орган за місцем проживанні (реєстрації) платника податку проводить перерахунок суми податку і надсилає (вручає йому нове податкове повідомлення-рішення. Попереднє податкове повідомленні рішення вважається скасованим (відкликаним).

Матеріали справи не містять доказів використання позивачами вказаної можливості та звернення до відповідного контролюючого органу з письмовою заявою за місцем проживання (реєстрації) для проведення звірки щодо права на користування пільгою із сплати податку, розміру ставки податку, нарахованої суми податку, як то передбачено вищезазначеними нормами права.

Відповідно до статей 7, 9 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

У відповідності до частини 2 статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У зв'язку з викладеним, суд доходить що податкові повідомлення - рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області від 03.11.2017 року № 5530-46 та №5525-46 прийнято правомірно, обґрунтовано та у відповідності до вимог чинного законодавства, а відтак у задоволенні позовних вимог слід відмовити.

Зважаючи на відмову в задоволенні позовних вимог, судові витрати, понесені позивачами, відшкодуванню не підлягають (стаття 139 КАС України).

Керуючись статтями 2, 5-10, 20, 22, 25,72-76, 90, 132, 139, 143, 241-246, 250, 251, 255, 291, 295, 297, підпунктом 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Відмовити повністю в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 (місце проживання: 87591, АДРЕСА_2 РНОКПП - НОМЕР_1) та ОСОБА_2 (місце проживання: 87591, АДРЕСА_2 РНОКПП - НОМЕР_2) до Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області (місцезнаходження: 87500, Донецька область, м. Маріуполь, вул. 130 Таганрозької дивізії, буд.114, код ЄДРПОУ - 39406028) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень рішень:

№5530-46 від 03.11.2017 про визначення ОСОБА_1 податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно за 2016 рік на суму 10247 (десять тисяч двісті сорок сім) гривень 50 копійок;

№5525-46 від 03.11.2017 про визначення ОСОБА_2 податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно за 2016 рік на суму 10247 (десять тисяч двісті сорок сім) гривень 50 копійок.

Повний текст рішення складений 14 травня 2018 року.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення може бути подана до Донецького окружного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту рішення.

Суддя Циганенко А.І.