Рішення № 73948764, 13.03.2018, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/16456/16-ц

Категорія 26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 березня 2018 року Печерський районний суд м. Києва

суддя Батрин О.В.

секретар Павленко Во.О.,

справа № 757/16456/16-Ц

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1

відповідач: ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання договору недійсним

представники позивача ОСОБА_3, ОСОБА_4,

представник відповідача ОСОБА_5

В С Т А Н О В И В :

У квітні 2016 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики. Позовні вимоги мотивовані тим, що сторонами 1 серпня 2013 року укладено письмовий договір процентної позики, відповідно до якого відповідач отримала від позивача у позику грошові суму, що еквівалентно 200 000 доларів США, та на день подання позову складає 5 191 585 грн. 40 коп. Строк повернення позики складав до 1 листопада 2013 року. Враховуючи, що відповідач не виконала умови договору позики, суму коштів не повернула позивач просив стягнути вказану суму з відповідача.

Під час розгляду справи представником позивача ОСОБА_3 неодноразово подавались заяви про збільшення позовних вимог. Востаннє, подано заяву про збільшення позовних вимог, відповідно до якої просив стягнути 353 771,32 доларів США, що за курсом Національного банку України на 24 січня 2018 року складає 10 211 546 грн. 1549 коп., з яких 200 000 доларів США - сума основного боргу, 130 576,80 доларів США - сума процентів, 23 194,52 доларів США - сума 3% річних (т. 3 а.с. 2).

У свою чергу, відповідач ОСОБА_2 звернулась до суду із зустрічним позовом про визнання вказаного договору позики недійсним. Зустрічні позовні вимоги мотивовані тим, що договір від 1 листопада 2013 року не є реальним. Це лише проект договору. Кошти за цим договором позивач не передавав, а відповідач не отримувала, оскільки відсутні дані, що підвереджують передачу коштів. Відсутня ліцензія у позивача ОСОБА_1 на здійснення валютних операцій та підприємницької діяльності як фізичною особою, порушено порядок здійснення операцій в безготівковій формі відповідно до Постанови Національного банку України «Про встановлення граничної суми розрахунків готівкою» від 06.06.2013 року № 210, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 2 липня 2013 р. за № 1109/23641. Підпис позивача, який міститься на договорі позики суттєво відрізняється від підпису ОСОБА_1, що міститься в його паспорті та нотаріально посвідченій довіреності на здійснення представництва його інтересів представником ОСОБА_3

Таким чином, на думку відповідача вказаний договорі позики є недійсним з підстав порушення форми договору та того, що сторони не дійшли згоди з усіх істотних умов договору.

У судовому засіданні представники позивача ОСОБА_3, ОСОБА_4 вимоги за первісним позовом підтримали, вимоги зустрічного позовну не визнали, мотивуючи його безпідставністю.

Крім того, представник позивача ОСОБА_4 надав заяву про застосування строків позовної давності до зустрічних позовних вимог, оскільки вказаний позов пред'явлений поза строками позовної давності, що є підставою для відмови у його задоволенні.

Представник відповідача ОСОБА_5 у судовому засіданні позовні вимоги за зустрічним позовом підтримав, а вимоги за первісним позовом не визнав, мотивуючи його безпідставністю.

Ухвалою суду від 22 квітня 2016 року провадження у справі відкрито та призначено справу до розгляду на 24 травня 2016 року (т.1 а.с. 30).

Крім того, ухвалою суду від 22 квітня 2016 року заяву представника позивача ОСОБА_3 про забезпечення позову задоволено та накладено арешт на на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та, що належить на праві приватної власності ОСОБА_2 (т. 1 а.с. 32).

23 травня 2016 року представником відповідача ОСОБА_6 подано письмові заперечення (т. 1 а.с. 39-40), клопотання про забезпечення доказів - витребування у позивача оригіналу договору безпроцентної позики з метою проведення почеркознавчої експертизи підпису відповідача у договорі (т. 1 а.с. 43-44), яке задоволено судом у судовому засіданні та у справі оголошено перерву до 29 червня 2016 року для надання відповідачу можливості сформулювати питання для призначення експертизи.

24 червня 2016 року відповідачем подано клопотання про відкладення розгляду справи, а також представником відповідача ОСОБА_6 - клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи (т. 1 а.с. 50, 55-57).

29 червня 2016 року розгляд справи знято зі складу на 9 вересня 2016 року у зв'язку з перебуванням судді розгляді іншої справи.

30 червня 2016 року представником позивача подано заяву про збільшення позовних вимог, відповідно до якої просив стягнути 312 832,47 доларів США, що за курсом Національного банку України на 28 червня 2016 року складає 7 784 188 грн. 14 коп., з яких 200 000 доларів США - сума основного боргу, 96 878,91 доларів США - сума процентів, 15 953,56 доларів США - сума 3% річних (т. 1 а.с. 61-62).

22 липня 2016 року представником позивача ОСОБА_3 подано заяву про забезпечення позову (т. 1 а.с. 65-67), яку ухвалою суду від 22 липня 2016 року задоволено (т. 1 а.с. 82).

9 вересня 2016 року провадження у справі зупинено, у зв'язку з призначенням комплексної судової почеркознавчої та технічної експертизи на предмет встановлення часу та дійсності підписання відповідачем оспорюваного договору позики (т. 1 а.с. 129).

Під час проведення експертизи за клопотанням судових експертів судом вирішувались питання про надання дозволу на вирізання штрихів рукописних записів та підписів у всіх наданих документах.

У зв'язку з відмовою представника відповідача від проведення експертизи ухвала суду щодо призначення судової експертизи експертами залишена без виконання (т. 1 а.с. 139), що стало підставою для відновлення провадження у справі 31 травня 2017 року та призначення справи до судового розгляду на 4 липня 2017 року (т. 1 а.с. 242).

14 квітня 2017 року відповідачем ОСОБА_2 було подано зустрічний позов до ОСОБА_1 про стягнення коштів за договором позики від 8 вересня 2014 року № 892ВВ з урахуванням договору переуступки прав вимоги від 8 квітня 2014 року № 892ВВ/1 (т. 1 а.с. 217-237).

У судовому засіданні 4 липня 2017 року вказаний зустрічний позов прийнято судом до спільного розгляду, представником відповідача ОСОБА_5 заявлене клопотання про долучення доказів у справі, яке задоволено (т. 2 а.с. 1-47). Оголошено перерву до 13 вересня 2017 року для надання часу представнику позивача на ознайомлення із зустрічним позовом.

У зв'язку з перебуванням судді у відпустці розгляд справи знято зі складу на 12 жовтня 2017 року.

13 вересня 2017 року представником позивача ОСОБА_3 подано заяву про збільшення позовних вимог, відповідно до якої просив стягнути 353 771,32 доларів США, що за курсом Національного банку України на 12 вересня 2017 року складає 9 201 133 грн. 19 коп., з яких 200 000 доларів США - сума основного боргу, 130 576,80 доларів США - сума процентів, 23 194,52 доларів США - сума 3% річних (т. 2 а.с. 59-61), а також заяву про повернення оригіналу договору позики (т. 2 а.с. 64).

9 жовтня 2017 року відповідачем ОСОБА_2 подано заяву про забезпечення зустрічного позову (т. 2 а.с. 68), у задоволенні якої ухвалою суду від 12 жовтня 2017 року відмовлено (т. 2 а.с. 96), а також заяву про збільшення позовних вимог за зустрічним позовом (т. 2 а.с. 73-76), яка прийнята судом до спільного розгляду (т. 2 а.с. 96).

12 жовтня 2017 року представником позивача ОСОБА_7 подано заперечення на зустрічну позовну заяву (т. 2 а.с. 93-94), котрі долучені до справи, та у зв'язку з цим у справі оголошено перерву до 30 листопада 2017 року.

12 жовтня 2017 року представником позивача ОСОБА_7 подано заяву про роз'єднання позовних вимог, а саме зустрічного позову в самостійне провадження (т. 2 а.с. 102-103), письмові заперечення на зустрічну позовну заяву (т. 2 а.с. 104-105).

У судовому засіданні 30 листопада 2017 року судом вирішено питання про роз'єднання позовних вимог (т. 2 а.с. 163-164), долучені письмові заперечення на зустрічну позовну заяву, заперечення, пояснення з додатками представника відповідача ОСОБА_5 (т. 2 а.с. 106-162).

У зв'язку з роз'єднанням позовів у справі оголошено перерву до 24 січня 2018 року.

У судовому засіданні 24 січня 2018 року на виконання п. 9 Перехідних положень ЦПК України в редакції від 15 грудня 2015 року проведено підготовче судове засіданні, під час якого представником відповідача ОСОБА_5 заявлене клопотання про закриття провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (т. 2 а.с. 214-215), надано заяву про зарахування зустрічних однорідних вимог (т. 2 а.с. 216), заявлено про зустрічне забезпечення позову, у задоволенні яких ухвалами суду відмовлено (т. 3 а.с. 3-4).

Представником позивача ОСОБА_3 подано заяву про збільшення позовних вимог, відповідно до якої просив стягнути 353 771,32 доларів США, що за курсом Національного банку України на 24 січня 2018 року складає 10 211 546 грн. 1549 коп., з яких 200 000 доларів США - сума основного боргу, 130 576,80 доларів США - сума процентів, 23 194,52 доларів США - сума 3% річних (т. 3 а.с. 2).

Справу призначено до судового розгляду на 13 березня 2018 року.

7 лютого 2018 року від представника відповідача ОСОБА_5 надійшов відзив на позов з додатками (т. 2 а.с. 170-218), 9 лютого 2018 року - зустрічний позов про визнання договору процентної позики укладеного сторонами 1 серпня 2013 року - недійсним, який прийнятий до спільного розгляду у судовому засіданні 13 березня 2018 року.

28 лютого 2018 року до суду надійшла відповідь на відзив від представника позивача ОСОБА_4

13 січня 2018 року під час судового розгляду справи представником позивача ОСОБА_4 подано заяву про застосування наслідків пропуску строків позовної давності до позовних вимог за зустрічним позовом.

Заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про задоволення первісного позову та про відмову у задоволенні зустрічного позову, виходячи з такого.

Судом встановлено, що сторонами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 1 серпня 2013 року укладено письмовий договір процентної позики, відповідно до якого відповідач отримала від позивача у позику грошові суму, що еквівалентно 200 000 доларів США, та на день подання позову складає 5 191 585 грн. 40 коп. Строк повернення позики складав до 1 листопада 2013 року (т. 1 а.с. 6-7).

Відповідно до п. 5.1 та 5. 2 джоговору позики кошти позикодавцем надаються у готівковому вигляді. На момент підписання договору кошти отримані в повному обсязі.

Тому, доводи відповідача, що кошти позивачем не передавались та нею не отримувались є безпідставними, оскільки сторони в договорі позики, який підписали, підтвердили факт передачі коштів.

Проте, відповідач ОСОБА_2 в порушення умов договору позичені кошти позивачу не повернула.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Враховуючи, що відповідач взяті на себе зобов'язання щодо повернення суми позики відповідно до умов договору позики не виконує, то суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача суму у розмірі 200 000 доларів США.

Відповідно до ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Враховуючи наведене з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 3% річних у розмірі 23 194,52 доларів США, котрі розраховані позивачем станом на 24 січня 2018 року (т. 3 а.с. 2) та сума яких відповідачем не оспорюється.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Оскільки у договорі процентної позики (поворотної фінансової допомоги) не визначено суму процентів, то їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України та за розрахунком позивача становить станом на 24 січня 2018 року 130 576,80 доларів США - сума процентів (т. 3 а.с. 2), з розрахунком яких суд погоджується, а відповідач вказану суму не оспорює.

Таким чином, до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає сума 353 771,32 доларів США (200 000 доларів США - сума основного боргу +130 576,80 доларів США - сума процентів +23 194,52 доларів США - сума 3% річних).

Відповідно до ст. 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Частиною 2 п. 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» передбачено, що у разі пред'явлення позову про стягнення грошової суми в іноземній валюті суду слід у мотивувальній частині рішення навести розрахунки з переведенням іноземної валюти в українську за курсом, встановленим Національним банком України на день ухвалення рішення.

Отже, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 353 771,32 доларів США, що еквівалентно 9 171 384 грн. 21 коп., з розрахунку офіційного курсу Національного банку України станом на 13 березня 2018 року 100 доларів США еквівалентно 2 592,4612 грн.

Також суд дійшов висновку про відмову у задоволенні зустрічного позову про визнання договору позики недійсним, виходячи з такого.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).

Відповідач ОСОБА_2 як на підставу для задоволення зустрічного позову вказує те, що між нею та позивачем у справі ОСОБА_1 не було досягнуто згоди з усіх істотних умов договору.

Проте, з такими доводами відповідача суд не погоджується, оскільки відповідно до ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).

Договір відповідно до ст. 638 ЦК України є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

З матеріалів справи вбачається, що при укладенні договору процентної позики (поворотної фінансової допомоги) від 1 серпня 2013 року сторони дійшли усіх істотних умов договору позики. Визначили предмет договору - грошові кошти у розмірі 200 000 доларів США, строк повернення коштів, порядок виконання умов договору, відповідальність сторін за його невиконання, строк дії договору.

Вказаним договором (п. 5.1, 5.2) сторони підтвердили факт передачі грошових коштів.

Тому, доводи відповідача, щодо сторони не дійшли згоди з усіх його умов є необґрунтованими.

Також відповідач як на підставу для задоволення зустрічного позову посилається на те, що підпис ОСОБА_1, який міститься в договорі позики суттєво відрізняється від його ж підпису, що міститься в паспорті та нотаріально посвідченій довіреності на здійснення представництва його інтересів представником ОСОБА_3, що свідчить про недійсність правочину.

Разом з тим, будь-яких клопотань чи заяв про призначення судової почеркознавчої експертизи на предмет оспорювання вказаних обставин ні відповідачем, ні її представником не заявлено.

Тому, вказані обставини ні чим не підтверджені, що виключає недійсність договору з цих підстав.

Відповідно до ст. 218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.

У зв'язку з цим, що стосується доводів відповідача про недійсність договору позики у зв'язку з відсутністю банківської ліцензії у позивача на здійснення валютних операцій, то слід зазначити таке.

Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» визначається режим здійснення валютних операцій на території України, загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права й обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства.

Відповідно до пп. г п. 4 ст. 5 вказаного Декрету, на час укладенні договору позики, індивідуальні ліцензії видаються Національним банком України резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції, зокрема, використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави.

Разом з тим, передача коштів в позику не є засобом платежу або застави, а тому необхідності в отриманні індивідуальної ліцензії для передачі коштів в іноземній валюті в позику немає.

Таким чином, сторонами дотримана форма договору позики - укладена в письмовій формі і необхідності в отриманні індивідуальної ліцензії на здійснення позики в іноземній валюті необхідності немає.

Посилання відповідача на порушення позивачем умов Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», оскільки позивач не є суб'єктом підприємницької діяльності, а вказаний договір направлений на отримання прибутку, то в такому випадку позивач повинен мати ліцензію на здійснення фінансових операцій, є безпідставними, виходячи з такого.

Відповідно до п. 5 ст. 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансова послуга - операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

Разом з тим, позивач не є суб'єктом підприємницької діяльності, кошти, передані в позику не є фінансовою послугою у розумінні п. 5 ст. 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», оскільки не направлені на отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів, для цього не використовуються кошти залучених третіх осіб.

Отримання відсотків за позичені грошові кошти є лише мірою відповідальності боржника з метою забезпечення виконання нею взятих на себе зобов'язань з приводу повернення коштів.

Відповідно до Постанови Національного банку України «Про встановлення граничної суми розрахунків готівкою» від 06.06.2013 року № 210, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 2 липня 2013 р. за № 1109/23641, яка діяла на час укладення договору позики, передбачалось встановлення граничної суми розрахунків готівкою фізичних осіб між собою за договорами купівлі-продажу, які підлягають нотаріальному посвідченню, у розмірі 50 000 грн., а не предметів позики за договорами позики.

Тому, доводи відповідача щодо недійсності договору позики у зв'язку із здійсненням передачі коштів в позику в готівковій формі, а не безготівковій, є безпідставними.

З урахуванням наведеного підстав для задоволення зустрічного позову немає.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України у справі 6-75цс15 перебіг позовної давності за вимогами про визнання недійсним правочину починається за загальними правилами, визначеними у частині першій статті 261 ЦК України, тобто від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про вчинення цього правочину.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України у справі 6-152цс14 для правильного застосування частини 1 статті 261 ЦК України при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а і об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.

Враховуючи, що сторонами укладено договір позики 1 серпня 2013 року, а із зустрічним позовом про визнання вказаного договору недійсним відповідач звернулась до суду лише 9 лютого 2018 року, то нею пропущено строк позовної давності, оскільки при укладенні вказаного договору, відповідач, підписавши його, була обізнана з умовами договору та мала реальну можливість раніше в межах строку позовної давності звернутись до суду з позовом про визнання його недійсним.

Відповідно до ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є самостійної підставою для відмови у позові.

Враховуючи, що суд дійшов висновку про відмову у задоволенні зустрічного позову по суті, то підстав для відмови у задоволенні зустрічного позову з підстав пропуску строку позовної давності не має.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 8 551 грн. 22 коп. (т. 1 а.с. 1, 14, 68, т. 2 а.с. 57, т. 3 а.с. 2), а судові витрати, понесені відповідачем ОСОБА_2, ОСОБА_1 їй не відшкодовуються.

На підставі викладеного та керуючись ст. 1049, 1050, 533, 203, 218, 638 ЦК України та ст. 12, 13, 81, 141-142, 200, 263-265, 267, 273, 280-282, 354, 355 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму у розмірі 353 771,32 доларів США, що станом на 12 березня 2018 року за курсом Національного банку України становить 9 171 384 грн. 21 коп.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати у розмірі 8 551 грн. 22 коп.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання договору недійсним - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не були вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційні скарги подаються учасниками справи до Апеляційного суду м. Києва або через Печерський районний суд м. Києва, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності ЦПК України в редакції від 15 грудня 2017 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1: 03048, АДРЕСА_2, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1

Відповідач: ОСОБА_2: 03150, АДРЕСА_3, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2.

Суддя О.В.Батрин