Ухвала суду № 73941878, 14.05.2018, Київський районний суд м. Харкова

Справа № 640/5480/13-ц

н/п 4-с/640/20/18

УХВАЛА

"14" травня 2018 р. Київський районний суд м. Харкова в складі:

головуючого судді Зуб Г.А.,

за участю секретаря Шаповал Є.Б.,

за участю представників ОСОБА_1, ОСОБА_2,

розглянувши у підготовчому судовому засіданні цивільну справу за скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Форінт», заінтересовані особи – ПАТ «Райффайзен Банк «Аваль», ОСОБА_3, АТЗТ «Харківмаш», ЗАТ «НВП «Нафтогазова техніка», ФОП ОСОБА_4 на дії державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, -

В С Т А Н О В И В :

06.02.2018 року представник ТОВ «ФК «Форінт» звернувся до суду з вказаною скаргою, в якій просить визнати незаконним рішення державного виконавця ВПВР ДДВС МЮУ ОСОБА_5 щодо повернення стягувачу виконавчого листа №640/5480/13-ц від 29.07.2013 року, оформлене постановою про повернення виконавчого документу стягувачу від 17.05.2017 р. ВП №41718186, та зобов’язати його відновити виконавче провадження за виконавчим листом.

Представником заінтересованої особи ОСОБА_3 – ОСОБА_1 заявлено клопотання про залишення вказаної скарги без розгляду в зв’зку з пропуском строку на її подання до суду.

Представник ТОВ «ФК «Форінт»в судове засідання не з’явився, повідомлений в установленому законом порядку.

Державний виконавець Шевченко Н.М. підтримала заявлене клопотання.

Інші учасники в судове засідання не з’явились, повідомлялись судом належним чином та своєчасно.

Суд, вислухавши учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи, вважає, що клопотання не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 06.12.2017 року було здійснено процесуальне правонаступництво АТ «ОСОБА_6 Аваль» на ТОВ «ФК «Форінт», та було замінено сторону виконавчого провадження згідно з виконавчими листами №640/5480/13-ц виданих 29.07.2013р. Київським районним судом м. Харкова про стягнення кредитної заборгованості з ОСОБА_3, а саме стягувача ПАТ «ОСОБА_6 Аваль» на його правонаступника ТОВ «ФК «Форінт».

Але, представник ТОВ «ФК «Форінт» дізнався, що 17.05.2017 року головним державним виконавцем ВПВР ДДВС МЮУ ОСОБА_5 було прийнято постанову про повернення виконавчого документу стягувачу. Підстав вважати, що представник скаржника раніше дізнався про оскаржувану постанову, у суду не має, оскільки доказів на підтвердження цього твердження, окрім слів представника зацікавленої особи, надано до суду не було, а лише її припущення, а саме що є підстави вважати, що представник скаржника дізнався про оскаржувану постанову при підписанні договору факторингу, тобто 25.05.2017 року, а наявна інформація в мережі Інтернет щодо наявного нерухомого майна боржника не зобов’язує в імперативному порядку її продивлятись.

Відповідно до ст. 447 ЦПК України, сторони виконавчого провадження мають право звернутись до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Відповідно до п.а ч.1 , 2ст. 449 ЦПК України, скаргу може бути подано до суду у 10-денний строк з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатись

про порушення її права або свободи. Пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом.

Виходячи з правового змісту наведених норм, суд зазначає, що є загально встановлені строки звернення до суду та є спеціальними. При чому процесуальна можливість для звернення зі скаргою до суду пов’язана з певним часовим проміжком, протягом якого така особа може реалізувати право на звернення без застосування до неї наслідків пропуску такого строку. В той же час, у випадку звернення до суду поза межами такого строку, до неї підлягають застосуванню відповідні правові наслідки встановлені законом.

Визначення початку або встановлення такого строку виходе з того, що такий початок починає своє обчислення з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. В даному випадку, законодавцем встановлена альтернативність такого обчислення, при чому в одному випадку це день об’єктивно достовірної та беззаперечної обізнаності такої особи, в іншому випадку таке обчислення повинно здійснюватися із можливості бути обізнаним про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (умовно), тобто встановлена так би мовити можлива обов’язковість бути обізнаним про ті обставини, що впливають або мають безпосередній вплив на відповідне порушення прав.

При чому суд зазначає, що законодавець пов’язує початок обчислення строку з не з тим, коли особа суб’єктивно з'ясувала для себе або почала усвідомлювати, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно слід вважати порушенням, а про те, коли вона об’єктивно повинна була дізналася про ці рішення, дії чи бездіяльність, що мають вплив на неї, чи мала особа реальну можливість дізнатися про наявність порушення раніше.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

При цьому необхідно враховувати, що практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа Стаббігс та інші проти Великобританії, справа Девеер проти Бельгії).

Дійсно заявник звернувся до суду з порушенням строку звернення до суду з даною скаргою, проти чого не заперечується, але вказує, що про оскаржувану постанову вони не мали змоги дізнатись, оскільки не були стороною виконавчого провадження, а дізнався лише в лютому 2018 року.

Так, у справі «Bellet v. France», Європейський Суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

У рішенні по справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» від 13 січня 2000 року та в рішенні по справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступ до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Отже, як свідчить позиція Суду у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

Аналізуючи викладені вище норми, суд приходить до висновку про те, що строк звернення до суду зі скаргою в порядку розділу VII ЦПК України як різновид строку позовної давності та наслідки його пропущення, встановлені ЦПК України, можуть застосовуватися судом лише у випадку, коли мало місце порушення прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду за захистом цих прав.

Враховуючи вище викладене, суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні клопотання представника заінтересованої особи ОСОБА_3 – ОСОБА_1 про залишення скарги без розгляду у зв’язку з пропущенням строку звернення до суду, оскільки він пропущений з поважної причини, а саме представник заявника ТОВ «ФК «Форінт» не міг дізнатись про хід виконавчого провадження ВП «41718186, оскільки не був його стороною.

Керуючись ст.ст. 447-449 ЦПК України, -

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні клопотання представника заінтересованої особи ОСОБА_3 – ОСОБА_1 про залишення скарги без розгляду – відмовити.

Ухвала окремому оскарженню не підлягає.

СУДДЯ