Постанова № 73938900, 08.05.2018, Дніпропетровський апеляційний господарський суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.05.2018 Справа № 904/10041/17

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Паруснікова Ю.Б. – доповідач, суддів: Білецької Л.М., Верхогляд Т.А.

при секретарі судового засідання Саланжій Т.Ю.

за участю представників сторін:

від позивача: представник у судове засідання не з'явився;

від відповідача: ОСОБА_1, довіреність № 137 від 13.04.2018, адвокат

розглянувши в приміщенні Дніпропетровського апеляційного господарського суду матеріали апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства «Дніпровський металургійний комбінат» на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 14.02.2018 по справі № 904/10041/17 (суддя Первушин Ю.Ю.), повний текст рішення складено 19.02.2018

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод промислових мастил», с. Надеждівка, Криворізького району, Дніпропетровської області

до Публічного акціонерного товариства «Дніпровський металургійний комбінат», м. Кам'янське, Дніпропетровської області

про стягнення заборгованості у розмірі 25164,00 грн. та штрафних санкцій у сумі 3888,56 грн., -

ВСТАНОВИВ:

01.12.2017 Товариство з обмеженою відповідальністю «Завод промислових мастил» звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Публічного акціонерного товариства «Дніпровський металургійний комбінат» та з урахуванням заяви про збільшення суми позову просив стягнути з відповідача на свою користь 25164,00 грн. – основної суми боргу, 732,16 грн. – 3% річних, 3156,40 грн. – суми інфляційного збільшення заборгованості та 1600,00 грн. – судового збору.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 14.02.2018 у даній справі позов задоволено частково.

Стягнуто з ПАТ «Дніпровський металургійний комбінат» на користь ТОВ «Завод промислових мастил» суму основного боргу у розмірі 25164,00 грн., 3% річних у розмірі 728,03 грн., інфляційні втрати 3156,40 грн., витрати по сплаті судового збору - 1599,77 грн.

В решті позовних вимог - відмовлено.

Задовольняючи частково позов, місцевий господарський суд виходив з того, що позивачем при здійсненні розрахунку суми позову невірно визначено періоди нарахування 3% річних та інфляційних втрат, а тому судом здійснено власний перерахунок суми позову в цій частині, згідно якого:

- 3% річних за період з 01.01.2017 по 18.12.2017 складають 728,03 грн., в решті суми річних (4,13 грн.) судом відмовлено;

- інфляційні втрати за період з січня 2017 року по грудень 2017 року складають 3439,60 грн., тобто більше суми заявленої позивачем.

Оскільки суд не міг вийти за межі позовних вимог, з відповідача на користь позивача стягнуто 3156,40 грн., які відповідають сумі заявленій позивачем.

Не погодившись з рішенням місцевого господарського суду відповідач звернувся до Дніпропетровського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив поновити строк на апеляційне оскарження рішення господарського суду Дніпропетровської області від 14.02.2018 у справі № 904/10041/17 та прийняти апеляційну скаргу до розгляду. Змінити оскаржуване рішення у тій частині, що стосується розміру стягнених з відповідача на користь позивача інфляційних нарахувань на суму боргу.

Доводи апеляційної скарги фактично зводяться до незгоди скаржника з рішенням суду в частині застосованої останнім методики обчислення інфляційних нарахувань на суму боргу та відповідно розміру стягнутих з відповідача коштів.

З посиланням на п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов’язань», з урахуванням викладеної в ній методики здійснення інфляційних нарахувань, скаржник вважає, що суд повинен був визначити суму боргу станом на 31.01.2017 та при розрахунку інфляційних нарахувань на суму боргу використовувати індекси інфляції, починаючи з лютого 2017 року. За підрахунком скаржника, у період прострочення грошового зобов’язання з 01.01.2017 по 18.12.2017, застосуванню підлягає сукупний індекс інфляції за лютий-листопад 2017 року – 111,29 %. При цьому, скаржник наводить свій власний розрахунок інфляційних, а саме: ((25164,00 х 1,113) – 25164,00) = 2843,53 грн.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 30.03.2018 відновлено ПАТ «Дніпровський металургійний комбінат» пропущений строк на подання апеляційної скарги, відкрито апеляційне провадження та призначено її розгляд у судовому засіданні на 19.04.2018.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 16.04.2018 у зв’язку з відрядженням головуючого судді (доповідача) Паруснікова Ю.Б., розгляд справи призначався у судовому засіданні на 08.05.2018.

ТОВ «Завод промислових мастил» не скористалося своїм правом надати відзив на апеляційну скаргу.

У судовому засіданні 08.05.2018 оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Відповідно до ч. 1, 2, 4 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов’язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм чинного законодавства при винесенні рішення суду, встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 25.12.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Завод промислових мастил» (далі – позивач, або продавець) та Публічним акціонерним товариством «Дніпровський металургійний комбінат ім. Ф.Е. Дзержинського», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Дніпровський металургійний комбінат» (далі - відповідач, покупець) укладено договір №14-2165-02 (далі – договір, а. с. 21-24).

21.11.2016 сторонами підписано додаткову угоду №17 до договору, відповідно до якої сторони дійшли згоди доповнити договір специфікацією № 18 (а. с. 26).

Продавець зобов’язується поставляти покупцеві нафтопродукти (далі – товар) погодженими партіями. Покупець зобов’язується прийняти їх у власність і оплатити (п. 1.1. договору).

Відповідно до п. 1.3. договору кількість, номенклатура, ціна, умови, терміни поставок товару та умови оплати, узгоджуються сторонами додатково в специфікації, прикладеної до даного договору, що становить його невід’ємну частину.

Згідно п. 2.1. договору ціна товару, погоджується в специфікації до даного договору і вказується на умовах відповідно до Інкотермс – правил тлумачення торгівельних термінів Міжнародної ОСОБА_2 в редакції 2010 року.

Розрахунки за даним договором здійснюються в національній валюті (п. 2.2. договору).

Оплата за поставлений товар здійснюється шляхом перерахування коштів на поточний рахунок продавця відповідно до виставленого рахунку на умовах, додатково зазначених у специфікації, прикладеної до договору (п. 2.3. договору).

Продавець поставляє товар на умовах. Зазначених у специфікації, прикладеній до даного договору та є його невід’ємною частиною, відповідно до Інкотермс – правил тлумачення торгівельних термінів Міжнародної ОСОБА_2 в редакції 2010 (п. 3.1. договору).

Відповідно до п. 3.4. договору датою поставки вважається дата, зазначена покупцем у товарно-супровідних накладних при поставках автотранспортом, або дата станції призначення - при поставках залізничним транспортом.

Пунктом 3.5. договору встановлено, що право власності на товар переходить від продавця до покупця з моменту передачі товару і оформлення накладних на товар: - на складі продавця при поставця на умовах EXW; - на складі покупця при поставці на умовах СРТ, DDР автотранспортом або – на станції призначення – у разі постачання на умовах СРТ, DDР залізничним транспортом.

Договір набирає чинності з дати його підписання обома сторонами і скріплення печаткою та діє до 31.12.2015, а в частині розрахунків – до повного виконання сторонами своїх зобов’язань (п. 9.6. договору).

03.12.2015 сторонами підписано додаткову угоду № 10 до договору, відповідно до якої сторони дійшли згоди про продовження терміну дії договору по 31.12.2016 (а. с. 25).

Позивачем на виконання умов договору здійснено поставку товару відповідачу, що підтверджується специфікацією № 18 (введена в дію додатковою угодою №17 до договору) в якій зазначено:

- ціна на умовах: DDР склад покупця;

- умови поставки: DDР склад покупця м. Дніпродзержинськ (м. Кам’янське);

- термін поставка: впродовж 5 календарних днів з моменту перерахування попередньої оплати в розмірі 100%;

- поставка здійснюється відповідно до письмової заявки покупця за погоджену партію товару;

- умови оплати: попередня оплата 100% на підставі виставленого рахунку на попередню оплату;

- попередня оплата здійснюється за погоджену партію товару.

Позивачем відповідачеві виставлено рахунок-фактуру на оплату товару № З 121216 від 29.12.2016 на загальну суму 25164,00 грн. (а. с. 27).

Місцевим господарським судом встановлено, що здійснивши поставку товару без 100% передоплати вартості товару, позивач вчинив конклюдентні дії спрямовані на виконання умов договору без передоплати, тим самим виконав взяті на себе зобов’язання за договором та здійснив поставку товару на загальну суму 25164,00 грн., що підтверджується видатковою накладною, товарно-транспортною накладною та податковою накладною (а. с. 28-33). Цей факт відповідачем не заперечується.

Позивачем на адресу відповідача направлялися листи: № 2140817 від 04.08.2017, № 1280817 від 21.08.2017 та № 1 від 05.10.2017 з ОСОБА_1 звірки взаєморозрахунків з проханням погасити суму заборгованості (а. с. 34, 37, 40-41) але відповідач відповіді на вищевказані листи не надав, суму боргу не оплатив.

Оскільки відповідач за поставлений товар не розрахувався, позивач звернувся до місцевого господарського суду з відповідним позовом про стягнення основної суми боргу 25164,00 грн. та штрафних санкцій у сумі 3888,56 грн., з яких: 732,16 грн. – 3 % річних та 3156,40 грн. – інфляційні збитки.

Колегія суддів вважає правильним висновок місцевого господарського суду стосовно того, що підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і яка відповідає вимогам, зокрема, ст. 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов’язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов’язання визначається за правилами, встановленими ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України.

Зобов’язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 Цивільного кодексу України, а саме цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що непередбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є договори та інші правочини.

У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов’язання, яке виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб’єкт (зобов’язана сторона, у тому числі боржник) зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько - господарського характеру на користь іншого суб’єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб’єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

Відповідно до положень статей 525, 526, 530 Цивільного кодексу України, зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов’язку не встановлений або визначений моментом пред’явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов’язок у семиденний строк від дня пред’явлення вимоги, якщо обов’язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Правовідносини, що склалися між сторонами, є правовідносинами поставки, які регулюються нормами законодавства про поставку товару в тому числі параграфом 3 глави 54 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов’язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Статтею 599 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

В силу ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Взаємовідносини, що склалися між сторонами у справі суд кваліфікує як взаємовідносини, що випливають із договору поставки, згідно якого та в силу ст. 712 Цивільного кодексу України, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов’язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов’язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов’язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції, між сторонами погоджено та визначено дату поставки - 30.12.2016.

З урахуванням погодженої між сторонами дати поставки, місцевим господарським судом здійснено власний перерахунок суми позову, в результаті чого вимоги позивача задоволено частково.

Спірною у даній справі є лише сума інфляційних втрат стягнута місцевим господарським судом у сумі 3156,40 грн. за період з січня по грудень 2017 року.

Як зазначалося вище, за підрахунком скаржника, у період прострочення грошового зобов’язання з 01.01.2017 по 18.12.2017, застосуванню підлягає сукупний індекс інфляції за лютий-листопад 2017 року – 111,29 %. При цьому, скаржник наводить свій власний розрахунок інфляційних, а саме: ((25164,00 х 1,113) – 25164,00) = 2843,53 грн. (а. с. 80-81).

Дослідивши матеріали справи, докази та розрахунки, якими сторони обґрунтовують свої вимоги, у тому числі розрахунок місцевого господарського суду, який наведено в оскаржуваному рішенні, колегія суддів дійшла до висновку про необхідність залишити оскаржуване рішення в законній силі та відмови ПАТ «ДМК» у задоволенні вимог апеляційної скарги, з огляду на наступне.

Згідно з ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно п. 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов’язань» згідно з Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті «Урядовий кур’єр». Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України «Про інфляцію» є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що здійснений місцевим господарським судом власний розрахунок розміру інфляційних втрат за період з січня 2017 року по грудень 2017 року у сумі 3439,60 грн. відповідає індексу інфляції, взятому за відповідний період прострочення.

Між тим, оскільки заявлена сума позову в частині інфляційних нарахувань є меншою ніж сума за розрахунком господарського суду, а останній не мав підстав для виходу за межі позовних вимог, то за рішення суду стягнуто суму 3156,40 грн. (з урахуванням заяви про збільшення суми позову) інфляційних збитків саме у розмірі заявленому до стягнення позивачем.

Отже, колегією суддів не виявлено підстав, передбачених ст. 277 ГПК України для зміни або скасування рішення місцевого господарського суду, як і не виявлено підстав для задоволення вимог апеляційної скарги ПАТ «ДМК».

Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору покладаються на скаржника.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 275, 276, 281-283 Господарського процесуального кодексу України суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Дніпровський металургійний комбінат» – залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 14.02.2018 у справі № 904/10041/17 – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 14.05.2018.

Головуючий суддя Ю.Б. Парусніков

Судді: Л.М. Білецька

ОСОБА_3