Постанова № 73937623, 08.05.2018, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" травня 2018 р. Справа № 922/4110/17

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Сіверін В. І., суддя Терещенко О.І. , суддя Слободін М.М.

при секретарі судового засідання Новіковій Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. 483 Х/1-7) на рішення господарського суду Харківської області від 12.02.2018 року, ухвалене у приміщенні вказаного суду суддею Байбак О.І., повний текст якого складено 16.02.2018 року, у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Тетрафарм", м. Львів,

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Титан", м. Мерефа,

про стягнення грошових коштів,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Тетрафарм", звернувся до місцевого господарського суду із позовною заявою до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Титан", в якій просив суд стягнути з останнього на свою користь 392899,58 грн., з яких: 321435,31 грн. - заборгованості за договором поставки № 113-Хв/14 від 01.11.2014 р.; 47575,09 грн. - пені; 18278,33 грн. - інфляційних; 5610,85 грн. - 3% річних. Позов обґрунтовано з посиланням на неналежне виконання відповідачем умов укладеного між сторонами договору поставки № 113-Хв/14 від 01.11.2014 р. щодо своєчасного та повного проведення розрахунків за поставлений товар.

Рішенням господарського суду Харківської області від 12.02.2018 року позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю “Титан” (адреса: 62472, Харківська обл., м. Мерефа, вул. Дніпропетровська, буд. 223, кім. 8-8; код ЄДРПОУ 30588785) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Тетафарм» (адреса: 79069, м. Львів, вул. Шевченко, буд. 313, офіс 509; код ЄДРПОУ 37443639) 321435,31 грн. - заборгованості за договором поставки № 113-Хв/14 від 01.11.2014 р.; 39851,02 грн. - пені; 18278,33 грн. - інфляційних; 5032,54 грн. - 3% річних; 32093,19 грн. – витрат на оплату послуг з надання правової допомоги за договором про надання правових послуг № 23/10/17-10; 5768,96 грн. – судового збору. В решті позову відмовлено.

В обґрунтування свого рішення про часткове задоволення позовних вимог, місцевий господарський суд зазначив про те, що матеріалами справи, зокрема - видатковими накладними, які підписані обома сторонами договору підтверджують факт здійснення позивачем на користь відповідача поставок товару, строк оплати за вказаним договором настав, а відповідачем на підтвердження своїх заперечень проти факту здійснення поставок не надано суду будь-яких доказів неотримання товару, за викладеного місцевий господарський суд дійшов висновку про задоволення позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача 321435,31 грн. боргу за договором. Крім того, перевіривши розрахунки позивача щодо нарахованих штрафних санкцій, інфляційних та 3% річних, місцевим господарським судом позовні вимоги задоволені частково - в частині стягнення 18278,33 грн. інфляційних та 5032,54 грн. річних за прострочення оплати товару та пені у розмірі 39851,02 грн.

Відповідач із вказаним рішенням місцевого господарського суду не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить це рішення скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач, зокрема, зазначає, що на його думку, позов від імені позивача подано адвокатом ОСОБА_1 без належних повноважень, а місцевий господарський суд мав би не проводити розгляд справи за відсутності представника відповідача, а відкласти розгляд справи, оскільки про неможливість прибути в судове засідання відповідач завчасно попередив суд.

Також відповідач вказує, що наявні в матеріалах справи докази надані позивачем - видаткові накладні, банківські виписки та ін. не є беззаперечними доказами, оскільки накладні в більшості не містять прізвищ посадових в графі "отримав", а банківські виписки не скріплені "мокрими печатками".

Представники сторін в судове засідання не з'явились, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлялись належним чином, про що свідчать наявні в матеріалах справи повідомлення про вручення поштових відправлень.

Від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату у зв'язку із зайнятістю представника відповідача у іншому судовому розгляді в господарському суді Харківської області.

Від представника позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату у зв'язку із зайнятістю представника позивача у іншому судовому розгляді в Харківському апеляційному господарському суді.

Вказані клопотання позивача та відповідача залишаються колегією суддів без задоволення оскільки, як позивач, так і відповідач, не позбавлені права надавати повноваження на представництво своїх інтересів будь-якому іншому представникові, а неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Аналогічна правова позиція знайшла своє відображення у постанові Верховного Суду від 13.02.2018 року у справі № 910/5125/17.

Крім того, частиною 1 статті 9 Конституції України встановлено, що чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі — Конвенція) ратифікована Верховною Радою України 17 липня 1997 p. і набула чинності в Україні 11 вересня 1997 p.

З прийняттям у 2006 році Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини”, Конвенція та практика Суду застосовується судами України як джерело права.

Частиною 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України передбачено застосування судом Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах “Ryabykh v.Russia” від 24.07.2003 року, “Svitlana Naumenko v. Ukraine” від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

«Розумність» строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі «G. B. проти Франції»), тощо. Отже, поняття «розумний строк» є оціночним, суб’єктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення.

Точкою відліку часу розгляду цивільної справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви до суду.

Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (&51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").

З огляду на викладене та зважаючи, що на думку суду обставини справи свідчать про наявність у справі матеріалів достатніх для її розгляду та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, а також те, що судом сторонам були створені належні умови для надання усіх необхідних доказів (надано достатньо часу для підготовки до судового засідання, ознайомитись із матеріалами справи, зняти з них копії, надати нові докази тощо), подальше відкладення розгляду справи суперечитиме вищезгаданому принципу розгляду справи впродовж розумного строку.

Згідно зі статтею 270 ГПК України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені у апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в порядку ст. 269 ГПК України, колегія суддів зазначає наступне.

01.11.2014 р. між позивачем, як постачальником, та відповідачем, як покупцем, укладено договір поставки № 113-Хв/14 (т.1, а. с. 21-22; далі за текстом – договір), за умовами якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, постачальник зобов’язується поставляти та передавати у власність покупцю визначений цим договором товар, а покупець зобов’язується приймати цей товар та своєчасно здійснювати його оплату (п. 1.1 договору).

Відповідно до п. п. 2.1 договору поставка товару за цим договором здійснюється постачальником на підставі зробленої заявки покупця протягом трьох календарних днів з моменту її отримання. Постачальник має право на дострокову поставку товару. Сторонами досягнуто домовленості здійснювати постачання товару по даному договору безперервно та ритмічно, не менше двох разів за один календарний місяць, виходячи з потреби покупця в товарі. Якщо протягом календарного місяця буде здійснено одну (або не здійснено жодної поставки товару) і це буде пов’язано з тим, що у покупця не виникатиме потреби в постачанні товару, жодна зі сторін не матиме претензій до іншої сторони та не нестиме відповідальності.

Пунктом 2.2. договору передбачено, що сторони погоджують асортимент та кількість товару шляхом надіслання покупцем заявки постачальника, складеної на підставі специфікації. Асортимент та кількість партій товару, що поставляється, сторони вказують у видатково-прибуткових накладних які є невід’ємною частиною договору.

Згідно з п. 2.3 договору, поставка партії товару здійснюється силами та за рахунок постачальника на склад покупця, який знаходиться за адресою: згідно замовлення покупця.

Пунктом 2.5 договору передбачено, що поставка партії товару вважається виконаною постачальником в момент передачі партії товару покупцю. Перехід ризику випадкового знищення та випадкового пошкодження (псування) товару від постачальника до покупця відбувається в момент підписання покупцем видатково-прибуткової накладної на партію товару.

Згідно з п. 2.6. договору, в момент приймання товару покупець здійснює перевірку відповідності кількості та якості (комплектності) товару правилам інструкції П-6, затвердженої постановою Держарбітражу при раді міністрів СРСР від 15.06.1965 р., та Інструкції П-7, затвердженої постановою Держарбітражу при раді міністрів СРСР від 25.04.66 р.

Згідно з п. 4.1. – 4.2. договору, покупець оплачує поставлений постачальником товар за цінами, що визначені за одиницю товару у специфікації. Перегляд цін на товари, які пропонуються постачальником до поставки за цим договором, здійснюється шляхом узгодження та підписання нової специфікації зі зміненими цінами на товари, що поставляються. Ціна на товар, яка входить у партію поставки, підтверджується у заявці покупця та вказується у видатково-прибуткових накладних. Зміна ціни товару після його поставки покупцю не допускається.

Пунктами 5.1-5.2 договору (в редакції протоколу розбіжностей до договору поставки № 113-Хв/14 від 01.11.2014 р.; а. с. 23) передбачено, що оплата за кожну поставлену партію товару здійснюється покупцем періодично, протягом 28 (двадцяти восьми) банківських днів з моменту поставки товару на склад покупця, виходячи з ритмічності поставок товару по даному договору.

Оплата здійснюється шляхом переказу покупцем грошових коштів на поточний рахунок постачальника, що визначений у договорі.

Пунктом 5.3 договору визначено, що оплата здійснюється покупцем на підставі цього договору та накладної, за якою передавався товар, або на підставі рахунку. При здійсненні платежу покупець обов’язково повинен вказувати у платіжному дорученні номер та дату цього договору, номер та дату видатково-прибуткової накладної (товарно-транспортної накладної), або номер та дату рахунку.

Згідно з п. 6.2 договору в разі прострочення покупцем оплати товару постачальник має право вимагати, а покупець зобов’язаний сплатити пеню у розмірі подвійної ставки НБУ, яка діє на момент виконання зобов’язання, від суми заборгованості за кожний день прострочення платежу.

Як свідчать матеріали справи, позивачем на виконання умов договору за період з 27.01.2015 р. по 07.06.2017 р. поставлено відповідачу товар з видатковими накладними (т. 1, а. с. 75-311) на загальну суму 2305866,29 грн.

Відповідачем зазначений товар оплачено лише частково, а саме, на суму 1984430,98 грн., що в т.ч. підтверджується наданими позивачем виписками з банківських рахунків позивача (т. 1 а. с. 312-320).

Решту боргу за поставлений товар в сумі 321435,31 грн. відповідач не сплатив.

З метою досудового врегулювання спору позивачем звернувся до відповідача з претензією за вих. № 191 від 27.10.2017 р. в якій вимагав сплатити існуючий борг в сумі 321435,31 грн., проте, зазначена претензія була залишена відповідачем без відповіді та без задоволення.

Обставини щодо стягнення з відповідача заборгованості за договором у загальному розмірі 321435,31 грн. стали підставами для звернення позивача до суду з позовом по даній справі.

Крім того, в зв’язку з простроченням відповідачем своїх зобов’язань, позивачем на підставі умов договору та відповідних вимог чинного законодавства України також нараховано до стягнення з відповідача 47575,09 грн. пені, 18278,33 грн. інфляційних та 5610,85 грн. 3% річних за прострочення оплати товару за кожною з видаткових накладних щодо поставок з 17.02.2017 р. по 07.06.2017 р. за загальний період прострочення з 29.03.2017 р. по 01.12.2017 р.

Вирішуючи питання про наявність або відсутність правових підстав для задоволення апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.

Так, Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до положень ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

В силу приписів статей 691, 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу. Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Разом з тим, відповідно до п. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій та повинні бути складені під час здійснення цієї операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

В ст. 1 цього Закону встановлено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Кожною стороною (підприємством), що брала участь у здійсненні господарської операції, мають бути отримані первинні документи для записів у регістрах бухгалтерського обліку, інформація в яких ідентично засвідчує зміст господарської операції. Первинні документи складаються на бланках типових форм, затверджених Міністерством статистики України, а також на бланках спеціалізованих форм, затверджених міністерствами і відомствами України.

Пунктом 2 ст. 9 цього Закону встановлено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Суд констатує, що надані позивачем в обґрунтування позовних вимог видаткові накладні (т. с. 1, а. с. 75-311) містять підписи постачальника та отримувача товару та скріплені печатками підприємств позивача та відповідача.

За таких обставин, колегія суддів погоджується із твердженням місцевого господарського суду про доведеність факту здійснення позивачем на користь відповідача поставок за вказаними вище накладними доведеним.

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що позивач не надав суду заявок покупця на здійснення поставки колегія суддів зазначає, що відсутність заявок покупця жодним чином не спростовує факт здійснення поставок позивачем на користь відповідача за вищевказаними накладними (т. с. 1, а. с. 75-311). До того ж, за змістом п. 2.2. договору, асортимент та кількість партій товару, що поставляється, сторони вказують у видатково-прибуткових накладних які є невід’ємною частиною договору. Такі видаткові накладні сторонами складені, підписані, та скріплені печатками, а їх копії залучені до матеріалів справи.

Крім того, в матеріалах справи відсутні будь-яких докази неотримання товару, визначеного в спірних накладних, доказів реагування в передбаченому законом порядку з приводу фальсифікації накладних, незаконного використання його печатки, незаконного отримання товару від імені відповідача сторонніми особами - відповідачем не надано.

Строк оплати товару за видатковими накладними (т. 1, а. с. 75-311) з урахуванням вимог п.п. 5.1.-5.2. договору є таким, що настав.

Оскільки відповідач не надав суду доказів повної оплати отриманого товару за вказаними накладними, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про задоволення позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача 321435,31 грн. боргу за договором.

Щодо доводів апеляційної скарги про неналежне оформлення частини видаткових накладних, а саме - не зазначення прізвищ посадових в графі "отримав", колегія суддів зазначає наступне.

Видаткові накладні є документами первинного бухгалтерського обліку та їх порядок реєстрації встановлених п.п. 8.3-8.5 даного Договору поставки № 113-Хв/14 від 01 листопада 2014 року.

Правова позиція Апелянта є необґрунтованою, так як недоліки в оформленні первинних документів не спростовують наявності у підприємства відповідних господарських операцій. Відсутність реквізитів первинних документів ще не означає їх дефектність; відсутність деталізації в первинних документах не є підставою для визнання нереальності господарських операцій.

При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що на видаткових накладних міститься печатка відповідача.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно зі ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналіз статті 625 ЦК України вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.

Факт прострочення відповідачем виконання зобов’язань з оплати отриманого товару на суму 321435,31 грн. за видатковими накладними щодо поставок з 17.02.2017 р. по 07.06.2017 р. за загальний період прострочення з 29.03.2017 р. по 01.12.2017 р. підтверджується матеріалами справи, та відповідачем жодним чином не спростовується.

Зазначене, з урахування вимог ст. 625 ЦК України надає право позивачу на нарахування інфляційних та 3% річних за таке прострочення.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок інфляційних та річних, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд вірно зазначив про його помилковість в частині визначення днів прострочення відповідачем виконання своїх зобов’язань та арифметичну невірність.

Перевіривши здійснений господарським судом першої інстанції розрахунок інфляційних та річних за прострочення оплати товару, колегія суддів вважає його вірним, та погоджується із висновком місцевого господарського суду про задоволення позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача 18278,33 грн. інфляційних та 5032,54 грн. річних за прострочення оплати товару на загальну суму 321435,31 грн. отриманого за видатковими накладними щодо поставок з 17.02.2017 р. по 07.06.2017 р. за загальний період прострочення з 29.03.2017 р. по 01.12.2017 р., а в решті позову про стягнення річних слід відмовити в зв’язку з безпідставністю їх заявлення до стягнення.

Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Стаття 216 ГК України передбачає відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим кодексом, іншими законами і договором.

Згідно з п. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Статтею 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

За змістом ст. ст. 1, 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань”, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктом 6 ст. 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Оскільки умовами укладеного між сторонами договору (п. 6.2.) передбачено відповідальність відповідача у випадку прострочення сплати отриманого товару у вигляді сплати пені у розмірі подвійної ставки НБУ, яка діє на момент виконання зобов’язання, від суми заборгованості за кожний день прострочення платежу, і матеріалами даної справи підтверджено факт прострочення відповідачем таких зобов’язань щодо оплати товару на загальну суму 321435,31 грн. отриманого за видатковими накладними щодо поставок з 17.02.2017 р. по 07.06.2017 р., вимоги позивача про стягнення з відповідача пені за таке прострочення колегія суддів визнає правомірними.

Проте, місцевим господарським судом вірно встановлено невідповідність розрахунку пені вимогам пункту 6 ст. 232 ГК України щодо можливого строку нарахування штрафних санкцій та часткову арифметичну невірність.

Перевіривши здійснений місцевим господарським судом відповідний розрахунок пені, колегія суддів констатує вірність розрахунків господарського суду першої інстанції, а тому - погоджується із висновком місцевого господарського суду про задоволення позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача 39851,02 грн. пені за прострочення оплати товару на загальну суму 321435,31 грн. отриманого за видатковими накладними щодо поставок з 17.02.2017 р. по 07.06.2017 р. за прострочення оплати що мали місце з 29.03.2017 р. по 01.12.2017 р. В решті позову про стягнення пені слід відмовити в зв’язку з безпідставністю її заявлення до стягнення.

Відповідач, в поданій ним апеляційній скарзі, в рахунок обґрунтування підстав для скасування рішення Господарського суду Харківської області посилається на порушення норми процесуального права, а саме ст. 42 Господарського процесуального кодексу щодо проведення судового розгляду по даній справі без участі представника Відповідача.

Такі доводи апеляційної скарги відхиляються колегією суддів з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач на судове засідання 12.02.2018 р. свого уповноваженого представника не направив, та звернувся до суду з клопотанням, в якому просить суд відкласти на іншу дату судовий розгляд позовної заяви по даній справі в зв’язку з перебуванням його представника у службовому відрядженні.

Місцевим господарським судом вказане клопотання було залишено без задоволення оскільки розгляд даної справи вже відкладався за відповідним клопотанням відповідача, мотивованим неможливістю прибуття його представника на судове засідання, проте в подальшому відповідач своїх представників на судове засідання знов не направляв, та письмових пояснень з приводу їх неявки також не надавав.

При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що до свого клопотання відповідач не додав жодного доказу на підтвердження обставин перебування свого представника у відрядженні.

За викладеного, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги в цій частині.

Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України визначено види судових витрат. Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов’язаних з розглядом справи. До витрат, пов’язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з вимогами п. п. 1-2 ст. 126 ГПК України, розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов’язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Щодо доводів апеляційної скарги про неправомірність компенсації витрат на правову допомогу та повноважень представника позивача ОСОБА_1, колегія суддів зазначає наступне.

Так, повноваження ОСОБА_1 як представника ТОВ "Тетафарм" підтверджуються Довіреністю б\н від 23.10.2017 р., що знаходиться у матеріалах справи. А повноваження ОСОБА_1 як адвокату здійснюються на підставі ордеру та договору про надання правової допомоги № 23/10/17-10 від 23.10.2017 р. укладеного між ТОВ "Тетафарм" та АО "Шевердін і партнери".

Відповідно до Протоколу засідання ради партнерів АО "Шевердін і партнери" від 01.11.2017 р. адвоката ОСОБА_1 включено до складу учасників об'єднання та інформація-відображена у з Єдиному реєстрі адвокатів України.

Відшкодування витрат на правову допомогу здійснюється господарським судом шляхом зазначення у рішенні за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з додаванням до нього витягу з договору в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій (за п. 6.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013 р. "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" та аналогічну позицію викладено у Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 р. № 6-рп/2013 у справі № 1-4/2013, роз'яснення ВСУ від 26.01.2018 р. щодо підтвердження повноваження адвокатів у судових провадженнях).

За викладених обставин, колегія суддів погоджується із висновком місцевого господарського суду про покладання на відповідача судових витрат в наступних розмірах: 5768,96 грн. судового збору та 32093,19 грн. витрат на правову допомогу, а вимоги про покладання на відповідача витрат на правову допомогу в сумі 15429,00 грн. суд визнає необґрунтованими, оскільки за змістом п. 1 додаткової угоди № 1 від 23.10.2017 р. до договору про надання правової допомоги № 23/10/17 від 23.10.2017р. суму 15429,00 грн. позивач має сплатити вже після фактичного (примусового чи добровільного) виконання судового рішення по даній справі, тобто сплата зазначеної суми не має відношення до розгляду даної справи, а пов’язана з оплатою послуг адвокатського об’єднання щодо стягнення грошових коштів вже після винесення рішення.

За викладених обставин, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного розгляду.

При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що апелянт не заперечує факту отримання товару та не спростовує розрахунку позовних вимог з посиланням на конкретну підставу виникнення заборгованості, строку прострочення виконання зобов'язань, часткових оплат за поставлений Позивачем товар. Відповідач також не надав до суду власний варіант контррозрахунку сум, тобто детального розрахунку із зазначенням періоду утворення заборгованості по кожній з позовних вимог, що оспорюється чи проекту Акту звірки взаєморозрахунків між сторонами як докази повного або часткового виконання зобов'язань з оплати товару.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги в зв'язку з її юридичною та фактичною необґрунтованістю та відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням судом норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують наведені висновки колегії суддів, у зв’язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню з підстав, викладених вище, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін.

Керуючись статтями 269, 270, 275, 281, 282, 283, 284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 12.02.2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її підписання і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 20 днів з дня складення повного тексту

Повний текст постанови складено 11.05.2018

Головуючий суддя Сіверін В. І.

Суддя Терещенко О.І.

Суддя Слободін М.М.