Рішення № 73932274, 11.05.2018, Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа №303/453/18

2/303/635/18

ряд. стат. звіту - 54

РІШЕННЯ

Іменем України

11 травня 2018 року м.Мукачево

Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

в особі головуючого - судді Довжанина В.М.

секретар судового засідання Немеш Г.В.

за участю позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження в м.Мукачево цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Закарпатській області,-

в с т а н о в и в:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Закарпатській області.

Позовні вимоги мотивує тим, що працювала на посаді головного спеціаліста відділу фінансово-економічної діяльності Мукачівського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Закарпатській області з 01 серпня 2017 року, згідно наказу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Закарпатській області від 26.07.2017 року №110-ос, в порядку переведення із Мукачівської міської виконавчої дирекції Закарпатського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності. Згідно запису в трудовій книжці, Мукачівська міська виконавча дирекція Закарпатського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності з 08 лютого 2017 року у зв’язку з реорганізацією шляхом приєднання перейменована на Мукачівське відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Закарпатській області. Згідно Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Мукачівське відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Закарпатській області є відокремленим підрозділом юридичної особи – Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Закарпатській області. Таким чином, роботодавцем позивача була державна установа – Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Закарпатській області, яким її було прийнято на умовах укладеного безстрокового трудового договору, у відповідності до наказу від 26.07.2017 року №110-ос. 26 жовтня 2017 року позивач отримала від відповідача листа за №10-11-660 від 25.10.2017 року «Попередження», в якому її було ознайомлено про граничну чисельність працівників та структур Фонду по Україні в цілому, в Автономній Республіці Крим, в містах Києва та Севастополя, однак ні в якому разі не про скорочення чисельності працівників чи скорочення посади, яку вона обіймала в установі Мукачівське відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України, а також про «можливе майбутнє вивільнення працівників», а не конкретно її – ОСОБА_1. Всупереч цьому, згідно наказу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Закарпатській області від 22 грудня 2017 року №315-к «Про звільнення у зв’язку зі скороченням штату працівників», позивача – ОСОБА_1 звільнено з 29 грудня 2017 року, у зв’язку зі скороченням штату працівників (п.1 ст.40 КЗпП України). Відповідач не повідомив позивача та не ознайомив її з наказом, про те, що в установі Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Закарпатській області, в якій вона працювала, відбудеться скорочення саме її посади в штаті працівників, не ознайомлено з новим штатним розписом, не повідомлено про наявні вакантні посади, не повідомлено про конкретну дату звільнення. Крім того, копію наказу про звільнення позивача 26 грудня 2017 року їй надав провідний спеціаліст-діловод Мукачівського відділення управління, який повідомив, що даний наказ надійшов на адресу електронної пошти Мукачівського відділення від Управління виконавчої дирекції Фонду, і вона повинна з ним ознайомитися, що суперечить нормам ст.49-25 КЗпП України, так як власник або уповноважений ним орган повинен персонально попереджати працівника про звільнення. Даний спеціаліст також надав їй і попередження за №10-11-660 від 25 жовтня 2017 року. Позивач вважає такі дії відповідача щодо її звільнення незаконними, оскільки не було дотримано вимог трудового законодавства щодо порядку звільнення, наказ про звільнення прийнято з порушенням, тому її звільнення з роботи є незаконним та таким, що грубо порушує її права. Так, позивач пропрацювала безперервно 13 років і 7 місяців на різних посадах, свої трудові обов’язки виконувала сумлінно. Крім того, вона проживає в сім’ї, у якої немає інших працівників із самостійним заробітком, тобто з батьками, які є пенсіонерами по віку. Враховуючи вищевикладене, позивач просить скасувати наказ №315-к від 22 грудня 2017 року «Про звільнення у зв’язку зі скороченням штату працівників» та поновити її на роботі на посаді головного спеціаліста відділу фінансово-економічної діяльності Мукачівського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Закарпатській області. Також просить стягнути на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.

В подальшому, 04 травня 2018 року, позивач подала клопотання, в якому просить уточнити позовні вимоги та стягнути на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 02 січня 2018 року до 04 травня 2018 року в сумі 58 046,52 грн., виходячи з суми середньоденної заробітної плати в розмірі 691,03 грн.

У відповідь на позовну заяву начальником управління виконавчої дирекції Фонду в Закарпатській області Фонду соціального страхування України ОСОБА_4 було подано відзив, з якого вбачається, що позивач працювала на посаді головного спеціаліста фінансово-економічної діяльності Мукачівського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Закарпатській області з 01 серпня 2017 року. Постановою правління Фонду соціального страхування України від 10.10.2017 року №50 затверджено структуру робочих органів виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України. Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Закарпатській області відноситься до робочого органу виконавчої дирекції Фонду соціального страхування, а його відділення є відокремленими підрозділами Управління. Згідно Постанови 50 у структурі управління створено 6 його відокремлених підрозділів, структура управління вводилась в дію з 01.01.2018 року. Станом на 01.10.2017 року у Мукачівському відділені було 16,5 штатних одиниць, в тому числі і посада головного спеціаліста відділу фінансово-економічної діяльності. Однак згідно штатного розпису, погодженого виконавчою дирекцією Фонду та введеного в дію з 01.01.2018 року посада головного спеціаліста відділу фінансово-економічної діяльності виведена із штатного розпису відділення. Штатна чисельність працівників Мукачівського відділення згідно штатного розпису введеного в дію з 01.01.2018 року становить 11 штатних одиниць, тобто 5,5 штатних одиниць підлягало вивільненню. У зв’язку з цим, у відповідача згідно ст. 49-2 КЗпП України виник обов’язок попередити персонально працівників Мукачівського відділення в тому числі і позивача не пізніше ніж за два місяці про зміни в організації виробництва і праці, зміни істотних умов праці та можливе з 01.01.2018 року його вивільнення. Нова структура управління вводилась в дію з 01.01.2018 року, тому працівники мали бути попереджені про майбутнє вивільнення не пізніше 01.11.2017 року. На виконання вказаних вимог відповідач письмово, 25.10.2017 року за №10-11-660 повідомив ОСОБА_1 персонально, як головного спеціаліста відділу фінансового-економічної діяльності Мукачівського відділення про зміни в організації виробництва і праці, зміни істотних умов праці та можливе з 01.01.2018 року її вивільнення. У наказі про звільнення позивача у зв’язку зі скороченням штату працівників підставою видання наказу зазначено наказ управління від 18.12.2017 р. №152 «Про організаційні структури та штатні розписи управління, його відділень в районах та містах обласного значення», в тому числі і Мукачівського відділення. Таким чином, згаданий наказ регламентував структуру нових відділень, а не стосувався особисто позивача ОСОБА_1. Пунктом 2 згаданого наказу затверджені організаційні структури та штатні розписи відділень в районах та містах обласного значення. Поряд з цим, з введенням в дію з 01.01.2018 року штатного розпису Мукачівського відділення пройшло скорочення штату працівників з 16,5 штатних посад до 11 штатних посад, посада позивача виведена із штатного розпису, тобто скорочена. Скорочення штатної чисельності з 01.01.2018 року відбулося не лише у Мукачівському відділенні управління, але і у всіх без виключення відділеннях. По штату станом на 29.12.2017 року в Управлінні та відділеннях значилося 192 штатні одиниці, а у штатних розписах, які введені в дію з 01.01.2018 року значиться 111 штатних одиниць, 81 працівник підлягав звільненню, а тому вакантних посад не було і відповідач не мав можливості запропонувати позивачу інше місце роботи. Крім того, після вивчення особових справ працівників Мукачівського відділення було встановлено, що 11 працівників відділення мають переважне право залишення на роботі, в тому числі і ОСОБА_1 Робота в подальшому була запропонована тим працівникам, посади яких не підлягали скороченню, а працівники вивільненню. Щодо ненадання протоколу засідання кадрової комісії, то позивача до кадрової комісії управління щодо звільнення її з роботи не зверталася, а тому комісія її питання не розглядала, тому протокол і не складався. При звільненні позивача їй виплачено компенсацію за 10 календарних днів невикористаної відпустки за період з 01.08.2017 року по 29.12.2017 року та вихідна допомога в розмірі середньомісячного заробітку, а тому питання вимушеного прогулу є некоректним. За таких обставин відповідач не вбачає порушень при звільненні позивача.

В подальшому, 15 березня 2018 року від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій вона зазначає, що відзив відповідача не слід брати до уваги. Так, відповідач у відзиві зазначив, що основною причиною звільнення позивача є зміни штатного розпису, а робота в подальшому була запропонована тим працівникам, посади яких не підлягали скороченню, а працівники вивільненню. Проте, як видно із доданих до відзиву штатних розписів станом на 01.10.2017 року та станом на 01.01.2018 року, то скоротили не тільки відділ фінансово-економічної діяльності та наявні в ньому посади, а й інші відділи: надання матеріального забезпечення, страхових виплат, медико-соціальних послуг та перевірок страхувальників (6 одиниць); сектор профілактики виробничого травматизму, обліку страхувальників та доходів (2 одиниці), заступник начальника відділення – 1 штатна одиниця. Натомість створили: відділ роботи з потерпілими (4 одиниці), відділ з організації медичної реабілітації (4 одиниці). Позивач не заперечує, що дійсно у відповідача відбулися зміни в організації праці. Однак, як вбачається з доказів, скасовані були посади в кількості 9 одиниць, введені в дію нові штатні розписи в кількості 8 штатних одиниць. Проте, жодна з посад, які вводилися новим штатним розписом їй, ОСОБА_1, не пропонувались. Попри це, такі пропозиції надавались іншим працівникам. Крім того, відповідач стверджує, що листом від 25.10.2017 року попередив позивача про скорочення штату, яке мало відбутися 01.01.2018 року. Однак, станом на 25.10.2018 року, про те, що посада головного спеціаліста відділу фінансово-економічної діяльності буде відсутня у новому штатному розписі відповідачу не було відомо, оскільки штатний розпис затверджено тільки 31.10.2017 року. Таким чином, попередження про звільнення у зв’язку з скороченням посади позивача станом на 25.10.2017 року не могло існувати. ОСОБА_1 було повідомлено саме про зміни в організації виробництва і праці, зміни істотних умов праці та можливе вивільнення, згідно вимог ст. 32 «Переведення на іншу роботу. Зміна істотних умов праці» КЗпП України. Поряд з цим, як зазначає позивач, наказ про звільнення був для неї цілковитою несподіванкою, оскільки новий штатний розпис не був доведений до її відому, тому вона вважала, що її посаду не скорочують. Відповідач упродовж двох місяців від дати попередження не запропонував позивачу жодних пропозицій щодо продовження роботи зі змінами істотних умов праці, чітко не довів які саме зміни в організації роботи установи будуть відбуватися, а натомість звільнив згідно п.1 ст. 40 КЗпП України.

Позивач – ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 у судовому засіданні позов підтримали та просили його задоволити.

Представник відповідача – ОСОБА_3 у судовому засіданні позов не визнав та просив відмовити у його задоволенні з підстав, викладених у відзиві.

Заслухавши учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до частини 3 статті 12 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Судом встановлено, що наказом №110-ос від 26 липня 2017 року «Про прийняття на роботу ОСОБА_1І.», ОСОБА_1 прийнято на посаду головного спеціаліста відділу фінансово-економічної діяльності Мукачівського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Закарпатській області з 01 серпня 2017 року з посадовим окладом відповідно до штатного розпису, в порядку переведення із Мукачівської міської виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Закарпатській області з 01 серпня 2017 року з посадовим окладом відповідно до штатного розпису, в порядку переведення із Мукачівської міської виконавчої дирекції Закарпатського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, за її згодою.

Згідно Попередження головному спеціалісту відділу фінансово-економічної діяльності Мукачівського відділення управління №10-11-660 від 25.10.2017 року, якого ОСОБА_1 отримала 26.10.2017 року, вбачається що відповідно до вимог статті 32 КЗпП України, керуючись постановами правління Фонду: від 12.09.2017 №47 «Про затвердження граничної чисельності працівників Фонду соціального страхування України», якою з 01.01.2018 затверджено граничну чисельність працівників виконавчої дирекції Фонду та її робочих органів у кількості 5 192 штатні одиниці, від 10.10.2017: №50 «Про затвердження структури органів Фонду», якою з 01.012018 затверджено структуру органів Фонду: виконавча дирекція Фонду – 1 виконавчий орган, управління виконавчої дирекції Фонду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі – 27 робочих органів, відділення в районах та містах обласного значення управлінь виконавчої дирекції Фонду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі – 288 одиниць, №51 «Про затвердження схем посадових окладів працівників виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України та її робочих органів», якою з 01.01.2018 затверджено схеми посадових окладів працівників виконавчої дирекції Фонду та її робочих органів, та №52 «Про внесення змін до Положення про умови оплати та стимулювання праці працівників Фонду соціального страхування України», якою з 01.01.2018 змінюються умови та стимулювання праці працівників виконавчої дирекції Фонду та її робочих органів, попереджено про зміни в організації виробництва і праці, зміни істотних умов праці, зокрема про зміну системи оплати та стимулювання праці, розміру посадового окладу, зміну найменування посади, які вступлять в дію з 01.01.2018 та про можливе майбутнє вивільнення працівників (а.с…).

Наказом начальника управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Закарпатській області ОСОБА_4 №315-к від 22 грудня 2017 року, ОСОБА_1, головного спеціаліста відділу фінансово-економічної діяльності управління звільнено 29 грудня 2017 року у зв’язку зі скороченням штату працівників (п.1 ст. 40 КЗпП України). Аналогічний запис на підставі зазначеного наказу було внесено у трудову книжку ОСОБА_1 (а.с…).

Частина 1 ст. 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Положення цієї статті базуються на нормах Конституції України, які закріплюють обов’язок держави забезпечувати захист прав усіх суб’єктів права власності і господарювання (ст. 13), захист прав і свобод людини і громадянина судом (ч. 1 ст. 55).

Відповідно до ч. 1 ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Пунктом 1 постанови «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992 року № 9 Верховний Суд України звертає необхідність неухильного додержання при розгляді трудових спорів Конституції України, КЗпП і інших актів законодавства України. До того ж діяльність судів по розгляду справ цієї категорії повинна спрямовуватися на всемірну охорону конституційного права кожного на працю, яке включає можливість заробляти собі на життя працею, яку особа вільно обирає або на яку вільно погоджується, а також на охорону прав і законних інтересів підприємств, установ, організацій, на зміцнення трудової та виробничої дисципліни, на виховання працівників у дусі свідомого й сумлінного ставлення до праці.

Також, згідно ст. 5-1 КЗпП України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до пункту 1 частини 1 ст. 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. При цього, згідно частини 2 ст. 40 КЗпП України, звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Згідно статті 49-2 цього Кодексу про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв’язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації.

До того ж, згідно вимог ст. 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених п. 1 ст. 40 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник. У випадках, передбачених законодавством про працю, виборний орган первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, розглядає у п’ятнадцятиденний строк обґрунтоване письмове подання власника або уповноваженого ним органу про розірвання трудового договору з працівником. Подання власника або уповноваженого ним органу має розглядатися у присутності працівника, на якого воно внесено. Розгляд подання у разі відсутності працівника допускається лише за його письмовою заявою. Власник або уповноважений ним орган має право розірвати трудовий договір не пізніш як через місяць з дня одержання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника).

Згідно п.19 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» №9 від 06.11.1992р. із змінами, розглядаючи трудові спори, пов’язані зі звільненням за п.1 ст.40 КЗпП України, суди зобов’язані з’ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник чи уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника за його згодою на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення.

Таким чином, у справі, що розглядається, для вирішення питання про те чи законним було звільнення позивача за п. 1 ч.1 ст. 40 КЗпП України, необхідно встановити чи мало місце скорочення чисельності або штату працівників та чи дотримані вимоги ч. 2 ст. 40, ст. 42, ст. 43, ст. 49-2 КЗпП України.

Як зазначено вище, згідно Постанови правління Фонду соціального страхування України від 10.10.2017 року №50 затверджено структуру робочих органів виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України. Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Закарпатській області відноситься до робочого органу виконавчої дирекції Фонду соціального страхування, а його відділення є відокремленими підрозділами Управління. Згідно Постанови 50 у структурі управління створено 6 його відокремлених підрозділів, структура управління вводилась в дію з 01.01.2018 року. Отже, відбулися зміни в організації виробництва і праці, в тому числі скорочення штату працівників, зокрема і посади, на якій працювала позивач ОСОБА_1

Так, як вбачається з наказу начальника управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Закарпатській області ОСОБА_4 №152 від 18 грудня 2017 року «Про організаційні структури та штатні розписи управління, його відділень в районах та містах обласного значення», штатний розпис та організаційну структуру управління, затверджені 31.10.2017 року директором виконавчої дирекції Фонду, введено в дію з 01 січня 2018 року; затверджено організаційні структури та штатні розписи відділень в районах та містах обласного значення управління, які набрали чинності з 1 січня 2018 року; відділу кадрів управління та начальникам відділень слід було довести штатні розписи до відома працівників управлінь та відділень.

Як вбачається зі штатного розпису Мукачівського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Закарпатській області, затвердженого станом на 11 червня 2017 року, кількість штатних посад становила 16,5, зокрема: керівництво – начальник відділення, заступник начальника відділення; відділ надання матеріального забезпечення, страхових виплат, медико-соціальних послуг та перевірок страхувальників – начальник відділу, заступник начальника відділу, головний спеціаліст, провідний спеціаліст; відділ фінансово-економічної діяльності – начальник відділу – головний бухгалтер, заступник начальника відділу, головний спеціаліст, провідний спеціаліст, спеціаліст 1 категорії; сектор профілактики виробничого травматизму, обліку страхувальників та доходів – завідувач сектором – страховий експерт з охорони праці, головний спеціаліст; провідний спеціаліст з питань документообігу, організаційної та кадрової роботи; прибиральниця.

Згідно штатного розпису Мукачівського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Закарпатській області, затвердженого станом на 01.01.2018 року, кількість штатних одиниць – 11, зокрема: керівництво – начальник відділення; головний бухгалтер; страховий експерт з охорони праці; відділ роботи з потерпілими – начальник відділу, головний спеціаліст; відділ з організації медичної реабілітації: начальник відділу, головний спеціаліст.

Згідно поданих відповідачем документів, а саме Пропозиції щодо запропонованих посад для працівників Мукачівського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Закарпатській області від 20 грудня 2017 року, ОСОБА_1 не було запропоновано жодної з посад.

У зв’язку з цим, суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до ст. 49-2 КЗпП України однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов’язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Власник є таким, що належно виконав вимоги ч. 2 ст. 40, ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

При цьому, роботодавець зобов’язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Оскільки обов’язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов’язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з’явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

Дана правова позиція також викладена в постановах Верховного Суду України від 01.04.15 р. №6-40цс15 , від 01.07.15 р. № 6-491цс15 та від 09.12.15 р. № 6-2123цс15.

При цьому, суд звертає увагу на те, що обставина щодо скорочення посади яку займала позивач, не є підставою для ігнорування роботодавцем вищевказаних імперативних приписів, передбачених ст.ст. 40, 49-2 КЗпП України, які регламентують процедурні моменти щодо порядку звільнення працівників.

В той же час, відповідачем жодного доказу на підтвердження виконання такого обов’язку суду не надано. Також не підтверджено доказово і тої обставини, що в Управлінні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Закарпатській області були відсутні посади, які б відповідали спеціалізації та кваліфікації позивача.

Одночасно суд також звертає увагу і на те, що як вбачається із штатних розписів станом на 01.10.2017 року та станом на 01.01.2018 року, то скоротили не тільки відділ фінансово-економічної діяльності та наявні в ньому посади, а й інші відділи: надання матеріального забезпечення, страхових виплат, медико-соціальних послуг та перевірок страхувальників (6 одиниць); сектор профілактики виробничого травматизму, обліку страхувальників та доходів (2 одиниці), заступник начальника відділення – 1 штатна одиниця. Натомість створили: відділ роботи з потерпілими (4 одиниці), відділ з організації медичної реабілітації (4 одиниці), однак позивачу жодної з цих посад запропоновано не було.

Також, згідно статті 42 КЗпП України, при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається: 1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців; 2) особам, в сім'ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком; 3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації; 4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва; 5) учасникам бойових дій, особам з інвалідністю внаслідок війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"; 6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій; 7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання; 8) особам з числа депортованих з України, протягом п'яти років з часу повернення на постійне місце проживання до України; 9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб офіцерського складу та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби. 10) працівникам, яким залишилося менше трьох років до настання пенсійного віку, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат. Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.

Матеріалами справи також підтверджено, що позивач ОСОБА_1 пропрацювала безперервно 13 років і 7 місяців на різних посадах. Крім того, вона проживає в сім’ї, у якої немає інших працівників із самостійним заробітком, тобто з батьками, які є пенсіонерами по віку.

Таким чином, суд приходить до висновку про те, що роботодавцем не вжито в повній мірі всіх заходів щодо можливого працевлаштуванням позивача, шляхом пошуку вакантних посад, на які могла б бути призначена ОСОБА_1, що однозначно свідчить про порушення вимог ст. 49-2 КЗпП України при звільненні позивача.

Вирішуючи заявлений позов в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу суд виходить із роз’яснень Верховного Суду України, викладених в постанові від 23.01.2012 року по справі № 6-87цс11.

Відповідно до ч. 2 ст. 235 КЗпП України при ухваленні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі – Порядок).

З урахуванням цих норм, зокрема абз.3 п. 2 Порядку, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов’язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.

Відповідно до п. 5 розд. ІV Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з п. 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством – календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику, здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абз. 2 п. 8 Порядку).

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абз. 3 п. 8 Порядку).

При визначені розміру середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу суд враховує Довідку про доходи №03-01/09-187 від 28.03.2018 року. Так, заробітна плата ОСОБА_1 за жовтень - листопад 2017 року становила 20111 грн. (10 055,50 грн. + 10 055,50 грн.), кількість робочих днів за вказані місяці становила 43, то середньоденна заробітна плата за два останні місяці роботи становила 467,70 грн.

Таким чином, середній заробіток має бути обрахований за час вимушеного прогулу з 02 січня 2018 року до 11 травня 2018 року (88 робочих днів) в сумі 41156,1 грн. (467,70*88=41156,10).

Одночасно, згідно п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року № 13 «Про практику застосування законодавства про оплату праці», оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов’язком роботодавця та працівника, суд визначає загальну суму без утримання цього податку й інших обов’язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

З врахуванням вищенаведеного, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про те, що наказ №315-к від 22 грудня 2017 року «Про звільнення у зв’язку зі скороченням штату працівників» прийнятий з порушенням норм та вимог процедури розірвання трудового договору з підстави, передбаченої п. 1 ч.1 ст. 40 КЗпП України, у зв’язку з чим порушені трудові права позивача мали б бути поновлені шляхом скасування оскаржуваного наказу, поновлення позивача ОСОБА_1 на роботі на посаді головного спеціаліста відділу фінансово-економічної діяльності Мукачівського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Закарпатській області та стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Згідно статті 141 Цивільного процесуального кодексу України стороні, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Крім того, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Керуючись ст. ст. 12, 141, 258, 259, 263-265, 268, 274, 279 ЦПК України, ст. 43 Конституції України, ст.ст. 5-1, 40, 42, 43 , 49-2, 233, 234, 235 КЗпП України , суд,-

в и р і ш и в:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Закарпатській області - задоволити.

Скасувати наказ №315-к від 22 грудня 2017 року «Про звільнення у зв’язку зі скороченням штату працівників» та поновити ОСОБА_1 на роботі на посаді головного спеціаліста відділу фінансово-економічної діяльності Мукачівського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Закарпатській області.

Стягнути з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Закарпатській області (код ЄДРПОУ 41320961, 88018, м.Ужгород, вул.Перемоги, буд. 92-Б) на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер – НОМЕР_1, зареєстрована за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 02 січня 2018 року до 11 травня 2018 року в сумі 41156 (сорок одну тисячу сто п’ятдесят шість) гривень 10 копійок.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середньомісячного заробітку за один місяць вимушеного прогулу.

Стягнути з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Закарпатській області (код ЄДРПОУ 41320961, 88018, м.Ужгород, вул.Перемоги, буд. 92-Б) на користь держави судовий збір у розмірі 704 (сімсот чотири) гривні 80 копійок.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга протягом 30 днів з дня його проголошення.

Повний текст рішення виготовлено 14.05.2018 року.

Головуючий В.М. Довжанин