Постанова № 73925259, 11.05.2018, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №490/3128/17 11.05.2018

Провадження №22-ц/784/686/18

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 490/3128/17 Категорія 27

Провадження № 22-ц/784/686/18

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 травня 2018 року Судова колегія судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Миколаївської області в складі :

головуючого - Темнікової В.І.,

суддів - Бондаренко Т.З., Крамаренко Т.В.,

із секретарем судового засідання - Андрієнко Л.Д.,

за участю позивача - ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2,

представника відповідача - ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії Миколаївське обласне управління АТ «Ощадбанк» на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 23 лютого 2018 року, постановлене під головуванням судді Гуденко О.А. в приміщенні суду, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до АТ «Державний ощадний банк України» в особі філії Миколаївське обласне управління АТ «Ощадбанк» про визнання зобов'язання припиненим, скасування заборони відчуження майна, -

В С Т А Н О В И Л А :

В квітні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом, в якому посилався на те, що 20.09.2007 року між ним та ВАТ «Державний ощадний банк України», правонаступником якого є ПАТ «Державний ощадний банк України» було укладено договір відновлювальної кредитної лінії № 85, відповідно до умов якого він отримав грошові кошти у сумі 30000 доларів США на споживчі цілі зі сплатою 12,5 % річних строком до 19.04.2013 року. Також, 20.09.2007 року в забезпечення виконання зобов'язань за вищевказаним договором між ним та ПАТ «Державний ощадний банк України» було укладено іпотечний договір, за умовами якого він передав в іпотеку банку належну йому на праві власності двокімнатну квартиру № АДРЕСА_1, загальною площею 62,0 кв. м. Одночасно з укладенням іпотечного договору, нотаріусом було накладено заборону відчуження предмету іпотеки до припинення чи розірвання іпотечного договору. Свої зобов'язання за кредитним договором до певного часу він виконував сумлінно, проте внаслідок економічної кризи та зростанням курсу валют, а також у зв'язку із тим, що він втратив працездатність, в нього утворилася заборгованість. Рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 26.05.2014 року по справі № 22-ц/784/1164/14 з нього на користь ПАТ «Державний ощадний банк України» було стягнуто кредитну заборгованість у розмірі 25586,20 доларів США, що еквівалентно 204 433,74 грн., з яких: основний борг по кредиту - 10800 доларів США, що еквівалентно 86292, 00 грн., основний прострочений борг 12745,00 доларів США, що еквівалентно 101832,55 грн., борг по відсоткам - 646, 39 доларів США, що еквівалентно 5164,66 грн., пені - 1394,81 доларів США, що еквівалентно 11 144,53 грн. Рішення набрало законної сили і перейшло в стадію виконання. 13.07.2016 року він повністю погасив стягнуту за судовим рішенням суму заборгованості в загальному розмірі 206738,08 грн. Постановою державного виконавця Центрального ВДВС ММУЮ Мацюця О.О. від 13.07.2016 року виконавче провадження № 49348734 закінчено у зв'язку з повним фактичним виконанням. 25.07.2016 року він звернувся до відповідача із заявою про зняття заборони відчуження з квартири № АДРЕСА_1, яка знаходиться в іпотеці. 16.08.2016 року отримав відповідь про те, що банком знову нараховано заборгованість в загальному розмірі 14 386,48 доларів США, в тому числі 2792,72 доларів США заборгованості по відсоткам та 11593,76 доларів США пені. В подальшому рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 24.01.2017 року по справі № 490/8204/16-ц з нього на користь ПАТ «Державний ощадний банк України» стягнуто заборгованість за відсотками 1969,82 доларів США, що еквівалентно 48 850,05 грн., та пеню у розмірі 1000,00 доларів США, що еквівалентно 24800 грн. Понесені позивачем судові витрати у справі по сплаті судового збору у розмірі 5352,99 грн. вирішено компенсувати за рахунок держави. Не чекаючи відкриття виконавчого провадження він повністю погасив в добровільному порядку заборгованість в загальному розмірі 2969, 82 доларів США двома платежами: 16.02.2017 року на суму 2780 доларів США за квитанцією № 89249307 та 01.03.2017 року на суму 189,82 долари США за квитанцією № 90226641. Однак, при зверненні до ПАТ «Державний ощадний банк України» з проханням надати підтвердження про відсутність заборгованості для зняття заборони відчуження з предмету іпотеки, отримав довідку про наявність в нього заборгованості в розмірі 33795,01 доларів США, яка начебто складається з: простроченої заборгованості за основним боргом - 15 976,60 доларів США; прострочених відсотків - 4137,55 доларів США; пені - 13680, 86 доларів США. Отже, позивач вважає, що оскільки основна заборгованість закрита ще 13.07.2016 року, то нарахування додаткових відсотків або пені після винесення судом останнього рішення є неможливим. На підставі викладеного, позивач просив суд визнати договір відновлювальної кредитної лінії № 85 від 20.09.2007 року, укладений між ним та ПАТ «Державний ощадний банк України» припиненим. Визнати Іпотечний договір укладений між ним та ПАТ «Державний ощадний банк України» та посвідчений 20 вересня 2007 року приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Балкіною О.Л. за реєстровим № 2508 припиненим, у зв'язку із повним фактичним виконанням основного зобов'язання, забезпеченого іпотекою. Також, просив суд скасувати заборону відчуження з належної йому квартири № АДРЕСА_1, накладену 20.09.2007 року приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Балкіною О.Л. за реєстровим № 74.

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 23 лютого 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Судом визнано договір відновлювальної кредитної лінії № 85 від 20 вересня 2007 року, укладений між ОСОБА_1 та ВАТ «Державний ощадний банк України», припиненим в зв'язку з повним фактичним виконанням. Визнано Іпотечний договір від 20 вересня 2007 року, укладений між ОСОБА_1 та ВАТ «Державний ощадний банк України», посвідчений 20.09.2007 року приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Балкіною О.Л. за реєстровим № 2508, припиненим в зв'язку з повним фактичним виконанням основного зобов'язання, забезпеченого іпотекою. Скасовано заборону відчуження з належної ОСОБА_1 квартири № АДРЕСА_2, накладену 20 вересня 2007 року приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Балкіною О.Л. за реєстровим № 74. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Не погодившись з зазначеним рішенням, ПАТ «Державний ощадний банк України» звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким повністю відмовити в задоволені позовних вимог ОСОБА_1, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Позивач звернувся до суду з відзивом на апеляційну скаргу, в якому просив у задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення суду залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим.

В судовому засіданні представник відповідача підтримала доводи апеляційної скарги, надавши пояснення, аналогічні відомостям, викладеним в ній, просила її задовольнити. Крім того, нею були надані дані про переіменуваннявідповідача з ПАТ «Державний ощадний банк України» на АТ «Державний ощадний банк України».

Позивач та його представник не визнали доводи апеляційної скарги, просили її залишити без задоволення, а рішення суду - без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим.

Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду вважає, що скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно зі ст. 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. А у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні ( ст.263 ЦПК України).

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин ( ст. 264 ЦПК України).

Рішення суду зазначеним вимогам закону в повній мірі не відповідає.

Так, судом було встановлено, що 20 вересня 2007 року АТ «Державний ощадний банк» та ОСОБА_1 укладено договір відновлювальної кредитної лінії № 85, за умовами якого останній отримав грошові кошти у сумі 30 000 доларів США на споживчі цілі, зі сплатою 12,5 % річних строком до 19 квітня 2013 року. Відповідно до п. 1.5. Договору за користування кредитом позичальник зобов'язаний сплачувати Банку відповідну суму в порядку, розмірах та строки, визначених в цьому Договорі згідно до Графіку погашення кредиту та відсотків.

Пунктом 1.7. Договору передбачено, що при надходженні від позичальника коштів у рахунок погашення заборгованості за цим договором виконання зобов'язань здійснюється у наступній черговості: плата за розрахунково - касове обслуговування при достроковому погашенні за ініціативою позичальника частини основного боргу за Кредитом або залишку заборгованості за кредитом; прострочені проценти з користування кредитом (якщо прострочення буде мати місце); прострочена основна сума боргу за кредитом (якщо прострочення буде мати місце); строкові проценти за користування кредитом; комісійні винагороди; строкова сума основного боргу за кредитом; штрафні санкції, передбачені цим Договором.

20 вересня 2007 року в забезпечення належного виконання зобов'язань по кредитному договору, між сторонами було укладено Іпотечний договір , за умовами якого відповідач передав в іпотеку позивачу двокімнатну квартиру АДРЕСА_3, яка належить позивачеві на праві приватної власності за договором купівлі-продажу від 03 квітня 2006 року. Відповідно до п.9.1 цього Договору, договір діє до виконання Зобов'язання за кредитним договором в повному обсязі.

Також судом було встановлено, що у зв'язку з неналежним виконанням позичальником зобов'язань, станом на 7 травня 2012 року утворилась заборгованість у розмірі 28 840,36 дол. США, що еквівалентно 230 434,48 грн., з яких: основний борг - 10 800,00 дол. США, що еквівалентно 86 292,00 грн., прострочений борг - 12 745,00 дол. США, що еквівалентно 29 541,91 грн., проценти - 3 697,36 дол. США, що еквівалентно 29 541,91 грн., пеня - 1 598,00 дол. США, що еквівалентно 12 768,02 грн., за стягненням якої Банк звертався до суду.

Рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 26.05.2014 року заочне рішення Центрального районного суду м. Миколаєва по справі № 2/490/49/2013 від 11 лютого 2013 року змінено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Державний ощадний банк України» кредитну заборгованість у розмірі 25 586,20 дол. США, що еквівалентно 204 433,74 грн. з яких: основний борг по кредиту - 10 800 дол. США, що еквівалентно 86 292,00 грн., основний прострочений борг - 12 745,00 дол. США, що еквівалентно 101 832,55 грн., борг по відсоткам - 646,39 дол. США, що еквівалентно 5 164 66 грн., пеня - 1394,81 дол. США, що еквівалентно 11 144,53 грн. (з врахуванням річного строку позовної давності розмір пені підлягає нарахуванню за період з 7 травня 2011 року по 7 травня 2012 року).

12 липня 2016 року ОСОБА_1 в рахунок сплати боргу внесено 229 511, 88 грн. на рахунок Банку. 13 липня 2016 року Постановою державного виконавця Центрального ВДВС закінчено виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2/490/49/2013 в зв'язку з повним фактичним виконанням відповідно до вимог виконавчого документу.

25 липня 2016 року він звернувся до Банку з заявою про зняття заборони відчуження з квартири , на яку 16 серпня 2016 року отримав відповідь про те, що станом на 08 серпня 2016 року його борг за договором № 85 від 20.09.2007 року становить 14 386,48 доларів США, в тому числі 2792,72 долари США заборгованості по відсотках та 11593,76 доларів США пені, отже зняття заборони з іпотечного майна неможливе в зв'язку з наявністю заборгованості.

Після цього Банк звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення процентів та пені за весь час невиконання рішення суду.

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 24 січня 2017 року по справі № 490\8204\16-ц стягнуто з ОСОБА_1 на користь Банку заборгованість за по відсоткам - 1969,82 дол. США , що еквівалентно 48850,05 грн., пеня - 1000 дол. США, що еквівалентно 24800 грн. Як вбачається з вказаного рішення суду, згідно розрахунку Банку станом на 10.11.2016 року розмір заборгованості позичальника за кредитним договором від 20.09.2007 року № 85 становив за відсотками 2469,82 долари США. Суд стягнув суму заборгованості з врахуванням квитанції від 25.11.2016 року про сплату ОСОБА_1 боргу за договором кредиту у розмірі 500 доларів США.

Двома платежами від 16 лютого 2017 року на суму 2780 доларів США, що складало еквівалент 75042,22 грн., та 01 березня 2017 року на суму 189,82 доларів США, що складало еквівалент 5156,22 грн., ОСОБА_1 сплатив борг за вказаним договором.

02 березня 2017 року позивач знову звернувся до Банку з заявою про зняття заборони відчуження з іпотечної квартири в зв'язку з повним виконанням рішення суду, проте 06 березня 2017 року він отримав відповідь Банку про наявність у нього залишку заборгованості за кредитним договором в розмірі 33 795,01 доларів США, яка складається заборгованості за основним простроченим боргом - 15 976,60 дол. США, простроченого боргу по відсоткам - 4 137,55 дол. США, пеня - 13 680,86 дол. США.

Приймаючи рішення по справі, суд виходив також з того, що відповідно до рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 24 січня 2017 року, кошти сплачені позивачем у вересні-листопаді 2016 року самим Банком враховані в рахунок погашення боргу саме за простроченими відсотками за кредитним договором, в той же час, як Банк стверджує, що станом на червень 2016 року за позичальником рахувалася заборгованість і за рішенням суду про стягнення основного боргу та відсотків. Необґрунтованою з врахуванням цих обставин вважав суд і позицію Банку щодо зазначення у виданій самим банком довідці № 16-17/718 від 16.08.2016 року про наявність заборгованості ОСОБА_1 станом на 08 серпня 2016 року заборгованості лише за відсотками та пенею, без зазначення наявності заборгованості за основним тілом кредиту. Проте ця заборгованість за тілом кредиту вже рахується банком станом на 06 березня 2017 року у розмірі, що перевищує 15 000 доларів США.

Крім того, суд першої інстанції врахував, що пред'явивши в 2012 році позов до ОСОБА_1 про стягнення усього розміру заборгованості за договором для дострокового повернення кредиту в порядку реалізації кредитором свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, Банк змінив строк виконання основного зобов'язання, встановивши його травнем 2012 року.

Валютний курс це вираз ціни грошової одиниці однієї країни в грошових одиницях іншої. Валютний курс гривні до іноземних валют встановлюється Національним Банком України згідно Положення про встановлення офіційного курсу гривні до іноземних валют та курсу банківських металів, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.11.2003 року за № 1094/8415 та не є сталим, а змінюється в залежності від ситуації на фінансовому ринку.

Статтею 599 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Отже, проаналізувавши поняття виконання зобов'язання (ст. 599 ЦК України), зокрема, те що за договором позики позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів(ст. 1046 ЦК України), сплативши при цьому проценти (ст. 1054 ЦК України), суд дійшов висновку, що стягнення курсової різниці можливе за умови, коли кредитор надавши кредит у валюті, після повернення присуджених коштів боржником, не має можливості отримати очікуване за договором кредиту. Тобто курсова різниця, це не що інше як збитки в розумінні статті 22 ЦК України. А право отримати відшкодування збитків виникає у кредитора тоді, коли ці збитки йому реально спричинені невчасним виконанням боржником зобов'язань (ст.ст. 22, 611, 623 ЦК України). З урахуванням плаваючого курсу гривні до долара США, а також тієї обставини, що судові рішення виконані, а спричинення збитків виходить за межі зобов'язань у правовідносинах кредитор - боржник саме в межах укладеного кредитного договору, суд не вбачав правових підстав для врахування заперечень Банку щодо правомірності врахування ним курсової різниці та самостійного перерахунку сплачених коштів на виконання рішення суду в іншому розмірі та на рахунок погашення інших платежів.

Виходячи із того, що рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 24.01.2017 року та Апеляційного суду Миколаївської області від 26.05.2014 року на даний час є виконаними в повному обсязі, суд дійшов висновку, що позичальником виконане зобов'язання за кредитним договором, що є підставою для його припинення.

Як наслідок припинення основного зобов'язання відповідно до п.1 ч. 1 ст. 593 ЦК України, є припинення і похідного зобов'язання, а саме забезпечення у вигляді іпотеки. Відповідно до ч. 2 ст. 593 ЦК України, положень ЗУ «Про іпотеку» у разі припинення застави на нерухоме майно (іпотеки) до державного реєстру вносяться відповідні дані.

Тому суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог.

Проте з таким висновком погодитися не можна, виходячи з наступного.

Посилаючись в рішенні суду на аналіз ст. 559, 1046,1054 ЦК України в їх сукупності зі ст. 22, 611,623 ЦК України, суд дійшов помилкового висновку про те, що з урахуванням плаваючого курсу гривні до долара США, а також тієї обставини, що судові рішення виконані, а спричинення збитків виходить за межі зобов'язань у правовідносинах сторін саме в межах укладеного кредитного договору, то відсутні правові підстави для врахування заперечень Банку щодо правомірності позовних вимог.

При цьому суд не в повній мірі врахував те, що згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (стаття 192 Цивільного кодексу України; далі - ЦК України). За нормами статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено обов'язок позичальника повернути позику (грошові кошти) у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до частини другої статті 533 ЦК України, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлено договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Згідно зі статтею другою Закону України від 7 грудня 2000 року № 2121-III «Про банки і банківську діяльність» кошти - це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент. Статті 47 та 49 цього Закону визначають операції банків з розміщення, залучення коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції незалежно від виду валюти, яка використовується. Ці операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.

Операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральної ліцензії) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до пункту 2 статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю». Використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк України видав йому банківську ліцензію та генеральну ліцензію на здійснення валютних операцій).

Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті у правовідносинах, які виникли при здійсненні валютних операцій, у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 192, частина третя статті 533 ЦК України). Отже, якщо в кредитному договорі виконання зобов'язання визначено у вигляді грошового еквівалента в іноземній валюті (стаття 533 ЦК України), то за наявності хоча б в однієї зі сторін зобов'язання (у банку-отримувача або в ініціатора платежу) індивідуальної або генеральної ліцензії на використання іноземної валюти на території України суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті.

Рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 26.05.2014 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Державний ощадний банк України» кредитну заборгованість у розмірі 25 586,20 дол. США, що еквівалентно 204 433,74 грн. з яких: основний борг по кредиту - 10 800 дол. США, що еквівалентно 86 292,00 грн., основний прострочений борг - 12 745,00 дол. США, що еквівалентно 101 832,55 грн., борг по відсоткам - 646,39 дол. США, що еквівалентно 5 164 66 грн., пеня - 1394,81 дол. США, що еквівалентно 11 144,53 грн. А рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 24 січня 2017 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь Банку заборгованість за по відсоткам - 1969,82 доларів США, що еквівалентно 48850,05 грн., пеня - 1000 доларів США, що еквівалентно 24800 грн.

Отже, суди при ухваленні зазначених рішень про стягнення основного боргу за кредитним договором, процентів та пені за користування кредитом в іноземній валюті визначили еквівалент зобов'язання у валюті України, навівши розрахунки з переведенням іноземної валюти в українську за курсом, встановленим Національним банком України на день ухвалення судом рішення у справі, що не суперечить чинному законодавству.

В той же час, під час розгляду справи суд установив, що за кредитним договором позичальник отримав валютний кредит, а отже, належним виконанням зобов'язання за таким кредитом має бути саме повернення отриманої суми та процентів за користування кредитними коштами також в іноземній валюті.

Як уже зазначалося раніше, відповідно до частини другої статті 533 ЦК України, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлено договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Інший порядок її визначення договором не встановлено.

На виконання рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 24 січня 2017 року позивачем було сплачено 16 лютого 2017 року 2780 доларів США та 01 березня 2017 року 189,82 доларів США. Таким чином, дане рішення виконане судом і це не оспорюється сторонами по справі.

На виконання рішення Апеляційного суду Миколаївської області від 26.05.2014 року, яким з ОСОБА_1 стягнуто на користь ПАТ «Державний ощадний банк України» кредитну заборгованість у розмірі 25 586,20 доларів США, що на день ухвалення судом рішення у справі, було еквівалентно 204 433,74 грн., позивачем 12 липня 2016 року було сплачено 229 511, 88 грн., що на день платежу з урахуванням курсу валют за офіційним курсом НБУ (24,85дол.США=1 грн.) становило 9235,89 доларів США.

Виходячи з того, що на час виконання рішення і сплати гривневого еквівалента отриманих за кредитним договором доларів США курс цієї валюти зріс порівняно з курсом, який був як на час отримання кредиту, так і на час ухвалення рішення, то право кредитора на отримання еквівалентної переданої ним за кредитним договором суми в доларах США виявилося порушеним.

Тому суд правильно дійшов висновку, що коли кредитор надавши кредит у валюті, після повернення присуджених за рішенням суду коштів боржником в гривневому еквіваленті, не має можливості отримати очікуване за договором кредиту через курсову різницю, то ця курсова різниця є не чим іншим, як збитками в розумінні ст. 22 ЦК України.

Правильно суд зазначив в рішенні суду також про те, що право отримати відшкодування збитків виникає у кредитора тоді, коли ці збитки йому реально спричинені невчасним виконанням боржником зобов'язань (ст.ст. 22, 611, 623 ЦК України).

Однак, висновок суду про те, що спричинення збитків виходить за межі зобов'язань у правовідносинах між сторонами в межах укладеного кредитного договору, а тому враховуючи те, що рішення судів про стягнення заборгованості позивачем виконані, то зобов'язання за кредитним договором також є виконаними, а отже кредитний договір є припиненим в зв'язку з його виконанням, не відповідає обставинам справи.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Матеріалами справи встановлено, що позивач не виконував вчасно належним чином умови кредитного договору, тому за рішеннями Апеляційного суду Миколаївської області від 26.05.2014 року та Центрального районного суду м. Миколаєва від 24 січня 2017 року з нього стягувалася прострочена та поточна заборгованість за тілом кредиту, за процентами та пеня.

Встановлено матеріалами справи також порушення права кредитора на отримання еквівалентної переданої ним за кредитним договором суми в доларах США. З наданого відповідачем розрахунку заборгованості за укладеним між сторонами кредитним договором заборгованість на думку відповідача становить 17268,96 доларів США, з яких заборгованість за основним боргом становить 15227,76 доларів США, за відсотками 646,39 доларів США, за пенею 1394,81 дол. США.

Пунктом 3.3.1 кредитного договору до зобов'язань позичальника за даним договором віднесено також відшкодування банку в повному обсязі збитків, під якими сторони розуміють витрати будь-якої з сторін, що сталися внаслідок невиконання або неналежного виконання умов цього договору, а також неотримання доходів, котрі могли бути отримані, якби сторона виконала свої обов'язки належним чином в порядку, передбаченому цим договором відповідно до чинного законодавства України. При цьому сторони домовилися, що розмір збитків визначатиметься банком самостійно, на що позичальник цим надає свою згоду.

Отже, висновок суду про те, що спричинення збитків виходить за межі зобов'язань у правовідносинах між сторонами в межах укладеного кредитного договору, не відповідає умовам кредитного договору, укладеного між сторонами.

Аналіз зазначених вище обставин по справі у їх сукупності свідчить про те, що зобов'язання за кредитним договором позивачем в повному обсязі не виконані, а виконання рішення про стягнення заборгованості за валютним кредитом в гривневому еквіваленті в даному випадку з урахуванням конкретних зазначених вище обставин по справі не тотожне виконанню зобов'язання за кредитним договором. Тому правові підстави для визнання кредитного договору і як наслідок цього іпотечного договору, укладеного на виконання кредитного договору, припиненими у зв'язку з повним фактичним виконанням основного зобов'язання, відсутні.

Суд даним обставинам належної правової оцінки не дав та не встановивши дійсні обставини по справі і не визначившись з характером спірних відносин та нормами матеріального права, що їх регулюють, помилково в межах заявлених позовних вимог дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, а тому рішення суду слід скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог саме в межах заявлених позовних вимог. При цьому колегія суддів враховує те, що згідно ч.6 ст. 367 ЦПК України в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 376, 381, 382 ЦПК України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії Миколаївське обласне управління АТ «Ощадбанк» задовольнити.

Рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 23 лютого 2018 року скасувати та ухвалити нове.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до АТ «Державний ощадний банк України» в особі філії Миколаївське обласне управління АТ «Ощадбанк» про визнання договору відновлювальної кредитної лінії № 85 від 20 вересня 2007 року, укладеного між ОСОБА_1 та АТ «Державний ощадний банк України», а також іпотечного договору, укладеного між ОСОБА_1 та АТ «Державний ощадний банк України» та посвідченого 20 вересня 2007 року приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Балкіною Оленою Людвігівною за реєстровим № 2508, припиненими, - відмовити.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до АТ «Державний ощадний банк України» в особі філії Миколаївське обласне управління АТ «Ощадбанк» про скасування заборони відчуження належної ОСОБА_1 квартири № АДРЕСА_1, накладеної 20 вересня 2007 року приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Балкіною Оленою Людвігівною за реєстровим № 74, - відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання її повного тексту у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий

Судді

Повний текст постанови складено 14 травня 2018 року