Ухвала суду № 73923738, 07.05.2018, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 136/1928/17

Провадження №11-кп/772/575/2018

Категорія: крим.

Головуючий у суді 1-ї інстанції: ОСОБА_1

Доповідач : Мішеніна С. В.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 травня 2018 року м. Вінниця

Апеляційний суд Вінницької області в складі:

головуючого-судді Мішеніної С.В.

суддів: Ващук В.П., Федчука В.В.

зі секретарем Міхневич І.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за апеляційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження Немирівської місцевої прокуратури Вінницької області ОСОБА_2 на вирок Липовецького районного суду Вінницької області від 22.02.2018 року у кримінальному провадженні № 12017020200000035 від 24.11.2017 року по обвинуваченню

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, одинадцятого місяця 15 дня, уродженця та жителя ІНФОРМАЦІЯ_2, українця, громадянина України, ІНФОРМАЦІЯ_3, неодруженого, непрацюючого, в силу ст.89 КК України не судимого

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 309 КК України,

за участю сторін кримінального провадження:

прокурора: Миколайчука Д.Г.

обвинуваченого: ОСОБА_3

ВСТАНОВИВ:

Прокурор, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом першої інстанції ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, просив вирок Липовецького районного суду від 22.02.2018 року стосовно ОСОБА_3 за ч.1 ст. 309 КК України скасувати у зв’язку з неправильним застосуванням кримінального закону, що потягло невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого через м’якість.

Ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_3 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 309 КК України та призначити йому покарання у виді 1 року позбавлення волі.

Вироком Липовецького районного суду Вінницької області від 22.02.2018 року ОСОБА_3 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.309 КК України та призначено йому покарання у виді штрафу у розмірі 50 (п'ятдесяти) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850, 00 (вісімсот п’ятдесят грн. 00 коп.) гривень.

Стягнуто із ОСОБА_3 на користь держави процесуальні витрати на залучення експерта в сумі 1 189, 76 (одна тисяча сто вісімдесят дев’ять гривень 76 коп.) гривень.

Долю речових доказів вирішено.

З вироку суду першої інстанції вбачається, що обвинувачений вчинив кримінальне правопорушення за наступних обставин.

ОСОБА_3, маючи умисел на незаконне зберігання наркотичних засобів без мети збуту, достовірно знаючи, що метадон є наркотичним засобом, обіг якого обмежено, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, та бажаючи настання суспільно-небезпечних наслідків, пов'язаних із порушенням правил обігу наркотичних засобів, в порушення Закону України «Про обіг в Україні наркотичних засобів, психотропних речовин, їхніх аналогів і прекурсорів» від 15.02.1995 та Закону України «Про засади протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин та зловживання ними» від 15.12.2005, діючи умисно, у невстановлений органом досудового розслідування час та невстановленому місці незаконно придбав наркотичний засіб метадон, який в подальшому з метою особистого вживання, у порушення вимог Порядку перевезення наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів на території України та оформлення необхідних документів, затвердженого Постановою КМУ від 17.04.2008 № 360, перевозив на автомобілі НОМЕР_1 до місця свого проживання, яке розташоване в смт. Турбів, вул. Червона Гірка, 58, Липовецького району.

23.11.2017 працівниками Липовецького ВП Немирівського ВП ГУНП у Вінницькій області спільно із працівниками УПН ГУНП у Вінницькій області у смт. Турбів, по вул. Миру 49А, у салоні вказаного транспортного засобу на центральній консолі між передніми сидіннями виявлено та вилучено полімерний згорток, обмотаний харчовою плівкою, в якому знаходився наркотичний засіб – метадон масою 1.489 г.

Вимоги апеляційної скарги мотивовано тим, що вирок у справі є незаконним та необгрунтованим, підлягає скасуванню через неправильне застосування кримінального закону, що потягло невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого через м’якість, оскільки судом всупереч вимог ст. 65 КК України, роз’яснень постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 року № 7, «Про практику призначення судами кримінального покарання», не в повній мірі враховано ступінь тяжкості скоєного кримінального правопорушення, особу винного,

поза увагою залишено те, що ОСОБА_3 суспільно корисною працею не займається, в силу ст. 89 КК України не судимий, проте раніше неодноразово засуджений, зокрема за злочини у сфері обігу наркотичних засобів, що свідчить про відсутність бажання особи ставати на шлях виправлення та його суспільну небезпечність. Мотивом вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення не є складне матеріальне становище або збіг важких життєвих обставин у які він потрапив, а його стійка антигромадська позиція.

Судом належним чином не враховано досудову доповідь органу пробації, в якій з урахуванням інформації про обвинуваченого, даних про його спосіб життя, історію правопорушень, вказується високий рівень ризику вчинення повторного кримінального правопорушення.

Прокурор враховуючи всі обставини, вважає, що призначене покарання ОСОБА_3 є надто м’яким, несправедливим, належно не вмотивованим і суперечить загальним принципам призначення покарання.

Заслухавши доповідача, думку прокурора Миколайчука Д.Г., який підтримав апеляційну скаргу, просив задоволити з підстав зазначених у ній, обвинуваченого ОСОБА_3, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив прийняти до уваги те, що він хворіє, потребує лікування, вину визнає, розкаявся, обговоривши доводи апеляційної скарги, суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Згідно зі ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Доведеність вини ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 309 КК України не оспорюється.

Кримінальне провадження розглянуто в порядку ст. 349 КПК України.

За змістом ст. 50 КК України, покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення особи, яка вчинила злочин, та попередження вчиненню ним нових злочинів.

Згідно ст.65 КК України особі, яка вчинила злочин має бути призначено покарання необхідне та достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів, суд призначає покарання у межах установлених у санкції статті, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом’якшують та обтяжують покарання.

Відповідно до п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» суд при призначені покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину має додержуватись принципу законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.

Призначаючи покарання суд першої інстанції в дотримання вимог ст. 65 КК України, керуючись роз’ясненнями Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» врахував тяжкість вчиненого ОСОБА_3 кримінального правопорушення, який відповідно ст. 12 КК України є злочином середньої тяжкості, особу винного ОСОБА_3, який в силу ст.89 КК не судимий, по місцю проживання характеризується задовільно; непрацюючий; на обліку в лікаря психіатра та лікаря нарколога не перебуває.

Обставинами, відповідно до ст. 66 КК України, які пом'якшують покарання обвинуваченого є щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину.

Обставин, що обтяжують покарання, відповідно до ст. 67 КК України, судом не встановлено.

Доводи апеляційної скарги прокурора, що поза увагою суду залишилося те, що ОСОБА_3 суспільно корисною працею не займається, раніше неодноразово засуджений за злочини у сфері обігу наркотичних засобів, що свідчить про відсутність бажання особи ставати на шлях виправлення та його суспільну небезпечність, висновки, що мотивом вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення не є складне матеріальне становище або збіг важких життєвих обставин у які він потрапив, а його стійка антигромадська позиція є належним чином необгрунтованими, не спростовують висновки суду.

Судом першої інстанції вірно оцінено ступінь суспільної небезпеки скоєного злочину, обставини справи з урахуванням вимог закону та передбачених цим законом санкцій, прийнято до уваги те, що ОСОБА_3 притягався раніше до кримінальної відповідальності, ставлення до скоєного правопорушення ОСОБА_3, який вину у вчиненні злочину визнав у повному обсязі, щиро розкаявся.

Відповідно до ст. 414 КПК України невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.

Згідно положення ч.5, 6 ст. 314-1 КПК України досудова доповідь не може використовуватися у кримінальному провадженні як доказ винуватості обвинуваченого у вчиненні злочину та долучається до матеріалів кримінального провадження.

Посилання прокурора як на підставу скасування вироку на підставі ст. 414 КПК України на висновок органу пробації від 07.02.2018 року за № 169 стосовно особи обвинуваченого ОСОБА_3 є необґрунтованим та безпідставним, оскільки відповідно до ст. 314-1 КПК України представником уповноваженого органу з питань пробації складається досудова доповідь з метою забезпечення суду інформацією, що характеризує особу обвинуваченого, а також прийняття судового рішення про міру покарання.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, приймаючи рішення суд прийняв до уваги досудову доповідь Липовецького районного сектору з питань пробації ЦЗМ питань ВКПП, відповідно до якої існує висока ймовірність вчинення ОСОБА_3 повторного кримінального правопорушення, однак виправлення обвинуваченого можливе у громаді.

Під час апеляційного розгляду ОСОБА_3 надано довідку лікарської-консультативної комісії Липовецької центральної районної лікарні № 87 від 04.05.2018 року, яка вказує про неможливість перебування його в місцях позбавлення волі, зокрема, за станом здоров’я.

Враховуючи викладене, перевіривши всі обставини, які мають значення при призначенні покарання, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції, додержуючись принципів законності, справедливості, обгрунтованості та індивідуалізації визначив покарання в межах санкції ч.1 ст.309 КК України, належним чином умотивувавши своє рішення.

На думку суду апеляційної інстанції покарання призначене судом першої інстанції ОСОБА_3 відповідає вимогам ст.50 КК України, ст. 65 КК України є достатнім та необхідним для його виправлення та попередження вчинення нових злочинів.

За таких обставин, підстави для задоволення апеляційної скарги прокурора відсутні.

Керуючись ст. 404, 405, 407, 419, КПК України суд апеляційної інстанції,

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити в задоволенні апеляційної скарги прокурора Юрченка В.В.

Вирок Липовецького районного суду Вінницької області від 22.02.2018 року щодо ОСОБА_3 за ч. 1 ст. 309 КК України залишити без змін.

Судове рішення може бути оскаржене в касаційному порядку протягом трьох місяців з дня проголошення до Верховного Суду .

Відповідно до ч. 4 ст. 532 КПК України судове рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту його проголошення.

Судді:

ОСОБА_4 ОСОБА_5 ОСОБА_6