Постанова № 73908867, 10.05.2018, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/3489/18

Номер справи місцевого суду: 523/5162/17

Головуючий у першій інстанції Шепітко І. Г.

Доповідач Калараш А. А.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.05.2018 року м. Одеса

Справа №523/5162/17

Провадження 22-ц/785/3489/18

Апеляційний суд Одеської області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Калараш А.А.,

суддів - Погорєлової С.О., Заїкіна А.П.,

за участю секретаря судового засідання - Томашевської К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, про визнання права особистої власності, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_7, діючого в інтересах ОСОБА_4, на рішення Суворовського районного суду м. Одеси, ухвалене під головуванням судді Шепітко І.Г. 19 червня 2017 року в м. Одеса,

встановив:

У квітні 2017 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом про визнання права особистої власності на житловий будинок АДРЕСА_1, посилаючись на те, що цей будинок є її особистою власністю, оскільки набутий нею після припинення у 2005 році ведення спільного господарства з чоловіком ОСОБА_3.

Позивачка просила визнати особистою приватною власністю ОСОБА_2 житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1, який належить їй на праві приватної власності як майно, набуте нею за час окремого проживання від ОСОБА_3 у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин.

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 19 червня 2017 року позов задоволено.

Визнано за ОСОБА_2 право особистої власності на домоволодіння АДРЕСА_1, що складається з житлового будинку літ. А, загальною площею 132,4 кв.м., житловою площею 73,8 кв.м., гаражу літ. Б, вбиральні-душової літ. В, відображених у технічному паспорті від 21.10.2004 року, зареєстроване в реєстрі 13.06.2006 року, реєстраційний номер 15048732.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_7, діючий в інтересах ОСОБА_4, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права просить суд скасувати рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 19 червня 2017 рокуу справі №523/5162/17 та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що: суд неправомірно в обґрунтування висновку про визнання спірного будинку об'єктом права особистої власності позивачки посилався на пояснення ОСОБА_8, який не був допитаний в якості свідка, що не може бути допустимим доказом у справі; в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази з яких можливо впевнено зробити висновок про природу коштів на які був придбаний будинок; справу було розглянуто без участі третьої особи.

Відзив ОСОБА_2 на апеляційну скаргу мотивований тим, що підставами позову було те, що вона набула права власності на будинок вже після припинення шлюбних відносин з ОСОБА_6, тобто під час окремого проживання, відповідно до ч. 6 ст. 57 СК України; що ОСОБА_4 про рішення суду знав, однак зловживає своїми процесуальними правами.

Заслухавши суддю доповідача, дослідивши докази у справі в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга представника ОСОБА_7, діючого в інтересах ОСОБА_4, підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції - скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що право власності на будинок АДРЕСА_1 набуте позивачкою після припинення шлюбних відносин з чоловіком, тому є її особистою власністю.

Проте з такими висновками суду повністю погодитися не можна .

Колегія суддів, частково погоджується з доводами апеляційної скарги з наступного.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі з 23.07.1983 року, що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу НОМЕР_1 / а.с. 7/.

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 10.05.2016 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 розірвано / а.с. 8/.

Вказаним рішенням встановлено, що сторони припинили шлюбні відносини з 2005 року, спільне господарство не ведуть з часу припинення шлюбних відносин.

Виконавчим комітетом Одеської міської ради 25.05.2006 року на підставі рішення виконавчого комітету Одеської міської ради №211 від 22.02.2006 року видано Свідоцтво про право власності ОСОБА_2 на домоволодіння АДРЕСА_1 / а.с. 19/.

На підставі діючого на той час законодавства право власності ОСОБА_2 на вказаний будинок зареєстровано КП «ОМБТІ та РОН» 13.06.2006 року під №41223 / а.с. 20/.

Земельна ділянка під будівництво житлового будинку була виділена ОСОБА_2 рішенням Суворовської районної ради народних депутатів № 494/5 від 20.07.1990 року / а.с. 21/.

Відповідно до ст. 60 Сімейного Кодексу України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності.

Згідно ст.63 СК України, дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності.

У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, згідно ст.70 СК України, частки майна дружини та чоловіка є рівними, а відповідно до вимог ст.71 СК України, майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.

Відповідно до ч.6 ст.57 СК України, суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що право власності на будинок АДРЕСА_1 набуте позивачкою після припинення шлюбних відносин з чоловіком, тому є її особистою власністю.

Суд першої інстанції не звернув уваги на те, що будинок був збудований в період проживання сторін, що підтверджується технічним паспортом на будинок станом на 21.10.2004 року (а.с.52).

При введенні ОСОБА_2 будинку в експлуатацію у 2006 році, загальна площа будинку та розташування приміщень не змінювалось, що підтверджується свідоцтвом про право власності на будинок від 25.05.2006 року та технічним паспортом на будинок станом на 24.04.2008 року.

Позивач ОСОБА_2 є інвалідом 2 групи ,що підтверджується довідкою МСЕК № 798151 від 19.04.2017 року.

Матеріали справи не містять докази дійсного доходу позивача за період на час збудування будинку на підтвердження позовних вимог ОСОБА_2

Матеріали справи не містять докази збудування позивачем спірного будинку за особисті кошти .

Таких доказів не було надано ОСОБА_3. і в апеляційному суді.

Сам факт введення будинку в експлуатацію у 2006 році не є безспірним доказом збудування спірного будинку особисто позивачем, за умови того, що будинок був вже збудований у 2004 році, під час спільного проживання сторін у шлюбі.

Відповідач ОСОБА_3 позов ОСОБА_2 визнав повністю / а.с. 155/.

Згідно з ч. 4 ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права , свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Приймаючи визнання відповідачем позову, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 існує правовідносини з приводу невиконання ОСОБА_3 рішення господарського суду Одеської області від 17.10.2014 року ,яким з відповідача стягнута сума у розмірі 455 398,20 грн. (а.с.28-31).

Колегія суддів критично ставиться та не приймає до уваги визнання позову відповідачем , оскільки таким визнанням порушуються права третіх осіб, а саме права ОСОБА_4, який є стягувачем.

Суд першої інстанції не звернув уваги на вищенаведене та помилково задовольнив позов.

Не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги щодо розгляду справи у відсутності третьої особи ,оскільки такі доводи не мають правового значення.

За таких обставин, відповідно до п.1 ч.1 ст. 376 ЦПК України, апеляційна скарга представника ОСОБА_7, діючого в інтересах ОСОБА_4 підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню.

Відповідно до статті 141 ЦПК України з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 підлягає стягненню судовий збір у розмірі 9375 грн., сплачений ОСОБА_4 при принесенні апеляційної скарги.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384, 390 ЦПК України, суд,-

постановив:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_7, діючого в інтересах ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 19 червня 2017 рокускасувати і ухвалити нове судове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3, про визнання права особистої власності - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_4 з ОСОБА_2 судові витрати у розмірі 9375 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня її проголошення, а у разі оголошення вступної та резолютивної частини постанови зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 11.05.2018 року.

Судді апеляційного суду

Одеської області: А.А. Калараш

С.О. Погорєлова

А.П.Заїкін