Рішення № 73900083, 10.04.2018, Черкаський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 квітня 2018 року справа № 823/1130/18

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Рідзеля О.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про зобов'язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

06.03.2018 до Черкаського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до управління Пенсійного фонду України в м.Черкасах Черкаської області, в якому просить зобов'язати відповідача провести поновлення та виплату позивачу пенсії за віком з 07.10.2009, шляхом призначення її знову відповідно до норм Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" у розмірі, не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, на підставі документів, які знаходяться в її пенсійній справі, з проведенням індексації і компенсації втрати частини доходів.

Ухвалою суду від 10.04.2017 здійснено заміну первинного відповідача - управління Пенсійного фонду України в м. Черкасах Черкаської області на його правонаступника - Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (далі - відповідач).

Позов обґрунтовано тим, що позивач є громадянкою України, яка отримувала пенсію за віком, у 1999 році виїхала на постійне місце проживання до Ізраїлю, де стала на консульській облік. Однак, із дати виїзду за кордон їй, як громадянці України, всупереч норм Конституції України та приписів Рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року за № 25-рп/2009 щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень п. 2 ч. 1 ст. 49, другого речення ст. 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" було припинено виплату пенсії за віком. Зокрема, даним Рішенням Конституційного Суду України, починаючи з 07 жовтня 2009 року встановлено законне право всіх без виключень українських пенсіонерів, які проживають за межами України, на отримання заробленої в Україні пенсії (в тому числі поновлення виплати пенсії за віком).

Представник позивача звернувся до відповідача із заявою про поновлення виплати пенсії, на що отримав відмову, таким чином, позивач просить поновити йому виплату пенсії.

Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву та належним чином засвідчені копії документів, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, згідно з яким позовні вимоги не визнав повністю та просив відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що позовні вимоги позивача є протиправними та необґрунтованими.

Зокрема, заперечуючи проти позову відповідач зазначив, що відмовляючи у поновленні виплати пенсії позивачу, керувався відсутністю укладеного договору між Україною та Ізраїлем про пенсійне забезпечення громадян України, які проживають на території Ізраїль.

Також, відповідач зазначив, що заява про призначення\перерахунок пенсії подається особисто заявником безпосередньо до пенсійного органу за місцем проживання або законним представником заявника за місцем проживання (реєстрації) заявника, іноземні громадяни або особи без громадянства також подають посвідку на постійне проживання.

Крім того, на думку відповідача, враховуючи те, що положення пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визнано неконституційними рішенням Конституційного суду України №25-пр/2009 від 07.10.2009, зазначене рішення суду поширюється на осіб, які виїхали на постійне місце проживання за кордон після 07.10.2009.

Вивчивши матеріали справи, а також обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги та заперечення, докази, якими вони підтверджуються, судом у справі встановлені такі факти та обставини.

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 є громадянином України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_2.

15.11.1998 позивачка виїхала з України на постійне місце проживання до Ізраїлю, де була прийнята на консульський облік в консульському відділі посольства України в державі Ізраїль.

24.05.2017 уповноважений представник позивачки "В Меламед Юридичного офісу "Ізраїль-Україна" звернувся до управління Пенсійного фонду України в м.Черкасах Черкаської області із заявою, в якій просив поновити з 15.05.1999 виплату пенсії ОСОБА_1 До заяви додано оригінал особистої заяви позивача про поновлення пенсії за віком, яка засвідчена нотаріально та апостильована.

Листом від 30.08.2017 №327/Р-10 управління Пенсійного фонду України в м.Черкасах Черкаської області повідомило представника позивачки про те, що відповідно до ст.49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" на час проживання пенсіонера за кордоном виплата пенсії припиняється. Тому відсутні підстави поновлення виплати пенсії позивачці.

Перевіряючи правомірність відмови позивачу у поновленні виплати пенсії, суд виходить із такого.

Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Законом України "Про пенсійне забезпечення" 1788-XII 5 листопада 1991 року, Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-ІV та рішенням Конституційного суду України від 07.10.2009 №25-рп/2009.

Частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Передбачене Конституцією України право громадян на соціальний захист конкретизоване у Законі України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та Законі України "Про пенсійне забезпечення", якими встановлено порядок нарахування та виплати пенсії.

Згідно з частинами третьою та четвертою статті 1 Закону України "Про пенсійне забезпечення", пенсійне забезпечення громадян України, що проживають за її межами, провадиться на основі договорів (угод) з іншими державами.

Так, ст.92 Закону України "Про пенсійне забезпечення" передбачено, що громадянам, які виїхали на постійне проживання за кордон, пенсії не призначаються.

У тих випадках, коли договорами (угодами) між Україною та іншими державами передбачено інші правила, ніж ті, що містяться у цьому Законі, то застосовуються правила, встановлені цими договорами (угодами).

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", виплата пенсії припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Згідно зі статтею 51 Закону "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Міжнародні договори між Україною та Ізраїлем стосовно призначення та виплати пенсії не укладалися.

Пенсії, призначені в Україні до виїзду на постійне проживання за кордон, виплачуються за 6 місяців наперед перед від'їздом за кордон.

Разом з тим, рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 №25-рп/2009 положення п.2 ч.1 ст.49, другого речення ст.51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" щодо припинення виплати пенсії пенсіонерам на час постійного проживання за кордоном у разі, якщо Україна не уклала з відповідною державою міжнародний договір з питань пенсійного забезпечення і якщо згода на обов'язковість такого міжнародного договору не надана Верховною Радою України, визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).

Як зазначено в Рішенні Конституційного Суду України №25-рп/2009, оспорюваними нормами Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

Відповідно до ч.2 ст.152 Конституції України, закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Отже, з 07.10.2009 порядок виплати пенсій громадянам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон регулюється нормами Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", з урахуванням рішення Конституційного суду України №25-рп/2009, тобто виплата пенсії повинна проводитися незалежно від місця проживання пенсіонера.

Згідно ч.2 ст. 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" від 11.12.2003 №1382-IV, реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Відсутність законодавчо встановленого механізму поновлення виплати пенсії, припиненої у зв'язку з виїздом громадянина України на постійне місце проживання за кордон, або переведення з одного виду пенсії на інший, не може бути підставою для позбавлення таких осіб права на соціальний захист, що встановлений статтею 46 Конституції України.

Отже, право позивача на отримання пенсії в Україні є конституційним правом громадянина України.

Також, як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні в справі "Пічкур проти України", яке набрало статусу остаточного 07.02.2014, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (п.51 цього рішення).

У п.54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Враховуючи те, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною, відповідно до ст.46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі й у рішенні у справі "Пічкур проти України", як джерело права відповідно до ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Таким чином, суд дійшов висновку, що з дня набрання чинності Рішенням Конституційного Суду України №25-рп/2009 щодо неконституційності положень п.2 ч.1 ст.49, другого речення ст.51 Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону. З цього часу УПФ має відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.

Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадян на одержання призначеної пенсії не може пов'язуватись з такою умовою, як постійне проживання в Україні. Держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа.

Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постановах від 19.05.2015 у справі № 21-168а15, від 06.10.2015 у справі №608/1189/14-а, а також Верховного Суду, викладеній у постанові від 27.02.2018 у справі №127/20588/17 (адміністративне провадження №К/9901/1318/17).

Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Враховуючи вищевикладене, а також те, що позивач за своєю трудовою діяльністю отримала право на призначення пенсії за віком в Україні, а тому має право на пенсію, виплату якої було припинено, в зв'язку з чим зобов'язаний відновити виплату пенсії як громадянці України, яка виїхала на постійне місце проживання за кордон.

Суд зазначає, що відповідно до п.1.5 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 (далі - Порядок № 22-1), заява про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії, про виплату пенсії у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, поновлення виплати пенсії, про припинення перерахування пенсії на банківський рахунок та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, про виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім'ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, про виплату пенсії за довіреністю, термін дії якої більше одного року, через кожний рік дії такої довіреності, подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії, а пенсіонерами, які зареєстровані на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримують пенсії від уповноважених органів Російської Федерації, - до органу, що призначає пенсію, визначеного Пенсійним фондом України. При цьому у заяві про виплату частини пенсії непрацездатним членам сім'ї особи, яка знаходиться на повному державному утриманні, вказується адреса одержувача цієї частини пенсії.

Пунктом 1.7 Порядку № 22-1 встановлено, що днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви.

Днем звернення за перерахунком пенсії, переведенням з одного виду пенсії на інший, поновленням виплати пенсії, виплатою недоотриманої пенсії у зв'язку зі смертю вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, заяви з усіма необхідними документами.

Матеріалами справи підтверджено, що уповноважений представник позивача 24.05.2017 звернувся до управління Пенсійного фонду України в м.Черкасах Черкаської області із заявою, в якій просив поновити виплату пенсії з 15.05.1999.

Згідно із п.2.8. Порядку №22-1, поновлення виплати пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії.

Пунктом 2.22 Порядку №22-1 визначено, що документ, що засвідчує місце проживання особи, приймаються: паспорт або довідка відповідних органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування. Іноземці та особи без громадянства подають також копію посвідки на постійне проживання.

Відповідно до п.2.23 Порядку №22-1 документи, необхідні для призначення пенсії, можуть бути подані як в оригіналах, так і копіях, посвідчених нотаріально або адміністрацією підприємства, установи, організації, що подає документи заявника для призначення пенсії, чи органом, що призначає пенсію.

Суд встановив, що представником позивача до заяви додано всі необхідні документи, а саме: копія довіреності; копія паспорту; копія трудової книжки; оригінал апостильованої заяви позивача, що підписана особисто ОСОБА_1

Згідно із п.4.1 Порядку №22-1 орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою.

Згідно із п.4.10 Порядку №22-1, не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.

Підсумовуючи вищевикладене, суд вважає, що позивач має право на відновлення виплати їй пенсії.

Відповідно до ч.1 ст.45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", пенсія призначається з дня звернення за пенсією.

Згідно з п.4.3 Порядку №22-1 не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.

Відповідно до ст. 28 "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. У разі виплати застрахованій особі довічної пенсії, передбаченої цим Законом, мінімальний розмір пенсії за віком у солідарній системі зменшується на розмір зазначеної пенсії.

Тобто, визначення розміру пенсійних виплат належить до повноважень органу Пенсійного фонду, а тому вимога про призначення пенсії в розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність є передчасною.

Стосовно вимоги щодо поновлення виплати пенсії за віком позивачу, починаючи з 07.10.2009, суд врахував, що права позивача належать захисту саме з дати звернення її представника із заявою про поновлення виплати пенсії, тобто з 24.05.2017, а позовні вимоги в частині зобов'язання поновити виплату позивачу пенсії за віком та провести її виплату з 07.10.2009 задоволенню не підлягає.

Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 20.02.2018 у справі №757/12134/14-а (провадження №К/9901/5941/18).

Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що права позивача належить захисту саме з дати її звернення із заявою про поновлення виплати пенсії, тобто з 24.05.2017, тому позовні вимоги позивача слід задовольнити в частині щодо зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області поновити нарахування та виплату раніше призначеної пенсії за віком на підставі документів, що додані до заяви з дати її звернення, а саме: з 24.05.2017.

Також позивач просить зобов'язати провести поновлення та виплату пенсії з проведенням індексації та компенсації втрати частини доходів, посилаючись на приписи Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" та Закону України "Про індексацію грошових доходів населення".

В цій частині позовних вимог, суд дійшов висновку щодо відмови в задоволенні з таких підстав.

Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" №2050-III від 19.10.2000 (далі - Закон №2050-III) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №159 від 21.02.2001 (далі - Порядок №159).

Згідно ч.2 ст.46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.

Згідно зі ст.ст. 1, 2 Закону № 2050-III підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Із наведеного вбачається, що дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата).

Основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" та Порядком № 159 компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у цій справі - органом Пенсійного фонду) добровільно чи на виконання судового рішення.

Згідно зі статтею 3 Закону № 2050-III сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

За змістом ст. 4 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати", виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

З аналізу норм Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою КМУ від 21.02.2001 № 159 слідує, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов:

1) нарахування громадянину належних йому доходів, а саме заробітної плати (грошове забезпечення), пенсії, соціальних виплат, стипендії;

2) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата).

3) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання);

4) затримка виплати доходів один і більше календарних місяців;

5) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги.

Відповідно до правового висновку Верховного Суду України, наведеного у постанові від 18.11.2014 у справі №21-518а14, основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

У постанові від 21.05.2014 у справі №6-43цс14 Верховний Суд України зазначив, що за наявності визначених Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" умов у тому самому порядку компенсації підлягає присуджена за рішенням суду сума, якщо ці умови настали у зв'язку з несвоєчасним виконанням рішення суду

Тобто, коли суми нараховуються рішенням суду, то підстава для виплати компенсації виникає у зв'язку з несвоєчасним виконанням рішення суду.

Тож визначальними обставинами для виплати компенсації є дати нарахування та фактичної виплати вказаних доходів.

Основною умовою для виплати громадянину компенсації, передбаченої статтею 2 Закону № 2050-ІІІ та Порядком є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів.

Крім того, відповідно до ст. 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. Згідно зі ст. 2 цього Закону, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, пенсії.

Згідно зі ст.46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії; нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.

Між тим, за результатами розгляду цієї справи в судовому порядку зобов'язано відповідача поновити нарахування та виплату пенсії з 24.05.2017. До цього часу, нарахування пенсії позивачу не було здійснено, а отже порушення приписів ст.46 цього Закону не допущено, що свідчить про передчасність цих заявлених позовних вимог.

Таким чином, з аналізу вище приведених норм матеріального права вбачається, що чинним законодавством України не передбачено проведення індексації, компенсації сум виплат, що здійснюються у разі вирішення спору щодо порядку та розміру їх нарахування органом яким призначаються пенсії та проводиться їх виплата.

Частиною 1 статті 72 КАС України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1,3 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги належить задоволенню частково.

Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. Позивачем оплачено судовий збір за одну немайнову вимогу 704,80 грн., яка складалась із таких частин: зобов'язання поновити виплату пенсії, здійснення індексації, здійснення компенсації. Задоволена позовна вимога щодо зобов'язання поновити виплату пенсії та відмовлено в зобов'язанні поновити виплату пенсії з 07.10.2009, у здійсненні індексації та у здійсненні компенсації. Отже, судовий збір слід поділити на чотири частини, та керуючись ст. 139 КАС України присудити відшкодування сплаченого позивачем судового збору в розмірі 176,20 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 6, 14, 242-245, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (код ЄДРПОУ 21366538) поновити нарахування та виплату раніше призначеної пенсії за віком ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) на підставі документів, що додані до заяви, з дати її звернення, а саме: з 24.05.2017.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного Фонду України в Черкаській області (код ЄДРПОУ 21366538) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) судовий збір в сумі 176,20 грн. (сто сімдесят шість гривень 20 коп.).

Копію рішення направити учасникам справи.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, яка може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя О.А. Рідзель