Рішення № 73895530, 24.04.2018, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/34973/17

Провадження № 2/761/1969/2018

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 квітня 2018 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді: Савицького О.А.,

при секретарі: Ющенко Я.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства аграрної політки та продовольства України, Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3, ОСОБА_4, про визнання наказу незаконним, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

В С Т А Н О В И В:

02.10.2017 року ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду м.Києва з позовом, згідно якого, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 26.02.2018 року, просив суд: скасувати наказ Міністерства аграрної політики та продовольства України від 04.11.2015 року №238-п про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника голови правління Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України»; скасувати наказ Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» від 16.11.2015 року №798-К про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника голови правління Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України»; поновити ОСОБА_1 на посаді заступника голови правління Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» з 16.11.2015 року; стягнути з Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» на користь ОСОБА_1 заробітну плату за весь час вимушеного прогулу в розмірі 608 446,50 грн.; стягнути з Міністерства аграрної політики та продовольства України та Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 28 200,00 грн.; допустити до негайного виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника голови правління Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» та стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України №135-п від 08.07.2015 року ОСОБА_1 було призначено на посаду заступника начальника голови правління Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України».

Разом з тим, наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України №238-П від 04.11.2015 року припинено повноваження позивача та звільнено його з займаної ним посади на підставі п.5 ч.1 ст. 41 КЗпП України.

При цьому, на виконання вищенаведеного наказу, 16.11.2015 року Публічним акціонерним товариством «Державна продовольчо-зернова корпорація України» було видано Наказ №798-К про звільнення ОСОБА_1 з займаної ним посади з 16.11.2015 року в зв'язку з припиненням повноважень.

В свою чергу, як зазначає позивач, відповідачі при його звільненні не дотрималися вимог, передбачених положеннями ч.3 ст.40 КЗпП України, а саме: звільнили позивача в період його тимчасової непрацездатності.

Крім того, посилаючись на положення ст. 47 КЗпП України, позивач вказує, що відповідачем не було видано йому ані наказу про звільнення, ані трудову книжку.

За вказаних обставин, а також посилаючись на дотримання строків звернення до суду в силу вищенаведеного порушення відповідачем вимог ст. 47 КЗпП України, позивач звернувся до суду з цим позовом, який просить задовольнити в повному обсязі.

Ухвалою від 05.10.2017 року було відкрито провадження у цивільній справі за вказаним позовом.

22.11.2017 року на адресу суду надійшли заперечення Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова компанія України» на позовну заяву, в яких відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі з тих підстав, що звільнення позивач з займаної посади було здійснено у відповідності з трудовим законодавством. При цьому, посилання позивача на порушення відповідачами вимог ч.3 ст. 40 КЗпП України про недопустимість звільнення працівника в період його тимчасової непрацездатності, відповідач вважає безпідставними, адже до моменту звернення до суду з цим позовом позивач не повідомляв товариство про перебування його на лікарняному. Також, відповідач акцентував увагу на тому, що позивач пропустив встановлений трудовим законодавством строк звернення до суду з цим позовом, оскільки дізнавшись про своє звільнення з листа-повідомлення про звільнення та необхідність з'явитися в аппарат відповідача для отримання трудової книжки ще 23.11.2015 року, позивач звернувся до суду з позовом лише 02.10.2017 року.

В судовому засіданні, яке відбулося 22.11.2017 року, суд, не виходячи до нарадчої кімнати, постановив ухвалу про залучення ОСОБА_3 та ОСОБА_4 до участі в справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору.

Ухвалою від 17.01.2017 року, постановленою судом не виходячи до нарадчої кімнати, до матеріалів справи було долучено відповідь позивача на відзив (заперечення) ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України».

Ухвалою суду від 17.01.2018 року розгляд даної цивільної справи було вирішено продовжити за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

13.01.2018 року на адресу суду надійшов відзив Міністерства аграрної політики та продовольства України на позовну заяву, в якій відповідач просив відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 в повному обсязі, посилаючись на необґрунтованість та недоведеність позовних вимог в повному обсязі.

30.01.2018 року на адресу надійшов відзив ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» на позовну заяву, який за своїм змістом фактично дублює вищенаведені заперечення відповідача на позов.

14.02.2018 року на адресу суду надійшла відповідь позивача на відзив Міністерства аграрної політики та продовольства України, суть якої зводиться до того, що відповідачем не надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження виплати вихідної допомоги при звільненні.

27.02.2018 року на адресу суду надійшов відзив ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» на заяву про збільшення позовних вимог, в якому відповідач не погоджується з вимогами позивача щодо стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу з підстав необґрунтованості та недоведеності.

05.04.2018 року на адресу надійшла відповідь позивача на відзив ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» на заяву про збільшення позовних вимог.

06.04.2018 року на адресу суду надійшла заява ПАТ «Державна продовольчо-зернова компанія України» про виклик у судове засідання в якості свідка позивача по справі - ОСОБА_1

23.04.2018 року через канцелярію суду представником ПАТ «Державна продовольчо-зернова компанія України» було подано заяву про застосування наслідків спливу строку позовної давності.

В судовому засіданні, яке відбулося 24.04.2018 року, суд, не виходячи до нарадчої кімнати, постановив ухвалу про приєднання до матеріалів справи пояснень ОСОБА_1 щодо розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу, додаткові пояснення ПАТ «Державна продовольчо-зернова компанія України» щодо позову.

Разом з тим, під час вказаного судового засідання, суд, не виходячи до нарадчої кімнати, відмовив ПАТ «Державна продовольчо-зернова компанія України» у задоволенні його заяви про виклик у судове засідання в якості свідка позивача по справі - ОСОБА_1, а також у продовженні розгляду даної справи в порядку загального позовного провадження.

Представник позивача ОСОБА_5 у судовому засіданні позовні вимоги підтримала в повному обсязі та просила позов задовольнити.

Представник відповідача ПАТ «Державна продовольчо-зернова компанія України» Бітюкова І.В. у судовому засіданні проти позову заперечувала та просила відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, з підстав викладених у запереченнях та відзиві на позов.

Представник відповідача Міністерства аграрної політики та продовольства України Костюченко М.Є. у судовому засіданні проти позову заперечувала та просила відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, з підстав викладених у відзиві на позов.

Треті особи в судове засідання не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, про причини неявки суд не сповістили.

Вислухавши пояснення учасників судового процесу, дослідивши письмові докази, зібрані в матеріалах справи, суд вважає, що позов задоволенню не підлягає виходячи з наступних підстав.

Відповідно до положень п.5 ст. 41 КЗпП України, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадках припинення повноважень посадових осіб.

Згідно зі ст. 97 ЦК України управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.

Як передбачено ч.ч. 1, 2 ст. 49 Закону України «Про акціонерні товариства» до товариства з одним акціонером не застосовуються положення ст.ст. 33-48 цього Закону щодо порядку скликання та проведення загальних зборів товариства. Повноваження загальних зборів товариства, передбачені ст. 33 цього Закону та внутрішніми документами товариства, здійснюються акціонером одноосібно. Рішення акціонера з питань, що належать до компетенції загальних зборів, оформлюється ним письмово (у формі рішення). Таке рішення акціонера має статус протоколу загальних зборів акціонерного товариства.

При цьому, у відповідності до приписів ст. 61 Закону України «Про акціонерні товариства» та ст. 99 ЦК України повноваження члена виконавчого органу припиняються за рішенням наглядової ради, якщо статутом товариства це питання не віднесено до компетенції загальних зборів.

Так, згідно з п.1.4 Статуту Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» (надалі - статут товариства) засновником товариства є держава в особі Кабінету Міністрів України, згідно з постановою якого від 06.06.2011 року за №593 «Про внесення зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 11.08.2010 року» повноваження з управління корпоративними правами товариства здійснює Міністерство аграрної політики та продовольства України.

П.п.3 п.9.14 Статуту товариства встановлено, що Міністерство аграрної політики та продовольства України на момент створення товариства приймає рішення про створення (перетворення) філій та представництв Товариства, а у період до проведення перших Загальних Зборів призначає на посаду та звільняє з посади голову Правління, першого заступника голови Правління, заступників голови Правління та членів Правління.

Як встановлено в п.9.1 Статуту товариства органами управління ПАТ «ДПЗКУ» є загальні збори, наглядова рада, правління, ревізійна комісія.

В той же час, п.11 п.9.7.1 Статуту визначено, що виключно до компетенції Загальних зборів належить призначення (обрання) на посаду та звільнення (припинення повноважень) з посади голови Правління, першого заступника голови правління та заступників голови Правління; затвердження умов контрактів, які будуть укладатися з ними, встановлення розміру їх винагороди; прийняття рішення про відсторонення голови Правління або заступників голови Правління від здійснення повноважень та призначення (обрання) особи, яка тимчасово здійснюватиме повноваження голови Правління.

До того ж, згідно з ч.3 ст. 99 ЦК України, повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені.

Тобто, з урахуванням вищенаведених вимог законодавства України та положень Статуту товариства, можна дійти висновку, що саме Міністерство аграрної політики та продовольства України (яке відповідно до Статуту виконує повноваження Загальних Зборів до їх скликання) наділене повноваженнями щодо звільнення заступника голови Правління товариства.

Перевіряючи обставини справи, судом встановлено, що 08.07.2015 року позивач був призначений на посаду заступника голови правління публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України».

Вказані обставини підтверджуються наявною в матеріалах справи копією Наказу №135-п, виданого 08.07.2015 року Міністром Міністерства аграрної політики та продовольства України на підставі заяви ОСОБА_1 та листа публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» від 06.07.2015 року №130-1-9/3325.

Водночас, відповідно до наказу Міністра Міністерства аграрної політики та продовольства України від 04.11.2015 року за №238-п припинено повноваження ОСОБА_1 як заступника голови правління публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація» та звільнено ОСОБА_1 з займаної ним посади заступника голови правління публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація» згідно п.5 ч.1 ст. 41 КЗпП України.

При цьому, як встановлено в судовому засіданні, на виконання вищенаведеного наказу, 16.11.2015 року Публічним акціонерним товариством «Державна продовольчо-зернова корпорація України» було видано Наказ №798-К про звільнення ОСОБА_1 з займаної ним посади з 16.11.2015 року в зв'язку з припиненням повноважень, а також Наказ №792-К про виплату вихідної допомоги ОСОБА_1

Отже, відповідно до п.5 ст. 41 КЗпП України, припинення повноважень позивача, як заступника голови правління, є підставою для розірвання ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» трудового договору з власної ініціативи у зв'язку з припиненням повноважень посадової особи, оскільки підставою для розірвання трудового договору з вказаних причин є рішення вищого органу управління або виконавчого органу, що наділений повноваженнями з прийому/звільнення працівників, в даному випадку - наказ Міністерства аграрної політики та продовольства України №238-п від 04.11.2015 року.

Разом з тим, звертаючись до суду з цим позовом, позивач, як на одну з підстав для його задоволення, посилався на те, що відповідачі при його звільненні не дотрималися вимог, передбачених положеннями ч.3 ст.40 КЗпП України, а саме: звільнили позивача в період його тимчасової непрацездатності.

Так, дійсно позивач в період з 27.10.2015 року по 06.111.2015 року включно та в період з 16.11.2015 року по 25.11.2015 року включно перебував на лікарняному, про що свідчать листки непрацездатності Серії АГШ №№389139, 689007.

Разом з тим, будь-яких доказів на підтвердження того, що позивач повідомляв відповідача про вказані обставини, матеріали справи не містять.

Натомість, судом встановлено, що згідно з табелями робочого часу за жовтень - листопад 2015 року та розрахунковим листки, позивач в період 12.10.2015 року по 16.11.2015 року був відсутній на роботі з невиявлених причин.

За вказаних обставин, суд приходить до висновку, що звільнення позивача з займаної посади за п.5 ч.1 ст.40 КЗпП України відбулося з дотриманням вимог трудового законодавства, а отже відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог про скасування наказів про звільнення та поновлення позивача на посаді.

Втім, зважаючи на те, що у судовому засіданні знайшов своє підтвердження факт перебування позивача на лікарняному в день його звільнення з посади, а саме 16.11.2015 року, суд вважає необхідним змінити дату звільнення ОСОБА_1 з посади заступника голови правління Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» Міністерства аграрної політики та продовольства України, яка зазначена у наказі виконуючого обов'язки голови правління Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» Міністерства аграрної політики та продовольства України ОСОБА_4 від 16 листопада 2015 року № 790-К, а саме з 16 листопада 2015 року на 26 листопада 2015 року.

Щодо позовних вимог про стягнення з Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» на користь ОСОБА_1 заробітної плати за час вимушеного прогулу, слід зазначити наступне.

Відповідно до положень ч.1 ст.47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Як передбачено ч.2 ст. 47 КЗпП України, у разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов'язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.

При цьому, згідно з вимогами ч.4 ст. 235 КЗпП України у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, позивач, в обґрунтування своїх позовних вимог в частині стягнення з відповідача на його користь заробітної плати за час вимушеного прогулу, посилається на те, що, всупереч вищенаведених вимог ст. 47 КЗпП України, відповідачем не було видано йому ані наказу про звільнення, ані трудову книжку.

Однак, вказані твердження позивача повністю спростовуються наявною в матеріалах справи копією листа-повідомлення від 16.11.2015 року №130-1-12/6125, де, в свою чергу, відповідач повідомив позивача про його звільнення 16.11.2015 року у зв'язку з припиненням повноважень посадової особи та висловив прохання з'явитися в апарат управління ПАТ «ДПЗКУ» для отримання трудової книжки.

Факт отримання позивачем вказаного листа ще 23.11.2015 року підтверджується наявною в матеріалах справи копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення.

Також, судом встановлено, що на підставі Наказу Товариства від 16.11.2015 року №791-к позивачу при звільненні було нараховано вихідну допомогу в розмірі шестимісячного середнього заробітку відповідно до ст. 44 КЗпП України, яка складає 209 959,11 грн. та компенсацію невикористаної відпустки, яка складає 7 468,32 грн., а всього на загальну суму 217 427,43 грн., про свідчать довідка ПАТ «ДПЗКУ», типова форма №П-6 та довідка ПАТ «Укрексімбанк» від 24.04.2018 року.

Разом з тим, слід зазначити, що у відповідності до положень ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

При цьому, як передбачено вимогами ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Таким чином, зважаючи на вищенаведені положення законодавства, а також враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог в частині стягнення середнього заробітку не знайшли свого підтвердження у судовому засіданні, суд приходить до висновку про відмову в їх задоволенні.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Згідно із статтею 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

Як вже зазначалось вище, судом встановлено, що позивач дізнався про своє звільнення ще 23.11.2015 року.

Проте, з позовними вимогами про скасування даних наказів про звільнення позивач звернувся до суду лише 02.10.2017 року, тобто з пропуском тримісячного терміну, встановленого вимогами ст. 233 КЗпП України.

В свою чергу, суд вважає за необхідне зазначити, що норми КЗпП України не містять вичерпного переліку причин, які можна враховувати поважними при пропуску строку звернення до суду, вони враховуються у кожному конкретному випадку залежно від обставин справи.

Тобто, поважність причин означає, що працівник не ставився зневажливо до питання про захист своїх прав, але його зверненню за захистом перешкоджали такі причини, які зобов'язують оточуючих, органи державної влади та інших суб'єктів, з урахуванням норм моралі, виявити повагу та поблажливість до працівника

Водночас, при зверненні до суду з даними позовними вимогами клопотань про поновлення пропущеного строку позивачем не заявлялось, а під час обговорення в судовому даного питання, причин, які б вказували на поважність пропуску звернення до суду, позивачем не вказано, а також не надано жодних доказів на підтвердження неможливості звернутись до суду із позовом у встановлений строк.

Між тим, у п. 4 постанови Пленуму Верхового Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992 року № 9, судам роз'яснено, що якщо місячний чи тримісячний строк пропущено без поважних причин, у позові може бути відмовлено з цих підстав. Проте оскільки при пропуску місячного і тримісячного строків у позові може бути відмовлено за безпідставністю вимог, суд з'ясовує не лише причини пропуску строку, а й усі обставини справи, права та обов'язки сторін.

Окрім того, відмовити у задоволенні позову через пропуск без поважних причин строку звернення до суду можливо лише у тому разі, коли позов є обґрунтованим. У разі безпідставності позовних вимог при пропуску строку звернення до суду в позові належить відмовити за безпідставністю позовних вимог (Зазначений висновок узгоджується із висновками, викладеними в ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23.01.2013 року № 6-44041св12 та від 03.06.15 року №6-12356св15).

Таким чином, оскільки суд прийшов до висновку про те, що в задоволенні позову слід відмовити у зв'язку із його необґрунтованістю, то зазначене слугує самостійною підставою для відмови в задоволенні позову при пропуску строку звернення до суду.

Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 12, 13, 76-81, 89, 95, 141, 229, 258, 259, 263-266, 268, 273, 280-282, 289, 352, 354, п.п. 15.5 п.15 Розділу ХІІІ Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України, ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В:

Відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позову до Міністерства аграрної політики та продовольства України, Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3, ОСОБА_4, про визнання наказу незаконним, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Змінити дату звільнення ОСОБА_1 з посади заступника голови правління Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» Міністерства аграрної політики та продовольства України, яка зазначена у наказі виконуючого обов'язки голови правління Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» Міністерства аграрної політики та продовольства України ОСОБА_4 від 16 листопада 2015 року № 790-К, а саме з 16 листопада 2015 року на 26 листопада 2015 року.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду м.Києва шляхом подання апеляційної скарги через Шевченківський районний суд м.Києва протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Повний текст рішення складено 27.04.2018 року.

Суддя: