Постанова № 73892816, 10.05.2018, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«10» травня 2018 року

м. Харків

справа № 623/2299/17

провадження № 22-ц/790/2452/18

Апеляційний суд Харківської області в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справах:

головуючого: Колтунової А.І.,

суддів: Кругової С.С., Маміної О.В.,

за участю секретаря: Семикрас О.В.,

розглянувши в порядку спрощеного провадження в місті Харкові цивільну справу за позовом комунального підприємства «Харківські теплові мережі» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за апеляційною скаргою представника комунального підприємства «Харківські теплові мережі» - Табарчі Наталії В’ячеславівни на рішення Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 28 лютого 2018 року (ухвалене суддею Одарюком М.П. в залі суду в м. Харкові),-

ВСТАНОВИВ:

«26» вересня 2017 року комунальне підприємство «Харківські теплові мережі» (далі - КП «ХТМ») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що КП «ХТМ» на підставі рішення Харківського міськвиконкому від 23 грудня 1998 року № 1407 є виконавцем послуг з централізованого теплопостачання та підігріву гарячої води в житловому фонді територіальної громади м. Харкова.

ОСОБА_1 належить на праві власності нежитлове приміщення, загальною площею 43,2 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_1, яке використовується як офіс нотаріуса.

Актом обстеження системи теплоспоживання об'єкту за № ОНОТ/3582 від 06 лютого 2017 року, який знаходиться в м. Харкові, АДРЕСА_1, встановлено, що система опалення споживача єдина з системою опалення житлового будинку по АДРЕСА_1. На момент обстеження в даних приміщеннях встановлені опалювальні біметалічні радіатори в кількості 4 штук.

Відповідач не уклавши з КП «ХТМ» договір на постачання теплової енергії безпідставно отримує теплову енергію за рахунок позивача, яку останній подає у централізовану систему опалення, де розташоване приміщення відповідача.

Постачання теплової енергії відповідачу підтверджується актами про підключення та відключення опалення.

За період бездоговірного користування з 14 жовтня 2011 року по 03 квітня 2017 року відповідачем безпідставно спожито теплової енергії на суму 74 624,16 грн.

Відповідачу за розрахунковий період направлялась платіжна вимога-доручення про сплату за спожиту енергію, яка станом на час розгляду справи не виконана у добровільному порядку.

Зважаючи на зазначене, позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь вартість спожитої без достатніх підстав теплової енергії в сумі 74 624,17 грн., що виникла за період з 14 жовтня 2011 року по 03 квітня 2017 року.

Рішенням Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 28 лютого 2018 року позов КП «ХТМ» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь КП «ХТМ» вартість спожитої без достатніх підстав теплової енергії в розмірі 30 966,83 грн. та судовий збір в розмірі 663,95 грн.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції представником КП «ХТМ» подано апеляційну скаргу, в яких просить рішення скасувати в частині застосування строку позовної давності та відмови у стягненні заборгованості за період з жовтня 2011 року по жовтень 2014 року в розмірі 29 139,54 грн., ухвалити нове рішення, яким стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість в розмірі 60 701,77 грн., що виникла за період з жовтня 2011 року по квітень 2017 року. При цьому посилається на порушення судом норм матеріального права. Зазначає, що суд безпідставно застосував строки позовної давності, оскільки між сторонами не було укладено договір на надання послуг з постачання теплової енергії, зважаючи на що не було визначено строку оплати спожитої теплової енергії за період з жовтня 2011 року по квітень 2017 року. У зв'язку з відмовою відповідача від надання розрахунку теплового навантаження для укладення договору, зазначений розрахунок виконано КП «ХТМ». Після донарахування вартості спожитої теплової енергії з моменту права власності на нежитлове приміщення з жовтня 2011 року, був здійснений розрахунок заборгованості та пред'явлена платіжна вимога від 03 квітня 2017 року на суму 73 493,95 грн. для оплати, яку відповідач у добровільному порядку повинен був виконати у десятиденний строк з моменту отримання. З моменту направлення відповідачу даної вимоги трирічний строк позовної давності не сплинув. Сума заборгованості в розмірі 1 130,24 грн. станом на 01 квітня 2017 року виникла у зв'язку з несвоєчасною та неповною оплатою за послуги теплопостачання за дане приміщення.

11 квітня 2018 року представником відповідача подано відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що позивач в апеляційній скарзі безпідставно посилався в обґрунтування неправомірності застосування строку позовної давності на норми ч.2 ст. 530 ЦК України, оскільки вони застосовуються лише у разі невстановлення строку виконання зобов'язання. Доводи позивача щодо невстановлення строку виконання зобов'язання є необґрунтованими та безпідставними, оскільки ст. 19 Закону України «Про теплопостачання» визначено, що споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію. Згідно ст. 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Таким чином, законодавством встановлений строк оплати як - щомісячно. Зважаючи на зазначене, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.

16 квітня 2018 року представником КП «ХТМ» подано заперечення на відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що позивачу стало відомо, що вищезазначене нежитлове приміщення належить ОСОБА_1, лише у 2017 році. Даний факт підтверджується актом обстеження. Також під час складення акту було встановлено, що система опалення у нежитловому приміщенні єдина з централізованою системою опалення житлового будинку та надано строк для підписання договору купівлі-продажу теплової енергії. Акт обстеження є підставою для нарахування за спожиту теплову енергію з моменту набуття права власності. Оскільки на момент пред'явлення письмової вимоги споживачу теплової енергії щодо сплати суми заборгованості від 03 квітня 2017 року на суму 73 493,95 грн. за період з 14 жовтня 2011 року по 03 квітня 2017 року, договір купівлі теплової енергії складений не був, то набувач теплової енергії повинен відшкодувати його вартість. Постачання теплової енергії здійснюється на підставі ЗУ «Про теплопостачання», в якому строк оплати за спожитої теплової енергії не встановлений. У зв'язку з відсутністю договору строк оплати спожитої відповідачем теплової енергії за період з жовтня 2011 року по квітень 2017 року не визначений. З моменту направлення відповідачу вимоги про сплату боргу в сумі 73 493,95 грн. трирічний строк позовної давності не сплинув.

Ухвалою апеляційного суду Харківської області від 25 квітня 2018 року в порядку ч.1 ст. 369 ЦПК України розгляд справи був призначений в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (а.с. 200).

Дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи, викладені в апеляційній скарзі, відзиві на неї та в запереченні на відзив, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 є власником нежитлових приміщень та споживачем послуг постачання теплової енергії, яку отримувала у повному обсязі в опалювальний період 2011-2017 років. Споживання теплової енергії відбувалось за відсутності відповідного договору. За період часу з жовтня 2011 року по лютий 2017 року відповідач безпідставно набув теплову енергію на суму 73 493,95 грн. Вартість спожитої ним теплової енергії, котра була оплачена позивачем, становить 13 922,42 грн. З урахуванням трирічного строку позовної давності стягненню підлягає заборгованість за безпідставно спожиту теплову енергію за період з 20 жовтня 2014 року по квітень 2017 року в сумі 30 966,83 грн. Доводи позивача на початку спливу строку позовної давності з дати пред'явлення вимоги є безпідставними, оскільки при підключенні споживача до джерела теплової енергії з 2011 року позивач мав реальну можливість виявити факт подачі теплової енергії до нежитлових приміщень відповідача та без договірного споживання ним теплової енергії.

В поданій до суду апеляційній скарзі позивач заперечував проти застосування строку позовної давності.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з таких підстав.

Судом встановлено, підтверджується зібраними у справі доказами та не заперечується сторонами, що на підставі договору дарування нежитлових приміщень від 26 серпня 2011 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Ключніковою В.О. та зареєстрованого в реєстрі за № 3679, ОСОБА_1 на праві власності належить нежитлове приміщення першого поверху № 1-1:-1-5 в житловому будинку літ. «А-5», загальною площею 43,2 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 8).

Зазначений будинок АДРЕСА_1, на першому поверсі якого знаходиться нежитлове приміщення відповідача, має централізовану систему опалення, яка є невід'ємною частиною будинку. Надходження теплопостачання до будинку підтверджується актами підключення та відключення споживача від джерела теплової енергії (а.с. 49-60).

Під час розгляду справи в суді першої інстанції представник відповідача підтвердив, що ОСОБА_1 є споживачем послуг постачання теплової енергії та отримує її в повному обсязі (зворотний бік а.с. 172).

Споживання теплової енергії відповідачем відбувалося за відсутності укладеного договору.

З наданого позивачем розрахунку споживання теплової енергії, вбачається, що з жовтня 2011 року по квітень 2017 року обсяг спожитої ОСОБА_1 теплової енергії становить 63,93634 Гкал, вартість якої дорівнює 74 624,19 грн. (а.с. 19).

З платіжної вимоги-доручення, що було направлено КП «ХТМ» на ім'я ОСОБА_1 04 квітня 2017 року, вбачається, що вартість теплової енергії, спожитої абонентом без достатніх правових підстав в період з жовтня 2011 року по лютий 2017 року, становить 63,26814 Гкал, що дорівнює 73 493,95 грн. (а.с. 20-22).

Матеріали справи містять дані, з яких вбачається, що відповідачем оплачено вартість спожитої теплової енергії на суму 13 922,42 грн. (а.с. 106-108).

Зважаючи на зазначене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку стосовно того, що позовні вимоги підлягають задоволенню з урахуванням сум, сплачених відповідачкою за послуги з теплопостачання.

В суді першої інстанції відповідач просив застосувати до позовних вимог строк позовної давності, зважаючи на що, суд першої інстанції розглянув відповідну заяву та задовольнив її, застосувавши трирічний строк позовної давності.

Колегія суддів погоджується з даним висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Згідно ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ч. 5 ст. 261 ЦК України, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Відповідно до ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Згідно ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Колегія суддів не погоджується з доводами позивача щодо невизначення строку виконання зобов'язання по сплаті вартості теплової енергії, спожитої абонентом, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про теплопостачання» споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Згідно ст. 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

З аналізу зазначених норм, колегія суддів не погоджується з доводами позивача стосовно того, що законодавством строк оплати за спожитої теплової енергії не встановлений, у зв'язку з чим, з моменту направлення відповідачу вимоги про сплату боргу в сумі 73 493,95 грн., трирічний строк позовної давності не сплинув.

Як було зазначено вище, на підставі договору дарування нежитлових приміщень від 26 серпня 2011 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Ключніковою В.О. та зареєстрованого в реєстрі за № 3679, ОСОБА_1 на праві власності належить нежитлове приміщення першого поверху № 1-1:-1-5 в житловому будинку літ. «А-5», загальною площею 43,2 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 8).

Відповідно до п.7 ч.3 ст. 20, п.8 ч.1 ст. 21 та п.5 ч.1 ст. 25 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов'язаний допускати у приміщення, будинки і споруди представників виконавця/виробника в порядку, визначеному законом і договором, для ліквідації аварій, усунення неполадок санітарно-технічного та інженерного обладнання, його встановлення і заміни, проведення технічних і профілактичних оглядів та перевірки показників засобів обліку. Виконавець має право доступу в приміщення, будинки і споруди для ліквідації аварій, усунення неполадок санітарно-технічного та інженерного обладнання, його встановлення і заміни, проведення технічних та профілактичних оглядів і перевірки показань засобів обліку в порядку, визначеному законом і договором. Управитель має право доступу в приміщення, будинки і споруди для ліквідації аварій, усунення неполадок санітарно-технічного та інженерного обладнання, його встановлення і заміни, проведення технічних та профілактичних оглядів тощо в порядку, визначеному законом і договором.

З правового аналізу вказаних норм вбачається, що доводи позивача на початок спливу строку позовної давності з дати пред'явлення вимоги є безпідставними, оскільки позивач з 2011 року неоднократно мав можливість провести огляд даних нежитлових приміщень та виявити факт подачі теплової енергії до нежитлових приміщень відповідача без договірного споживання ним теплової енергії.

Отже, зважаючи на те, що позивачем позов до суду подано 26 вересня 2017 року, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції стосовно того, що з відповідача з урахуванням трирічного строку позовної давності стягненню підлягає заборгованість за безпідставно спожиту теплову енергію за період з 20 жовтня 2014 року по квітень 2017 року.

В іншій частині рішення суду першої інстанції позивачем не оскаржувалося.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про те, що суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до ст. 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін.

Доводи апеляційної скарги були предметом розгляду в суді першої інстанції та висновків суду не спростовують.

Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника комунального підприємства «Харківські теплові мережі» - Табарчі Наталії В’ячеславівни - відхилити.

Рішення Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 28 лютого 2018 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню у касаційному порядку не підлягає відповідно до п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України.

Постанову складено «10» травня 2018 року.

Головуючий суддя: Судді:А.І. Колтунова С.С. Кругова О.В. Маміна