Постанова № 73889109, 05.05.2018, Апеляційний суд Полтавської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 545/3904/16-ц Номер провадження 22-ц/786/989/18Головуючий у 1-й інстанції Кіндяк І. С. Доповідач ап. інст. ОСОБА_1

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 травня 2018 року м. Полтава

Апеляційний суд Полтавської області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючий суддя Лобов О.А.

судді: Кривчун Т.О., Триголов В.М.

за участю секретаря Ачкасової О.М.

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката ОСОБА_2, представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Компаньйон Фінанс», на заочне рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 24 листопада 2017 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Компаньйон Фінанс» про визнання частково недійсним кредитного договору.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, суд,

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з вказаним позовом, просив ухвалити рішення, яким визнати частково недійсним кредитний договір №395927, укладений 26.05.2016 року між ним і ТОВ «Компаньйон Фінанс», в частині встановлення в ньому відсоткової ставки в розмірі 0,82% в день та зобов'язати ТОВ «Компаньйон Фінанс» здійснити перерахунок заборгованості за кредитним договором без врахування відсоткової ставки, надіслати ОСОБА_3 довідку про розрахунок заборгованості.

В обґрунтування заявлених вимог зазначено, що встановлена відсоткова ставка 0,82% в день, тобто 299,3 % річних є несправедливою умовою договору, суперечить положенням ст.18 ЗУ «Про захист прав споживачів».

У березні 2017 року ТОВ «Компаньйон Фінанс» звернулось до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_3 щодо належного виконання умов договору, після уточнення, просило зобов'язати ОСОБА_3 сплатити суму боргу в повному обсязі у розмірі 53 685 грн. 78 коп. на користь ТОВ «Компаньйон Фінанс» відповідно до умов договору № 395927 від 26.05.2016 року, посилаючись на неналежне виконання ОСОБА_3 обов'язку з повернення кредитних коштів.

Ухвалою Полтавського районного суду Полтавської області від 24 листопада 2017 року зустрічний позов ТОВ «Компаньйон Фінанс» залишено без розгляду з підстав повторної неявки представника товариства в судове засідання.

Заочним рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 24 листопада 2017 року позов ОСОБА_3 задоволено частково. Визнано частково недійсним кредитний договір №395927, що укладений між ОСОБА_3 і ТОВ «Компаньйон Фінанс» 26.05.2016 року, а саме у частині встановлення в ньому відсоткової ставки в розмірі 0,82% в день. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання судових витрат.

У січні 2018 року ТОВ «Компаньйон Фінанс» звернувся до суду першої інстанції із заявою про перегляд заочного рішення суду, посилаючись на неналежне повідомлення відповідача про день і час слухання справи, просив переглянути заочне рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 24 листопада 2017 року.

Ухвалою Полтавського районного суду Полтавської області від 01.03.2018 року заяву ТОВ «Компаньйон Фінанс» про перегляд заочного рішення суду від 24 листопада 2017 року залишено без задоволення.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2, представник ТОВ «Компаньйон Фінанс», посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, неповне з'ясування обставин справи судом першої інстанції, просив заочне рішення районного суду скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначено, що суд першої інстанції дав помилкову оцінку фактичним обставинам, а тому дійшов хибного висновку про доведеність порушення відповідачем вимог ЗУ «Про захист прав споживачів», оскільки наявні у справі докази підтверджують протилежне: позивачу перед укладенням кредитного договору була надана повна інформація щодо умов видачу і повернення кредитних коштів, у тому числі і щодо розміру відсоткової ставки. По суті, у рішенні суду першої інстанції відсутнє обґрунтування висновку про недійсність умови договору про розмір відсоткової ставки.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Апеляційний суд, перевіривши матеріали справи у межах доводів апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити з таких підстав.

Відповідно п.2 ч.1 ст.374, п.4 ч.1 ст.376 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення у разі порушення судом першої інстанції норм процесуального права або неправильного застосування норм матеріального права.

Судом першої інстанції встановлено, що 26.05.2016 року ОСОБА_3 звернувся до ТОВ «Компаньйон Фінанс» із заявою про надання йому кредиту в розмірі 10 100 грн. (т.1 а.с.5)

В цей же день між сторонами укладено кредитний договір № 395927, за яким ОСОБА_3 отримав кредит у розмірі 10 100 грн. із строком користування кредитом до 21.11.2016р., відсоткова ставка (фіксована) 0,82 % в день, повернення кредиту відповідно до встановленого графіку виплат.

Згідно акту про видачу грошових коштів від 26 травня 2016 року ОСОБА_3 отримав кредитні кошти в розмірі 10 100 грн. (т.1 а.с.65).

Наведені фактичні обставини підтверджені належними та допустимим доказами і не заперечуються учасниками спору.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що умова договору № 395927 укладеного між позичальником ТОВ «Компаньйон Фінанс» 26.05.2016р. щодо визначеної відсоткової ставки (фіксована) 0.82 % в день (річна 299.3%), яка зазначена у «Розписі сукупності вартості кредиту» суперечить принципу добросовісності і її наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача та може призвести до сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги, апеляційний суд виходить з такого.

Спірні правовідносини врегульовані загальними нормами ЦК України про недійсність правочину (ст.215), про зобов'язання (Книга п'ята «Зобов'язальне право», зокрема положення глави 71), а також спеціальними нормами ЗУ «Про захист прав споживачів».

Відповідно до частин першої, другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 3 частини першої статті 3 ЦК України).

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 цього Кодексу).

Згідно ч.1 ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч.1 ст.626, ч.1 ст.628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною другою ст.627 ЦК України встановлено, що у договорах за участю фізичної особи-споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.

Згідно ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» містить самостійні підстави визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача.

За змістом частини п'ятої цієї норми у разі визнання окремого положення договору несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути визнано недійсним або змінено, а не сам договір.

У разі коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (частина шоста статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в частині другій статті 18 цього Закону. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

Аналіз норми цієї статті дає підстави для висновку про те, що умови договору кваліфікуються як несправедливі за наявності одночасно таких ознак:

по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України);

по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін;

по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими згідно із частиною третьою статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором (пункт п'ятий).

Перелік несправедливих умов у договорі зі споживачем не є вичерпним (частина четверта статті 18 цього Закону).

Як вбачається із заяви (оферти) від 26.05.2016 року позивач просив укласти з ним кредитний договір згідно істотних умов, викладених в частині першій даної заяви та на Умовах надання та обслуговування кредитів ТОВ «Компаньйон Фінанс», в рамках якого надати йому кредитні кошти готівкою у національній валюті, з процентною ставкою та одноразовою комісією у розмірі, визначеному діючими тарифами Товариства на дату надання заяви, у розмірі та на строк, що вказані у розділі 2 заяви (оферти) (т.1 а.с.63).

При цьому позивач підтвердив, що складовими та невід'ємними частинами кредитного договору будуть частина 1 даної заяви (оферти), умови, тарифи товариства, які розміщені товариством в місці, в якому було оформлено дану заяву, в мережі інтернет на сайті товариства www.kf.ua, у відділеннях товариства, з якими позивач ознайомлений, повністю згоден, зміст яких йому зрозумілий і положень яких він зобов'язується неухильно дотримуватись (п. 1.2 заяви(оферту)).

Також ОСОБА_3 погодився з тим, що протягом тридцяти календарних днів з дня отримання товариством заяви ТОВ «Компаньйон Фінанс» має право акцептувати оферту про укладення договору (п.1.4.1 заяви (оферти)).

Тобто, підписанням та поданням заяви (оферти) позивач підтвердив свою згоду із запропонованими умовами кредитного договору, що свідчить про його волевиявлення, спрямоване на укладення договору.

Відповідно до п.1.8 Умов надання та обслуговування кредитів ТОВ «Компаньйон Фінанс», затверджених наказом №128/1 від 12.06.2015 року, заява-документ, що підписується Клієнтом та передається товариству, містить пропозицію (оферту) про укладення договору.

У відповідності з п.2.1 вказаних умов, договір укладається шляхом акцепту товариством пропозиції (оферти) клієнта про укладення договору, викладеного в заяві. Договір вважається укладеним з дати акцепту товариством пропозиції(оферти) клієнта. Акцептом товариства пропозиції (оферти) клієнта про укладення договору є дії товариства по наданню кредиту.

Відповідно до п.2.2 Умов надання та обслуговування кредитів, кредит надається на власні потреби клієнта, не пов'язані з підприємницькою діяльністю, на строк, зазначений у заяві, шляхом видачі готівкових коштів з каси товариства.

Клієнт має право звернутися до товариства з пропозицією (офертою) про продовження строку користування кредитом на термін, зазначений в заяві на продовження терміну користування кредитом (п.2.3.1 Умов)

Як установлено судом, ТОВ «Компаньйон Фінанс» прийняло (акцептувало) заяву - оферту ОСОБА_4, здійснивши передбачені для цього дії, а саме: сума, надана в кредит у розмірі 10 100 грн., була повністю виплачена 26.05.2018 року.

Отже, результатом вищевказаних дій позивача та ТОВ «Компаньйон Фінанс» став факт укладання 26.05.2018 року кредитного договору на умовах, зазначених в заяві (оферті) позивача, та Умовах надання та обслуговування кредитів ТОВ «Компаньйон Фінанс», що є невід'ємною частиною заяви (оферти), та в цілому становлять договір, предметом якого є надання кредитних коштів.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, позивач просив визнати недійсною умову договору, якою визначений розмір процентної ставки, з підстав, передбачених пунктом п'ятим ч.3 ст.18 ЗУ «Про захист прав споживачів». Суд першої інстанції погодився з доводами позивача і дійшов висновку про недійсність умови кредитного договору, яким встановлена відсоткова ставка у розмірі 0,82% у день, оскільки такий розмір відсоткової ставки є непропорційно великою компенсацією (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції).

Разом з тим, за змістом пункту п'ятого ч.3 ст.18 ЗУ «Про захист прав споживачів» несправедливою умовою є непропорційно велика сума компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання споживачем зобов'язань за договором, тобто йдеться про надмірно великий (непропорційно обтяжливий) розмір неустойки за порушення виконання зобов'язання (ст.549 ЦК України).

Частиною першою ст.1048 ЦК України передбачено право позикодавця на одержання від позичальника суми позики та винагороди (процентів за користування позикою) у разі, якщо інше не встановлено договором або законом. Винагорода для позикодавця встановлюється у формі процентів від суми, що надається у позику, розмір яких визначається сторонами в договорі позики, або, якщо такий розмір процентів не встановлений, він визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Таким чином, проценти за користування кредитом і неустойка за своєю правовою природою є різними юридичними явищами, у зв'язку з чим до спірних правовідносин не може застосована норма пункту п'ятого ч.3 ст.18 ЗУ «Про захист прав споживачів».

У матеріалах справи відсутні належні, допустимі, достовірні і достатні докази (ст.77-80 ЦПК України), які б підтверджували існування обставин, з якими ЗУ «Про захист прав споживачів» пов'язує несправедливість умов укладеного кредитного договору.

Згідно наявних у справі доказів позивач під час укладення кредитного договору, за умови дотримання принципу розумності і добросовісності, мав можливість зрозуміти та усвідомити розмір плати за користування кредитом, який у доступній формі наведений у розписі сукупної вартості кредиту і графіку виплат (т.1 а.с.6).

За станом на час укладення оспорюваного кредитного договору законодавство, яким врегульовані правовідносини з укладення і виконання кредитних договорів з фізичними особами-споживачами не містило імперативних обмежень у частині визначення сторонами розміру відсоткової ставки за користування кредитними коштами.

Враховуючи встановлене, апеляційний суд приходить до висновку, що сам факт незгоди позивача із розміром відсоткової ставки за користування кредитними коштами у розумінні положень ЗУ «Про захист прав споживачів» не є підставою для визнання недійсною укладену угоду у цій частині.

Частиною 13 ст. 141 ЦПК України визначено, що суд апеляційної чи касаційної інстанціях, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Частиною 1 та п.1 ч.2 ст. 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог та інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на відповідача у разі задоволення позову.

Згідно ч.8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Згідно статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» позивач звільнений від сплати судового збору (постанова Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року по справі № 761/24881/16-ц).

Відповідно до п.7 ст. 141 ЦПК України у разі залишення без задоволення позову особи, звільненої від сплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Керуючись ст.367, п.2 ч.1 ст.374, п.4 ч.1 ст.376, ст.382, ст.384 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_2, представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Компаньйон Фінанс», задовольнити.

Заочне рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 24 листопада 2017 року скасувати, ухвалити нове судове рішення.

Позовні вимоги ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови виготовлено 07.05.2018 року

Головуючий суддя О.А. Лобов

Судді: Т.О. Кривчун

В.М. Триголов

З оригіналом згідно

Суддя О.А.Лобов