Вирок № 73885373, 10.05.2018, Лисичанський міський суд Луганської області

справа №415/1171/18

провадження № 1-кп/415/364/18

ВИРОК

Іменем України

10 травня 2018 року м. Лисичанськ

Лисичанський міський суд Луганської області у складі:

головуючого судді Старікової М.М.

за участю: секретаря Демченко Е.Є.

прокурора Зайченка І.А.

обвинуваченого ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Лисичанського міського суду Луганської області кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017830240000159 від 17 січня 2018 року у відношенні

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця міста Смоленська, Російської Федерації, громадянина України, з професійно-технічною освітою, не одруженого, не працюючого, не є особою з інвалідністю, судимого: 13 липня 2010 року Лисичанським міським судом Луганської області за ст. 185 ч. 3 КК України до 3 років позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК України з випробуванням з іспитовим строком на 1 рік 06 місяців; 11 лютого 2011 року Лисичанським міським судом Луганської області за ст. ст. 185 ч.2, 71 КК України до 3-х років 06 місяців позбавлення волі; 09 липня 2015 року Лисичанським міським судом Луганської області за ст. ст. 186 ч.3, 296 ч. 2, 70ч. 1, 71 КК України до 4 років 01 місяця позбавлення волі, 30 листопада 2016 року звільненого з місць позбавлення волі згідно ухвали Синельниковського міського суду Дніпропетровської області від 22 листопада 2016 року умовно-достроково на невідбутий термін 2 місяці 26 днів; 06 лютого 2018 року Лисичанським міським судом Луганської області за ст. 185 ч. 2 КК України до 2 років позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК України з випробуванням з іспитовим строком на 1 рік, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1,

обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ст. 185 ч. 2 КК України, -

В С Т А Н О В И В:

16 грудня 2017 року у денний час, більш точний час в ході досудового розслідування не встановлено, ОСОБА_1, знаходячись за адресою: АДРЕСА_2, маючи умисел на таємне викрадення чужого майна, переконавшись, що за його діями ніхто не спостерігає, шляхом вільного доступу, повторно, таємно викрав мобільний телефон марки «Ergo» моделі F 280 strong Dual SIM вартістю, згідно висновку судово-товарознавчої експертизи № 19/113/9-3/161-35е від 07.02.2018 року, 488 гривень 13 копійок.

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_1 свою вину у вчиненні злочину, передбаченого ст.185 ч. 2 КК України при обставинах, викладених у обвинувальному акті, визнав повністю, та зазначив, що час, місце та спосіб вчинення ним інкримінованого йому органом досудового розслідування кримінального правопорушення, описаного в обвинувальному акті, викладені вірно та відповідають дійсності, і він їх в повному обсязі підтверджує. Суду пояснив, що дійсно 16 грудня 2017 року у денний час, він, знаходячись у гостях за адресою: АДРЕСА_2, впевнившись у тому, що за його діями ніхто не спостерігає, викрав мобільний телефон, який належав ОСОБА_2, та який наступного дня подарував своєму знайомому. В подальшому даний телефон було повернуто співробітниками поліції власнику. У скоєному щиро розкаявся та просив суд суворого його не карати.

Потерпілий ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився, надав суду письмову заяву, в якій просив розглядати дане кримінальне провадження за його відсутністю, майнових претензій до обвинуваченого не має, цивільний позов не заявляє, покарання призначити на розсуд суду.

Враховуючи те, що обвинувачений в повному обсязі визнав свою вину у вчиненні інкримінованих йому органом досудового розслідування кримінального правопорушення при обставинах, викладених в обвинувальному акті, та, беручи до уваги те, що прокурор також не оспорював фактичні обставини подій, і судом встановлено, що учасники зазначеного кримінального провадження, в тому числі і обвинувачений, правильно розуміють зміст цих обставин та відсутні сумніви щодо добровільності їх позиції, роз'яснивши учасникам процесу положення ст.349 ч.3 КПК України, відповідно до яких останні будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку, вислухавши думку учасників судового провадження, які не заперечували проти розгляду кримінального провадження, в порядку, передбаченому ст.349 ч.3 КПК України, суд визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин провадження, які ніким не оспорюються.

Суд, допитавши обвинуваченого ОСОБА_1 та дослідивши матеріали кримінального провадження, що характеризують особу обвинуваченого, прийшов до висновку, що винуватість ОСОБА_1 у вчиненні таємного викрадення чужого майна, повторно, знайшла своє повне підтвердження в суді, а його дії суд кваліфікує за ст. 185 ч. 2 КК України.

При призначенні обвинуваченому ОСОБА_1 покарання, суд, на підставі ст.65 КК України, враховує:

- ступінь тяжкості вчиненого злочину, який відповідно до ст. 12 КК України відноситься до категорії злочинів середньої тяжкості;

- особу винного, який не працює, неодружений, не є особою з інвалідністю, неповнолітніх дітей та інших непрацездатних осіб на утриманні не має, на обліку у лікаря психіатра та нарколога не перебуває (а.с. 61,62), у побуті за місцем проживання характеризується задовільно (а.с.60), раніше судимий (а.с.57-59);

- та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання.

В якості обставин, що пом'якшують покарання обвинуваченого, згідно до ст. 66 КК України, суд визнає його щире каяття, визнання вини.

В якості обставини, що обтяжує покарання обвинуваченого, згідно до ст. 67 КК України, суд визнає рецидив злочину, оскільки обвинувачений маючи непогашену судимість за вчинення умисного злочину (ст. 296 ч.2 КК України) знову вчинив новий умисний злочин.

При цьому, суд не визнає у якості обставини, що обтяжує покарання обвинуваченого - вчинення злочину у стані алкогольного сп'яніння, зазначену в обвинувальному акті, оскільки згідно формулювання обвинувачення, викладеного в обвинувальному акті стороною обвинувачення така обставина, як перебування обвинуваченого під час вчинення злочину у стані алкогольного сп'яніння не зазначена і прокурором в судовому засіданні не доведена.

На підставі вищевикладеного, враховуючи вимоги, передбачені ст. 65 КК України про те, що особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів і що більш суворий вид покарання з числа передбачених за скоєний злочин призначається лише у випадку, якщо менш суворий вид покарання буде недостатнім для виправлення особи і попередження вчинення нею нових злочинів, та, беручи до уваги дані про особу обвинуваченого та його репутацію, який на час вчинення злочину не працював, постійного джерела доходів не мав, маючи незняті та непогашені судимості за вчинення тяжких, в тому числі корисливих злочинів, належних висновків для себе не зробив, на шлях виправлення не став, та знову вчинив умисний злочин проти власності, який відповідно до ст. 12 КК України відноситься до категорії злочинів середньої тяжкості, що свідчить про антисоціальну спрямованість особи обвинуваченого, його схильність до вчинення кримінальних правопорушень, а тому, суд вважає, що виправлення обвинуваченого ОСОБА_1 можливе лише із застосуванням покарання, пов'язаного з ізоляцією від суспільства - у виді позбавлення волі, оскільки на думку суду менш суворий вид покарання буде недостатнім для виправлення обвинуваченого і попередження вчинення ним нових злочинів.

При цьому, суд, з урахуванням загальних засад призначення покарання: законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації, беручи до уваги повне визнання вини та щире каяття обвинуваченого ОСОБА_1, який в судовому засіданні вибачався за скоєне, як під час досудового розслідування, так і в судовому засіданні надав правдиві свідчення про обставини вчиненого злочину, наявності обставин, що пом'якшують покарання обвинуваченого, враховуючи задовільну характеристику обвинуваченого за місцем проживання та відсутність тяжких наслідків від скоєного, думку потерпілого ОСОБА_2, який майнових претензій до обвинуваченого не має у зв'язку з поверненням викраденого майна, вважає за необхідне призначити обвинуваченому мінімальну міру покарання у виді позбавлення волі, в межах, передбачених санкцією ст. 185 ч.2 КК України з урахуванням вимог, передбачених ст. 68 КК України що, на переконання суду, буде необхідним для виправлення обвинуваченого, запобігання вчиненню нових злочинів, відповідатиме особі обвинуваченого та є достатнім, для досягнення, відповідно до ст. 50 КК України мети покарання.

Відповідно до п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 року, із змінами, внесеними Постановами Пленуму Верховного Суду № 8 від 12.06.2009 року та №11 від 06. 11.2009 року, коли особа, щодо якої було застосоване звільнення від відбування покарання з випробуванням, вчинила до постановлення вироку в першій справі інший злочин, за який вона засуджується до покарання, що належить відбувати реально, застосування принципів поглинення, часткового чи повного складання призначених покарань не допускається. За таких умов кожний вирок виконується самостійно.

Як було встановлено в судовому засіданні кримінальне правопорушення, викладене в даному вироку було вчинене обвинуваченим ОСОБА_1 до винесення вироку Лисичанським міським судом від 06 лютого 2018 року, згідно якого останнього було визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 185 ч. 2 КК України, вчиненого 15.12.2017 року та призначено покарання у виді 2-х років позбавлення волі, із застосуванням ст.75 КК України - звільнено від відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком на 1 рік, а тому, оскільки суд прийшов до висновку про необхідність призначення обвинуваченому за даним вироком покарання, пов'язаного з реальним його відбуттям з ізоляцією від суспільства, застосування принципів поглинення, часткового чи повного складання призначених покарань суд не вбачає, при цьому згідно правил призначення покарання, кожні вироки в даному випадку виконуються самостійно.

Обставин, які б суттєво знижували ступінь тяжкості вчиненого злочину та являлись передумовою для застосування вимог ст. 69 КК України судом не встановлено. Підстав для звільнення обвинуваченого ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням суд не вбачає.

Підстав для обрання запобіжного заходу до набрання вироком законної сили у відношенні обвинуваченого ОСОБА_1 суд не вбачає, клопотання про обрання запобіжного заходу від сторони обвинувачення на розгляд суду не надходили.

Цивільний позов у встановленому законом порядку потерпілим ОСОБА_2 не пред'явлений, у зв'язку з поверненням викраденого майна.

Відповідно до ст.122, ч. 2 ст. 124 КПК України у зв'язку з проведенням під час досудового розслідування в рамках кримінального провадження стосовно ОСОБА_1 судово-товарознавчої експертизи № 19/113/9-3/161-35е від 07.02.2018 року, витрати у сумі 572 гривні на залучення експертів - підлягають стягненню з обвинуваченого в дохід держави (одержувач - УДКСУ у місті Лисичанську (місто Лисичанськ) 24060300, № рахунку 31117115700051, іден.код одержувача 37800278, банк одержувача, МФО - ГУДКСУ у Луганській області, 804013).

Відповідно до ст. 100 КПК України речові докази - мобільний телефон марки «Ergo» моделі F 280 strong Dual SIM, що згідно розписки знаходиться на зберіганні у потерпілого ОСОБА_2 підлягає поверненню власнику - потерпілому ОСОБА_2

Керуючись ч. 3 ст. 349, ст. 368-370, ст. 373, ст. 374 КПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

ОСОБА_1 визнати винним у вчиненні злочину, передбаченого ст. 185 ч. 2 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на 1 (один) рік.

Запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_1 до набрання вироком законної сили не обирати.

Початок строку відбування покарання обвинуваченому ОСОБА_1 обчислювати з моменту приведення вироку до виконання.

Вирок Лисичанського міського суду від 06 лютого 2018 року, згідно з яким ОСОБА_1 призначено покарання за ст. 185 ч. 2 КК України у виді 2 (двох) років позбавлення волі, на підставі ст.75 КК України звільнено від відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком на 1 (один) рік, - виконувати самостійно.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави процесуальні витрати за проведення судової товарознавчої експертизи у сумі 572 (п'ятсот сімдесят дві) гривні 00 коп. (одержувач - УДКСУ у місті Лисичанську (місто Лисичанськ) 24060300, № рахунку 31117115700051, іден. код одержувача 37800278, банк одержувача, МФО - ГУДКСУ у Луганській області, 804013).

Речові докази: мобільний телефон марки «Ergo» моделі F 280 strong Dual SIM, що згідно розписки знаходиться на зберіганні у потерпілого ОСОБА_2 повернути власнику - потерпілому ОСОБА_2

На вирок суду протягом 30 днів з дня його проголошення може бути подана апеляційна скарга до апеляційного суду Луганської області через Лисичанський міський суд Луганської області, а обвинуваченим, який тримається під вартою, з моменту вручення йому його копії.

Відповідно до ч.2 ст.394 КПК України цей вирок не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень частини третьої статті 349 КПК України.

Вирок набирає законної сили після спливу закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого ч. 2 ст. 395 КПК України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Копію вироку суду негайно після його проголошення вручити обвинуваченому, прокурору та направити потерпілому ОСОБА_2, в порядку, визначеному ст. 376 КПК України.

Суддя: М.М. Старікова