Постанова № 7388384, 30.11.2009, Луганський окружний адміністративний суд

Справа № 2а-26051/09/1270

Категорія №2.11

П О С Т А Н О В А

Іменем України

30 листопада 2009 року.

Луганський окружний адміністративний суд у складі:

судді Твердохліба Р.С.

при секретарі Лустіной Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Гласс Машинері Тюнінг» до Державної податкової інспекції у м.Лисичанську Луганської області про визнання протиправними дій та скасування податкових повідомлень-рішень №0000242301/3 від 16 вересня 2009 року та №0000252301/3 від 16 вересня 2009 року, -

В С Т А Н О В И В:

23 вересня 2009 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Гласс Машинері Тюнінг» до начальника Державної податкової інспекції у м. Лисичанську Луганської області про скасування податкових повідомлень-рішень №0000242301/3 та №0000252301/3. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 16 вересня 2009 року було винесено податкове повідомлення рішення №0000242301/3 про сплату податкового зобовязання ТОВ «ГМТ» по податку на прибуток, яке складається з основного платежу в розмірі 92761,00 грн. та штрафної санкції у сумі 46380,50 грн., та податкове повідомлення-рішення №0000252301/3 про сплату податкового зобовязання ТОВ «ГМТ» за податком на додану вартість, яке складається з основного платежу в розмірі 101583,00 грн. та штрафної санкції у сумі 50791,50 грн. Вищевказані податкові повідомлення рішення були винесені та підписані начальником ДПІ у м.Лисичанську Корякіним І.В., однак, на думку позивача, фактично підписані іншою особою. Також позивач зазначив, що 24 вересня 2008 року Сєвєродонецьким міським судом було винесено постанову про призначення позапланової документальної перевірки Приватного підприємства «Гласс Машинері Тюнінг», але, всупереч рішення Сєвєродонецього суду від 24 вересня 2008 року начальником ДПІ у м.Лисичанську було підписано наказ про проведення позапланової виїзної перевірки саме на ТОВ «ГМТ», а не на ПП «ГМТ», та було підписано направлення №97 від 10.03 2009 року на проведення позапланової виїзної перевірки. Позапланова виїзна перевірка була проведена та за її результатами було складено Акт №24/23-32792561 від 19.03.2009 року, яким було встановлено порушення п.п. 5.2.1, 5.3.9 п.5.3 ст. 5, п.п. 8.3.9 п.8.3 ст.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та заниження податку на прибуток ТОВ «ГМТ» за 1 квартал 2007 року в сумі 18902,00 грн., за 2 квартал 2007 року в сумі 18910, 00 грн., за 3 квартал 2007 року в сумі 44584,00 грн., за 4 квартал 2007 року в розмірі 10365,00 грн., та п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» та заниження податку на додану вартість на загальну суму 101583, 00 грн., у тому числі за липень 2007 року в розмірі 30250, 00 грн. та жовтень 2007 року в розмірі 71333,00 грн.

Згідно Акту позапланової виїзної перевірки № 24/23-32792561 від 19.03.09 р. ДПІ у м.Лисичанську було встановлено заниження податку на прибуток та податку на додану вартість у зв'язку з вчиненням ТОВ „ГМТ" нікчемного правочину при правових взаємовідносинах з ПП «Ефа Груп", а саме було укладено договір № 42 від 11.07.07 р. на предмет виготовлення типових посадових інструкцій, розробка філософії розвитку підприємства, розробка стратегії розвитку підприємства. Договір сторонами було виконано, отримано послуги по виготовленню посадових інструкцій, розробці філософії та стратегії розвитку підприємства на загальну суму 428000,00 грн., у т.ч. ПДВ - 71333,33 грн. Було складено Акт про надання послуг, за отримані послуги ТОВ „ГМТ" перерахував на користь ПП „Ефа Груп" гроші у сумі 45 086.00 грн. На думку позивача, ДПІ у м.Лисичанську без законних підстав визнано договір №42 від 11.07.07 р. на 428000,00 грн. як нікчемний правочин при правових відносинах ТОВ «ГМТ» з ПП "Ефа Груп". Перевірка ДПІ у м.Лисичанску була проведена за період з 01.01.06 р. по 31.12.07 року за цей період ТОВ „ГМТ" сплатило ПП «Ефа Груп» 45086,00 грн. за договором № 42 від 11.07.07 року. Між сторонами по договору було підписано Акт „про надання послуг".

Окрім того, ДПІ у м. Лисичанську вважає нікчемним правочином договір № 19/11 від 19.11.07 р. на суму 23000 грн., у т.ч. ПДВ 3833,33 грн. між ТОВ «ГМТ» та ПП «Ефа Груп» на предмет купівлі-продажу програмного забезпечення. Також ДПІ у м. Лисичанську вважає нікчемним правочин при правових відносинах ТОВ «ГМТ» та ПП «Більйон Трейд» договір № 1/2007 від 22.01.07 р. на предмет - маркетингові послуги на суму 181501,00 грн., у т.ч. ПДВ - 30250,15 грн. Фактично маркетингові послуги було отримано, що підтверджено Актом здачі-приймання робіт. Ніякого конкретного пояснення нікчемності правочину в Акті перевірки не вказано.

На думку позивача, ДПІ у м.Лисичанську необгрунтовано вважає незаконними вищевказані договори, у звязку з тим, що 05.02.2009 року було скасовано державну реєстрацію ПП «Ефа Груп» та ПП «Більйон Трейд». На дату укладення та виконання договорів вищевказані підприємства були зареєстровані та вважалися право та дієздатними. Окрім того, до теперішнього часу ПП «Ефа Груп» та ПП «Більйон Трейд» знаходяться в Єдиному державному реєстрі підприємств України. У звязку з вищенаведеним, позивач просить визнати протиправними рішення субєкта владних повноважень начальника ДПІ у м.Лисичанську Корякіна І.В., його дії та скасувати податкові повідомлення рішення від 16 вересня 2009 року №0000242301/3 та №0000252301/3.

У ході судового розгляду справи представник позивача уточнив позовні вимоги, та просив суд визнати протиправними дії та рішення субєкта владних повноважень ДПІ у м.Лисичанську та скасувати податкове повідомлення рішення від 16 вересня 2009 року №0000242301/3 та податкове повідомлення рішення від 16 вересня 2009 року №0000252301/3.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав уточнені позовні вимоги, надав суду аналогічні позовні заяві пояснення

Представник відповідача ДПІ у м. Лисичанську у судовому засіданні заперечував проти адміністративного позову, обґрунтовуючи свої заперечення тим, що підприємства контрагенти позивача були створені без мети займатися підприємницькою діяльністю, вони не знаходяться за юридичною адресою, місцезнаходження їх не встановлені. Зазначені факти встановлені Постановами Луганського окружного адміністративного суду від 05 лютого 2009 року по справі 2а-31127/08 та від 05 лютого 2009 року по справі №2а-31126/08, якими визнано недійсним запис про державну реєстрацію через порушення закону, допущені при створенні зазначених юридичних осіб, які не можна усунути та припинено цих юридичних осіб. Окрім цього, Лисичанським міським судом Луганської області винесено Вирок від 18 лютого 2009 року №1-24/2009, який вступив в силу 05 березня 2009 року у відношенні ОСОБА_4 за здійснення злочину по ч.2 ст. 205 УК України, та Постанову від 10.02.2009 року №1-24/2009 року, яка вступила в силу 25 лютого 2009 року у відношенні ОСОБА_5 Таким чином, угоди, укладені позивачем з ПП «Ефа Груп» та ПП «Більйон Трейд» визнаються нікчемними. У звязку з вищенаведеним, Актом №24/23-32792561 від 19.03.2009 року було встановлено порушення п.п. 5.2.1, 5.3.9 п.5.3 ст. 5, п.п. 8.3.9 п.8.3 ст.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та заниження податку на прибуток ТОВ «ГМТ» за 1 квартал 2007 року в сумі 18902,00 грн., за 2 квартал 2007 року в сумі 18910, 00 грн., за 3 квартал 2007 року в сумі 44584,00 грн., за 4 квартал 2007 року в розмірі 10365,00 грн., та п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» та заниження податку на додану вартість на загальну суму 101583, 00 грн.

Заслухавши пояснення сторін, вивчивши матеріали справи, дослідивши надані сторонами докази, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

В судовому засіданні встановлено, що позивач субєкт господарювання Товариство з обмеженою відповідальністю «Гласс Машинері Тюнінг» (надалі ТОВ «ГМТ») зареєстроване 01.04.2004 року виконавчим комітетом Лисичанської міської ради Луганської області за № 1381120 0000 000137, адреса місцезнаходження: 93110, Луганська область, м.Лисичанськ, вул. Косіора, буд. 1, знаходиться на податковому обліку у ДПІ у м.Лисичанську, є платником податку на прибуток і податку на додану вартість.

З матеріалів справи вбачається, що спеціалістами ДПІ у м. Лисичанську у період з 10.03.2009 року по 16.03.2009 року на підставі направлення від 10.03.2009 року №97, у відповідності до ч.7 ст.11-1 Закону України від 04.12.1990 року №509-ХІІ «Про державну податкову службу в Україні» та відповідно постанови Сєвєродонецького міського суду про призначення позапланової документальної перевірки від 24.09.2008 року проведена позапланова виїзна перевірка ТОВ «ГМТ» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2006 року по 31.12.2007 року.

За наслідками проведеної перевірки складений акт від 19.03.2009 року №24/23-32792561 згідно висновків якого встановлено порушення: п.п. 5.2.1 п.5.2., п.п. 5.3.9. п.5.3. ст.5, п.п. 8.3.9 п.8.3 ст.8 Закону України від 28.12.1994 року №334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток ТОВ «ГМТ» всього у сумі 92761,00 грн., у тому числі за 1 квартал 2007 року в сумі 18902,00 грн., за 2 квартал 2007 року в сумі 18910,00 грн., за 3 квартал 2007 року в сумі 44584,00 грн., за 4 квартал 2007 року в сумі 10365,00 грн. Також встановлено порушення пп.7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 101583,00 грн.

Відповідач вказує, що заниження податку на прибуток та заниження податку на додану вартість здійснено позивачем за рахунок відображення у податковому обліку операцій по виконанню нікчемних договорів з ПП «Більйон Трейд» та ПП «Ефа груп».

Суд сприяв сторонам, які брали участь у справі, у доказуванні шляхом витребування та надання доказів, уточнення з урахуванням гіпотези норми матеріального права, яка підлягає застосуванню, кола фактів, які необхідно доказати.

Відповідно до частини 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Стаття 86 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює право і обовязок суду оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному і повному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності.

У звязку з цим, завданням суду, як одного з різновидів державної влади в системі розподілу влад є вирішення спору про право, поновлення порушених субєктивних прав громадян і організацій, зміцнення законності в державі.

Вирішуючи дану справу суд виходить з того, що цивільне законодавство України ґрунтується на визнанні за субєктом цивільного права можливості укладати договори (чи утриматися від укладення договору) та визначати їх зміст за власним розсудом відповідно досягнутої з контрагентом домовленості, тобто свобода договору, яка закріплена у п.3 ст.3 Цивільного кодексу України.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що згідно статті 6 цього Кодексу сторони вільні в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог чинного Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Це означає, що: по-перше свобода договору передбачає свободу в укладанні договору, недопустимість примушення відносно вступу у договірні відносини; по-друге свобода договору передбачає можливість свобідного вибору особою, що бажає заключити договір, майбутнього контрагента; по-третє свобода договору включає можливість сторін свободо визначати характер (вид, тип) договору, який вони уклали.

Також, відповідно до статей 213 та 637 Цивільного кодексу України передбачено, що тлумачення умов договору здійснюється тільки двома суб'єктами: учасниками договору і судом.

Закон України від 04.12.1990 року №509-ХІІ «Про державну податкову службу в Україні», який встановлює права, обовязки і повноваження податкових органів, не надає податковому органу права визнавати угоди нікчемними.

За таких підстав відповідач необґрунтовано стверджує, що Договір №42 від 11.07.2007 року між ТОВ «ГМТ» і ПП «Ефа Груп», та Договір №19/11 від 19.11.2007 року між ТОВ «ГМТ» і ПП «Ефа груп», Договір №1/2007 від 22.01.07 року між ТОВ «ГМТ» і ПП «Більйон Трейд» є нікчемними, обґрунтовуючи, що ці договори мають протиправний характер та протирічать інтересам держави і суспільства, порушують публічний порядок.

Тому суд, з огляду на наявні у справі докази, дійшов висновку, що відповідач помилково вважає зазначені договори нікчемними, посилаючись на протиправний характер угод, порушення інтересів держави і суспільства, а також, обставини, якими порушений публічний порядок.

Зокрема, підтвердженням цього є посилання відповідача не на письмові документи і результати документальної перевірки фінансово-господарської діяльності, а тільки на те, що керівники ПП «Ефа груп» (ОСОБА_4.) та ПП «Більйон Трейд» (ОСОБА_6.) надали свідчення правоохоронним органам стосовно того, що в супереч вимогам ст. 42 Господарського кодексу України не здійснювали самостійної, ініціативної, на власний ризик господарської діяльності після державної реєстрації підприємств, що не відповідає моральним засадам суспільства в сфері здійснення підприємницької діяльності.

У звязку з цим суд не погоджується з такими твердженнями відповідача, оскільки відповідачем лише цитується Цивільне, Господарське та Бюджетне законодавство України, без належного юридичного аналізу норм права щодо оцінки цих фактів.

Так, відповідач посилається на частину 2 статті 215 Цивільного кодексу України, згідно якої визнання судом недійсним правочину, учиненого з метою, яка;завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, не вимагається. При цьому відповідач посилається на приписи норми ст.203 ЦК України, згідно якої підставою для визнання правочину недійсним є недотримання в момент його здійснення стороною вимог правомірності правочину.

Відповідно до частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Тільки вказана суперечність відповідно до статті 215 ЦК України є підставою для визнання правочину недійсним.

Але, які саме вимоги закону були порушені позивачем при укладанні спірних договорів, в Акті перевірки та у судовому засіданні відповідач не вказав.

В той же час, у відповідності до частини другої ст. 215 ЦК України передбачено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин) і що у цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається, а отже саме податковий орган має право визнати правочин недійсним.

Причому, за приписами статті 215 Цивільного кодексу України нікчемність правочину дозволяє сторонам, які уклали договір, без звернення до суду відмовитися від виконання правочину, а також без жодного доведення його недійсності вимагати від суду примусового вживання правових наслідків нікчемності правочину від іншої сторони.

Відповідачем не враховано те, що за загальним правилом частини третьої статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Цивільний кодекс України містить загальні правила про недійсні правочини це правочини, які не створюють тих наслідків, на які вони направлені (частина перша статті 2 і 6 ЦК України), при цьому поділяє їх на два види: нікчемні (частина друга статті 215 ЦК України) та оспорювані (частина третя статті 215 ЦК України), принципова відмінність між якими полягає в тому, що нікчемний правочин є недійсним в силу закону, а оспорюваний стає недійсним внаслідок прийняття судового рішення, яке має зворотну силу у часі (стаття 236 ЦК України).

Господарський кодекс України зазначеного поділу не передбачає, а фактично розглядає як оспорювані (частина перша статті 207 ГК України) всі ті зобов'язання, які виникають з правочинів, які за ЦК України є нікчемними. Відповідно до частини першої цієї статті господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Тлумачення такої категорії як суперечність інтересам держави і суспільства міститься у Роз'ясненні президії Вищого арбітражного суду України від 12.03.1999 № 02-5/ш «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними» (із змінами ), а саме: «До угод, що підпадають під ознаки угоди, яка суперечить інтересам держави і суспільства, належать, зокрема, угоди, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, та надрами, іншими природними ресурсами (статті 14, 15 Конституції України, розділ II Закону України «Про власність»), на придбання всупереч встановленим правилам предметів, вилучених з обігу або обіг яких обмежено, на приховування підприємствами, установами, організаціями чи громадянами, які набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, від оподаткування доходів або використання майна, що знаходиться у їх власності (користуванні), - шкоду інтересам суспільства, правам, свободі і гідності громадян.

Для прийняття рішення зі спору необхідно встановлювати, у чому конкретно полягало завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення угоди, якою із сторін і в якій мірі виконано угоду, а також вину сторін у формі умислу.

Наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладуваної угоди і суперечність її мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Умисел юридичної особи визначається як умисел тієї посадової або іншої фізичної особи, що підписала договір від імені юридичної особи, маючи на це належні повноваження. За відсутності таких повноважень наявність умислу у юридичної особи не може вважатися встановленою.»

З матеріалів справи вбачається, що визнаючи правочини нікчемними, Відповідач посилається в Акті на ст. 228 Цивільного кодексу України, яка передбачає, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Відповідач в обґрунтування своїх доводів посилається на те, що ПП «Ефа Груп» та ПП «Більйон Трейд» зареєстровані з порушенням ст.87 ЦК України.

Але, відповідач не надав суду доказів, що ці факти завідомо були відомі позивачеві і позивач, усвідомлюючи ці обставини, умисно уклав ці договори з метою, спрямованою на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади або незаконне заволодіння ним.

Суд установив, що згідно матеріалів справи на момент укладення цих договорів ПП «Більйон Трейд» та ПП «Ефа груп» значилися зареєстрованими в єдиному Державному реєстрі підприємств та організацій України і знаходилися на обліку платників податків в органах Державної податкової служби, що свідчить про здатність цих субєктів господарювання здійснювати свої цивільні права і обовязки через свої органи, що діяли на підставі засновницьких документів.

Суд вважає, що якщо керівники цих підприємств створюючи субєкти підприємницької діяльності могли своїми діями скоїти дії, які підпадають під ознаки діянь, передбачені відповідними статтями Кримінального кодексу України, за таких підстав вони, як фізичні осудні особи, що досягли віку з якого настає кримінальна відповідальність, у встановленому кримінально-процесуальному порядку можуть понести юридичну відповідальність.

В той же час, фінансово-господарські розрахунки ТОВ «ГМТ» з юридичними особами ПП «Ефа груп» та ПП «Більйон Трейд», які у відповідності до чинного законодавства мають цивільну правосубєктність, не можуть автоматично бути незаконними, оскільки відповідач не навів доказів, що посадові особи ТОВ «ГМТ» здійснюючи такі розрахунки завідомо знали про особливості створення цих контрагентів і умисно використовували такі розрахунки із злочинною метою, чи зловживали своїм службовим становищем.

Цей висновок суду ґрунтується на наявних у справі доказах, з яких вбачається, що юридичні особи ПП «Ефа груп» та ПП «Більйон Трейд» фактично контролювалися іншими особами, які і виконували у відповідності до вимог цивільного і господарського законодавства України господарські зобовязання за договорами . Причому, відповідач не надав суду доказів, що ці особи своїми діями скоїли дії, які підпадають під ознаки діянь, передбачені Кримінальним кодексом України.

Статтею 18 Закону України від 15.05.2003 року №755-ІV «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців» передбачено, що якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

Відповідач не надав суду доказів що позивач знав, або міг знати, що відомості про ПП «Більйон Трейд» та ПП «Ефа груп» , які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними.

Жодна норма чинного законодавства України не зобовязує сторони і не надає законних прав при укладенні договору перевіряти легітимність контрагента, наявність та ведення його бухгалтерського та фінансово-господарського обліку.

Тому, висновок відповідача про те, що перевіркою встановлено відсутність надання послуг від ПП «Ефа груп» та ПП «Більйон Трейд», і це свідчить про укладення угод без мети настання реальних наслідків, не відповідає дійсності.

Суд установив, що ТОВ «ГМТ» з ПП «Ефа Груп" було укладено договір № 42 від 11.07.07 р. на предмет виготовлення типових посадових інструкцій, розробка філософії розвитку підприємства, розробка стратегії розвитку підприємства. Договір сторонами було виконано, отримано послуги по виготовленню посадових інструкцій, розробці філософії та стратегії розвитку підприємства на загальну суму 428000,00 грн., у т.ч. ПДВ - 71333,33 грн. Було складено Акт про надання послуг, за отримані послуги ТОВ „ГМТ" перерахував на користь ПП „Ефа Груп" гроші у сумі 45 086.00 грн.

19 листопада 2007 року. між ТОВ «ГМТ» та ПП «Ефа Груп» було укладено договір № 19/11 на суму 23000 грн., у т.ч. ПДВ 3833,33 грн. на предмет купівлі-продажу програмного забезпечення. 22 січня 2007 року ТОВ «ГМТ» та ПП «Більйон Трейд» уклали договір № 1/2007 на предмет - маркетингові послуги на суму 181501,00 грн., у т.ч. ПДВ - 30250,15 грн. Фактично маркетингові послуги було отримано, що підтверджено Актом здачі-приймання робіт.

Таким чином, фінансово-господарські документи, надані позивачем у суд, а також надані працівникам ДПІ у м. Лисичанську під час призначеної документальної перевірки, свідчать про укладення договорів з метою настання реальних наслідків.

У відповідності до норми ст. 234 ЦК України правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином, є фіктивним. Недійсним фіктивний правочин визнається судом .

Тому, з огляду на викладене позиція відповідача не відповідає вимогам п.п.5.2.1 п.5.2, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України від 28.12.1994 року №334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» та п.п.7.2.6 п.7.2, п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України від 03.04.1997 року №168/97-ВР «Про податок на додану вартість».

Так, відповідно до ст. 3 Закону України від 28.12.1994 року №334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з п. 4.3 цього Закону, на суму валових витрат платника податку, визначених ст. 5 цього Закону, та суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Пунктом 5.1 ст. 5 зазначеного Закону передбачено, що валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. До складу валових витрат зокрема включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3. та 5.7. цієї статті (п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5).

Підпунктом и.2.1 п. 11.2 ст. її зазначеного Закону датою збільшення валових витрат вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

- або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; - або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг). Відповідно до положень Закону України «Про податок на додану вартість» об'єктом оподаткування є, зокрема, операції платників податку з поставки товарів (робіт, послуг) на митній території України (п.п. 3.1.1 п.3.1 ст. 3). Поставка товарів (робіт, послуг) здійснюється за договірними (контрактними) цінами з додатковим нарахуванням ПДВ (п.7.1 ст. 7). Суми податків, сплачені (нараховані) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації, включаються до складу податкового кредиту (п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст.7) . Підпунктом 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 зазначеного Закону передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; - або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг). Частиною 2 ст. 3 Закону України від 16.07.1999 року №996-ХІV «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» встановлено, що фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. Згідно з абзацу 2 загальних положень Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженої наказом Міністерства фінансів від 30.11.1999 року №291, План рахунків бухгалтерського обліку є переліком рахунків і схем реєстрації та групування на них фактів фінансово-господарської діяльності (кореспонденція рахунків) у бухгалтерському обліку.

Відповідно до пп. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону. Відповідно до п. 9.6 ст. 9 Закону України «Про податок на додану вартість» свідоцтво про реєстрацію особи в якості платника ПДВ діє до дати його анулювання.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Це означає, що акт державного чи іншого органу управління повинен бути прийнятий в межах компетенції відповідного органу, не порушувати інтересів держави, прав та інтересів фізичних чи юридичних осіб, відповідати вимогам діючого законодавства і бути прийнятним у формі та порядку, визначеному законом.

Отже суд, при вирішенні цієї справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України.

Таким чином, суд дійшов висновку, що вимоги позивача щодо визнання протиправними дій та рішення субєкта владних повноважень ДПІ у м.Лисичанську та скасування податкових повідомлень рішень від 16 вересня 2009 року №0000242301/3 та податкове повідомлення рішення від 16 вересня 2009 року №0000252301/3, відповідають чинному законодавству України з питань оподаткування, повністю підтверджені матеріалами справи і підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до частини 1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету.

Згідно ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні, у якому закінчився розгляд справи, оголошено вступну та резолютивну частини постанови та повідомлено представників сторін про те, що постанову у повному обсязі буде виготовлено протягом 5-денного строку.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 17, 87, 94, 98, 158, - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Гласс Машинері Тюнінг» до Державної податкової інспекції у м.Лисичанську Луганської області про визнання протиправними дій та скасування податкових повідомлень-рішень №0000242301/3 від 16 вересня 2009 року та №0000252301/3 від 16 вересня 2009 року, задовольнити у повному обсязі.

Визнати протиправними дії Державної податкової інспекції у м.Лисичанську Луганської області щодо винесення податкових повідомлень-рішень №0000242301/3 від 16 вересня 2009 року та №0000252301/3 від 16 вересня 2009 року.

Скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ у м. Лисичанську Луганської області від 16.09.2009 року №0000242301/3 про донарахування Товариству з обмеженою відповідальністю «Гласс Машинері Тюнінг» податку на прибуток за основним платежем у сумі 92761,00 грн. та стягнення штрафних фінансових санкцій у сумі 46380,50 грн., а також від 16.09.2009 року №0000252301/3 про донарахування податку на додану вартість за основним платежем у сумі 101583,00 грн. та стягнення штрафних фінансових санкцій у сумі 50791,50 грн.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Гласс Машинері Тюнінг» судовий збір у сумі 3 грн. 40 коп.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження в 10-денний строк з дня проголошення постанови, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст.160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження.

Постанову складено у повному обсязі та підписано 04 грудня 2009 року.

СУДДЯ