Рішення № 73881821, 20.04.2018, Хортицький районний суд м. Запоріжжя

ЄУН 337/2256/17

2/337/43/2018

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 квітня 2018 р. Хортицький районний суд м.Запоріжжя у складі:

головуючого судді – Мурашової Н.А.

за участю секретаря – Бессарабової Т.П.

представника позивача - ОСОБА_1

відповідача – ОСОБА_2

представника відповідача – ОСОБА_3

представника відповідача – ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Запоріжжя цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_2, третя особа – Департамент реєстраційних послуг Запорізької міської ради, про усунення перешкод в здійсненні права власності, та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_5, приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_6 про визнання договору купівлі-продажу недійсним,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2017 року позивач ОСОБА_5 звернувся до суду з вказаним позовом, який мотивує тим, що на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 14.01.2000р. приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_6, він є власником квартири АДРЕСА_1. Відповідач ОСОБА_2 є попереднім власником квартири. Після укладання договору купівлі-продажу відповідач з реєстраційного обліку за даною адресою не знявся, хоча в квартирі фактично не мешкає з 2000 року. Крім того, залишаючись бути зареєстрованим в спірній квартирі, відповідач в грубій формі вимагає пустити його до квартири, неправомірно викликає поліцію, зневажає мешканців квартири та чинить інші протиправні дії, посилаючись на те, що він зареєстрований в квартирі та має право нею користуватись. Разом з тим, судовими рішеннями було вже встановлено, що відповідач не є членом сім’ї позивача, спір щодо його права користування виник як між новим та попереднім власником. В результаті вільного свідомого укладання відповідачем як продавцем договору купівлі-продажу квартири, його право власності на неї припинилось, відповідно припинилось і його право користування житлом. Однак рішенням суду в задоволенні позову ОСОБА_5 про позбавлення ОСОБА_2 права користування спірної квартирою було відмовлено у зв’язку з неналежним способом захисту порушеного права, зокрема, зазначено, що фактично спірні правовідносин ґрунтуються на вимогах ст.391,495 ЦК України, але вимог про визнання особи такою, що втратила право користування житлом, що є підставою для зняття її з реєстраційного обліку, не заявлено. На даний час, він скориставшись своїм правом захисту, звернувся до суду з цим позовом, в якому просить усунути йому перешкоди в користуванні та розпорядженні квартирою №21 в будинку №18 по вул.Воронезька у м.Запоріжжі шляхом визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право користування вказаною квартирою, та зняти його з реєстрації за вказаною адресою.

Ухвалою судді Бондаренко І.В. від 27.08.2017р відкрито провадження у цивільній справі за даним позовом і призначено попереднє судове засідання.

Ухвалою суду від 20.09.2017р. справа призначена до розгляду у відкритому судовому засіданні.

14.12.2017р. відповідач ОСОБА_2 звернувся до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_5, приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_6про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1,посвідченого 14.01.2000р. приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_6, мотивуючи позов тим, що під час укладання спірного договору йому нотаріусом не було роз’яснено суть та можливі правові наслідки вчинення правочину щодо відчуження нерухомого майна. Вказане призвело до помилкового сприйняття ним істотних обставин договору купівлі-продажу квартири. Оскільки він грошей за відчуження квартири не отримував, його справжнє волевиявлення було спрямовано на укладання договору дарування, а не продажу квартири, тому вважає, що договір купівлі-продажу житла було вчинено ним під впливом помилки. Також зазначає, що він неодноразово намагався відновити своє порушене право власності на житло та звертався до суду з позовами до ОСОБА_5 про визнання договору купівлі-продажу спірної квартири недійсним з інших підстав, але в задоволенні його вимог було відмовлено. Вважає, що пропуск строку позовної давності відбувся з поважних причин. Просить поновити пропущений строк позовної давності та визнати договір купівлі-продажу спірної квартири недійсним.

Ухвалою від 18.12.2017р. справа прийнята до провадження судді Мурашової Н.А. у зв’язку із звільненням судді Бондаренко І.В. у відставку, розгляд справи розпочато спочатку в загальному позовному провадженні і призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою суду від 19.02.2018р. підготовче провадження закрито, справу призначено до розгляду по суті у відкритому судовому засіданні.

Цією ж ухвалою зустрічний позов ОСОБА_2 прийнято до спільного розгляду з первісним позовом ОСОБА_5, до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача за первісним позовом залучено Департамент реєстраційних послуг Запорізької міської ради, виключено з числу третіх осіб Хортицький районний відділ у м. Запоріжжі УДМСУ у Запорізькій області.

20.03.2018р. представником позивача ОСОБА_1 заявлено клопотання про закриття провадження у цивільній справі за зустрічним позовом ОСОБА_2 про визнання недійсним договору купівлі-продажу з посиланням на те, що ОСОБА_2 раніше неодноразово звертався до суду з аналогічними позовними вимогами, в задоволенні яких було відмовлено. Тобто є таке, що набрало законної сили рішення суду у спорі між тими сторонами, про той самий предмет та з тих самих підстав.

Ухвалою суду від 20.04.2018р. в задоволенні вказаного клопотання відмовлено.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 первісний позов підтримав повністю з підстав, викладених в позовній заяві, зустрічний позов не визнав, вважає його безпідставним та необґрунтованим, додатково суду пояснив, що дійсно 14.01.2000р. ОСОБА_2 продав своєму сину ОСОБА_5 квартиру АДРЕСА_1. При укладанні договору купівлі-продажу сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов, узгодили ціну договору, гроші за квартиру були передані продавцю перед підписанням договору, що ним підтверджено в тексті договору, договір підписаний сторонами та посвідчений приватним нотаріусом ЗМНО ОСОБА_6При укладанні даного договору відповідач діяв вільно та свідомо. Жодних підстав для визнання вказаного договору недійсним, в тому числі внаслідок помилки, немає. Крім того, на даний час відповідач пропустив строк позовної давності щодо визнання договору купівлі-продажу недійсним, поважних причин для його поновлення немає. Просить в задоволенні зустрічних позовних вимог відмовити.

Також зазначив, що між сторонами тривалий час існують неприязні стосунки, тому після продажу квартири ОСОБА_2 навмисно не знявся з реєстраційного обліку та протягом 17 років чинить позивачу перешкоди у користуванні його власністю, а саме: не сплачує житлово-комунальні послуги, через що позивач несе додаткові витрати, періодично приходить до квартири та в грубій формі вимагає впустити його, повернути якісь речі, неправомірно викликає поліцію, ображає мешканців вказаної квартири, посилаючись при цьому на реєстрацію в квартирі. Крім того, позивач має намір продати вказану квартиру, а реєстрація відповідача за даною адресою створює цьому перешкоду.

Спір з приводу користування відповідачем спірною квартирою був предметом багатьох судових розглядів, але через невірно обраний позивачем спосіб захисту в задоволенні його вимог було відмовлено. Разом з тим, судовими рішеннями було встановлено, що разом з втратою права власності на квартиру, відповідач ОСОБА_2 втратив і право користування нею, новий власник має право звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у користуванні спірною квартирою шляхом визнання попереднього власника таким, що втратив право користування житлом, що він і зробив, звернувши до суду з цим позовом. Просить позовні вимоги ОСОБА_5 задовольнити в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_2 та його представники ОСОБА_3, ОСОБА_7 у судовому засіданні первісний позов не визнали, зустрічний позов підтримали повністю з підстав, викладених в ньому, додатково суду відповідач пояснив, що 02.01.2000р. його син ОСОБА_5 разом з його колишньою дружиною ОСОБА_8 скоїли на нього розбійний напад, заволоділи його речами, грошима, документами, шантажували його тим, що віддадуть документи та речі тільки після того, як він подарує їм квартиру. Оскільки йому необхідно було терміново повернутися на роботу до Росії, він під примусом та збігом тяжких обставин вимушений був підписати у нотаріуса договір купівлі-продажу квартири. Первісно вимога позивача та його матері стосувалась укладання договору дарування, але під час бесіди нотаріус повідомила про значно більшу відсоткову ставку платежів за посвідчення такого договору. Оскільки грошей у кожної сторони не було, позивачем з матір’ю прийнято рішення укласти договір купівлі-продажу. При цьому, нотаріус не роз’яснила йому зміст та наслідки укладання договору купівлі-продажу, що призвело до помилкового сприйняття ним суті цього правочину. Він дійсно власноруч підписав договір купівлі-продажу, хоча його не читав, змісту, в т.ч. що він отримав за продаж квартири певні грошові кошти, не знав. Фактично гроші за квартиру не отримував. В силу вказаних обставин такий договір є недійсним і він не втратив право користування квартирою. Дійсно в спірній квартирі перестав проживати з моменту продажу через неприязні стосунки із мешканцями квартири. Іншого житла немає. Протягом майже 20 років намагається повернути собі право власності на спірну квартиру, неодноразово звертався до правоохоронних органів, прокуратури та суду, однак позитивного результату такі звернення не дали. Вважає, що вказані обставини також свідчать про поважність причин пропуску строку звернення його до суду з цим зустрічним позовом. Просить його зустрічний позов задовольнити, в первісному позові – відмовити.

Представник відповідача - приватного нотаріуса ЗМНО ОСОБА_6П – ОСОБА_4 усудовому засіданні зустрічний позов ОСОБА_2 не визнала, додатково суду пояснила, що вимоги про визнання спірного договору купівлі-продажу недійсним є недоведеними і суперечливими. Позивач ОСОБА_2, як на підставу своїх вимог, одночасно вказує як на неукладеність договору, так і на його недійсність внаслідок помилкового сприйняття ним істотних обставин договору купівлі-продажу, проте не вказує у чому виявилася така помилка, чим вона була обумовлена, на що була направлена його воля. Твердження про змушування його підписати договір є безпідставними та надуманими. Докази, які б свідчили, що нотаріусом при посвідченні правочину, були порушені норми діючого на той час законодавства, відсутні. Вважає що, будь-які правові підстави для задоволення вимог ОСОБА_2 відсутні. Крім того, вказує на пропуск ОСОБА_2 строку позовної давності щодо визнання договору купівлі-продажу недійсним та просить в задоволенні зустрічних позовних вимог відмовити.

Представник третьої особи – Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради в судове засідання не прибув, подав заяву про розгляд справи у його відсутність, проти задоволення первісного позову не заперечує.

Суд вважає можливим розглянути справу у відсутність представника третьої особи.

Суд, вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, знаходить первісний позов ОСОБА_5 обґрунтованим та таким, що підлягає частковому задоволенню, а зустрічний позов ОСОБА_2 – необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Відповідно до ст.15,16 ЦК України, ст.4,5 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно з ст.12,13,81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.

Суд встановив, що на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 14.01.2000р. приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_6, відповідач ОСОБА_2 продав, позивач ОСОБА_5 купив квартиру АДРЕСА_2. Право власності ОСОБА_5 на вказану квартиру зареєстровано у встановленому законом порядку (арк..8).

Після укладання вказаного договору відповідач ОСОБА_2 з реєстраційного обліку не знявся і на момент розгляду справи зареєстрований в спірній квартирі (арк.9).

Також судом встановлено, що між сторонами тривалий час існують спірні правовідносини з приводу правомірності укладеного договору купівлі-продажу квартири та права відповідача ОСОБА_2 користуватися спірним помешканням.

Так, рішенням Хортицького районного суду м.Запоріжжя від 27.10.2005р., залишеним в цій частині без змін рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 21.12.2005р. та ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 10.12.2007р. як суду касаційної інстанції (арк.. 152-160), у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_5 про визнання договору купівлі-продажу спірної квартири недійсним з підстав його укладання під тиском та внаслідок збігу тяжких обставин - відмовлено.

При цьому, скасовуючи рішення Хортицького районного суду м.Запоріжжя від 27.10.2005р. в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_2 про вселення в спірну квартиру, апеляційний суд зазначив, зокрема, що з припиненням у ОСОБА_2, як у попереднього власника квартири, права власності на цю квартиру, він також втратив право користування нею. Крім того, ОСОБА_2 не є членом сім’ї власника ОСОБА_5 в розумінні ст.156 ЖК України, спір між сторонами виник як між колишнім та новим власником

Рішенням Хортицького районного суду м.Запоріжжя від 01.02.2017р., яке ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 25.04.2017р. залишено без змін, в задоволені позову ОСОБА_5 до ОСОБА_2 про позбавлення права користування житловим приміщенням – квартирою №21 в будинку №18 по вул. Воронезька у м.Запоріжжі, було відмовлено через невірно обраний позивачем спосіб захисту порушеного права (арк..10-14).

Цими судовими рішеннями також встановлено, що в результаті укладання договору купівлі-продажу квартири, який недійсним не визнаний, припинилось право власності ОСОБА_2 на спірну квартиру, у зв’язку з чим він втратив право користування нею. Крім того, ОСОБА_2 не є членом сім’ї власника ОСОБА_5, спір між ними виник як між колишнім та новим власником, останній має право вимагати усунення перешкод в здійсненні свого права власності шляхом визнання попереднього власника таким, що втратив право користування ним із зняттям з реєстраційного обліку.

На даний час позивач ОСОБА_5 просить усунути йому перешкоди в користуванні та розпорядженні спірною квартирою шляхом визнання відповідача ОСОБА_2 таким, що втратив право користування вказаною квартирою, та зняття його з реєстраційного обліку, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що ОСОБА_2 є попереднім власником квартири і у зв’язку з припиненням його право власності на квартиру він втратив і право користування нею.

Заперечуючи проти таких вимог, відповідач ОСОБА_2 звернувся до суду з зустрічним позовом про визнання договору купівлі-продажу квартири, за яким він передав право власності на неї позивачу, недійсним внаслідок помилки.

Вирішуючи зустрічні позовні вимоги, оскільки від них залежить вирішення первісного позову, суд виходить з такого.

Відповідно до ч.1 ст.58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Відповідно до п.4 Прикінцевих і перехідних положень ЦК України 2003 року, що набрав чинності з 01.01.2004р., цей Кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності цим Кодексом, його положення застосовуються до тих прав і обов’язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Оскільки договір купівлі-продажу, дійсність якого зараз оспорюється відповідачем ОСОБА_2, було укладено 14.01.2000р., тобто до набрання чинності новим ЦК України 2003р., і за загальним правилом підставою недійсності правочину є недотримання вимог діючого законодавства саме на момент його вчинення, до спірних правовідносин слід застосовувати положення ЦК УРСР 1963р.

Так, згідно з ст.224 ЦК УРСР 1963р. за договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

Ст.56 ЦК УРСР 1963р. (ст.229 ЦК України 2003 року, на яку посилається ОСОБА_2 в зустрічному позові) передбачено, що угода, укладена внаслідок помилки, яка має істотне значення, може бути визнана недійсною за позовом сторони, яка діяла під впливом помилки, що має істотне значення.

З’ясувавши повно, всебічно та об’єктивно обставини справи, оцінивши надані сторонами докази в їх сукупності, суд вважає заявлені відповідачем ОСОБА_2 зустрічні позовні вимоги незаконними та недоведеними.

Так, при ухваленні рішення суд виходить з того, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом. Відповідні роз’яснення містяться в п.7 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними».

Виходячи з роз’яснень, які містяться в п.19 цієї ж постанови, а також норм чинного на даний час ЦК України 2003р., суд вважає, що правочин, вчинений під впливом помилки, відноситься до оспорюваних правочинів з вадами внутрішньої волі, яка могла сформуватися в умовах неправильного уявлення особи про обставини, що мають істотне значення для вчинення правочину. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов’язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення. Під помилкою у даному випадку слід розуміти таке неправильне сприймання стороною обставин, предмета чи інших істотних умов угоди, що вплинуло на її волевиявлення, за відсутності якого можна вважати, що угода не була б укладена. При цьому, саме особа, яка діяла під помилкою, повинна довести щодо яких істотних обставин вона мала місце. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Однак, оцінивши обставини справи, суд вважає, що відповідач ОСОБА_2 в порушення вимог ст.12,81 ЦПК України не довів суду, що договір купівлі-продажу квартири від 14.01.2000р. був укладений ним під впливом помилки, тобто, що він невірно сприймав істотні умови договору – предмет, ціну, свої права та обов’язки в силу певних суттєвих обставин, зокрема, через не роз’яснення йому нотаріусом суті та змісту договору, його прав та обов’язків, наслідків укладання тощо, що це вплинуло на його дійсне волевиявлення, що у випадку належного роз’яснення нотаріусом умов договору купівлі-продажу він би відмовився від його укладання. Належних та допустимих доказів на підтвердження цих обставин відповідач ОСОБА_2 суду не надав.

В судовому засіданні він пояснив, що був присутній у нотаріуса 14.01.2000р. разом з позивачем, який первісно наполягав на укладанні договору дарування квартири, і розумів, що наслідком його буде передача позивачу права власності на квартиру. Про те, що посвідчення такого договору потягне більші витрати, нотаріус повідомив позивача в його присутності, перед підписанням він бачив назву договору – договір купівлі-продажу, але повністю його не прочитав, зі змістом не ознайомлювався, зокрема, з тим, що до підписання договору отримав від позивача грошові кошти за продаж квартири, що не відповідає дійсності. Також підтвердив, що договір купівлі-продажу підписав особисто.

Вказані доводи відповідача ОСОБА_2, на думку суду, свідчать про те, що він знав та розумів, який саме договір буде підписано, добровільно, свідомо особисто підписав його, ніяких зауважень щодо його змісту нотаріусу не виказував.

Посилання відповідача ОСОБА_2 на те, що він змушений був під тиском позивача та його матері укласти такий договір, суд вважає безпідставним і такими, що не тягнуть визнання правочину недійсним в силу помилки, оскільки мотив укладання договору, тобто внутрішнє спонукання особи до здійснення правочину, не є істотною обставиною, що має значення для визнання правочину недійсним в силу помилки.

Крім того, суд враховує, що ОСОБА_2 раніше звертався до суду з позовом про визнання договору купівлі-продажу, укладеного 14.01.2000р., недійсним з підстав тиску, збігу тяжких обставин і рішенням суду від 27.10.2005р., яке набрало законної сили, в задоволенні такого позову було відмовлено.

Також суд вважає, що не є помилкою і відповідно підставою для визнання правочину недійсним дії сторін договору купівлі-продажу щодо здійснення розрахунку за продану річ. Твердження відповідача ОСОБА_2 про те, що він в дійсності не отримав грошові кошти від позивача за квартиру, однак нотаріус вказала про це в договорі, свідчать про його власну недбалість при ознайомленні зі змістом договору, що також не є підставою для визнання договору купівлі-продажу недійсним.

Таким чином, жодних обставин, які б свідчили, що при укладанні договору купівлі-продажу квартири відповідач ОСОБА_2 добросовісно вважав, що укладав інший договір, зокрема договір дарування, та помилявся щодо природи договору, його прав та обов'язків, правових наслідків, що є підставою для визнання його недійсним в силу помилки, судом не встановлено і відповідачем ОСОБА_2 не доведено.

У зв’язку з цим, в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 слід відмовити.

При цьому, ухвалюючи рішення, суд не враховує доводи представника позивача ОСОБА_1 та представника відповідача ОСОБА_4 про пропуск відповідачем ОСОБА_2 строку позовної давності для звернення з зустрічним позовом з тих підстав, що суд при розгляді зустрічних позовних вимог не встановив факту порушення прав ОСОБА_2, які б підлягали захисту в межах строку позовної давності, тобто прийшов до висновку про недоведеність зустрічних позовних вимог, що є самостійною підставою для відмови в позові.

Вирішуючи первісний позов ОСОБА_5, суд виходить з такого.

Встановлене ст.41 Конституції України право кожного володіти, користуватись і розпоряджатись своєю власністю (даний принцип відповідно закріплений ст.317 ЦК України) передбачає право власності як абсолютне праве, яке надає власнику повноваження щодо повного, всебічного і комплексного використання трьох елементів права власності як такого. Непорушність права приватної власності означає проголошену Конституцією неможливість несанкціонованого втручання будь-кого у здійснення власником своїх повноважень, а також недопустимість дій всупереч інтересам власника, його волі тощо.

Згідно зі ст.319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

За правилами ст.383 ЦК України та ст.150 ЖК України власник має право використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд.

Згідно з ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до роз'яснень, викладених у п.п.34, 39 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 07.02.2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», під час розгляду позовів про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, судам необхідно чітко розмежовувати правовідносини, які виникають між власником та попереднім власником житла, і правовідносини, які виникають між власником житла та членами його сім'ї, попередніми членами його сім'ї, а також членами сім'ї попереднього власника житла. Так, власник житла має право вимагати визнання попереднього власника таким, що втратив право користування житлом, що є наслідком припинення права власності на житлове приміщення (пункт 3 частини першої статті 346 ЦК) із зняттям останнього з реєстрації.

З’ясувавши обставини справи та оцінивши сукупність наданих суду доказів, суд приходить до висновку, що відповідач ОСОБА_2 не є членом сім'ї позивача ОСОБА_5 у розумінні ст.156 ЖК України, є колишнім власником спірної квартири, який в силу вимог ст.346 ЦК України через укладання договору відчуження квартири, який є чинним і недійсним не визнаний, втратив право користування та проживання в ній.

Вказані обставини встановлені багаточисленними судовими рішеннями, які набрали законної сили, тому в силу вимог ч.4 ст.82 ЦПК України не підлягають додатковому доказуванню в межах даної цивільної справи.

При цьому, судом встановлено, що відповідач після укладання договору купівлі-продажу квартири фактично в квартирі не проживає, його майна в квартирі немає, житлово-комунальні послуги не сплачує, однак добровільно з реєстраційного обліку не знявся.

Вказані обставини відповідачем ОСОБА_2 не оспорюються, сумнівів в достовірності цих обставин та добровільності визнання їх сторонами у суду немає, у зв’язку з чим в силу вимог ч.1 ст.82 ЦПК України такі обставини не підлягають доказуванню іншими належними та допустимими доказами.

Суд вважає, що наявність реєстрації відповідача ОСОБА_2 в спірній квартирі у випадку відсутності у нього законного права користування нею та його фактичного не проживання в квартирі, чинить позивачу, який правомірно набув право власності, перешкоди в користуванні своєю власністю, оскільки він вільно не може розпорядитися своїм майном, вимушений нести додаткові витрати по сплаті житлово-комунальних послуг. У зв’язку з цим, суд вважає необхідним захистити порушене право власності позивача шляхом визнання відповідача таким, що втратив право користування спірним житловим приміщенням.

Позовні вимоги в частині зняття відповідача з реєстрації за вказаною адресою є зайвими та безпідставними, оскільки відповідно до ч.1 ст.7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», рішення суду про визнання особи такою, що втратило право користування житловим приміщення, є самостійною правовою підставою для зняття відповідача з реєстрації.

На підставі вказаного, позов ОСОБА_5 слід задовольнити частково.

Керуючись ст.41,58 Конституції України, ст.15,16,317,319,346,383,391 ЦК України, ст.56,224 ЦК УРСР 1963р., ст.2,4,5,12,13,76-82,89,141,258,263-265 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_5 до ОСОБА_2, третя особа – Департамент реєстраційних послуг Запорізької міської ради, про усунення перешкод в здійсненні права власності - задовольнити частково.

Усунути ОСОБА_5 перешкоди в користуванні та розпорядженні власністю – квартирою №21 будинку №18 по вул..Воронезькам.Запоріжжя шляхом визнання ОСОБА_2, 20.04.1949р.н., таким, що втратив право користування квартирою №21 будинку №18 по вул..Воронезькам.Запоріжжя.

В іншій частині позову - відмовити.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_5, приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_6 про визнання договору купівлі-продажу недійсним- відмовити повністю.

Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду Запорізької області через Хортицький районний суд м.Запоріжжя протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 03.05.2018р.

Суддя Н.А.Мурашова

20.04.2018