Постанова № 73877410, 10.05.2018, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 127/23403/17

Провадження № 22-ц/772/897/2018

Категорія: 55

Головуючий у суді 1-ї інстанції Гриневич В. С.

Доповідач:Шемета Т. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 травня 2018 рокуСправа № 127/23403/17м. Вінниця

Апеляційний суд Вінницької області в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючої судді Шемети Т. М.,

суддів: Панасюка О. С., Зайцева А. Ю.

учасники справи:

позивач ОСОБА_3,

відповідач (особа яка подала апеляційну скаргу) ДП «Центр державного земельного кадастру»,

розглянувши у письмовому провадженні справу за апеляційною скаргою Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 6 лютого 2018 року у складі судді Гриневича В. С., постановлене в м. Вінниці об 11 год. 08 хв., дата складення повного рішення невідома,-

в с т а н о в и в :

В листопаді 2017 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Позов обґрунтувала тим, що відповідно до наказу № 23 від 03.05.1983 року вона з 04.05.1983 року працювала на ДП "Державна картографічна фабрика" на різних посадах, з 17.06.2013 року - на посаді картографа I категорії у Виробничій філії «Вінницька картографічна фабрика» Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру». Наказом № 01-к від 04.01.2016 року вона була звільнена з роботи за власним.

На момент звільнення підприємство не виплатило належну позивачеві заробітну плату: згідно з довідкою № 312 від 03.08.2017 року виданою Виробничою філією «Вінницька картографічна фабрика» ДП «Центр державного земельного кадастру» заборгованість по заробітній платі станом на 01.08.2017 року становить 8 302, 89 грн..

З моменту її звільнення з роботи (з 04.01.2016 року) по день звернення до суду з позовною заявою (31.10.2017 року), минуло 456 днів, середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні складає 24 888, 48 грн..

Позивач, зменшивши позовні вимоги (а.с.37) в зв'язку з виплатою в ході судового розгляду відповідачем заборгованості по заробітній платі, просила стягнути з відповідача 24 888, 48 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 6 лютого 2018 року позовні вимоги задоволено:

- стягнуто з ДП «Центр державного земельного кадастру» на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 24 888, 48 грн з утриманням з цієї суми податків і інших обов'язкових платежів, вирішено питання про судові витрати (а.с. 70 - 74).

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем допущено порушення вимоги трудового законодавства: з позивачем при звільненні не було проведено розрахунку по заробітній плати при звільненні. Звернення працівника до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не обмежується будь-яким строком, тому суд відмовив в застосуванні наслідків спливу строку позовної давності, про що просив відповідач.

Не погодившись з таким рішенням суду ДП «Центр державного земельного кадастру» подало апеляційну скаргу, за результатами розгляду якої просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. Доводи апеляційної скарги аналогічні викладеним у відзиві на позовну заяву та зводяться до того, що судом першої інстанції невірно застосовано ч. 2 ст. 233 КЗпП України, яка не підлягала застосуванню в даному випадку, оскільки суми, нараховані працівникам за час затримки розрахунку при звільненні, не належать до фонду оплати праці, а отже вимога позивача про стягнення на її користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не стосується оплати праці, а стосується стягнення у вигляді виплати, яка має виключно компенсаторний характер.

Вважає, що невиплата власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільнення сум і вимога звільненого працівника щодо їх виплати є трудовим спором, тому при вирішенні цього спору має бути застосовано ч.1 ст. 233 КЗпП України, згідно вимог якої, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався, або повинен був дізнатися про порушення свого права. Стверджує, що хибні висновки суду першої інстанції про те що такі вимоги можуть бути заявлені без обмеження строком призвели до безпідставного стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Зазначає, що поза увагою суду залишилась несплата позивачем судового збору при поданні позовної заяви, а тому провадження у справі взагалі не могло бути відкрито допоки позивач не усуне недоліки, чого навіть на момент ухвалення судового рішення позивачем зроблено не було, це є ще однією підставою для скасування судового рішення.

20 квітня 2018 року ОСОБА_3 подала відзив на апеляційну скаргу відповідача, яку вважає надуманою та безпідставною. Вказує, що суд першої інстанції правильно застосував ч. 2 ст. 233 КЗпП України, оскільки тільки при невиплаті заробітної плати стягується середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, що відповідно до ст. 117 КЗпП України є відповідальністю підприємства за порушене право і застосовується в цих випадках в обов'язковому порядку.

Відповідно до п. 3 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» Апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах.

Згідно з п. 8 розділу XIII «Перехідних положень» ЦПК України в редакції Закону № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується. Тому справа підлягає розгляду Апеляційним судом Вінницької області.

Апеляційний суд, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, приходить до наступних висновків.

Частинами 1, 2 статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

По справі встановлено наступні обставини, що не оспорюються:

-З трудової книжки ОСОБА_3, серії НОМЕР_1 слідує, що у період з

-04.05.1983 року по 04.01.2016 року вона працювала на різного роду посадах у Виробничій філії «Вінницька картографічна фабрика» ДП «Центр державного земельного кадастру» (а.с. 7, 8), зокрема:

-з 17.06.2013 року згідно наказу № 02 - к від 17.06.2013 року переведена на посаду

-картографа I категорії на Виробничу філію «Вінницька картографічна фабрика» Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру», де працювала до 04.01.2016 року (а.с. 8);

-на підставі наказу Виробничої філії "Вінницька картографічна фабрика" ДП "Центр державного земельного кадастру" № 01-к від 04.01.2016 року, ОСОБА_3, копіювальника друкарських форм 4 р. друкарсько - палітурного цеху, яка також працювала за сумісництвом на 0,5 ставки монтажиста 5 р. у друкарсько- палітурному цеху, з 04.01.2016 року звільнено з роботи за власним бажанням у зв'язку із невиконанням філією законодавства про працю (невиплата заробітної плати) на підставі ст. 38 КЗпП України (а.с. 4, 8).

-довідкою Виробничої філії "Вінницька картографічна фабрика" ДП "Центр державного земельного кадастру" № 312 від 03.08.2017 року, доведено, що станом на станом на 01.08.2017 р. заборгованість перед ОСОБА_3 по заробітній платі становить 8 302, 89 грн. ( травень 2015р. - 916, 64 грн; червень 2015р. - 1 103, 32 грн; липень 2015р. - 351, 32 грн; серпень 2015р. - 630, 70 грн; вересень 2015р. - 0,00 грн; жовтень 2015р. - 98, 33 грн; листопад 2015р. - 837, 71 грн; грудень 2015р. - 0,00 грн; січень 2016р. - 4 364, 87 грн.) (а.с.5)

У відповідності до положень ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Спір між позивачем та відповідачем виник з приводу невиплати Виробничою філією «Вінницька картографічна фабрика» ДП «Центр державного земельного кадастру» ОСОБА_3 заборгованості по заробітній платі при звільненні 04.01.2016 року. Відповідач не заперечував невиплату позивачу заборгованості по заробітній платі при звільненні, і в ході розгляду справи, а саме, 27 грудня 2017 року виплатив позивачу суму заборгованості - 8 302, 89 грн, що вбачається з виписки по картковому рахунку позивача (а.с. 38). Зменшивши позовні вимоги на розмір цієї суми позивач залишила позовну вимогу про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Відповідно до ч. 1ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Конституційний Суд України в Рішенні від 22 лютого 2012 року N 4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз'яснив, що за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Частиною 1ст. 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Такі правові позиції викладені у постановах Верховного Суду України у справах № 6-76цс14 від 02.07.2014, № 6-837цс15 від 23.12.2015: визначальними є такі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні, та факт проведення з ним остаточного розрахунку. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, є підставою для відповідальності, передбаченої частиною першою статті 117 цього Кодексу.

Відтак в день звільнення з позивачем мав бути проведений повний розрахунок та виплачені всі належні суми, чого зроблено не було. Спору про розмір виплат не було.

Визначення розміру сум що підлягають до виплати врегульовано в Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

Відповідно до п. 2 зазначеного Порядку у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Відповідно до п. 5 розд. IV Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час затримки розрахунку при звільнені є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з п. 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством - календарних днів за цей період.

Суд першої інстанції, визначаючи розмір одноденного заробітку, вірно взяв до уваги, що середньомісячний заробіток ОСОБА_3 за останні два місяці перед датою припинення трудових відносин з ВФ "Вінницька картографічна фабрика" Центру ДЗК складає 1 037,02 грн, середньоденна заробітна плата 54, 58 грн, середньомісячне число робочих днів за останні два місяці перед датою звільнення - 19 днів (а.с. 6), та дійшов вірного висновку про те, що з дня припинення трудових відносин, а саме з 05.01.2016 року по день звернення позивача з позовною заявою до суду, тобто по 31.10.2017 року сплинуло 456 робочих днів, а відтак середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні становить 24 888, 48 грн. (54,58 грн * 456 днів = 24 888, 48 грн).

Відповідач не оскаржує правильність проведення розрахунку судом першої інстанції, однак стверджує, що суд помилково не застосував до даних правовідносин наслідки пропуску 3-смісчного строку звернення до суду, передбаченого ч.1 ст. 233 КЗпП України. На це слід зазначити наступне:

Відповідно до положень статті 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Якщо місячний чи тримісячний строк пропущено без поважних причин, у позові може бути відмовлено з цих підстав.

Для звернення працівника до суду із заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним.

Зазначені правові позиції викладені в постановах Верховного Суду України у справі №6-788цс16 від 14 грудня 2016 року, № 6-409 цс 16 від 06 квітня 2016 року та у справі за

№ 6- 626цс17 від 8 листопада 2017 року.

Таким чином, суд першої інстанції, встановивши, що заборгованість по заробітній платі в розмірі 8 302,89 грн. була перерахована відповідачем на картковий рахунок ОСОБА_3 (№ НОМЕР_2) лише 27 грудня 2017 року, тобто під час судового розгляду, прийшов до вірного висновку про необхідність стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Щодо доводів апеляційної скарги стосовно неправомірного відкриття провадження у справі в зв'язку з тим, що позивач не сплатила судовий збір за вимогу про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні слід зазначити наступне:

Стаття 4 Закону України «Про судовий збір» встановлює розміри ставок судового збору.

Стаття 5 цього Закону в певних випадках передбачає звільнення від сплати судового збору, зокрема від сплати судового збору звільняються позивачі за позовами про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Отже, позивачі не звільнені від сплати судового збору за вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який є санкцією за порушення роботодавцем обов'язку провести розрахунок з працівником в день звільнення та не є заробітною платою в розумінні статті 1 Закону України «Про оплату праці».

Дійсно позивач не сплачувала судовий збір за цією вимогою при зверненні до суду і суд першої інстанції на зазначене уваги не звернув У відповідності до положень статті 121 ЦПК України в редакції 2005 року в такому випадку суд першої інстанції мав би залишити позов без руху та надати позивачеві строку для усунення недоліків: сплати судового збору, однак ним цього зроблено не було. Однак таке порушення суду першої інстанції не відноситься до тих порушень норм процесуального права, які є підставою для скасування оскаржуваного рішення (частина 2,3 статті 376 ЦПК України).

Окрім того слід зазначити, що суд зазначив про допущену ним помилку в рішенні що оскаржується і дійшовши вірного висновку про необхідність стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, у відповідності до вимог статті 141 ЦПК України стягнув з відповідача судовий збір на користь держави.

Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, тому не можуть бути підставою для скасування справедливого і по суті правильного рішення суду лише з одних формальних міркувань.

Відтак, відповідно до ст. 375 ЦПК України апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а судове рішення без змін, як таке що постановлено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах. За правилом пункту 1 частини другої статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» установлено у 2017 році прожитковий мінімум для працездатної особи в розрахунку на місяць у розмірі з 1 травня 2017 року - 1 684, 00 гривень.

Враховуючи, що положення статті 19 ЦПК України в структурі законодавчого акту розташовані серед Загальних положень цього Кодексу, суд вправі відносити справу до категорії малозначних на будь-якій стадії її розгляду. При цьому, за змістом правилами пункту 1 частини шостої статті 19 ЦПК України справи, зазначені в цьому положенні, є малозначними в силу властивостей, притаманних такій справі, виходячи з ціни пред'явленого позову та його предмета, без необхідності ухвалення окремого судового рішення щодо віднесення зазначеної справи до відповідної категорії.

З огляду на те, що апеляційна скарга подана на рішення суду у справі, ціна позову у якій становить 33 191, 37 грн., то відповідно до положень п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України ця справа є малозначною, а тому не підлягає касаційному оскарженню (п. 2 ч. 3 с. 389 ЦПК України).

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 19, 367, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» залишити без задоволення.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 6 лютого 2018 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає.

Головуюча підпис Т. М. Шемета

Судді: підпис О. С. Панасюк

підпис А. Ю. Зайцев

Згідно з оригіналом

головуючий суддя Т. М. Шемета