Рішення № 73877094, 08.05.2018, Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 204/78/18

Провадження № 2/204/541/18

КРАСНОГВАРДІЙСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД м. ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 травня 2018 року Красногвардійський районний суд м.Дніпропетровська в складі:

головуючої судді Токар Н.В.,

при секретарі Невеселій К.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м.Дніпро цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «Лібро Тек» про стягнення заробітної плати, -

ВСТАНОВИВ:

У січні 2018 року позивач звернувся до суду з позовною заявою, якою просив стягнути з ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «Лібро Тек» на його користь заборгованість по заробітній платі в сумі 43472,95 гривень, та компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки в розмірі 3746,80 гривень.

В обґрунтування позову позивач вказав на те, що 05.04.2016 року між ним та відповідачем було укладено трудовий договір, за яким його було прийнято на посаду водія. При укладенні трудового договору відповідач зобов’язувався сплачувати місячну заробітну плату в розмірі не меншому ніж встановлена законом мінімальна заробітна платня в місячному розмірі. 03.05.2016 року між позивачем та відповідачем було підписано договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність. 29.07.2017 року позивачем на адресу відповідача було направлено заяву про звільнення та розірвання трудового договору, а також вимога про виплату всіх сум, які належить позивачу в день його звільнення. Однак, відповідач свої зобов’язання з виплати заробітної плати та компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за трудовим договором, не виконав, у зв’язку з чим, позивач змушений звернутися до суду.

В судове засідання позивач не з’явився, надавши на адресу суду письмову заяву про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив їх задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання не з’явився, без поважних причин; належним чином був повідомлений про дату, час і місце судового засідання засобами масової інформації; не подав відзив; позивач не заперечував проти такого вирішення справи та ухвалення заочного рішення, що відповідає положенням ст.280 ЦПК України, та у зв’язку з ненаданням відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Вивчивши та дослідивши письмові матеріали справи у їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню у зв’язку з наступним.

Згідно ч.3 ст.15 Закону України «Про оплату праці» оплата праці працівників підприємства здійснюється в першочерговому порядку.

За змістом ст.24 КЗпП України трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу.

Відповідно до ч.1 ст.47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно ч.2 ст.47 КЗпП України у разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов'язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.

Отже, укладення та припинення трудового договору оформлюється наказом.

Відповідно до ч.4 ст.94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно з ч.1 ст.115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Відповідно до ч.1 ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Ухвалою Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 29 січня 2018 року судом було витребувано у відповідача ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «Лібро Тек» документи, які б підтверджували трудові правовідносини з позивачем, проте, станом на 08.05.2018 – будь-які документи суду не надано.

З наявних матеріалів справи вбачається, що 05.04.2016 року ОСОБА_1 на підставі наказу №8 від 05.04.2016 року прийнятий на роботу до ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «Лібро Тек» на посаду водія - експедитора (арк.с.30).

Як вбачається з договору про повну індивідуальну матеріальну відповідальність від 03.05.2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «Лібро Тек» укладено вказаний договір з метою забезпечення збереження матеріальних цінностей, які належать підприємству та ввірені йому підприємством (арк.с.29).

Відповідно до акта прийому – передачі транспортного засобу, належного ТОВ «Лібро Тек», директор підприємства ОСОБА_3 здав, а ОСОБА_1 прийняв автомобіль ТАТА марки «LPT 613», 2005 року, реєстраційний номер НОМЕР_1 (арк.с.30).

З метою встановлення факту знаходження позивача у трудових правовідносинах з ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «Лібро Тек», судом було досліджено письмові докази, надані позивачем до матеріалів справи, та було встановлено наступне.

Так, як вбачається з індивідуальних відомостей про застраховану особу ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «Дизайн стиль» за 2016 рік ОСОБА_1 нараховано 4200,00 гривень; за 2017 рік нараховано 24434, 27 гривень (арк.с.13).

Згідно довідки про суми виплачених доходів та утриманих податків, виданої Державною податковою інспекцією у Чечеліському районі м. Дніпра Головного управління ДФС у Дніпропетровській області, відомості про доходи ОСОБА_1 за другий, третій квартал 2016 року – відсутні; за четвертий квартал 2016 року та перший квартал 2017 року містяться відомості з ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «Дизайн стиль» про отриману заробітну плату ОСОБА_1 наступні (арк.с.14):

- четвертий квартал 2016 року сума нарахованого та виплаченого доходу 4200,00 грн.; сума податку нарахованого та перерахованого в бюджет 756,00 грн. із зазначенням дати прийому на роботу 01.11.16;

- перший квартал 2017 року сума нарахованого та виплаченого доходу 10500,00 грн.; сума податку нарахованого та перерахованого в бюджет 1890,00 грн., дата звільнення з роботи не зазначена.

Звертаючись до суду з позовною заявою, позивач зазначав, що його щомісячний посадовий оклад становив: в період з травня 2016 року по листопад 2016 року - 1450 грн., у грудні 2016 року - 1600 грн., з січня 2017 року по вересень 2017 року - 3200 грн., у жовтні - 1676,19 грн., проте, належних доказів, на виконання вимог ст.77 ЦПК України, позивачем, на підтвердження вказаних обставин, суду надано не було. За таких обставин, суд не приймає до уваги зазначені посилання позивача щодо розміру щомісячних посадових окладів.

Крім того, аналізуючи надані позивачем докази на підтвердження нарахування заробітної плати, а саме: індивідуальні відомості з пенсійного фонду про застраховану особу, подані ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «Дизайн стиль» за 2016-2017 роки (арк.с.13); відомості про суми виплачених доходів та утриманих податків, виданої Державною податковою інспекцією у Чечеліському районі м.Дніпра Головного управління ДФС у Дніпропетровській області щодо доходів ОСОБА_1 (арк.с.14), суд не приймає останні як доказ, в розумінні ст.ст.77,80 ЦПК України на підтвердження обставин, зазначених позивачем у позовній заяві, так як відповідно до вказаних довідок, зазначені суми сплачувалась іншим підприємством - ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «Дизайн Стиль», а не ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «Лібро Тек», до якого позивачем було пред’явлено вимоги.

Згідно ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч.3 ст.12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Проте, зазначене, позивачем, не виконано.

Крім того, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках, що передбачено ч.1 ст.13 ЦПК України.

Твердження позивача про те, що при укладенні трудового договору з ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «Лібро Тек» в особі директора, останній зобов’язувався сплачувати місячну заробітну плату у розмірі не меншому ніж встановлена законом мінімальна заробітна плата в місячному розмірі, також не знайшли свого підтвердження відповідно до досліджених доказів судом.

Інших відомостей про нарахування позивачу зазначених ним сум, суду надано не було, як і не було надано відомостей, викладених в ухвалі суду від 29 січня 2018 року.

Згідно зі ст.21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Розмір заробітної плати може бути нижчим за встановлений трудовим договором та мінімальний розмір заробітної плати у разі невиконання норм виробітку, виготовлення продукції, що виявилася браком, та з інших, передбачених чинним законодавством причин, які мали місце з вини працівника.

З системного аналізу вказаних норм можна дійти висновку, що заробітна плата - це плата за фактично виконану працівником роботу та її розмір може бути нижчим за встановлений трудовим договором у випадку невиконання працівником своїх трудових обов’язків.

Виплата заробітної плати не може ставитись в залежність від її нарахування, а має бути наслідком виконання працівником своєї трудової функції та отримання за неї відповідної винагороди.

Отже, позивач, відповідно до вимог ст.10 ЦПК України, повинен був довести за допомогою належних та достатніх доказів, з урахуванням положень ст.ст.76-81 ЦПК України, зазначені ним обставини перебування у трудових відносинах з ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «Лібро Тек» та наявності невиплаченої заборгованості по заробітній платі за період з травня 2016 року до жовтня 2017 року, таких доказів він не надав суду.

Відповідно до ч.1 ст.83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки.

У пункті 11 постанови №14 Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення у цивільній справі» від 18 грудня 2009 р. зазначено, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК).

Згідно п.2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 р., обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Пунктом 7 розділу IV Порядку визначено, що нарахування виплат за час щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або компенсації за невикористані відпустки, тривалість яких розраховується в календарних днях провадиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за менший фактично відпрацьований період на відповідну кількість календарних днів року чи меншого відпрацьованого періоду (за винятком святкових і неробочих днів, встановлених законодавством). Одержаний результат перемножується на число календарних днів відпустки.

Згідно ч.1 ст.6 Закону України «Про відпустки» щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.

Проте, позивач, заявляючи вимогу про виплату компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки не надав суду доказів про те, яка кількість днів була відпрацьована позивачем за вказаним ним місцем роботи в ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «Лібро Тек», а також не надано доказів того, чи дійсно за вказаний період роботи позивач не використовував дні щорічної основної відпустки.

За змістом ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, що передбачено ч.3 ст.12 ЦПК України. Аналогічні положення зазначені і в статті 81 ЦПК України, а також зазначено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, позивачем, не наведено жодної із зазначених вище підстав для задоволення заявлених позовних вимог.

Інші посилання позивача є безпідставними, спростовуються наведеними обставинами, а докази, на які посилається останній, не ґрунтуються на законі.

Таким чином, зібрані у справі докази та їх наявна оцінка вказують на наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до вимог ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір компенсувати за рахунок держави.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 12, 13, 76-82, 133, 141, 259, 263-265, 280-282 ЦПК України, ст.ст. 24,47, 83,94,115,116 КЗпП України, ст.ст. 15,21 ЗУ «Про оплату праці», ст. 6 Закону України «Про відпустки», суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «Лібро Тек» про стягнення заробітної плати – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Дніпропетровської області через суд першої інстанції шляхом подачі протягом тридцяти днів з дня його проголошення апеляційної скарги. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя Н.В. Токар