Постанова № 7387604, 03.12.2009, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

                                                                                                                                                                                                                  ПОСТАНОВА                                                                                                                                                                                                                            ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.12.09                                                                                           Справа № 04/76-38.1

м. Львів

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого-судді                                                             Процика Т.С.

суддів                                                                                Городечна М.І.

                                                                                Кузь В.Л.

при секретарі судового засідання Трускавецькому В.П.

розглянув           у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Дочірньої компанії “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” (далі ДК “Газ України” НАК “Нафтогаз України”) від 04.06.2009 р. № 31/10-5298

на рішення           Господарського суду Волинської області від 28.05.2009р.

у справі           № 04/76-38.1

за позовом           ДК “Газ України”НАК “Нафтогаз України”, м. Київ

до          Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації (далі ВАТ) “Волиньгаз”, м. Луцьк

про           стягнення 539708,23 грн.

за участю представників:          

від позивача           –Працьовита С.М. –представник;

від відповідача           –не з’явився.

Представнику позивача права і обов’язки, передбачені ст.22 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України), роз’яснено.

Рішенням Господарського суду Волинської області від 28.05.2009р., суддя Філатова С.Т., позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з ВАТ по газопостачанню та газифікації «Волиньгаз»на користь ДК «Газ України»НАК «Нафтогаз України»380991,24 грн. основного боргу, 67920,53 грн. пені, 17871,85 грн. інфляційних втрат, 8471,76 грн. річних, 7452,55 грн. в повернення витрат по сплаті державного мита та 103,91 грн. в повернення витрат по сплаті за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; в частині стягнення 64452,85 грн. інфляційних втрат у позові відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване положеннями норм ст.ст. 509, 525, 530, 599 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), а також зокрема тим, що відповідач не оплатив у повному обсязі вартість природного газу, отриманого від позивача за наявними в матеріалах справи актами приймання-передачі природного газу за березень-грудень 2008 року. А відтак, заборгованість відповідача на час розгляду справи в суді першої інстанції становить 380991,24 грн. основного боргу, 67920,53 грн. пені, 8471,76 грн. річних, які підлягають стягненню; доказів оплати або доказів на спростування цієї заборгованості відповідачем не подано. Крім того, місцевий господарський суд дійшов висновку про часткове задоволення позовної вимоги в частині стягнення з відповідача 82324,70 грн. інфляційних втрат з огляду на те, що такий розрахунок зроблений позивачем невірно, з неврахуванням початку перебігу строку для нарахування інфляційних втрат відповідно до п. 6.1. договору (в редакції згідно з протоколом узгодження розбіжностей від 28.03.2008 р.). А відтак, на думку суду, до стягнення підлягає 17871,85 грн. інфляційних втрат. В частині стягнення 64452,85 грн. інфляційних втрат у позові відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ДК «Газ України»НАК «Нафтогаз України», позивач у справі, подало апеляційну скаргу та доповнення до апеляційної скарги, в яких просить скасувати рішення Господарського суду Волинської області від 26.05.2009р. у справі № 04/76-38.1 в частині відмови про стягнення інфляційних нарахувань та прийняти нове рішення, яким задоволити позовні вимоги ДК “Газ України” НАК “Нафтогаз України” про стягнення інфляційних повністю.

Скаржник посилається зокрема на те, що при винесенні оскарженого рішення господарським судом порушено норми матеріального права, зокрема, місцевим господарським судом, при винесенні оскаржуваного рішення, не було враховано того факту, що оскільки строк виконання зобов’язання згідно умов договору від 25.03.2008 р. виникає кожного 26 числа місяця наступного за місяцем поставки, позивач нарахував інфляційні, починаючи з наступного місяця після порушення зобов’язання.

ВАТ «Волиньгаз», відповідач у справі, подало відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Волинської області від 28.05.2009р. у справі № 04/76-38.1 - без змін з підстав правомірності і обґрунтованості рішення.

Враховуючи те, що розгляд справи неодноразово відкладався, ухвалою суду від 12.11.2009 р. участь представників сторін обов’язковою не визнавалась, додаткові докази не витребовувалися та сторонами не подавалися, у матеріалах справи достатньо відомостей та документів для вирішення спору по суті, судова колегія дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги за відсутності представника відповідача, в порядку ст. 75 ГПК України.

Представник позивача у судовому засіданнях підтримала свої доводи та заперечення, викладені в апеляційній скарзі та у доповнення до неї.

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу та заслухавши пояснення представника позивача у судовому засіданні, суд встановив наступне.

ДК «Газ України»НАК «Нафтогаз України»звернулося до Господарського суду з позовом до ВАТ «Волиньгаз»про стягнення з нього 380991,24 грн. основного боргу, 67920,53 грн. пені, 82324,70 грн. інфляційних втрат, 8471,76 грн. річних, за поставлений природний газ протягом березня 2008 року –грудня 2008 року відповідно до договору № 06/08-169 від 25.03.2008 р.

Як встановлено місцевим господарським судом і це вбачається з матеріалів справи, 25.03.2008 р. між ДК «Газ України»НАК «Нафтогаз України»(Постачальник) та ВАТ «Волиньгаз»(Покупець) був укладений договір на постачання природного газу № 06/08-169 (далі договір), відповідно до п 1.1. якого Постачальник зобов’язується передати у власність Покупцеві в 2008 році природний газ, а Покупець зобов’язується прийняти та оплатити газ на умовах цього договору (а.с.а.с.11-14).

27.03.2008 р. між сторонами був підписаний Протокол розбіжностей до Договору № 06/08-169 від 25.03.2008 р. (а.с. 15).

Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами 05.05.2008 р., 29.08.2008 р., 26.11.2008 р. були підписані Додаткові угоди, якими узгоджувалася вартість куб. м природного газу та витрат на його реалізацію НАК «Нафтогаз України»(а.с. 18,19,20).

На виконання умов укладеного між ДК «Газ України»НАК «Нафтогаз України»та ВАТ «Волиньгаз»договору № 06/08-169 від 25.03.2008 р. на постачання природного газу позивач за період з березня 2008 року по грудень (включно) 2008 року поставив відповідачеві природний газ в обсязі 19619,262 тис. м. куб. на загальну суму 24335612,52 грн., що підтверджується актами передачі-приймання природного газу за вказаний період, підписаними представниками сторін та завіреними печатками компанії та товариства (а.с.а.с.23-34).

Відповідно до п. 4. Протоколу розбіжностей до Договору № 06/08-169 від 25.03.2008 р. сторони п. 6.1. Договору виклали в наступній редакції: Розподіл коштів здійснюється Покупцем відповідно до порядку, який встановлений постановою НКРЕ від 12.07.2000 р. № 759 «Про затвердження Алгоритму розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки зі спеціальним режимом використання газопостачальних підприємств. Остаточний розрахунок за фактично поставлений газ здійснюється до 25 числа наступного за місяцем поставки газу (а.с. 16).

Згідно з ч.1, п.1 ч.2 ст.11 ЦК України цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч.1, ч.2 ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з ч.1, ч.6 ст.265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Реалізація суб’єктами господарювання товарів негосподарюючим суб’єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Відповідно до ст. 691 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу.

Згідно із ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. При цьому, покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Тобто, підстави виникнення зобов’язань (цивільних прав та обов’язків) встановлені ст.11 ЦК України, вони виникають зокрема з договорів (що і є у цьому випадку), тобто носять диспозитивний характер. Це полягає у обов'язку сторін договору виконувати взяті на себе зобов'язання, визначені умовами цього договору.

Згідно з ст.509 ЦК України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з ч.1 ст.173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно з ч.2 ст.509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ст.174 ГК України Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно із ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч.1, ч.2, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Позивач стверджує, що відповідач свої зобов’язання щодо оплати отриманого газу на суму 24335612,52 грн. виконав частково на суму 23954621,28 грн., і на день подання позову за ним рахується борг на суму 380991,24 грн.

Цей борг відповідач як у суді першої інстанції, так і в суді апеляційної інстанції визнає повністю.

Як вбачається з матеріалів справи та підтверджується відповідними документами (актами приймання-передачі природного газу), а також визнається відповідачем (вчинення ним дій щодо часткової оплати товару, відсутність (неподання) ним заперечень щодо суми боргу), - сума основного боргу у відповідності до договору становить 380991,24 грн., які підлягають стягненню з відповідача.

За таких обставин місцевий господарський суд правомірно задоволив позов в частині стягнення 380991,24 грн. як обґрунтовано заявлений і визнаний відповідачем.

Згідно із ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з ч.1, ч.3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 2 ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки (штрафу, пені) є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з ч.1 ст.230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч.1, ч.2 ст.231 ГК України законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно з ст.1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань»платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Згідно з ст.3 вищазгаданого Закону розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з ч.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно з п. 7.2. Договору № 06/08-169 від 25.03.2008 р. у разі невиконання Покупцем (відповідачем) п. 6.1. цього Договору Покупець зобов’язується (крім суми заборгованості) сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач на підставі п. 7.2. зазначеного Договору нарахував відповідачу 67920,53 грн. пені за період з 26.04.2008 року по 31.03.2009 року за прострочення виконання грошового зобов’язання (а.с. 3-5).

Відтак, такими, що підлягають до задоволення, оскільки ґрунтуються на положеннях ст. 231 ГК України та ст. 549 ЦК України, є позовні вимоги про стягнення з відповідача пені в розмірі 67920,53 грн.

Згідно з ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з ч.4 ст.232 ГК України відсотки за неправомірне користування чужими коштами справляються по день сплати суми цих коштів кредитору, якщо законом або договором не встановлено для нарахування відсотків інший строк.

Позивачем на підставі ст. 625 ЦК України було нараховано відповідачу 3 % річних за період з 26.04.2008 р. по 31.03.2009 р. в розмірі 8471,76 грн. (а.с. 6-8), які підставно стягнуті місцевим господарським судом.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, позивачем нараховано відповідачу інфляційні втрати за період з квітня 2008 року по лютий 2009 року в розмірі 82324,70 грн. Суд першої інстанції дійшов висновку щодо підставності стягнення з відповідача 17871,85 грн. інфляційних втрат. В частині стягнення 64452,85 грн. інфляційних втрат у позові судом відмовлено у зв’язку з невірно здійсненим розрахунком, а саме неврахуванням позивачем початку строку для нарахування інфляційних втрат відповідно до п. 6.1. Договору (в редакції від 28.03.2008 р.).

Розрахунок інфляційних нарахувань, зроблений місцевим господарським судом, судом апеляційної інстанції не приймається, оскільки ч.2 ст. 625 ЦК України передбачає нарахування індексу інфляції тільки на суму боргу, що також додатково підтверджується листом Верховного Суду України від 03.04.1997 року № 62-97р, відповідно до якого у випадку коли відшкодуванню підлягає сума, яка складається з внесків, зроблених в різний період, кожен внесок перемножується на індекс інфляції відповідного періоду, результати підсумовуються.

Відповідно до п. 6.1. Договору (в редакції згідно з Протоколом узгодження розбіжностей від 28.03.2008 р.) остаточний розрахунок за фактично поставлений газ здійснюється до 25 числа наступного за місяцем поставки газу (а.с. 16).

Проводячи розрахунок інфляційних втрат, місцевий господарський суд та позивач не врахували фактично сплачених коштів в рахунок основної суми боргу та терміну остаточного розрахунку між сторонами, узгодженого в п. 6.1. Договору.

Відповідно до розрахунку, зробленого Львівським апеляційним господарським судом, сума інфляційних втрат, яка підлягає стягненню, становить 30098,55 грн. В позові в частині стягнення 52226,15 грн. інфляційних втрат слід відмовити.

Відповідно до ст.43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно із ст.34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи положення норм ст.ст.43, 32, 33, 34 ГПК України, та оцінюючи усі докази, які містяться у матеріалах справи, Львівський апеляційний господарський суд вважає рішення Господарського суду Волинської області від 26.05.2009р. у справі № 04/7638.1 таким, що підлягає скасуваннню частково.

Судові витрати за розгляд справи слід покласти на сторони пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст.ст. 33, 43, 49, 99, 101, 103, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, -

Львівський апеляційний господарський ПОСТАНОВИВ:

1.          Апеляційну скаргу задоволити частково.

2.          Скасувати рішення Господарського суду Волинської області від 26.05.2009р. у справі № 04/76-38.1 частково в частині стягнення інфляційних втрат в розмірі 17871,85 грн. В цій частині прийняти нове рішення, яким стягнути з ВАТ по газопостачанню та газифікації «Волиньгаз»місто Луцьк, вул. І.Франка, 12, (р/р 260310100067 в КБ «Фінансова ініціатива», м. Київ, МФО 380054, код ЄДРПОУ 03339459) на користь ДК «Газ України»НАК «Нафтогаз України», 04116, вулиця Шолуденка, 1, місто Київ (р/р 260083013814 в ГОУ ПІБ України, МФО 300012, код ЄДРПОУ 31301827) –30 098,55 грн. інфляційних втрат. У позові в частині стягнення 52226,15 грн. інфляційних втрат відмовити. У решті рішення залишити без змін.

3.          Судові витрати за розгляд справи в суді першої інстанції та перегляд рішення в апеляційному порядку покласти на сторони пропорційно задоволеним вимогам.

4.          На виконання цієї постанови місцевому господарському суду видати відповідні накази.

Постанова може бути оскаржена у касаційному порядку

Головуючий суддя                     Процик Т.С.

Суддя                     Дубник О.П.

Суддя                     Скрипчук О.С.