Рішення № 73873049, 07.05.2018, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа №813/4850/17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 травня 2018 року

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого-судді Сподарик Н.І.,

за участю секретаря судового засідання Ванчак М.Л.,

представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача Тістечко Ю.Я.,

розглянувши у судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Львівської митниці ДФС про стягнення інфляційних втрат, у зв'язку із несвоєчасною виплатою заробітної плати,-

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_3 (АДРЕСА_1) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Львівської митниці ДФС (м.Львів, вул.Костюшка,1) і просить суд (із урахуванням заяви про збільшення вимог) стягнути з відповідача на свою користь інфляційні втрати у зв'язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати у сумі 137141,30 грн.

Ухвалою суду від 19.12.2017 року за даною позовною заявою було відкрито провадження в адміністративній справі за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.

Ухвалою суду від 17.04.2018 року в цій справі було закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

На обґрунтування своїх позовних вимог позивач покликається на те, що постановою Львівського окружного адміністративного суду від 14.04.2011 року у справі №2а-8798/10/1370, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 27.10.2011 року й ухвалою Вищого адміністративного суду від 01.04.2015 року, ОСОБА_3 було поновлено на посаді начальника відділу митного оформлення №1 Львівської митниці. Проте, фактичне виконання рішення суду в цій частині й поновлення позивача на посаді відбулося лише 07.02.2013 року.

У зв'язку з чим, позивач звернувся до суду з вимогами про стягнення оплати вимушеного прогулу при затримці виконання рішення про поновлення на роботі. Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 17.08.2017 року у справі №813/4668/16, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 15.11.2017 року, вимоги позивача було задоволено та стягнуто з Львівської митниці ДФС середній заробіток за час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі та вимушеного прогулу у сумі 107821,20 грн. Така сума оплати вимушеного прогулу була виплачена позивачеві 08.12.2017 року.

Однак, позивач відзначає, що при цьому йому не було компенсовано втрати від несвоєчасної виплати заробітку за період затримки виконання судового рішення, які пов'язані з інфляційними процесами.

Таким чином, ОСОБА_3 вважає, що інфляційні втрати, у зв'язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати підлягають стягненню в судовому порядку. Свої вимоги позивач вважає обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення в повному обсязі.

Відповідач, заперечуючи проти позову подав до суду відповідний письмовий відзив на позовну заяву від 10.01.2018 року, пояснення, в яких зазначив, що вважає заявлений позов безпідставним та наголошує, що позивача звільнено із займаної посади за угодою сторін наказом Львівської митниці від 08.02.2013 року і проведено повний розрахунок з урахуванням відпрацьованого часу та виплати грошової компенсації за невикористану частину щорічної відпустки.

На обґрунтування чого відповідач указує, що суми коштів, які позивач просить стягнути, є компенсацією втрати частини доходів, у зв'язку з порушенням строків їх виплати. Однак, середній заробіток, який був виплачений позивачеві за рішенням суду через затримку виконання рішення про поновлення на роботі, не є заробітною платою й до нього не можуть застосовуватися норми чинного законодавства України, які регламентують відповідну компенсацію втрат.

Також відповідач відзначає, що оплата вимушеного прогулу за період затримки виконання рішення про поновлення на роботі була присуджена позивачеві за рішенням суду, яке набрало законної сили 15.11.2017 року, а тому правові підстави для здійснення такої оплати до набрання рішенням законної сили були відсутні, що обумовлює й неможливість виникнення прострочення зі сплати таких коштів, отже й виникнення втрат частини таких коштів, у зв'язку з інфляційними процесами.

Окрім цього, відповідач стверджує, що позивачем було невірно розраховано суми компенсації втрат грошових доходів, у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, та значно завищено її розмір.

З огляду на вказане, відповідач вважає позовні вимоги безпідставними та просить у задоволенні позову відмовити.

У судових засіданнях у справі взяв участь представник позивача, який позовні вимоги підтримав, просив позов задовольнити повністю. У судових засіданнях у справі були також присутні і представники відповідача, які проти позовних вимог заперечили, у позові суд просили відмовити.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши їхні доводи та заперечення, дослідивши зібрані в справі докази, об'єктивно оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що постановою Львівського окружного адміністративного суду від 14.04.2011 року у справі №2а-8798/10/1370, яка була залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 27.10.2011 року та ухвалою Вищого адміністративного суду від 01.04.2015 року, ОСОБА_3 було поновлено на посаді начальника відділу митного оформлення №1 Львівської митниці. Фактично ж позивача було поновлено на роботі 07.02.2013 року, відповідно до наказу Львівської митниці №255-к.

У зв'язку зі затримкою фактичного виконання рішення суду в частині поновлення на роботі, за заявою позивача, постановою Львівського окружного адміністративного суду від 17.08.2017 року у справі №813/4668/16, яка залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 15.11.2017 року, було вирішено стягнути з Львівської митниці ДФС на користь ОСОБА_3 відповідно до приписів ст.236 Кодексу законів про працю України середній заробіток за час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі та вимушеного прогулу (за період із 11.04.2011 року по 07.02.2013 року) в сумі 107821,20 грн.

Така сума оплати вимушеного прогулу за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі працівника була виплачена позивачеві 08.12.2017 року.

Вважаючи таку оплату несвоєчасною й такою, що підлягала виплаті з часу його фактичного поновлення на роботі, та такою, що призвела до втрат частини доходів, у зв'язку з інфляційними процесами, позивач вважає, що йому належиться компенсація відповідних втрат, починаючи з лютого 2013 року, відтак, звернувся до суду з означеним позовом.

З огляду на наведене вище, суд відзначає, що ст.5 Кодексу законів про працю України встановлено, що держава гарантує працездатним громадянам України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до ст.235 Кодексу законів про працю України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник, повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Статтею 236 Кодексу законів про працю України встановлено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Відтак, на переконання суду, звертаючись із даним позовом, ОСОБА_3 не врахував наведених приписів ст.236 Кодексу законів про працю України, з яких випливає, що оплата вимушеного прогулу при затримці виконання рішення про поновлення на роботі працівника не є безумовним обов'язком роботодавця й він не виникає лише внаслідок поновлення працівника на роботі, оскільки така оплата провадиться за окремим рішенням органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника.

Тобто, відповідна виплата за ст.236 Кодексу законів про працю України вимагає існування відповідного рішення, яке в нашому випадку було постановлене лише 17.08.2017 року й набрало законної сили 16.11.2017 року (постанова Львівського окружного адміністративного суду в справі №813/4668/16 щодо стягнення на користь позивача 107821,20 грн. оплати за затримку виконання рішення про поновлення на роботі).

Отже, твердження позивача щодо обов'язкового здійснення оплати 107821,20 грн. із лютого 2013 року є необґрунтованим, зарівно як і позиція ОСОБА_3 про виникнення, у зв'язку з цим прострочення у такій виплаті та наявності підстав для компенсації втрат частини доходів, у зв'язку з порушенням строків виплати доходу.

Окрім того, суд зауважує, що компенсація працівникам втрати частини заробітної плати, у зв'язку з затримкою термінів її виплати регламентується нормами Закону України «Про оплату праці», Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року №159.

Згідно зі ст.34 Закону України «Про оплату праці», компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Відповідно до ст.2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру.

У п.3 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року №159, також указано на обов'язкову характеристику грошових виплат, які підлягають компенсації, - вони не повинні мати разового характеру.

У даному ж випадку, середній заробіток за час вимушеного прогулу при затримці виконання рішення про поновлення на роботі має разовий характер, позаяк він був нарахований за судовим рішенням і разово виплачений роботодавцем, а тому компенсація, визначена діючим законодавством, до даних виплат не застосовується. Аналогічна позиція відображена в ухвалі Верховного Суду України від 04.11.2002 року справа №6-9308кс01. Вказаний висновок кореспондується з положеннями Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078, а саме пунктом 2.

Стаття 1 Закону України «Про оплату праці» визначає, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до ст.116 Кодексу законів про працю, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Таким чином, закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок виплатити всі суми, що належать йому. У випадку невиконання такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає відповідальність визначена ст.117 Кодексу законів про працю.

Як встановлено рішенням Львівського окружного адміністративного суду, ОСОБА_3 наказом Львівської митниці від 08.02.2013 року звільнено за угодою сторін і проведено розрахунки по виплаті грошової компенсації за невикористані відпустки.

Компенсації підлягають грошові доходи населення разом із сумою індексації, що отримані у гривнях на території України та не мають разового характеру. Нарахування компенсації провадиться один раз безпосередньо перед виплатою заборгованості із заробітної плати. Виплачується компенсація в місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості із заробітної плати за відповідний місяць, дане зазначено у п.5 Постановою КМУ №159 від 21.02.2001 року.

Отже, суд, проаналізувавши фактичні обставини у справі з врахуванням законодавства, яке застосовується до спірних правовідносин, зазначає, що стягнення коштів на підставі рішення суду від 17.08.2017 року носить разовий характер. Трудові правовідносини позивача із відповідачем припинено 08.02.2013 року, і перерахування коштів на рахунок позивача, як вбачається із банківської виписки Приватбанку від 12.12.2017 року, не є заробітною платою, тобто стягнення носило разовий характер.

У зв'язку з чим, надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд критично оцінює доводи позивача, наведені ним як на підставу своїх вимог.

Відповідно до положень ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суд, вирішуючи даний спір, також відзначає, що відповідно до ч.1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди при розгляді справ застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до позиції Європейського суду з прав людини, висловленій, зокрема, у п.45 рішення в справі «Бочаров проти України», п. 53 рішення в справі «Федорченко та Лозенко проти України», п.43 рішення в справі «Кобець проти України», при оцінці доказів і вирішенні спору суду слід керуватися критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Тобто, встановлюючи істину в справі слід базуватися передусім на доказах, які належно, достовірно й достатньо підтверджують ті чи інші обставини таким чином, щоби не залишалося щодо них жодного обґрунтованого сумніву.

Зібрані ж і досліджені матеріали цієї справи, не підтверджують і не обґрунтовують достатнім чином позовні вимоги, з якими до суду звернувся позивач.

Відтак, беручи до уваги все вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами й іншими учасниками справи докази, а також їх письмові доводи, суд приходить до обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог у даній справі.

Відповідно до ч.5 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі відмови у задоволенні вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, або залишення позовної заяви без розгляду чи закриття провадження у справі, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з нормами ст.132 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи, до яких відносяться витрати на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Оскільки відповідачем не надано підтвердження понесення ним судових витрат, суд не вирішує питання про розподіл судових витрат при вирішенні цього спору.

Керуючись ст.ст.2, 9, 14, 73-78, 90, 132, 139, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_3 (АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) до Львівської митниці ДФС (вул.Костюшка, 1, м.Львів, ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ 39420875) про стягнення інфляційних втрат, у зв'язку із несвоєчасною виплатою заробітної плати - відмовити повністю.

Розподіл судових витрат не здійснюється.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається через Львівський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя Сподарик Н.І.

Повний текст рішення виготовлений та підписаний 10 травня 2018 року.