Рішення № 73870775, 04.05.2018, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49600

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.05.2018м. ДніпроСправа № 904/844/18

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Воронько В.Д.,

за участю секретаря судового засідання Батир Б.В.,

розглянувши матеріали справи

за позовом Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України", м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Роменський завод продовольчих товарів", м. Дніпро

про стягнення 83440,48 грн

у присутності представників:

від позивача: головний юрисконсульт Клименко Є.О., довіреність № 129 від 30.03.2018;

від відповідача: не з'явився;

вільний слухач: ОСОБА_2

СУТЬ СПОРУ:

02.03.2018 Публічне акціонерне товариство "Державна продовольчо-зернова корпорація України" (далі - позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Роменський завод продовольчих товарів" (далі - відповідач), у якій виклало вимоги про стягнення пені у сумі 56707,67 грн, інфляційних втрат у сумі 20170,96 грн та 3% річних у сумі 20170,96 грн, нарахованих ним з посиланням на неналежне виконання умов договору поставки власної продукції № 725, укладеного між сторонами 30.12.2016.

У позовній заяві ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" викладено клопотання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження.

Ухвалою суду від 07.03.2018 відкрито провадження у справі, позовну заяву прийнято до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження та її розгляд призначено в засіданні на 29.03.2018 об 11:00 год.

15.03.2018 відповідач надав до суду відзив на позовну заяву, в якому просив у задоволенні позовних вимог відмовити, а у випадку, якщо позовні вимоги буде задоволено повністю або частково - зменшити розмір санкцій.

26.03.2018 від відповідача до суду надійшла заява про розгляд справи в порядку загального позовного провадження, оскільки, на його думку, в процесі розгляду справи можуть виникнути обставини, на які необхідно буде звернути особливу увагу, зокрема, порушення позивачем умов укладеного між сторонами договору.

Зазначене клопотання відхиляється, оскільки справа, виходячи з суми позовних вимог, має ознаки малозначної, розглядається з викликом представників сторін, які мають можливість у судових засіданнях викласти усі свої доводи та надати необхідні докази.

29.03.2018 позивач надав до суду заяву про уточнення позовних вимог, в якій позивач просить стягнути з відповідача 56707,27 грн пені, 20170,96 грн інфляційних втрат, 6554,91 грн 3% річних та 55364,72 грн штрафу (всього 138797,86 грн).

Пунктом 2 частини 2 ст. 46 ГПК України передбачено, що позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження. Отже, передбачено можливість збільшити кількісні показники вже наявних вимог, а не доповнити їх новими, які не були заявлені. Позивач стверджує, що питання про сплату штрафу відображене в позовній заяві, але ці вимоги помилково не були заявлені.

Дійсно, на 2-й сторінці позовної заяви йде посилання на пункт 7.3 договору між сторонами, яким передбачено нарахування пені та штрафу, але сума штрафу не заявлена ні в прохальній частині позову, ні включена до ціни позову.

Таким чином позивач доповнив заявлені в позові вимоги ще однією вимогою про стягнення штрафу в сумі 55364,72 грн, що не передбачено нормами ГПК України.

Відповідно до ч. 3 ст. 46 ГПК України до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п'ять днів до початку першого судового засідання у справі.

Перше судове засідання у справі відбулось 29.03.2018 і заява позивача "про уточнення позовних вимог" надійшла до суду також 29.03.2018, а до поштового відділення подана 27.03.2018.

Заява подана позивачем з пропуском вказаного строку, тому суд не приймає її до розгляду та не оцінює її на предмет наявності ознак одночасної зміни підстав та предмету позову.

В судовому засіданні 29.03.2018 оголошено перерву до 18.04.2018, в засіданні суду 18.04.2018 оголошено перерву до 23.04.2018, в судовому засіданні 23.04.2018 оголошено перерву до 04.05.2018.

Розглянувши матеріали справи, суд

ВСТАНОВИВ:

30.12.2016 між сторонами спору укладений договір поставки № 725, згідно з яким позивач зобов'язався передавати відповідачу продукцію, а відповідач зобов'язався оплачувати отриманий товар відповідно до умов договору та специфікацій до нього.

Згідно з п. 5.1 договору порядок розрахунків визначається у відповідній специфікації по кожній окремій партії товару.

Пунктом 4 кожної специфікації передбачено, що оплата за товар здійснюється протягом 30 календарних днів з моменту підписання видаткової накладної.

На виконання умов договору позивач поставив відповідачу товар за накладною № 669 від 13.02.2017 на суму 80987,00 грн, накладною № 699 від 14.02.2017 на суму 54044,00 грн, накладною № 722 від 14.02.2017 на суму 64034,00 грн, накладною № 734 від 15.02.2017 на суму 49104,50 грн, накладною № 778 від 16.02.2017 на суму 82115,00 грн, накладною № 779 від 16.02.2017 на суму 48455,00 грн, накладною № 804 від 17.02.2017 на суму 49885,00 грн, накладною № 831 від 20.02.2017 на суму 47190,00 грн, накладною № 877 від 21.02.2017 на суму 51645,00 грн, накладною № 904 від 22.02.2017 на суму 82885,00 грн, накладною № 912 від 22.02.2017 на суму 55106,00 грн, накладною № 940 від 23.02.2017 на суму 61711,00 грн, накладною № 957 від 24.02.2017 на суму 55991,00 грн, накладною № 958 від 24.02.2017 на суму 84315,00 грн, накладною № 990 від 27.02.2017 на суму 84590,00 грн, накладною № 991 від 27.02.2017 на суму 50820,00 грн, накладною № 1038 від 28.02.2017 на суму 55696,00 грн, накладною № 1039 від 28.02.2017 на суму 79970,00 грн, накладною № 1085 від 01.03.2017 на суму 80740,00 грн, накладною № 1116 від 02.03.2017 на суму 78430,00 грн, накладною № 1117 від 02.03.2017 на суму 49555,00 грн, накладною № 1189 від 07.03.2017 на суму 50325,00 грн, накладною № 1222 від 09.03.2017 на суму 79695,00 грн, накладною № 1261 від 10.03.2017 на суму 88893,00 грн, накладною № 1290 від 13.03.2017 на суму 80697,00 грн, накладною № 1320 від 14.03.2017 на суму 90508,00 грн, накладною № 1338 від 15.03.2017 на суму 81696,00 грн, накладною № 1339 від 15.03.2017 на суму 49894,00 грн, накладною № 1364 від 16.03.2017 на суму 53966,00 грн, накладною № 1400 від 17.03.2017 на суму 83083,00 грн, накладною № 1440 від 21.03.2017 на суму 80697,00 грн, накладною № 1442 від 21.03.2017 на суму 51171,00 грн, накладною № 1469 від 22.03.2017 на суму 56446,50,00 грн, накладною № 1470 від 22.03.2017 на суму 81030,00 грн, накладною № 1488 від 23.03.2017 на суму 57656,50,00 грн, накладною № 1489 від 23.03.2017 на суму 80863,50 грн, накладною № 1589 від 29.03.2017 на суму 57889,00 грн, накладною № 1590 від 29.03.2017 на суму 80976,00 грн, накладною № 1619 від 31.03.2017 на суму 81312,00 грн, накладною № 1645 від 03.04.2017 на суму 79800,00 грн, а всього на загальну суму 3702532,50 грн.

Відповідачем товар оплачений, але з пропуском встановлених договором строків, тому позивач звернувся до суду з цим позовом.

В прохальній частині позову позивач вказав суму 3% річних 20170,96 грн, але це є опискою, оскільки при складанні нарахованих сум за кожною накладною їх сума складає 6554,91 грн. В ціні позову також врахована саме ця сума 3% річних.

Відповідач у відзиві на позовну заяву навів власний розрахунок заявлених вимог, який за даними відповідача складає загальну суму 81948,92 грн.

Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши надані докази у їх сукупності суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог з таких підстав.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України), суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 173 ГК України передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ст. 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань) є, зокрема, договір.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За своєю правовою природою укладений між сторонами по справі є договором поставки, до якого слід застосовувати відповідні положення Господарського та Цивільного кодексів України.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Аналогічні положення передбачені і ч. 1 ст. 712 ЦК України.

Згідно ч. 2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства тощо. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Порушенням зобов'язання, у відповідності до ст. 610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання, тобто - неналежне виконання.

Факт поставки позивачем товару відповідачу підтверджений матеріалами справи та останнім не оспорений.

Приписами ст. 530 ЦК України, зокрема, встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За отриманий товар відповідач мав здійснити оплату протягом 30 календарних днів з моменту одержання товару за видатковою накладною, але в порушення умов договору провів оплату з порушенням встановлених договором строків.

Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Стаття 216 ГК України передбачає відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим кодексом, іншими законами і договором.

Згідно п. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Частиною 1 ст. 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Частиною 3 вказаної статті визначено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Викладена правова норма кореспондуються із Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", ст. 3 якого визначено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. (ч. 6 ст. 232 ГК України).

Пунктом 7.3 договору встановлено, що у разі порушення покупцем строку оплати отриманого товару, покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі 0,3% від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Звертаючись до суду, позивач нарахував до стягнення з відповідача пеню у загальній сумі 56707,67 грн, 6554,91 грн 3% річних за загальний період з 16.03.2017 по 03.08.2017 та 20170,96 грн інфляційних нарахувань за період прострочки з травня по липень 2017 року.

Перевіривши розрахунки інфляційних втрат суд дійшов висновку про те, що інфляційні втрати розраховані вірно і підлягають до стягнення з відповідача у заявленій позивачем сумі, але суд не погоджується із здійсненим позивачем розрахунком 3% річних та пені у зв'язку з наступним.

При перевірці розрахунків судом враховано положення статті 253 ЦК України, відповідно до якої перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок, та частини 5 статті 254 Кодексу, якою передбачено, що якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

У ряді випадків останній день на оплату товару припадав на вихідні дні, тому за накладними № 1488 та 1489 прострочення оплати починається з 25.04.2017, накладною № 1619 з 04.05.2017.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд здійснив власний розрахунок , за яким до стягнення з відповідача підлягає 6483,68 грн 3% річних та 56180,31 грн пені.

Клопотання відповідача щодо зменшення розміру штрафних санкцій ніяким чином не обґрунтовано, не підтверджено документально, тому відхиляється судом як безпідставне.

З урахуванням викладеного та наявних у справі доказів суд вважає, що позивач належним чином довів наявність вини відповідача у неналежному виконанні свого обов'язку щодо своєчасної оплати поставленого товару, а тому особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності його вини (умислу чи необережності), якщо інше не встановлено законом або договором (частина 1 ст.614 ЦК України).

Згідно ст. 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

У відповідності до приписів ч.ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

На підставі ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню в частині стягнення 56180,31 грн пені, 3% річних у сумі 6483,68 грн та інфляційних нарахувань у сумі 20170,96 грн, в решті позовних вимог слід відмовити.

Відповідно до ст. 129 ГПК України на відповідача пропорційно розміру обґрунтовано заявлених вимог покладаються 1749,21 грн витрат по сплаті судового збору.

При зверненні з заявою про уточнення позовних вимог позивач сплатив 319,97 грн судового збору. У зв'язку з тим, що заява судом не прийнята до розгляду, сплачена сума судового збору відповідно до ст. 7 Закону України "Про судовий збір" підлягає поверненню позивачу у разі подання ним відповідного клопотання.

Керуючись статтями 2, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Роменський завод продовольчих товарів" (м. Дніпро, вул. Валентина Ларіонова, 145, ідентифікаційний код 23824169) на користь Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" (м. Київ, вул. Саксаганського, 1; ідентифікаційний код 37243279) пеню у сумі 56180,31 грн, 3% річних у сумі 6483,68 грн, інфляційні нарахування у сумі 20170,96 грн та витрати по сплаті судового збору у сумі 1749,21 грн, видати наказ позивачу після набрання рішенням законної сили.

3. В решті позову відмовити.

Відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено та підписано - 10.05.2018.

Суддя В.Д. Воронько