Постанова № 7386811, 21.12.2009, Дніпропетровський апеляційний господарський суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.12.2009 року Справа № 11/319-09

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді –Тищик І.В. (доповідач)

суддів –Чоха Л.В., Чимбар Л.О

при секретарі –Пруднікова Г.В.

за участю представників сторін:

позивач: Кошевий П.В.

відповідач: Коновал Л.В.

розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу фермерського господарства „Сокол”, с. Левадки Павлоградського району Дніпропетровської області на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 03.11.09р. у справі № 11/319-09

за позовом приватного підприємства „Багатопрофільна фірма „Вінко”, м. Павлоград Дніпропетровської області

до сільського фермерського господарства „Сокол”, с. Левадки Павлоградського району Дніпропетровської області

про стягнення 316420,98 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до господарського суду з позовом про стягнення з відповідача 316420,98грн., що складається з 210407,35 грн. заборгованості за договором поставки товарів №01/02-08 від 01.02.08р., 25022,97грн. пені за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань, 10520,36 грн. штрафу за договором, 7550,32 грн. - 3% річних на підставі ст. 625 ЦК України та 62919,98 грн. - 25% річних згідно договору.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 03.11.2009 року у справі № 11/319-09 (суддя Мельниченко І.Ф.) позовні вимоги задоволені частково; з відповідача на користь позивача стягнуто 210407,35 грн. основного боргу, 24810,77 грн. пені, 62800,54 грн. 25% річних, 2980,19 грн. державного мита та 222,27 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В іншій частині у позові відмовлено.

Рішення господарського суду мотивоване тим, що відповідачем не виконані зобов’язання з оплати вартості отриманих позивачем паливно-мастильних матеріалів; факт наявності заборгованості підтверджується матеріалами справи і дані обставини є підставою для задоволення позовних вимог в частині основного боргу; стягнення пені за несвоєчасне виконання грошового зобов’язання та річних передбачено умовами договору та нормами чинного законодавства.

Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, у якій просить рішення господарського суду скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

При цьому скаржник посилається на розгляд справи за відсутності представника відповідача, що позбавило господарство права на захист своїх прав; на неналежне оформлення видаткових накладних, як підстави для оплати отриманого товару; на плутанину в реквізитах договору.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу вважає доводи апеляційної скарги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню і просить рішення суду першої інстанції залишити без змін.

У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного:

Як убачається з матеріалів справи, 01.02.08р. між ПП „БПФ „Вінко” (Постачальник) та СФГ „Сокол” (Покупець) був укладений договір поставки товарів за № 01/02-08, відповідно до якого позивач зобов’язався передати у власність відповідача паливно-мастильні матеріали за цінами, у кількості та асортименті згідно видаткових накладних, а відповідач –прийняти відвантажений товар та оплатити його вартість на умовах даного договору.

Умовами договору сторони узгодили наступний порядок розрахунків: оплата кожної поставленої партії товару здійснюється в безготівковій формі по факту поставки товару за цінами та в розмірі, зазначених в рахунку фактурі та видатковій накладній (п.4.1); строком оплати кожної поставленої партії являється дата підписання обома сторонами видаткової накладної (п. 4.2).

На виконання договірних зобов’язань позивачем протягом лютого-грудня 2008 року були здійснені поставки палива за наступними видатковими накладними:

№ ПРН - 0105 від 07.02.08р. 2680,0 грн.

№ ПРН - 0106 від 07.02.08р. 14550,0

№ ПРН - 423 від 05.05.08р. 3366,0

№ ПРН - 445 від 13.05.08р. 36306,65

№ ПРН - 508 від 30.05.08р. 28897,0

№ ПРН - 569 від 12.06.08р. 2960,0

№ ПРН - 618 від 25.06.08р. 17309,80

№ ПРН - 739 від 21.07.08р. 29304,0

№ ПРН - 878 від 15.08.08р. 3280,0

№ ПРН - 941 від 29.08.08р. 17066,0

№ ПРН - 1203 від 21.10.08р. 1700,0

№ ПРН - 1226 від 24.10.08р. 15115,60

№ ПРН - 1404 від 25.11.08р. 26048,0

№ ПРН - 1464 від 08.12.08р. 11824,30

При цьому видаткові накладні №№ ПРН-0105, 0106, 739, 941, 1203, 1226, 1404 не можуть вважатися належними доказами відвантаження паливно-мастильних матеріалів СФГ „Сокол”, оскільки у накладних №№ ПРН-0105, 0106, 739, 941 підписи осіб, які отримали товар за спірними накладними, не співпадають з підписами осіб, зазначених в довіреностях на отримання товару; за накладними №1203, 1226, 1404 неможливо встановити особу, що отримувала товар, через відсутність відповідних довіреностей; наразі безпосередньо відповідачем факт отримання товару за неналежно оформленими накладними заперечується.

Видатковими накладними №№ ПРН- 423,445,508,569,618,878,1464, належним

чином оформленими, підтверджується факт поставки на адресу відповідача товару на загальну суму 103943,75 грн., оплата якого відповідачем здійснена не була.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України, ст.193 Господарського кодексу України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутністю таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Враховуючи, що відповідачем не виконані зобов’язання по оплаті отриманого товару, судова колегія вважає правомірним висновок господарського суду про задоволення позову в частині стягнення з відповідача суми заборгованості у розмірі 103943,75 грн. В решті суми основного боргу вимоги позивача не доведені, внаслідок чого підстави для їх задоволення відсутні.

Можливість притягнення особи до відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань за договором безпосередньо обумовлена строком виконання цього зобов’язання.

В силу п. 4.2 договору строком оплати кожної поставленої партії товару належить вважати дату підписання обома сторонами видаткової накладної.

Матеріалами справи посвідчується, що жодна з видаткових накладних не містить дати її підписання сторонами; дата оформлення видаткової накладної датою її підписання вважатися не може, оскільки останні не є тотожніми; за вказаних обставин термін виконання боржником обов'язку з оплати товару не може вважатися встановленим.

Відповідно до ч.2 ст. 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги.

З вимогою про сплату заборгованості позивач звернувся до відповідача 10.09.2009р. листом №156 від 09.09.09р., відповідно, оплату отриманого товару відповідачу належало здійснити у семиденний строк, тобто, до 17.09.09р., що останнім виконано не було. Зазначену дату (17.09.09р.) належить вважати граничним строком виконання відповідачем грошових зобов’язань за спірним договором.

Згідно до приписів ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Застосування до відповідача штрафних санкцій за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань у вигляді пені у розмірі подвійної обліковою ставки НБУ за кожен день прострочення відповідає умовам п. 6.2 договору і узгоджується з нормами Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” та ст. 549 ЦК України.

Факт порушення відповідачем строку виконання грошового зобов’язання посвідчується матеріалами справи. За вказаних обставин з відповідача підлягає стягненню пеня за період з 18.09.09р. по 12.10.09р. (час звернення з позовом).

Пеня за прострочення виконання грошових зобов’язань за вказаний період становить 1708,66 грн. (103943,75грн. х 24% х 25дн. : 365) і в указаній сумі підлягає стягненню.

У разі прострочення строку оплати товару більш ніж 10 календарних днів п. 6.3 договору додатково передбачена сплата штрафу в розмірі 5% від суми простроченого платежу.

На підставі зазначеного пункту договору позивачем нараховано 10520,36 грн. штрафу, однак, вимоги щодо стягнення останнього задоволенню не підлягають в силу наступного:

Згідно зі ст.230 ГК України штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яка сплачується у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Відповідно до п. 6 ст. 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов’язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Законом України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” передбачено, що розмір пені за прострочку платежу обмежений подвійною обліковою ставкою НБУ.

Статтею 1 цього Закону, який є спеціальною нормою в даних правовідносинах, передбачений для платників грошових коштів за прострочку платежу єдиний вид відповідальності –пеню.

Згідно з вищевикладеним, застосування відповідальності за прострочку виконання грошового зобов’язання у вигляді штрафу та пені одночасно суперечить ст. 231 ГК України.

Окрім того, згідно зі статтею 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення, а штраф і пеня відносяться до одного виду юридичної відповідальності.

За викладених обставин господарський суд правомірно відмовив позивачу в задоволенні позову в частині стягнення штрафу.

В силу ст. 625 ЦК України у випадку прострочення виконання грошового зобов’язання боржник повинен сплатити кредитору суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Договором між сторонами встановлений інший процент річних, а саме, 25%, відтак стягненню з відповідача підлягає сума річних у розмірі 1779,86 грн. (103943,75 грн. х 25% х 25дн. : 365).

3% річних від простроченої суми, передбачені ст. 625 ЦК України та 25% річних, встановлені п. 6.4 договору, являються одним і тим самим платежем - платою за користування чужими грошовими коштами і не можуть бути стягнуті одночасно. За вказаних обставин господарським судом правомірно відмовлено в задоволенні вимог позивача в частині стягнення 3% річних.

Доводи скаржника не приймаються до уваги колегією суддів, оскільки:

- про час та місце судового засідання відповідач був повідомлений належним чином, що посвідчується матеріалами справи, а приймати участь у розгляді справі чи не приймати являється правом, а не обов’язком сторони; з апеляційної скарги убачається, що неявка відповідача була обумовлена суб’єктивними причинами;

- ненадання позивачем рахунків-фактур та податкових накладних на кожну партію товару не звільняє відповідача від оплати отриманого товару, підставою для оплати якого являлися безпосередньо видаткові накладні, а не рахунки-фактури чи накладні податкові;

- плутанина у відображені назви та реквізитів сторін у договорі не є підставою для визнання цього договору недійсним; зазначений договір сторонами підписаний, скріплений печатками та прийнятий до виконання, тобто, підтверджений наступними діями сторін.

З огляду на викладене апеляційну скаргу належить задовольнити частково, рішення господарського суду слід змінити, судові витрати покласти на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 99, 101, 103-105 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Сільського фермерського господарства „Сокол” задовольнити частково.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 03.11.2009 року у справі № 11/319-09 змінити, виклавши резолютивну частину рішення в наступній редакції:

„Стягнути з Сільського фермерського господарства „Сокол” (с. Левадки Павлоградського району Дніпропетровської області, р/р 26004311159001 в КБ „Приватбанк” в м. Павлоград, МФО 305727, ідент. код 30172563) на користь Приватного підприємства „Багатопрофільна фірма „Вінко” (51400, м. Павлоград, вул. Советская, 59, р/р 26003159301001 в КБ „Приватбанк” в м. Павлоград, МФО 305727, ідент. код 23079493) 103943,75 грн. основного боргу, 1708,66 грн. пені, 1779,86 грн. відсотків річних, 1074,32 грн. витрат по сплаті державного мита та 22,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу”.

В іншій частині рішення господарського суду залишити без змін.

Видачу наказу доручити господарському суду Дніпропетровської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом одного місяця до Вищого господарського суду України.

Головуючий І.В. Тищик

Судді: Л. В. Чоха

Л.О.Чимбар