Рішення № 7386720, 24.12.2009, Господарський суд Херсонської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

73000, м. Херсон, вул. Горького, 18

____________________________

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24.12.2009 Справа № 2/163-ПН-09

Господарський суд Херсонської області у складі судді Скобєлкіна С.В. при секретарі Котенко І.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом ОСОБА_1, м.Херсон

до Закритого акціонерного товариства "Таврійська будівельна компанія", м.Херсон

про стягнення 38074,72 грн.

за участю представників сторін:

від позивача - ОСОБА_1, пенсійне посвідчення

від відповідача - Сапіга Д.П., довіреність від 23.01.2009р.

в с т а н о в и в:

У липні 2009 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до закритого акціонерного товариства "Таврійська будівельна компанія" про стягнення номінальної вартості акцій з урахуванням індексу інфляції та процентної ставки за вкладами фізичних осіб у банку "Аваль" за період з 01.10.1997 року по 01.03.2007 року у розмірі 46 836,72 грн., юридичної допомоги адвоката в сумі 2200,00 грн. та судових витрат по справі. Позовна заява у прохальній частині (пункт 1) містить у собі рукописний текст доповнення наступного змісту: "за мінусом сплаченої ЗАО "ТБК" 10962,00 грн. Всього 35874,72 грн."

Позовні вимоги ОСОБА_1 ґрунтуються, як зазначено у позовній заяві, на ствердженні про те, що на підставі рішень Запорізького апеляційного господарського суду від 21.08.2008 року та Вищого господарського суду України від 30.10.2008 року з ЗАТ "Таврійська будівельна компанія" на його користь стягнуто номінальну вартість акцій, які належали позивачу на праві приватної власності. Оскільки вартість акцій відповідачем була сплачена без врахування індексу інфляції та ставки банку "Аваль", у якому знаходиться його "пенсійний" вклад, позивач звернувся за допомогою до незалежної аудиторської фірми "Приоритет", яка здійснила розрахунок інфляційних нарахувань (34 453.57 грн.) та 12% річних за ставкою банківського вкладу (12 383,15 грн.) на номінальну вартість акцій (10962,00 грн.) за період з 01.10.1997 року по 01.03.2007 року.

У судовому засіданні з ініціативи суду було здійснено уточнення пункту 1 прохальної частини позовної заяви, в результаті якого, з урахуванням усних пояснень ОСОБА_1 встановлено, що розмір заявлених вимог складає саме вимогу про стягнення 35 874,72 грн., що також відповідає сумі сплаченого державного мита.

В ході розгляду справи позивач двічі (12.10.2009 року та 07.12.2009 року) звертався до господарського суду з заявами про зміни і доповнення до позовної заяви, датованої ОСОБА_1 17.07.2009 року, у зв'язку з чим суд розглядав їх на загальних підставах, у відповідності до положень ст.ст.22, 54-63 ГПК України та повертав позивачу з підстав недотримання ним загальних процесуальних норм, якими врегульовано як вимоги до такого роду документів і їх оформленню, так і до порядку надання їх до суду, в провадженні якого вже знаходиться справа за позовними вимогами тієї ж особи.

За вказаних обставин суд розглянув справу за позовом ОСОБА_1 тільки в редакції позовної заяви, датованої позивачем 17.07.2009 року, зареєстрованої канцелярією суду 24.07.2009 року за вх.№ 2149, на підставі якої ухвалою господарського суду Херсонської області від 27.07.2009 року була порушена справа № 2/163-ПН-09. При цьому суд також врахував обставини викладені позивачем у додаткових заявах до позову, його усні пояснення і вимоги про здійснення стягнення за заявленим позовом по дату звернення до суду, не визнання будь-яких зауважень як з боку суду, так і зі сторони відповідача.

Позивач підтримав всі заявлені по даній справі вимоги, відповідач їх не визнав, а суд прийшов до висновку про часткове задоволення позову ОСОБА_1

При цьому суд враховує ту обставину, що на початковій стадії судового процесу по даній справі в судовому засіданні за участю представників сторін був досліджений основний документальний доказ, на якому ґрунтувались та були вирахувані позовні вимоги ОСОБА_1 у грошовому вираженні, яким є "Аудиторський висновок з перерахунку номінальної вартості акцій "ТБК", що належать ОСОБА_1 за ставками банка і індексам інфляції за період з 01.10.1997 року по 01.03.2007 року" від 22.03.2007 року зроблений незалежною аудиторською фірмою "Приоритет", а також отримані усні пояснення від автора вказаного висновку - керівника НАФ "Приоритет" Щербини А.М., який має кваліфікацію судового експерта.

Суд критично ставиться до наданого позивачем доказу, яким є Аудиторський висновок від 22.03.2007 року, що співпадає з позицією відповідача про невизнання цього письмового документу, як доказу в розумінні положень ст.ст.32-34, 36 ГПК України.

До цього висновку суд прийшов з огляду на те, що в судове засідання оригінал аудиторського висновку наданий не був, а до матеріалів справи (позовної заяви) ОСОБА_1 була залучена фотокопія документу з вказаною назвою, достовірність та відповідність оригіналу якого не засвідчені належним чином.

Аудиторський висновок складено на початку 2007 року, з особистих підстав заявника, а не з підстав збирання доказів та їх обґрунтування при підготовці звернення до суду, яке відбулось лише у липні 2009 року. Підставою для аудиторського висновку послужив перелік певних документів, які суду надані не були, у зв'язку з чим він був позбавлений можливості здійснити на їх основі перевірку правильності наступних висновків, покладених у розрахунки інфляційних нарахувань і річних на замовлення ОСОБА_1

Здійснюючи нарахування за період з жовтня 1997 року по березень 2007 року, аудитором за весь цей час вартість 1 акції визначена у розмірі 21,00 грн., в той час, як свідчать матеріали справи (протоколи загальних зборів АТТ "Херсонський комбінат степових і в'яжучих матеріалів", ЗАТ "Таврійська будівельна компанія") до 20.06.2001 року (див.протокол № 4) вартість 1 іменної акції складала лише 0,25 грн.

Некоректним є й те, що результати звернення ОСОБА_1 до НАФ "Приоритет" оформлені як Аудиторський висновок, в той час як дослідження наданих заявником матеріалів повинно було бути відображено у документі, який має інший правовий статус і має назву Звіту .

З цими доводами в судовому засіданні повністю погодився керівник НАФ "Приоритет" Щербина А.М., який просив Аудиторський висновок від 22.03.2007 року вважати таким, що не відповідає дійсності, а сам позивач ОСОБА_1 погодився із тим, що викладені у вищезазначеному документі розрахунки є невірними та зобов'язався здійснити інший розрахунок позовних вимог і у письмовому вигляді своєчасно надати їх суду.

Вказані вище обставини були предметом дослідження в судовому засіданні, яке відбулось 13.10.2009 року.

При цьому суд також врахував відповідь на судовий запит Херсонського територіального управління державної комісії з цінних паперів та фондового ринку, у якому зазначено, що законодавством про цінні папери не встановлена методика нарахування збитків від інфляції на вартість акцій, які у передбачені строки та встановлений спосіб підприємство ухилилось викупити у акціонера, який не побажав бути акціонером цього підприємства внаслідок його реорганізації, оскільки вказане питання не відноситься до повноважень наданих ДК ЦПФР. (лист вих.№ 1593/31 від 31.08.2009 року на судовий запит від 20.08.2009 року вих.№ 12972, т.1 а.с.76, 80).

Оскільки ж позивач продовжує наполягати на задоволенні його вимог в цій частині, вважаючи, що всі його дії з початку звернення до суду до останнього судового засідання є виваженими і такими, що здійснюються з дотриманням усіх процесуальних норм, суд зі свого боку вважає за необхідне дослідити правомірність цих вимог та за наявністю обґрунтованості перевірити або здійснити самостійний розрахунок інфляційних втрат при наявності для цього правових підстав.

Факт наявності порушення прав позивача в частині необґрунтованої відмови у викупі належних йому акцій підтверджений рішеннями органів судової влади, а саме: постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 21.08.2008 року по справі № 22ц-1579 та постановою Вищого господарського суду України від 30.10.2008 року, який як касаційна інстанція залишив в силі попереднє рішення.

З матеріалів архівної справи № 22ц-1579/08 (2-779/06), постанови Запорізького апеляційного господарського суду від 21.08.2008 року вбачається, що у примусовому порядку з ЗАТ "ТБК" було зобов'язано сплатити гр.ОСОБА_1 10962,00 грн. за належні йому 522 акцій, які він на підставі письмових заяв від 06.09.2004 року та 20.09.2004 року пропонував купити ВАТ "Херсонський комбінат стінових та в'яжучих матеріалів".

Зокрема, в ході розгляду справи № 22ц-1579/08 (2-779/06) було встановлено наступне.

25.03.2004 року на загальних зборах акціонерів ВАТ "Херсонський комбінат стінових та в'яжучих матеріалів" прийнято рішення про реорганізацію підприємства шляхом приєднання до ЗАТ "Атланта Менеджмент Компанія", що підтверджується протоколом загальних зборів № 7 від 25.03.2004р. 18.07.2004р. назву ЗАТ "Атланта Менеджмент Компанія" у встановленому порядку змінено на ЗАТ "Таврійська компанія". Статут ЗАТ "Таврійська компанія" зареєстровано 12.09.2005р. виконавчим комітетом Херсонської міської ради.

Позивач 06.09.2004 року та 20.09.2004 року звернувся до ВАТ "Херсонський комбінат стінових та в'яжучих матеріалів" з письмовим заявами про викуп акцій, на які отримав від відповідача відповідь з пропозицією придбати його акції та підписати договір купівлі продажу цінних паперів, за умовами якого, покупець має право використовувати для розрахунків за договором власні прості векселі, або векселі третіх осіб. Позивач з таким способом оплати не погодився та звернувся до суду із позовними вимогами про стягнення суми вартості акцій, дивідендів та суми моральної шкоди.

Відповідно до вимог п.1.7 розділу 1 Положення про порядок реєстрації випуску акцій та інформації про їх емісію під час реорганізації товариств, затвердженого рішенням ДКЦПФР від 30.12.1998р. № 221, із змінами і доповненнями, з метою захисту прав акціонерів товариство, що прийняло рішення про реорганізацію, зобов'язане здійснити оцінку та викуп акцій акціонерів, які вимагають цього, у випадку, коли ці акціонери не голосували за прийняття загальними зборами рішення про реорганізацію і звернулись до товариства з письмовою заявою. Викуп акти здійснюється за ціною, що визначається за домовленістю сторін, але не нижчою за номінальну вартість акцій.

ОСОБА_1 взагалі не приймав участі в загальних зборах, на яких вирішено провести реорганізацію товариства, а відтак фізично не міг голосувати за прийняття загальними зборами рішення про реорганізацію. Після проведення загальних зборів, на яких вирішено провести реорганізацію, позивач двічі звернувся до правління товариства із заявами про вихід Із складу акціонерів товариства та проханням оплатити йому вартість 522 акцій номінальною вартістю по 21,00 грн.

Виходячи з цих підстав, суд прийшов до висновку про те, що з дати подачі позивачем ОСОБА_1 заяви з пропозицією викупу належних йому акцій (06.09.2004 року), у відповідача - ЗАТ "ТБК" (правонаступника) виникло грошове зобов'язання у розмірі 10962,00 грн., яке було підтверджено судовим рішенням.

В порядку, передбаченому Законом України "Про виконавче провадження" відповідач - правонаступник, яким є ЗАТ "ТБК" 12.02.2009 року сплатив 10962,90 грн. гр.ОСОБА_1 згідно платіжного доручення № 545.

При цьому суд зауважує, що відповідно до положень ст.35 ГПК України, факти, встановлені рішенням господарського суду під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішення інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Оскільки до грошових зобов'язань застосовуються положення ст.625 ЦК України, то у відповідача також виникло зобов'язання відшкодування інфляційних втрат стягувачу на підставі невиконання боржником грошового зобов'язання.

Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене статтею 625 ЦК України право кредитора вимагати оплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, сутність якого полягає у відшкодуванні матеріальних витрат кредитора від знецінювання грошових коштів внаслідок інфляційних процентів та отримання компенсації (плата) від боржника за користування утриманими ним коштами, які підлягають сплаті кредитору. Враховуючи зазначене, суд констатує, що інфляційні нарахування і проценти річних входять у склад грошового зобов'язання, і в той же час, не можуть ототожнюватися з санкціями за невиконання або неналежне виконання грошових зобов'язань.

Так як, з вимогами про стягнення інфляційних втрат позивач звернувся 24.07.2009 року, то період нарахувань буде дорівнювати з 06.09.2004 року по 24.07.2009 року, а оскільки ЗАТ "ТБК" надав заяву про застосування до вимог ОСОБА_1 позовної давності, то з цих підстав нарахуванню підлягає лише трьохрічний період, а саме з 24.07.2006 року по 24.07.2009 року, але з врахуванням сплати боргу, то по 12.02.2009 року.

Шляхом перевірки наданих та здійснення самостійних розрахунків суд прийшов до висновку про те, що за вказаний період розмір нарахування інфляційних втрат буде складати наступні суми:

1) з 24 по 31.07.2006 року (8 днів)

10962,00 х 100,9% = 11060,66

11060,66 - 10962,00 = 98,66

98,66 : 31 (днів у червні) х 8 дн. = 25,46 грн.

2) за 5 місяців 2006 року (серпень-грудень)

10962,00 х 100,00% х 102,00% х 102,6% х 101,8% х 100,9% = 11783,55

11783,55 - 10962,00 = 821,55 грн.

3) за 12 місяців 2007 року

10962,00 х 100,5% х 100,6% х 100,2% х 100,0% х 100,6% х 102,2% х 101,4% х 100,6% х 102,2% х 102,9% х 102,2%, х 102,1% = 12780,54

12780,54 - 10962,00 = 1818,54 грн.

4) за 12 місяців 2008 року

10962,00 х 102,9% х 102,7% х 103,8% х 103,1% х 101,3% х 100,8% х 99,5% х 99,9% х 101,1% х 101,7% х 101,5 х 102,1% = 13407,69

13407,69 - 10962,00 = 2445,69 грн.

5) за січень 2009 року

10962,00 х 102,9% = 11279,90

11279,90 - 10962,00 = 317,90 грн.

6) за 12 днів лютого 2009 року

10962,00 х 101,5% = 11126,43

11126,43 - 10962,00 = 164,43

164,43 : 28 (днів у місяці) х 12 = 70,47 грн.

Всього інфляційних нарахувань: 25,46 + 821,55 + 1818,54 + 2445,69 + 317,90 +70,47 = 5499,61 грн.

Що стосується позовних вимог, заявлених ОСОБА_1 про стягнення 12% річних за користування відповідачем його грошовими коштами, які позивач міркував покласти на поточний розрахунковий рахунок банку "Аваль", то в цій частині суд зазначає наступне.

Правовою природою заявлених вимог є відшкодування збитків у розмірі положень ст.ст.22 ЦК України, 224 ГК України.

Відповідно до положень ст.ст.509, 510, 526 Цивільного кодексу України зобов'язанням у зобов'язальнім праві визнано правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор. Загальними умовами зобов'язання є те, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, статуту товариства, Закону України "Про господарські товариства", інших законодавчих актів.

Положення статей 173, 193, 198, 199 Господарського кодексу України також визначають, що господарськими зобов'язаннями, включаючи виконання грошових зобов'язань, визначаються зобов'язання, що виникають між суб'єктами господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, які можуть виникати безпосередньо із закону, іншого нормативно-правового акту, що регулює господарську діяльність, договору. При цьому суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином, у встановлений строк, відповідно до закону, інших правових актів, статуту, Цивільного кодексу України. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами, договорам, статутними і установчими документами. Застосування господарських санкцій до суб'єкта, який порушив зобов'язання, не звільняє цього суб'єкта від обов'язку виконати зобов'язання в натурі. Зобов'язана сторона має право відмовитися від виконання зобов'язання в разі неналежного виконання другою стороною обов'язків, що є необхідною умовою виконання.

Приписами частини першої статті 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно положень статті 22 Цивільного кодексу України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Упущеною вигодою є ті втрати яких фактично зазнала особа внаслідок порушення цивільного права та інтересу, тобто ті доходи, які особа, яка зазнала посягання, могла б отримати у випадку відсутності порушення цивільного права чи протиправного посягання. При обчисленні розміру упущеної вигоди першочергове значення має визначення достовірності (реальності) тих доходів, які потерпіла особа передбачала отримати за звичайних умов цивільного обороту. Обов'язок щодо доведення розміру тих доходів, яких особа отримала б у випадку не посягання на її право, покладається на потерпілого.

Як встановлює Господарський кодекс України під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управлена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до ст.224 ГК України на кредитора покладається обов'язок доказати розмір збитків, завданих йому порушенням зобов'язання. При цьому, кредитор має не лише точно підрахувати розмір заподіяних йому збитків, але й, підтвердити їх документально. Отже, пред'явлення вимог про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були би ним отримані у разі належного виконання боржником своїх обов'язків.

Відповідач до статті 610 Цивільного кодексу України, правові наслідки порушення зобов'язання передбачені статтею 611 того ж кодексу, в тому числі і відшкодування збитків. Особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу, необережності), якщо інше не встановлено договором або законом (п.1 ст.614 ЦК України).

Згідно зі статтею 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушень у сфері господарювання.

Статті 218 ГК України і 614 ЦК України визначають загальну норму щодо відшкодування збитків внаслідок наявності складу господарського правопорушення: порушення права; завдання збитків та причинний зв'язок між порушенням права та збитками. При наявності таких обставин в особи виникає право на відшкодування завданих збитків.

Притягнення до господарсько-правової відповідальності можливе лише при наявності передбачених законом умов. їх сукупність утворює склад господарського правопорушення, який є підставою господарсько-правової відповідальності. Склад господарського правопорушення, визначений законом для настання відповідальності у формі відшкодування збитків, утворюють наступні елементи: суб'єкт, об'єкт, об'єктивну та суб'єктивну сторону. Суб'єктом є боржник; об'єктом - правовідносини по зобов'язаннях; об'єктивною стороною - наявність збитків у майновій сфері кредитора, противоправна поведінка суб'єкта господарювання, а також причинний зв'язок між противоправною поведінкою правопорушника і збитками; суб'єктивну сторону господарського правопорушення складає вина, яка представляє собою психічне відношення особи до своєї противоправної поведінки і її наслідків.

Відсутність хоча б одного із вищеперелічених елементів, утворюючих склад господарського правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як право порушення.

Статтею 623 ЦК України передбачено, що боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором. Збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов'язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред'явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення. При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Відшкодування збитків - це міра відповідальності за правопорушення в сфері господарювання, тому її застосування можливе лише за наявності підстави відповідальності, передбаченої законом. Особа, яка вимагає відшкодування збитків, повинна довести факт порушення господарського зобов'язання контрагентом, наявність і розмір понесених ним збитків, причинний зв'язок між правопорушенням і збитками.

Виходячи з системного аналізу вищезазначених норм права, враховуючи фактичні обставини справи та досліджені докази, суд прийшов до висновку про недоведеність позивачем факту спричинення йому збитків відповідачем у розумінні норм цивільного та господарського законодавства, статей 32-33 Господарського процесуального кодексу України, а отже вважає необґрунтованими вимоги про стягнення збитків у заявленій сумі. Статтями 42 , 43 ГПК України встановлено, що господарський судовий процес здійснюється на засадах змагальності та рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. При цьому принцип змагальності передбачає покладення тягаря доказування та відповідальності за доведеність своїх, вимог чи заперечень на сторони; вимагає від останніх ініціативи та активності в реалізації процесуальних прав.

Згідно ст. 22 ГПК України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Матеріали справи свідчать, що сторони знаходилися у рівних умовах перед судом, мали достатню свободу в можливості подання доказів і доведенні їх переконливості. До того ж, суд сприяв позивачу у витребуванні доказів, здійснив можливі процесуальні дії, запити, але у зв'язку із обмеженістю процесуальних строків, змушений був прийняти рішення лише на підставі наявних та досліджених доказів. Крім того, ОСОБА_1 не довів як своїх намірів про використання грошових сум від продажу акцій для отримання прибутків за допомогою банківського вкладу, так і вини в цьому відповідача, протиправної поведінки ЗАТ "ТБК", причинного зв'язку між цими фактами та інших складових, сукупність яких дає відповідні правові підстави для задоволення позовних вимог.

Вирішуючи спір за даним позовом, суд також враховує обставини і факти, встановлені та досліджені при розгляді справи № 22ц-1579/08 (2-779/06) між тими ж сторонами, а також висновки, до яких прийшов суд, зазначивши це у/своєму рішенні.

Як зазначалось вище, вимоги заявлені по за межами первісної позовної заяви у даній справі не розглядались з підстав, вказаних у відповідних ухвалах.

Що стосується вимог ОСОБА_1 про стягнення 2200,00 грн. за правову допомогу, то вони задоволенню не підлягають, оскільки позивач не надав доказів понесених витрат, внесення вказаної грошової суми в касу юридичної консультації.

Інші судові витрати по справі суд покладає на відповідача згідно до положень ст.49 ГПК України, пропорційно до розміру і обсягу задоволених вимог від загальної ціни позову.

На підставі викладеного, вищезазначених правових норм та керуючись ст.ст.44, 49, 82-85 ГПК України, суд -

в и р і ш и в:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з ЗАТ "Таврійська будівельна компанія", 73011 м.Херсон, вул.Адмірала Макарова, 203, код 32702078, р/р.26009052312717 в ХФКБ "Приватбанк" м.Херсона МФО 352479 на користь громадянина ОСОБА_1, АДРЕСА_1 - 5499,61 грн. (п'ять тисяч чотириста дев'яносто дев'ять грн. 61 коп.) інфляційних втрат нарахованих на суму невиконаного грошового зобов'язання, 54,99 грн. (п'ятдесят чотири грн. 99 коп.) по сплаті державного мита та 18,08 грн. (вісімнадцять грн. 08 коп.) витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Копію рішення направити сторонам по справі.

Суддя С.В.Скобєлкін