Постанова № 73865576, 02.05.2018, Апеляційний суд Чернівецької області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 травня 2018 року м. Чернівці

справа № 726/1361/17

Апеляційний суд Чернівецької області у складі колегії суддів палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Яремка В. В.

суддів: Височанської Н. К., Одинака О. О.

секретар Герман Я.І.

з участю позивачки ОСОБА_1, її представника ОСОБА_2, представника третьої особи Немилостивого І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, третя особа без самостійних вимог - орган опіки та піклування виконавчого комітету Чернівецької міської ради, про позбавлення батьківських прав, стягнення аліментів та за зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6, ОСОБА_1, третя особа без самостійних вимог - орган опіки та піклування виконавчого комітету Чернівецької міської ради, про відібрання дитини та визначення місця проживання за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Садгірського районного суду м. Чернівці від 15 лютого 2018 року (головуючий у суді першої інстанції - суддя Байцар Л. В.),

встановив:

У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_6 про позбавлення батьківських прав, стягнення аліментів.

Зазначала, що відповідачі ОСОБА_5, ОСОБА_6 проживали в офіційному шлюбі, під час якого у них народилося двоє дітей: син ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1 та донька ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2.

У жовтні 2011 року ОСОБА_6 разом із своєю донькою ОСОБА_8, прийшла до неї в гості та попросила залишити у неї дитину на декілька днів поки вона не владнає свої особисті питання. На той момент дитина хворіла, мати не займалася лікуванням дитини та доглядом за нею, тому вона (позивачка) змушена була взяти на себе обов'язки по піклуванню та утриманню малолітньої ОСОБА_8.

У подальшому відповідачі дитину від неї не забрали, не піклувалися про неї, коштів на її утримання не надавали.

Посилаючись на указані обставини, просила позбавити відповідачів ОСОБА_5, ОСОБА_6 батьківських прав щодо малолітньої доньки ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2, стягнути з кожного з відповідачів на її користь аліменти на утримання малолітньої доньки ОСОБА_8, у твердій грошовій сумі в розмірі по 800 грн, щомісячно, починаючи з дня подання заяви і до повноліття дитини.

Заперечуючи проти первісного позову, у листопаді 2017 року відповідач ОСОБА_5 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_6, ОСОБА_1, про відібрання дитини та визначення місця її проживання.

Вважав, що його ставлення до дитини не містить протиправної поведінки, він неодноразово намагався забрати доньку від ОСОБА_1 щоб вона росла та виховувалася в його сім'ї разом зі своїм рідним братом ОСОБА_7, однак позивачка не віддавала дитини. Поважною обставиною його нечастого перебування в Чернівцях була його робота за межами Чернівецької області та за межами України.

Просив суд визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_8 з ним, відібрати дитину від позивачки ОСОБА_1 та передати йому.

Рішенням Садгірського районного суду м. Чернівці від 15 лютого 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Позбавлено ОСОБА_5 та ОСОБА_6 батьківських прав щодо малолітньої доньки ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Стягнуто з ОСОБА_5, ОСОБА_6 аліменти на утримання малолітньої доньки ОСОБА_8 у твердій грошовій сумі у розмірі по 800 грн з кожного на дитину щомісячно, починаючи з дня подання заяви і до повноліття дитини, перераховуючи їх на особистий рахунок дитини у відділенні Державного ощадного банку України.

У зустрічному позові ОСОБА_5 про відібрання дитини та визнання місця проживання дитини відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_5 просить рішення суду першої інстанції скасувати в частині позбавлення його батьківських прав та стягнення з нього аліментів, відмови у його зустрічному позові та ухвалити нове судове рішення, яким в первісному позові ОСОБА_1 до нього відмовити, а його зустрічний позов задовольнити.

Посилається на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відзив на апеляційну скаргу сторони не подавали.

Апеляційний суд, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити з наступних підстав.

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає.

Задовольняючи первісний позов в частині вимог до відповідача ОСОБА_5 про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів, суд першої інстанції виходив з доведеності цих позовних вимог, відповідності позбавлення батьківських прав ОСОБА_5 інтересам його малолітньої доньки ОСОБА_8.

Відповідно за наявності підстав для задоволення первісного позову, суд вважав за неможливе задоволення зустрічного позову ОСОБА_5

Проте з таким висновком повністю погодитись не можна, оскільки він не відповідає фактичним обставинам справи, суд дійшов його внаслідок неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, неправильного застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що згідно з п. п. 1-4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині та ухвалення нового судового рішення, яким у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_5 слід відмовити, задовольнивши зустрічний позов ОСОБА_5

Заперечуючи проти первісного позову ОСОБА_1 та звертаючись із зустрічним позовом, ОСОБА_5 зазначав, що від виконання своїх батьківських обов'язків він не ухиляється, його вини у недостатньому спілкуванні з донькою немає, оскільки через особисті неприязні стосунки з ним колишня дружина забрала дитину, не дозволяла спілкуватись з нею, залишила дитину позивачці, яка у свою чергу відмовляється повернути дитину йому. Він відвідував дитину, не заперечує свою вину у певних перервах побачень з донькою з огляду на характер та місце роботи, проте намагається щоб донька проживала з ним та зі своїм братом.

Процедура, підстави та правові наслідки позбавлення батьківських прав передбачені нормами СК України (статті 164-167).

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України батько може бути позбавлений судом батьківських прав, якщо він ухиляється від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.

Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Так, відповідачу ОСОБА_5 як батьку малолітньої ОСОБА_8 позивачка у провину ставить ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини, що є правовою підставою для позбавлення батьківських прав.

Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.

Врахування обставин, які підпадають під визначення дій особи, як «ухилення від виконання батьківських обов'язків» не вичерпуються наведеним вище переліком і підлягають розширеному тлумаченню залежно від особливостей кожної конкретної ситуації.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського Суду як джерело права.

В силу статті 9 Конституції України Конвенція є частиною національного законодавства і закріплює мінімальні гарантії в галузі прав людини, які можуть бути розширені в національному законодавстві, яке в свою чергу в силу взятих на себе Україною зобов'язань не може суперечити положенням Конвенції (стаття 19 Закону України «Про міжнародні договори» від 29 червня 2004 року № 1906-ІV, стаття 27 Віденської конвенції про право міжнародних договорів).

Європейський суд з прав людини у справі «Савіни проти України» (заява від 18 грудня 2008 року № 39948\06) зазначає, що право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і що заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції.

У рішенні від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України» (заява № 31111/04) суд наголосив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

Статтею 8 Конвенції гарантовано кожному право на повагу до свого сімейного життя.

Втручання у право на повагу до сімейного життя не становить порушення статті 8 Конвенції, якщо воно здійснене «згідно із законом», відповідає одній чи кільком законним цілям, про які йдеться в пункті 2, і до того ж є необхідним у демократичному суспільстві для забезпечення цих цілей (пункт 50 рішення Європейського Суду у справі «Хант проти України»).

При цьому, в даній конкретній ситуації враховується, що з іншої сторони держава має позитивний обов'язок вживати виважених і послідовних заходів зі сприяння возз'єднанню дітей зі своїми біологічними батьками, дбаючи при досягненні цієї мети про надання їм можливості підтримувати регулярні контакти між собою та якщо це можливо, не допускаючи розлучення братів і сестер (пункт 52 згаданого вище рішення Європейського Суду у справі «Савіни проти України»).

У справі встановлено, що відповідачі ОСОБА_5, ОСОБА_6 перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого мають двох дітей: сина ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1 та доньку ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2.

За рішенням Кельменецького районного суду від 14 грудня 2017 року шлюб між ними розірвано (а.с.100).

Встановлено також, що з 2011 року подружжя спільно не проживає, син ОСОБА_7 залишився проживати з батьком, а малолітню доньку ОСОБА_8 ОСОБА_6 забрала з собою.

У подальшому відповідачка ОСОБА_6 на свій розсуд залишила доньку у позивачки ОСОБА_1 без погодження таких дій з відповідачем ОСОБА_5

Враховуючи певні складні життєві обставини, місце праці, неврегульованість відносин з відповідачкою ОСОБА_6, як матір'ю малолітньої ОСОБА_8, участь відповідача у вихованні малолітньої доньки була незначною та недостатньою.

Проте у справі встановлено і це частково визнається позивачкою, показаннями свідків ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, що відповідач ОСОБА_5 відвідував доньку, уповноважував ОСОБА_1 представляти його інтереси та інтереси доньки шляхом видачі довіреності (а.с. 132), намагався забрати доньку, на що позивачка не погоджувалася.

Показаннями свідків ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, на які послався суд першої інстанції, в силу їх місця та виду діяльності, проживання не спростовується певна участь відповідача ОСОБА_5 у вихованні малолітньої доньки.

Отже, враховуючи конкретні обставини справи, бажання відповідача відновити спілкування з донькою, розуміння своєї вини у незначній участі в певний проміжок часу у вихованні дитини, бажання та намагання змінити свою поведінку, а також, виходячи з того, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, слід дійти висновку про відсутність підстав для задоволення позову про позбавлення відповідача ОСОБА_5 батьківських прав з огляду на недоведеність позивачкою виключних підстав, з якими закон пов'язує можливість позбавлення батьківських прав.

Апеляційний суд також враховує, що відповідач ОСОБА_5 позитивно характеризується, має умови для утримання та виховання дитини, уповноважені органи раніше не застосовували д нього заходів, пов'язаних з неналежним виконання ним батьківських обов'язків.

Твердження позивачки, з чим погодився суд першої інстанції, про те, що відповідач ОСОБА_5 притягувався до адміністративної відповідальності за ст. 184 КУпАП є недоведеним й спростовується змістом висновку про результати розгляду звернення від 20 серпня 2014 року, на який посилалася позивачка (а.с.30).

Можливе позбавлення батьківських прав ОСОБА_5 не відповідає інтересам малолітньої доньки ОСОБА_8, яка хоча вже тривалий час і проживає ситуативно у сім'ї позивачки, певним чином прихильно до неї ставиться, проте, право дитини бути поряд з батьком, який прагне цього, возз'єднатися з братом, становить основоположну складову сімейного життя, а заходи, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції.

Отже, ухвалюючи рішення про позбавлення батьківських прав відповідача ОСОБА_5, суд першої інстанції хоча і мотивував своє рішення інтересами малолітньої доньки відповідачів, проте по суті діяв всупереч інтересам дитини, допустив втручання у права відповідача ОСОБА_5, його малолітніх дітей на сімейне життя.

Відповідно до ч.ч. 4-6 ст. 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.

Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

У справі є висновок органу опіки та піклування виконавчого комітету Чернівецької міської ради від 04 грудня 2017 року про доцільність позбавлення батьківських прав, в т.ч. відповідача ОСОБА_5 (а.с. 76).

Проте, роблячи висновок про ухилення ОСОБА_5 від виконання обов'язку по виховання дитини, орган опіки та піклування не зазначив в чому проявляється таке ухилення, не взяв до уваги фактичної хоча і незначної участі його у вихованні дитини, прагнення відповідача забрати дитину, перешкоджання цьому позивачки, позитивну характеристику особи відповідача, наявність у нього умов для проживання та виховання дитини.

Тому, апеляційний суд з таким висновком не погоджується.

Відповідно до ст. 3 ЦПК України у редакції 2004 року, яка була чинною на час пред'явлення позову, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси.

Аналогічною за змістом є нині діюча норма ст. 4 ЦПК України.

У даній справі з позовом про позбавлення батьківських прав звернулася ОСОБА_1, як особа, в сім'ї якої проживає малолітня дитина (ст. 165 СК України).

Проте у справі встановлено, що таке фактичне проживання малолітньої у сім'ї позивачки має місце не в силу закону чи рішення суду, а отже не є правомірним.

Системний аналіз положень ст. 165 СК України та норм матеріального права, які містяться в главах 19-22 СК України дає підстави зробити висновок про те, що діти сироти і діти позбавленні батьківського піклування можуть проживати в сім'ях осіб, які не є їх батьками відповідно до закону або рішення суду.

Зокрема такі діти можуть проживати в сім'ях опікуна або піклувальника (ст. 247 СК), патронатного вихователя (ст. 253 СК), прийомних батьків ( ст. 256-3 ЦК), батьків-вихователів дитячого будинку сімейного типу (ст. 256-6 СК).

Права та обов'язки особи, яка взяла у свою сім'ю дитину-сироту або дитину позбавлену батьківського піклування визначені статтями 249, 261, 262 СК України.

Особи, в сім'ях яких проживають діти-сироти або діти позбавлені батьківського піклування на підставі закону або рішення суду мають право відповідно до положень ст. 165 СК України на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав.

Як правило, наслідком можливого задоволення позову таких осіб про позбавлення біологічних батьків дитини батьківських прав, є подальше залишення дітей у таких сім'ях, що відповідає інтересам дітей.

Проте у спірному випадку малолітня ОСОБА_8 проживає у сім'ї позивачки не на правових підставах, а позивачка відмовилася ініціювати питання призначення її опікуном за наслідками можливого ухвалення рішення суду про позбавлення відповідачів батьківських прав.

Тому, в цьому аспекті можливе позбавлення батьківський прав відповідача ОСОБА_5 порушує інтереси малолітньої ОСОБА_8, оскільки її статус у сім'ї позивачки залишатиметься невизначеним.

Наведене свідчить, що рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_5 про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів є безпідставним та недоведеним, а тому рішення в цій частині підлягає скасуванню, з ухваленням нового судового рішення, яким у позові слід відмовити.

Водночас, апеляційний суд вважає, що є підстави для скасування рішення суду першої інстанції в частині відмови у зустрічному позові ОСОБА_5 до ОСОБА_1, ОСОБА_6 про відібрання дитини та визначення її місця проживання й ухвалення нового рішення про задоволення зустрічного позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.

Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

Якщо орган опіки та піклування або суд визнав, що жоден із батьків не може створити дитині належних умов для виховання та розвитку, на вимогу баби, діда або інших родичів, залучених до участі у справі, дитина може бути передана комусь із них.

Якщо дитина не може бути передана жодній із цих осіб, суд на вимогу органу опіки та піклування може постановити рішення про відібрання дитини від особи, з якою вона проживає, і передання її для опікування органу опіки та піклування.

Колегія суддів враховує ставлення ОСОБА_5 як батька до виконання своїх батьківських обов'язків, його намір забезпечити гармонійний розвиток малолітньої доньки у сім'ї з ним та його сином (братом ОСОБА_8), наявність належних матеріально-побутових умов для проживання малолітньої ОСОБА_8, вік дитини, стан її здоров'я.

Ухвалюючи рішення в справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13), Європейський суд з прав людини наголосив, що в таких справах основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. При визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.

Тому, враховуючи указані обставини, а також тривалу відсутність біологічної матері ОСОБА_6 в Україні, невиконання нею материнських обов'язків, позбавлення її материнства (рішення суду першої інстанції в цій частині не оскаржується) місце проживання малолітньої ОСОБА_8 слід визначити з батьком, що відповідає її інтересам.

Висновок органу опіки та піклування про незгоду з цим у зв'язку з тим, що на його думку ОСОБА_5 слід позбавити батьківських прав, є необґрунтованим й колегією суддів до уваги не береться.

Підлягає також задоволенню вимога ОСОБА_5 про відібрання дитини від ОСОБА_1

Відповідно до ст. 163 СК України батьки мають переважне право перед іншими особами на те, щоб малолітня дитина проживала з ними.

Батьки мають право вимагати відібрання малолітньої дитини від будь-якої особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду.

Суд може відмовити у відібранні малолітньої дитини і переданні її батькам або одному з них, якщо буде встановлено, що це суперечить її інтересам.

У справі встановлено, що ОСОБА_1 утримує малолітню доньку ОСОБА_5 не на підставі закону або рішення суду, добровільно відмовляється повернути дитину на вимогу ОСОБА_5 як батька, а відібрання дитини та передачі її батькові відповідає інтересам дитини.

На підставі наведеного та керуючись п. п. 1-4 ч. 1 ст. 376, ст. 382 ЦПК України, апеляційний суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити.

Рішення Садгірського районного суду м. Чернівці від 15 лютого 2018 року в частині задоволення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_5 про позбавлення батьківських прав, стягнення аліментів та відмови у зустрічному позові ОСОБА_5 до ОСОБА_1, ОСОБА_6 про відібрання дитини та визначення її місця проживання скасувати.

У позові ОСОБА_1 до ОСОБА_5 про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів відмовити.

Зустрічний позов ОСОБА_5 задовольнити.

Відібрати малолітню ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2, від ОСОБА_1 та передати її ОСОБА_5.

Визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2, з батьком ОСОБА_5.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови - 08 травня 2018 року.

Головуючий В. В. Яремко

Судді: Н. К. Височанська

О. О. Одинак