Постанова № 73864121, 07.05.2018, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«07» травня 2018 року

м. Харків

справа № 635/7266/17

провадження № 22-ц/790/1899/18

Апеляційний суд Харківської області в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справах:

головуючого: Колтунової А.І.,

суддів: Кругової С.С., Маміної О.В.,

за участю секретаря: Семикрас О.В.,

учасників справи:

представника заявника - ОСОБА_1,

представника Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області - Кезлі М.Д.,

заінтересованої особи: ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за заявою ОСОБА_4, заінтересовані особи: ОСОБА_3, Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області про встановлення факту, що має юридичне значення за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Харківського районного суду Харківської області від 15 січня 2018 року (ухвалене суддею Токарєвою Н.М.),-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_4 звернувся до суду з заявою, в якій просив встановити факт його постійного проживання на території України до 24 серпня 1991 року.

В обґрунтування заяви зазначив, що 25 квітня 2000 року він отримав паспорт громадянина України на підставі того, що 24 серпня 1991 року перебував на території України. Його брат ОСОБА_3 на цій підставі отримав тимчасову посвідку на постійне проживання на території України від 28 серпня 2001 року. На теперішній час ОСОБА_3 бажає отримати громадянство України. Враховуючи положення чинного законодавства, для оформлення громадянства України ОСОБА_3 необхідно в тому числі надати відповідним органам документ, що підтверджує факт постійного проживання рідного брата, а саме заявника ОСОБА_4, на території України.

Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 15 січня 2018 року в задоволення вимог ОСОБА_4, заінтересовані особи - ОСОБА_3, Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області, про встановлення факту, що має юридичне значення - відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, 05 лютого 2018 року ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати, ухвалити нове рішення, яким встановити факт його постійного проживання на території України до 24 серпня 1991 року. В обґрунтування зазначив, що суд першої інстанції не з'ясував у повній мірі всі обставини, які мають значення для вирішення справи, не виконав усіх вимог цивільного судочинства, в зв'язку з чим рішення не можна визнати законним і обґрунтованим. Так, відсутність у нього відповідного рішення суду про встановлення факту його проживання на території України, позбавляє його брата можливості отримати громадянство України, в звязку з чим безпосередньо стосується і його. Для отримання громадянства його брат ОСОБА_3 повинен надати компетентним органам в тому числі документ, що підтверджує факт постійного проживання рідних брата чи сестри на території України. Вказаним документом, що підтверджує факт постійного проживання його як брата ОСОБА_3 на території України, є відповідне рішення суду, з метою ухвалення якого він і звернувся з даною заявою.

30 березня 2018 року представником Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області ОСОБА_6 подано відзив на апеляційну скаргу, в якій просить апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. В обґрунтування зазначено, що посилання заявника на факт видачі йому паспорта громадянина України є недостатнім доказом, оскільки паспорт заявнику видано в 2000 році та вказана обставина не може підтверджувати факт його постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року. Інших доказів заявником не надано.

Ухвалою апеляційного суду Харківської області від 16 лютого 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишено без руху, надано строк для усунення недоліків, а саме для сплати судового збору - 10 днів з дня отримання копії ухвали (а.с. 35-36).

Ухвалою апеляційного суду Харківської області від 12 березня 2018 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_4 (а.с. 43-44).

Ухвалою апеляційного суду Харківської області від 06 квітня 2018 року закінчено підготовку апеляційного розгляду справи та її в порядку ч. 3 ст. 369 ЦПК України призначено до розгляду в спрощеному позовному провадженні з викликом учасників справи (а.с. 57).

Представник заявника ОСОБА_1 та заінтересована особа ОСОБА_3 в судовому засіданні 07 травня 2018 року вимоги апеляційної скарги та викладені в ній доводи підтримували в повному обсязі.

Представник Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області в судовому засіданні 07 травня 2018 року проти задоволення апеляційної скарги заперечував.

ОСОБА_4 в судове засідання не з'явився, про час та місце слухання справи повідомлений належним чином.

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи, викладені в апеляційній скарзі та відзивах на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відмовляючи в задоволенні заяви, суд першої інстанції виходив з того, що надані суду докази не підтверджують той факт, що заявник має потребу у додатковому встановленні юридичного факту його проживання в України станом на 24 серпня 1991 року у судовому порядку, від якого залежить реалізація його особистих прав. Також заявником не надано належних доказів необхідності встановлення факту його постійного та безперервного проживання на законних підставах в України станом на 24 серпня 1991 року, який вже встановлений.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, на ім'я ОСОБА_3 видана тимчасова посвідка на постійне проживання серія НОМЕР_1 від 28 серпня 2001 року (а.с. 5).

Згідно форми «А» ОСОБА_4 прибув з Вірменії 01 вересня 1990 року та зареєстрований в Харківській області 15 вересня 1990 року (а.с . 7).

З копії паспорту громадянина України, виданого 25 квітня 2000 року на ім'я ОСОБА_4, вбачається, що останній зареєстрований за місцем проживання в Харківській області з 15 вересня 1990 року.

Частиною першою ст. 8 Закону України «Про громадянство України» передбачено, що особа, яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука народилися або постійно проживали до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України "Про правонаступництво України", або яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра народилися або постійно проживали на інших територіях, що входили на момент їх народження або під час їх постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), і є особою без громадянства або іноземцем, який подав зобов'язання припинити іноземне громадянство, та подала заяву про набуття громадянства України, а також її неповнолітні діти реєструються громадянами України.

Згідно п. 31 Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженого Указом Президента України від 27 березня 2001 року № 215, для оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням особа, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра якої постійно проживали до 24 серпня 1991 року на території, що стала територією України відповідно до Закону України "Про правонаступництво України", або на інших територіях, що входили на момент їх постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР) (частина перша статті 8 Закону), подає документи, передбачені підпунктами "а" - "в" пункту 24 цього Порядку, а також:

а) документ, що підтверджує факт постійного проживання рідних (повнорідних та неповнорідних) брата чи сестри заявника на територіях, зазначених у абзаці першому цього пункту;

б) документи, що засвідчують родинні стосунки заявника відповідно з рідними (повнорідними та неповнорідними) братом чи сестрою, які постійно проживали на територіях, зазначених у абзаці першому цього пункту.

Як вбачається з доводів заяви ОСОБА_4, встановлення факту його проживання до 24 серпня 1991 року на території України, необхідно для набуття громадянства України за територіальним походженням його братом ОСОБА_3

Між тим згідно ч. 1 ст. 293 ЦПК України, окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України, суд розглядає в порядку окремого провадження справи в тому числі про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Згідно ч. 2 ст. 315 ЦПК України, у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Як вбачається з роз'яснень, викладених в п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, можуть бути порушені в суді за заявами як безпосередньо заінтересованих у цьому осіб, так і інших громадян та організацій, коли за законом вони вправі звернутися до суду в інтересах інших осіб (ст.122 ЦПК), а також за заявою прокурора.

Отже, із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, до суду може звернутись лише особа, яка безпосередньо заінтересована в його встановленні.

З доводів заяви ОСОБА_4 вбачається, що особою, яка безпосередньо заінтересована у встановленні факту, з приводу якого подано заяву, є не він особисто, а його брат ОСОБА_3, якому встановлення факту проживання ОСОБА_4 на території України у певний період часу необхідно з метою набуття громадянства України.

При цьому сам ОСОБА_4 є громадянином України, в зв'язку з чим підтвердження вказаного вище факту не має значення для охорони особисто його прав, свобод та інтересів або створення умов здійснення особисто ним особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав, зокрема для вирішення питання про набуття ним громадянства.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції обґрунтовано відмовив в задоволенні заяви ОСОБА_4

Доводи апеляційної скарги вказаних висновків не спростовують.

Так, оцінюючи доводи апеляційної скарги відносно того, що відсутність у заявника відповідного рішення суду про встановлення факту його проживання на території України позбавляє його брата можливості отримати громадянство України, отже напряму стосується заявника, колегія суддів керується наступним.

Згідно ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах. Відмова від права на звернення до суду за захистом є недійсною.

Отже, ОСОБА_3, 1974 року народження, як повнолітня особа не позбавлений права самостійно звернутись до суду з відповідною заявою, якщо встановлення зазначеного факту має значення для охорони його прав, свобод та інтересів або створення умов здійснення ним особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Крім того, при розгляді справи ОСОБА_4 не надав належних та допустимих доказів, які б безспірно свідчили про те, що 24 вересня 1991 року ОСОБА_4 проживав на території України. Суду не було надано доказів, що він на цей час працював в м. Харкові або навчався, мав постійне місце проживання. Зазначені обставини можуть бути підтверджені як письмовими доказами так і поясненнями свідків.

Проте, таких доказів при розгляді справи заявником надано не було.

З матеріалів справи вбачається, що 04 червня 1999 року він зареєстрував шлюб з ОСОБА_7 в РАЦС м. Ашхабад.

У зв'язку з вищезазначеним, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стовно того, що факт проживання ОСОБА_4 в м. Харкові станом на 24 серпня 1991 року не доведений.

Враховуючи наведене, колегія суддів відхиляє вказані вище аргументи ОСОБА_4, викладені в апеляційній скарзі.

З огляду на викладене та керуючись ч. 1 ст. 375 ЦПК України, судова колегія вважає за необхідне відхилити апеляційну скаргу та залишити рішення без змін, так як рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ч. 1 ст. 375, 382, 383, 384 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 - відхилити.

Рішення Харківського районного суду Харківської області від 15 січня 2018 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Постанову складено «08» травня 2018 року.

Головуючий суддя: Судді:А.І. Колтунова С.С. Кругова О.В. Маміна