Постанова № 73860473, 08.05.2018, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/2475/18

Номер справи місцевого суду: 522/1807/17

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Громік Р. Д.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.05.2018 року м. Одеса

Апеляційний суд Одеської області у складі:

головуючого – Громіка Р.Д.,

суддів – Драгомерецького М.М., Дрішлюка А.І.,

за участю секретаря – Фабіжевської Т.С.,

розглянувши апеляційну скаргу Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 31 жовтня 2017 року у цивільній справі за скаргою Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» на постанову старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області ОСОБА_2, зацікавлені особи – відділ примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції Одеській області, старший державний виконавець відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області ОСОБА_2, ОСОБА_3, про повернення стягувачеві виконавчого документу,

встановив:

ПАТ «УкрСиббанк» звернулося до суду із скаргою про скасування постанови старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області ОСОБА_2 про повернення стягувачеві виконавчого листа №2-3797/11 виданого 25.06.2013 року Приморським районним судом м. Одеси про стягнення з ОСОБА_3Ю, ОСОБА_4 на користь АТ «УкрСиббанк» заборгованості за Кредитним договором №11070634000 від 03.11.2006 року в розмірі 597 418,43 доларів США, на підставі п.п.7, 9 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року №1404-VIII. прийнятого в межах виконавчого провадження №51604842 та зобов’язання старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській ОСОБА_2 продовжити виконавче провадження №51604982 з виконання виконавчого листа №2-3797/11 про стягнення з ОСОБА_3Ю, ОСОБА_4 на користь АТ «УкрСиббанк» заборгованості за Кредитним договором №11070634000 від 03.11.2006 року в розмірі 597 418,43 доларів США.

Представник ПАТ «УкрСиббанк» у судове засідання не з’явився, надав заяву, в якій скаргу підтримує в повному обсязі та просить слухати справу за його відсутністю.

Представник Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області у судове засідання не з’явився, надав заяву щодо розгляду справи за його відсутністю.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 31 жовтня 2017 року скаргу ПАТ «Укрсиббанк» задоволено частково. Визнано дії старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській ОСОБА_2 щодо примусового виконання рішення Приморського районного суду м. Одеси №2-3797/11 про стягнення з ОСОБА_3, ОСОБА_4 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованості за Кредитним договором №11070634000 від 03.11.2006 року в розмірі 597 418,43 доларів США про повернення виконавчого документа стяґувачеві. ВП№51604842 від 16.12.2016 року незаконними. У задоволенні інших вимог скарги відмовлено.

Не погодившись з вказаною ухвалою суду, Відділ примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській областізвернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, в якій ставиться питання про скасування оскаржуваної ухвали та постановлення нової ухвали, якою відмовити у задоволенні скарги, посилаючись при цьому на порушення судом норм процесуального права.

У судове засідання, призначене на 24.04.2018 року, сторони у справі не з’явились, належним чином повідомлені про розгляд апеляційної скарги.

Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено – повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Повне судове рішення виготовлене 08.05.2018 року, про що зазначено у вступній частині постанови апеляційного суду Одеської області.

Заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги та пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню, а справу необхідно направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Відповідно до ч. 1 п. 2 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до припису п. 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Задовольняючи скаргу на постанову старшого державного виконавця, суд першої інстанції виходив з наступного.

На підставі рішення Приморського районного суду м. Одеси від 08 квітня 2011 року видано виконавчий лист№2-3797/11 про стягнення з ОСОБА_3Ю, ОСОБА_4 на користь АТ «УкрСиббанк» заборгованості за Кредитним договором №11070634000 від 03.11.2006 року в розмірі 597 418,43 доларів США.

25.06.2016 року на адресу відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській було повторно направлено заяву про відкриття провадження та примусового виконання рішення Приморського районного суду м. Одеси по справі №2-3797/11 про стягнення з ОСОБА_3Ю, ОСОБА_4 на користь АТ «УкрСиббанк» заборгованості за Кредитним договором №11070634000 від 03.11.2006 року в розмірі 597 418, 43 доларів США, яка отримана та реєстрована 07 липня 2016 року.

Постановою головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській ОСОБА_5 від 11 липня 2016 року відкрито виконавче провадження.

19.12.2016 року старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській ОСОБА_2 винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачеві, яка надійшла на адресу АТ «УкрСиббанк» 23.01.2017 року з оригіналом виконавчого листа №2-3797/11.

Як вбачається зі змісту оскаржуваної постанови, рішення державного виконавця про повернення виконавчого документу стягувачу обґрунтовано тим, що звернення стягнення на майно боржника не передбачається можливим у зв’язку з тим, що квартира, яка належить боржнику на праві власності перебуває під обтяженням (арештом), накладеним на підставі ухвали Суворовського районного суду м. Одеси від 09.09.2009 року по цивільній справі №2-1120/10, а автотранспортний засіб, який належить боржнику, перебуває у розшуку понад один рік.

Проте АТ «УкрСиббанк» з зазначеним рішенням державного виконавця не погоджується, оскільки вважає, що повернення виконавчого документу стягувачу без фактичного виконання здійснено з порушенням п.п.7, 9 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року №1404-VIII.

Відповідно до п.7 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ повертається стягувачу, якщо боржник-фізична особа чи транспортні засоби боржника, розшук яких здійснювався поліцією, не виявлені протягом року з дня оголошення розшуку.

Приписами п.9 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що виконавчий документ повертається стягувачу, якщо законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо в нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.

Як вбачається з матеріалів виконавчого провадження, а також зі змісту оскаржуваної постанови, державним виконавцем виявлено зареєстрований за боржником транспортний засіб, а саме: УАЗ, модель 315120, 1988 р.в., реєстраційний знак 58333ОК.

Відповідно до ч.3 ст.36 Закону України «Про виконавче провадження» у разі необхідності розшуку транспортного засобу боржника державний виконавець виносить постанову про такий розшук, яка є обов’язковою для виконання поліцією.

Однак в межах виконавчого провадження №51604842, державний виконавець постанови про розшук транспортного засобу належного боржнику на праві власності, а саме: УАЗ, модель 315120, 1988 р.в., реєстраційний знак 58333ОК, не виносив, а посилався на постанову про оголошення у розшук зазначеного транспортного засобу від 24.07.2014 року при минулому пред’явленні.

Як вбачається з матеріалів виконавчого провадження, а також зі змісту оскаржуваної постанови, державним виконавцем в межах виконавчого провадження №51604842 виявлено зареєстроване за боржником на праві власності нерухоме майно, а саме квартира за адресою: АДРЕСА_1.

Державним виконавцем також встановлено, що зазначена квартира перебуває під публічним обтяженням на підставі ухвали Суворовського районного суду м. Одеси від 09.09.2009 року по справі №2-1120/10, що є підставою для повернення виконавчого документу стягувачу на підставі п.9 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження».

Втім приймаючи рішення про наявність підстав для повернення виконавчого документу стягувачу на підставі п.9 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження» держаний виконавець не звернув уваги на те, що за приписами згаданої норми закону підставою для повернення виконавчого документу стягувачу є наявність встановленої саме законом, а не судовим рішенням, заборони щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника.

Пунктом 9 частини 1 статті 37, ч.5 ст.48 Закону України «Про виконавче провадження» у взаємозв’язку з положеннями Закону України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна» вказують на встановлену чинним законодавством заборону щодо звернення стягнення на те майно державного підприємства, яке є основним засобом виробництва, а відсутність у боржника іншого майна, на яке може бути звернуто стягнення, є підставою для повернення виконавчого документа стягувачу.

Водночас п.9 ч.1 ст.37, ч.5 ст.48 Закону України «Про виконавче провадження» у взаємозв’язку з положеннями Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» вказують на встановлену чинним законодавством заборону щодо звернення стягнення на те майно громадян України, яке надано як забезпечення кредитів в іноземній валюті за умови додержання встановлених цим законом певних умов.

Отже, п.9 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження» не містить приписів, відповідно до яких встановлена судовим рішенням заборона на відчуження майна боржника перешкоджає державному виконавцю вчиняти дії щодо звернення стягнення на майно боржника.

Наведене свідчить про те, що рішення державного виконавця про повернення виконавчого документу стягувачеві без виконання у зв’язку із наявністю встановленої судовим рішенням заборони на відчуження майна боржника, на підставі п.9 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження», є безпідставним, а тому не може вважатися законним та обгрунтованим.

Окрім того, звернення стягнення на нерухоме майно полягає в його арешті, вилучені та примусовій реалізації ч.1 ст.48 Закону України «Про виконавче провадження». Виконавець зобов’язаний вчинити дії спрямовані на:

- арешт майна боржника - ч.2 ст.56 Закону України «Про виконавче провадження»;

- вилучення майна боржника - ч.2 ст.56 Закону України «Про виконавче провадження»;

- визначити вартість майна боржника, для чого залучити суб’єкта оціночної діяльності - ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження);

- передати майно на примусову реалізацію - ст.61 Закону України «Про виконавче провадження».

Державним виконавцем не вчинено жодних з згаданих дій, спрямованих на звернення стягнення на нерухоме майно боржника та його реалізацію, зокрема:

- не складено та не винесено постанови про арешт квартири, яка належить боржнику та розташована за адресою: АДРЕСА_1, або про опис та арешт квартири, яка належить боржнику, чим порушив ч.2 ст.56 Закону України «Про виконавче провадження»;

- не залучено суб’єкта оціночної діяльності - суб’єкта господарювання для проведення оцінки майна, чим порушив ст.57 Закону України «Про виконавче провадження»;

- не передано майно на реалізацію, чим порушено ст.61 Закону України «Про виконавче провадження».

Згідно з ч.8 ст.48 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець проводить перевірку майнового стану боржника у 10-денний строк з дня відкриття, виконавчого провадження. У подальшому така перевірка проводиться виконавцем не рідше ніж один раз на два тижні - щодо виявлення рахунків боржника, не рідше ніж один раз на три місяці - щодо виявлення нерухомого та рухомого майна боржника та його майнових прав, отримання інформації про доходи боржника.

Як вбачається з матеріалів виконавчого провадження, державний виконавець в порушення ч.8 ст.48 Закону України «Про виконавче провадження» не вчиняв з визначеною законом періодичністю дії спрямовані на розшук майна боржника.

АТ «УкрСиббанк», звертаючись 06.07.2016 року до відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області з заявою про відкриття виконавчого провадження, на підставі виконавчого листа №2-3797/11 виданого 25.06.2013 року Приморським районним судом м. Одеси про стягнення з ОСОБА_3Ю, ОСОБА_4 на користь АТ «УкрСиббанк» заборгованість за Кредитним договором №11070634000 від 03.11.2006 року в розмірі 597 418,43 доларів США, зазначав, що в забезпечення зобов’язань за кредитним договором №11070634000 від 03.11.2006 року між АТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_3 укладено Договір іпотеки, предметом якого є квартира, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, яку державний виконавець виявив, вчиняючи дії спрямовані на встановлення майна боржника.

До заяви про відкриття виконавчого провадження АТ «УкрСиббанк» додав завірену належним чином копію зазначеного Договору іпотеки. Окрім того з довідки Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна, на яку посилається державний виконавець в оскаржуваній постанові, вбачається наявність зареєстрованого 23.03.2007 року приватного обтяження згаданої квартири, яке вчинено на підставі зазначеного Договору іпотеки.

З огляду на вказане суд першої інстанції дійшов висновку про те, що дії старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській ОСОБА_2 під час ухвалення постанови про повернення виконавчого листа у виконавчому провадженні ВП №51604842 не відповідають вимогам чинного законодавства

Відповідно до ч.1 ст.30 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець проводить виконавчі дії з виконання рішення до завершення виконавчого провадження у встановленому цим Законом порядку.

За правилом, встановленим положенням ст.387 ЦПК України (у редакції, яка діяла на момент розгляду скарги), скасування судом постанов державного виконавця не передбачено, оскільки підстави та порядок відновлення виконавчого провадження передбачені ст.41 Закону України «Про виконавче провадження».

Згідно з ч.1 ст.41 Закону України «Про виконавче провадження» у разі якщо постанова державного виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу визнана судом незаконною чи скасована в установленому законом порядку, виконавче провадження підлягає відновленню за постановою виконавця не пізніше наступного робочого дня з дня одержання виконавцем відповідного рішення.

Таким чином, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні вимоги скаржника про скасування постанови державного виконавця про повернення виконавчого документа стягувачу у вказаному виконавчому провадженні.

Згідно з ч.3 ст.10 ЦПК України (у редакції, яка діяла на момент розгляду скарги) кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст.57 ЦПК України (у редакції, яка діяла на момент розгляду скарги) встановлено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Статтею 58 цього ж Кодексу (у редакції, яка діяла на момент розгляду скарги) передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України (у редакції, яка діяла на момент розгляду скарги) суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до ч.1 ст.60 ЦПК України (у редакції, яка діяла на момент розгляду скарги) кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.383 ЦПК України (у редакції, яка діяла на момент розгляду скарги) сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції вважав, що скарга Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню частково.

Колегія суддів не може повністю погодитись з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Подавши скаргу від 27.01.2017 року, скаржник не зазначив та не залучив інших заінтересованих осіб, а саме ОСОБА_4, ОСОБА_6, ВАТ «Південгідроспецбуд».

Відповідно до ч. 1 ст. 121 ЦПК України (у редакції, яка діяла на момент розгляду скарги) суддя, встановивши, що заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 119 і 120 ЦПК України (у редакції, яка діяла на момент розгляду скарги), або не оплачено судовий збір, постановляє ухвалу, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє заявника і надає йому строк для усунення недоліків.

В п. 13 ПленумуВищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ пленуму за №6 від 07 лютого 2014 року «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах», зазначено, що скарга має відповідати загальним вимогам щодо форми та змісту позовної заяви, передбаченим положеннями ЦПК, та містити відомості, зазначені в пунктах 3–5 частини сьомої статті 82 Закону про виконавче провадження, зокрема зміст оскаржуваних рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби та норму закону, яку порушено, а також обставини, якими заявник обґрунтовує свої вимоги.

Якщо скарга за формою і змістом не відповідає таким вимогам, то застосовуються положення статті 121 ЦПК України (у редакції, яка діяла на момент розгляду скарги).

У разі відсутності спеціальної норми щодо вирішення певних питань, що виникають при розгляді скарг на рішення, дії або бездіяльність посадових осіб державної виконавчої служби, при розгляді таких скарг мають застосовуватися положення ЦПК, якими врегульовано аналогічні питання, а саме: стаття 122 ЦПК – про відкриття провадження у справі; статті 26, 27, 45 ЦПК – щодо кола осіб, які беруть участь у справі, їхніх прав та обов’язків; статті 74–77 ЦПК – про судові виклики та повідомлення; глави 4 розділу III ЦПК – про судовий розгляд; глав 1, 2 розділу V ЦПК – щодо апеляційного та касаційного оскарження судових рішень тощо.

Положення п.17 постанови Пленуму вказують на те, що згідно зі статтею 26 ЦПК сторона виконавчого провадження, яка звернулася до суду зі скаргою, бере участь в її розгляді як заявник, а інші учасники цього провадження, прав і обов'язків яких безпосередньо стосується розгляд і вирішення цієї скарги, - як заінтересовані особи.

Справи за скаргами на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи посадової особи державної виконавчої служби розглядаються судом за загальними правилами ЦПК з особливостями, встановленими статтею 386 ЦПК, за участю державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби, рішення, дії або бездіяльність якої оскаржуються. До участі у справі як заінтересованої особи залучається інша сторона виконавчого провадження, оскільки судовим рішенням може бути вирішено питання про її права чи інтереси.

Відповідно до ч. 1 ст. 386 ЦПК України (у редакції, яка діяла на момент розгляду скарги) скарга розглядається у десятиденний строк у судовому засіданні за участю заявника і державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби чи приватного виконавця, рішення, дія чи бездіяльність яких оскаржуються.

Незважаючи на вказані порушення, суд першої інстанції 30.01.2017 року відкрив провадження по справі та призначив справу до розгляду на 02.02.2017 року.

Однак у супровідному листі від 30.01.2017 року (а.с. 11) та у довідці про відкладення судового засідання (а.с. 14) датою судового засідання є 09.02.2017 року.

Вказані вище порушення привели також до того, що розглядаючи справу в період з 30.01.2017 року по 31.10.2017 року суд першої інстанції не залучив та жодного разу не здійснив виклик заінтересованих осіб - ОСОБА_4, ОСОБА_6, представника ВАТ «Південгідроспецбуд», розглянув справу за їх відсутністю, не з’ясувавши їх позицію щодо скарги.

Також колегія судів звертає свою увагу на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що скаргу на постанову від 19.12.2016 року подано ПАТ «Укрсиббанк» лише 27.01.2017 року, оскільки, як зазначає заявник, вказану постанову отримано 23.01.2017 року (а.с. 2).

Однак відповідно до супровідного листа Управління ДВС ВППР Міністерства юстиції України було направлено постанову від 16.12.2016 року, яку отримано ПАТ «Укрссиббак» 23.01.2017 року (а.с.4). Вказана постанова від 16.12.2016 року та відповідний виконавчий лист у справі №2-3797/11 містяться на аркушах справи 5, 6.

Судом першої інстанції встановлено у мотивувальній частині оскаржуваного рішення встановлено, що 19.12.2016 року винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувану, а у резолютивній частині датою постанови зазначено 16.12.2016 року (а.с. 82, 84).

Враховуючи вищезазначене, дослідивши справу, судова колегія приходить до висновку, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права, що унеможливлює розгляд скарги по суті, у зв'язку з чим є підстави для скасування оскаржуваного судового рішення суду першої інстанції з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 379, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд Одеської області, -

постановив:

Апеляційну скаргу Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області задовольнити частково.

Ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 31 жовтня 2017 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття та подальшому оскарженню не підлягає.

Головуючий Р.Д. Громік

Судді: М.М. Драгомерецький

ОСОБА_7

Повне судове рішення складено 08.05.2018 року

Суддя Р.Д. Громік