Рішення № 73859598, 18.04.2018, Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/15775/17

Провадження № 2/522/1128/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 квітня 2018 року Приморський районний суд м. Одеси

у складі: головуючого судді Бойчука А.Ю.,

за участю секретаря Іскрич В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ТОВ «Фінансова компанія «Алькор Інвест» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Райффайзенбанк Аваль» в особі Одеської обласної дирекції ПАТ «ОСОБА_3 банк Аваль», ПАТ «Комерційний індустріальний банк», ТОВ «Фінансова компанія «Алькор Інвест» за участю третьої особи: Державної реєстраційної служби України в особі Управління державної реєстрації юридичного департаменту Одеської міської ради» про визнання правочинів недійсними та зобов’язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2017 року ПАТ «ОСОБА_3 Аваль» в особі представника звернулося до Приморського районного суду м. Одеси з позовною заявою до ОСОБА_1, ОСОБА_2, згідно якої просив:

-Стягнути з ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «ОСОБА_3 Аваль» достроково солідарно заборгованість за Кредитним договором № 014/81-1-0-00/13888 від 13 лютого 2015 року заборгованість у розмірі 1 216 799,46 гривень.

-Стягнути витрати по сплаті судового збору в сумі 18 252,00 гривень.

Обґрунтовуючи свої вимоги тим, що відповідно до кредитного договору № 014/81-1-0-00/13888 від 13 лютого 2015 року, ПАТ «ОСОБА_3 Аваль» було надано громадянці ОСОБА_1 кредит у вигляді не відновлювальної кредитної лінії з лімітом 2 427 724,58 гривень на строк до 16 квітня 2034 року зі сплатою 19% річних, а позичальник зобов’язався належним чином використати та повернути Банку суму отриманого кредиту, а також сплатити проценти за користування кредитом та виконати всі інші зобов’язання в порядку та строки, визначені договором.

З укладенням Кредитного договору у позичальника виник обов’язок повернути кредит та відсотки за Кредитним договором у строки та розмірах чітко встановлених Графіком погашення, у разі прострочення якого Кредитор має право достроково стягнути заборгованість за кредитом, відсотками та пенею.

Позивач зазначив, що відповідачем не виконуються вищезазначені умови, у зв’язку з чим станом на 01.03.2017 року, заборгованість по кредиту становить 1 124 921,67 гривень; заборгованість по сплаті процентів становить 91 877,79 гривень.

У забезпечення належного виконання умов кредитного договору було укладено Договір поруки 13 лютого 2015 року, згідно умов якого ОСОБА_2 виступив поручителем ОСОБА_1 і взяв на себе зобов’язання перед банком відповідати по зобов’язанням Відповідача – 1, що виникають з умов кредитного договору, у повному обсязі цих зобов’язань. Позивач зазначив, що відповідачі ухиляються від виконання своїх зобов’язань перед позивачем, а також не вживає жодних заходів щодо погашення боргу, чим спричиняє банку матеріальну шкоду, погіршує матеріальний стан кредитора, що стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

01.12.2017 року на адресу суду надійшла зустрічна позовна заява ОСОБА_1 до ПАТ «ОСОБА_3 Аваль», ПАТ «Комерційний індустріальний банк», ТОВ «Фінансова компанія» «Алькор Інвест» за участю третьої особи Державної реєстраційної служби України в особі Управління державної реєстрації юридичного департаменту Одеської міської ради, яка прийнята до спільного розгляду з первісним позовом протокольною ухвалою суду від 04.12.2017 року. Згідно вказаної позовної заяви ОСОБА_1 просила:

- визнати правочин у вигляді Кредитного договору № 014/81-1-0-00/13888 від 13.02.2015 року, укладеного між ОСОБА_1 та ПАТ «ОСОБА_3 Аваль» з усіма додатками – недійсним.

- визнати правочин у вигляді Договору Іпотеки, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_4 між ОСОБА_1 та ПАТ «ОСОБА_3 Аваль» відносно майна ОСОБА_1 у вигляді кватири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 – недійсним.

- визнати Договір Іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_4 між ОСОБА_1 та ПАТ «ОСОБА_3 Аваль» відносно майна ОСОБА_1 у вигляді кватири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 – припиненим.

- зобов’язати Державну реєстраційну службу України, в особі Управління державної реєстрації юридичного департаменту одеської міської ради вилучити відомості з Єдиного державного реєстру обтяжень прав на нерухоме майно обтяження накладені на квартиру розташовану за адресою: АДРЕСА_1.

- визнати договір, укладений 30.05.2017 року між ПАТ «Комерційний ОСОБА_5» та ТОВ «Фінансова компанія «Алькор Інвест» було укладено договір про відступлення права вимоги за кредитним договором № 014/81-1-0-00/13888 від 13.02.2015 року – договором факторингу.

- притягнути ТОВ «Фінансова компанія «Алькор Інвет» до адміністративної відповідальності а ст. 164 КУпАП.

- визнати договір, укладений 30.05.2017 року між ПАТ «Комерційний ОСОБА_5» та ТОВ «Фінансова компанія «Алькор Інвест» було укладено договір про відступлення права вимоги за кредитним договором № 014/81-1-0-00/13888 від 13.02.2015 року та Договір про відступлення права вимоги за договором Іпотеки від 13.02.2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_4 за реєстровим № 675 – недійсним.

При цьому посилаючись на те, що у зв’язку з укладанням договору, а саме Кредитний договір 014/81-1-0-00/13888 від 13.02.2015р. позивач за зустрічним позовом втратила гарантії безпеки свого житла які їй були надані відповідно до ЗУ «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», про намір Відповідача 1 досягти саме цієї мети служить п.10 Кредитного договору № 014/81-1-0-00/13888 від 13.02.2015 р. «10.1 Кредитор у встановленому законодавством України порядку має право без згоди Позичальника відступити своє право вимоги за цим Договором будь-якій особі. 10.2 У разі відступлення права вимоги за цим Договором, позичальник повідомляється про факт відступлення у порядку, встановленому договором відступлення права вимоги...», що кореспондується з п.6.5 Додаткової угоди № 014/81-1-0-00/13888/81-1-0-00/13889 від 13.02.2015 р. до Кредитного договору № 014/81-1-0-00/13888 від 13.02.2015 р. Крім цього, відповідно до п.4.3.1 Кредитного договору 014/81-1-0-00/13888 «Страховиком за відповідним договорами (полісами) страхування є страхова компанія обрана Позичальником самостійно з Переліку страхових компаній, що відповідають вимогам Кредитора» що прямо заборонено ст.55 ЗУ «Про банки і банківську діяльність»: «Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов'язаної особи банку як обов'язкову умову надання банківських послуг.», ця умова також кореспондується з п.3.2 Додаткової угоди № 014/81-1-0-00/13888/81-1-0-00/13889 від 13.02.2015 р. до Кредитного договору № 014/81-1-0-00/13888 від 13.02.2015 р. Позивач за зустрічним позовом зазначила, що крім вищезазначеного, доказом умисного погіршення стану Позивача з боку Відповідача слугує договір від 30.05.2017р між Відповідач 1 та ПАТ «Комерційний індустріальний банк».

Позивач за зустрічним позовом вважає, що Кредитний договір № 014/81-1-0-00/13888 від 13.02.2015р.укладений під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася, у зв’язку з чим повинен бути визнаний недійсним.

Представник позивача за первісним позовом позовні вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити, у задоволенні зустрічного позову відмовити.

Представник відповідача за первісним позовом просив зустрічний позов задовольнити, у задоволенні первісного позову відмовити в повному обсязі.

Представник третьої особи в судове засідання не з’явилася, заявила суду клопотання, згідно якого просила розглядати справу за її відсутності.

Заслухавши пояснення сторін по справі, дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до ст.15,16 ЦК України, ст.4,5 ЦПК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, і має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Судом встановлено, що 27.11.2006 року між ОСОБА_1 та ПАТ «ОСОБА_3 Аваль» було укладено Кредитний договір № 014/0077/74/6753 та Іпотечний договір майнових прав посвідчний 28.11.2006 року, приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_6 Відповідно до умов договору № 014/0077/74/6753 від 27.11.2006 року, ПАТ «ОСОБА_3 Аваль надав ОСОБА_1 кредитну лінію з лімітом 85 000,00 доларів США.

23 січня 2015 року відповідач за первісним позовом направив ПАТ «ОСОБА_3 Аваль» заяву-анкету на перегляд умов кредитування з настанням тяжких обставин у позивача та загрози втрати житла.

29 січня 2015 року відповідач за первісним позовом отримала від позивача пропозиції відносно рефінансування кредиту.

13 лютого 2015 року між ОСОБА_1 та ПАТ «ОСОБА_3 Аваль» було укладено Кредитний договір № 014/81-1-0-00/13888 з додатками № 1, 2, відповідно до умов якого, ПАТ «ОСОБА_3 Аваль» було надано громадянці ОСОБА_1 кредит у вигляді не відновлювальної кредитної лінії з лімітом 2 427 724,58 гривень на строк до 16 квітня 2034 року зі сплатою 19% річних, а позичальник зобов’язався належним чином використати та повернути Банку суму отриманого кредиту, а також сплатити проценти за користування кредитом та виконати всі інші зобов’язання в порядку та строки, визначені договором.

Надання кредитних коштів проводилося згідно з вимогами п.3.2. Кредитного договору, шляхом безготівкового перерахування кредитних коштів кредитора з позичкового рахунку позичальника на його поточний рахунок з можливістю: подальшої видачі готівки через касу Кредитора, безготівкової оплати наданих платіжних документів (доручень) позичальника, що підтверджується копією виписки по рахунку, яка наявна в матеріалах справи.

З укладенням Кредитного договору в позичальника виник обов’язок повернути кредит та відсотки за Кредитним договором у строки та розмірах чітко встановлених Графіком погашення, у разі прострочення якого Кредитор має право достроково стягнути заборгованість за кредитом, відсотками та пенею.

З матеріалів справи вбачається, що в забезпечення виконання грошових зобов’язань Іпотекодавця, що випливають та/або виникнуть у майбутньому з Кредитного договору № 014/81-1-0-00/13888, а також з будь-яких додаткових угод, що укладені або можуть бути укладені до нього, 13.01.2015 року, між «ОСОБА_3 Аваль» та громадянкою ОСОБА_1 було укладено Іпотечний договір, відповідно до умов якого, Іотекодавець передає Іпотекодержателю в іпотеку наступне нерухоме майно: квартира, що складається з однієї житлової кімнати, загальною площею 62,9 кв.м., житловою площею 24,9 кв.м., знаходиться з адресою: АДРЕСА_2.

Відповідно до п. 1.3 вартість предмету іпотеки на момент укладення цього Договору відповідає його ринковій вартості та за домовленістю сторін становить 542 117,00 гривень.

З метою зменшення фінансового навантаження на позичальника кредитор та позичальник дійшли згоди про зміну умов погашення кредиту, визначених Кредитним договором, у зв’язку з чим, 13.02.2017 року між позивачем та відповідачем було укладено Додаткову угоду № 014/81-1-0-00/13888/81-1-0-00/13889 від 13.02.2015 року до Кредитного договору № 014/81-1-0-00/13888 від 13.02.2015 року з додатками № 1, № 2, відповідно до умов якої, з 16 лютого 2015 року встановлено процентну ставку за користування кредитом у розмірі 17%річних. Якщо протягом вищезазначеного строку позичальник прострочив виконання своїх зобов’язань за Кредитним договором на більш ніж 30 календарних днів, процентна ставка, передбачена пунктом 1 цієї додаткової угоди припиняє застосовуватися і проценти за Кредитом розраховуються за процентною ставкою, визначеною у пункті 1.5 Кредитного договору № 014/81-1-0-00/13888 від 13.02.2015 року з 31 календарного дня з дати прострочення. Позичальник зобов’язаний протягом вищезазначеного 30-денного строку з’явитися до Кредитора підписати новий графік погашення Кредиту та інших платежів за Кредитним договором. У разі невиконання позичальником цього обов’язку кредитор має право вимагати дострокового погашення Кредиту в повному обсязі у порядку передбаченому пунктом 9.1.2 Кредитного договору.

Згідно з п.3.1 Угоди, позичальник повинен здійснювати наступні види страхування на користь кредитора: страхування майна, яке надається в іпотеку кредитору, у сумі, не меншій за ринкову вартість предмета іпотеки зазначеній в договорі іпотеки; на вимогу кредитора – особисте страхування позичальника від нещасних випадків, у сумі не меншій ніж сума заборгованості за Кредитним договором на момент укладення договору страхування.

Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в яких одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України.

Згідно з ст.526 ЦК України, зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст.530 ЦК України, якщо в зобов’язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк.

Згідно з п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч.1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з ч.1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

У силу статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення цього кодексу, що регулюють договір позики.

Так, згідно з ст.1049 ЦК України позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику в строк та в порядку, що встановлені договором.

У забезпечення належного виконання умов кредитного договору було укладено Договір поруки 13 лютого 2015 року, згідно умов якого, ОСОБА_2 виступив поручителем ОСОБА_1 і взяв на себе зобов’язання перед банком відповідати по зобов’язанням Відповідача – 1, що виникають з умов кредитного договору, у повному обсязі цих зобов’язань.

Відповідно до ст. 554 ЦК України, у разі порушення боржником зобов’язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Згідно зі статтею 543 Цивільного Кодексу України позичальник і поручитель несуть солідарну відповідальність за невиконання зобов’язань за Договором, а тому ОСОБА_3 має право вимагати виконання обов’язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників (Позичальника /Поручителів) разом, так і будь-кого з них окремо.

Відповідно до умов Договору поруки, поручитель відповідає перед Банком у тому ж обсязі, що і Боржник.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, а зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Відповідно до вимог статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до положень ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідачем за первісним позовом не виконуються умови Кредитного договору, у зв’язку з чим станом на 01.03.2017 року, заборгованість по кредиту становить 1 124 921,67 гривень; заборгованість по сплаті процентів становить 91 877,79 гривень, що підтверджується розрахунком заборгованості за кредитним договором від 01 березня 2017 року.

У зв’язку з вищевикладеним, 24.02.2017 року на адресу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 банком надсилалися письмові вимоги про виконання грошових зобов’язань за кредитним договором та договором поруки. Проте, як встановлено судом, відповідачі за первісним позовом свої грошові зобов’язання перед банком не виконали.

10.10.2017 року на адресу суду надійшла заява про заміну сторони судового провадження від Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Алькор інвест», згідно якої просило замінити позивача ПАТ «ОСОБА_3 Аваль» у цивільній справі за позовом ПАТ «ОСОБА_3 Аваль» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про солідарне стягнення заборгованості правонаступником Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Алькор інвест».

30.05.2017 року між ПАТ «Комерційний індустріальний ОСОБА_3», який є правонаступником ПАТ «ОСОБА_3 Аваль» на підставі договору відступлення права вимоги та Договору відступлення права вимоги за договором іпотеки та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Аькор Інвест» було укладено Договір відступлення права вимоги та Договір про відступлення прав вимог за договором іпотеки.

Відповідно до договору ПАТ «Комерційний індустріальний банк» передав ТОВ «ФК «Алькор інвест», а ТОВ «ФК «Алькор інвест» прийняв належні ПАТ «Комерційний індустріальний ОСОБА_3» права вимоги за Кредитним договором № 014/81-1-0-00/13888 від 13.02.2015 року та договором поруки від 13.02.2015 року, які укладені між ОСОБА_1 та ОСОБА_2

Відповідно до Договору відступлення прав вимоги за договором іпотеки ТОВ «ФК Алькор Інвест» набув статусу іпотекодержателя за Договором іпотеки від 13.02.2015 року, який укладений у забезпечення виконання зобов’язань за Кредитним договором № 014/81-1-0-00/13888 від 13.02.2015 року та всіх додатків та додаткових угод до нього.

Протокольною ухвалою суду від 04.12.2017 року було замінено позивача ПАТ «ОСОБА_3 Аваль» у цивільній справі за позовом ПАТ «ОСОБА_3 Аваль» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про солідарне стягнення заборгованості правонаступником Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Алькор інвест».

Відповідно до ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов’язанні може бути замінений іншою особою, зокрема внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відступлення права вимоги являє собою договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.

Згідно з ч. 1 ст. 510 ЦК України, сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.

п. 10.1. Кредитного договору встановлено що Кредитор у встановленому законодавством України порядку має право без згоди Позичальника відступити своє право вимоги за цим Договором будь-якій особі за умови, що одночасно він здійснює відступлення тій же особі своїх прав за Договорами забезпечення. Кредитор також вправі без згоди Позичальника передати своє право вимоги за цим Договором разом з правами за Договорами забезпечення в заставу або обтяжити ці права іншим чином.

Таким чином умовами кредитного договору та договору іпотеки не передбачалося обмеження щодо заміни сторін у зобов'язанні, а навпаки така згода боржника та іпотекодавця не вимагалась. Заміна кредитора у зобов'язанні здійснювалась без згоди боржника, що не протирічить законодавству України та договорам.

Договори про відступлення права вимоги за кредитними договорами виконані у простій письмовій формі, як і кредитні договори. Договори про відступлення права вимоги за іпотечними договорами посвідчені нотаріально, як і іпотечні договори. Таким чином, форма укладених договорів відступлення права вимоги відповідає вимогам ст.513 ЦК України.

В силу ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Зміст укладених договорів відповідає вимогам цієї статті

Відповідно до ст. 515 Цивільного кодексу України, заміна кредитора не допускається у зобов'язаннях, нерозривно пов'язаних з особою кредитора, зокрема у зобов'язаннях про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.

Зобов'язання за договорами, права вимоги по яким були відступлені, не відносяться до таких, що нерозривно пов'язані з особою кредитора.

У ст. 24 Закону України «Про іпотеку» зазначено, що відступлення прав за іпотечним договором здійснюється без необхідності отримання згоди іпотекодавця, якщо інше не встановлено іпотечним договором, і за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за основним зобов'язанням. Якщо не буде доведене інше, відступлення прав за іпотечним договором свідчить про відступлення права вимоги за основним зобов'язанням.

Правочин про відступлення прав за іпотечним договором підлягає нотаріальному посвідченню. Відомості про таке відступлення підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.

У зв’язку з невиконанням умов кредитних договорів у Банка виникли права вимоги за вказаними договорами.

Банком було вирішено скористатися своїм правом та відступити права вимоги за вказаними кредитними договорами та договорами забезпечення - договорами поруки та іпотечними договорами Публічному акціонерному товариству «Комерційний ОСОБА_5» за оплату. Після чого, були укладені відповідні договори. Відповідно до яких ПАТ «ОСОБА_3 Аваль» (Первісний кредитор) 30.05.2017 р. відступив ПАТ «Комерційний ОСОБА_5» (Новий кредитор) належні йому Права Вимоги за кредитним договором № 014/81-1-0-00/13888 від 13.02.2015 року. В свою чергу ПАТ «Комерційний ОСОБА_5» (Новий кредитор) відступив належні йому Права Вимоги за Кредитним договором № 014/81-1-0-00/13888 від 13.02.2015 року та договором поруки від 13.02.2015 року, які ТОВ «ФК «АЛЬКОР ІНВЕСТ» набуло 30.05.2017 на підставі Договору відступлення права вимоги з дотриманням чинних норм законодавства.

Посилання відповідача за первісним позовом на те, що договір про відступлення права вимоги за кредитним договором № 014/81-1-0-00/13888 від 13.02.2015 року було вчинено для приховування договору факторингу, який сторони насправді вчинили задля отримання правових наслідків за останнім правочином та враховуючи той факт, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Алькор інвест» є фінансовою установою, яка не мала відповідної ліцензій на здійснення факторингових операцій, то договір цесії, який за своєю правовою природою є договором факторингу суперечить актам цивільного законодавства, а саме ст. 1079 ЦК України, ст. 1, 7 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», не приймаються до уваги судом з огляду на наступне.

Відповідно до ст.512 ЦК України, визначено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншого особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). При цьому, відступлення права вимоги є правочином (договором), на підставі якого старий кредитор передає свої права новому кредитору, а новий кредитор приймає ці права і зобов'язується або не зобов'язується їх оплатити. Договір відступлення права вимоги може бути оплатним, якщо в ньому передбачений обов'язок нового кредитора надати старому кредитору якесь майнове надання замість отриманого права вимоги. В такому випадку на відносини цесії розповсюджуються положення про договір купівлі-продажу, оскільки ст. 656 Цивільного кодексу України, передбачено, що предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договором визначено, що він укладений у відповідності до ст.ст.512-519 ЦК України глави 47 ЦК України та містить ознаки купівлі-продажу права вимоги, а не факторингу. Водночас, відносини факторингу регулюються нормами глави 73 ЦК України.

Норми цивільного права не встановлюють суб'єктних обмежень як щодо договору купівлі-продажу права вимоги, так і до договору відступлення права вимоги, адже ці договори за своєю правовою суттю є цивільно-правовими зобов'язаннями сторін, та не мають відношення до спеціальних галузей права, тож регулюються цивільним законодавством .

Згідно з ч.1ст.627 ЦК України,відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладені договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу,інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч.1 ст.638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобовязується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобовязання клієнта перед фактором. Зобовязання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, повязаних із грошовою вимогою, право якої він відступає. Сам же договір факторингу у нормі ст.1077 ЦК України визначено як фінансування під відступлення права грошової вимоги та вже передбачає, що відступлення права вимоги є наслідком, та лише складовою частиною цієї господарської операції, що полягає в забезпеченні виконання зобов'язання під фінансування. Відповідно до вказаного визначенням договору факторингу, цей договір спрямований на фінансування однією стороною іншої сторони шляхом передачі в її розпорядження певної суми грошових коштів.

Зазначена послуга за договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому, сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатись як плата за надану останнім фінансову послугу.

Постановою Верховного Суду України від 10.07.2007 р. № 26/347-06-6531, визначено поняття договору факторингу, що його містить ЦК України, як такий, що спрямований на фінансування однією стороною іншої шляхом передачі в її розпорядження певної суми громових коштів. Тобто наявне надання фактором послуги. Вона надається за плату, розмір якої визначається договором. При цьому грошова вимога, яка передається клієнтом фактору, не може бути платою за надану останнім фінансову послугу. Отже, якщо за договором факторингу за певну винагороду передається право вимоги грошового боргу, то такий договір є договором факторингу, за яким фактором може бути лише банк або інша фінансова установа. Якщо ж передається право вимоги грошового боргу без плати за послугу або передається за винагороду право вимоги не грошового боргу, то договір не вважається факторинговим, а є договором відступлення права вимоги, і новим кредитором за таким договором може бути будь-яка особа.

Виходячи з наведеного вбачається, що укладений між позивачем та відповідачем договір не є договором факторингу, оскільки за вказаним договором жодна із сторін не передає грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, тому відсутні підстави вважати, що метою укладення договору є отримання прибутку.

Таким чином, відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові, та відбувається на підставі укладеного між ними правочину, при цьому заміна кредитора саме у зобов'язанні допускається протягом усього часу існування зобов'язання, якщо інше не суперечить договору та не заборонено законом.

Відповідно до п.3 ч. 1 ст.49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" як кредитні операції у цій статті розглядаються операції, зазначені в пункті 3 частини третьої ст.47 Закону, а також придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог та прийом платежів (факторинг). В цій нормі Закону факторинг класифікується як кредитна операція, що підтверджує суть факторингу - фінансування під відстрочення права вимоги, надання коштів в розпорядження за плату.

Важливою відмінністю між договором про відступлення права вимоги та договором факторингу, є те, що при відступленні права вимоги первісний кредитор передає новому кредитору боргові зобов'язання боржника і більше взаємовідносин не має, а ні з боржником, а ні з новим кредитором щодо перерахування коштів первісному кредитору, тож по суті відбувається купівля-продаж права вимоги боргових зобов'язань. А в договорі факторингу фактор може отримувати кошти і від клієнта і від боржника, вони розраховуються із фактором, це передбачено ст.1084 ЦК України.

З норм Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", на який посилається відповідач за первісним позовом, випливає, що вказаний закон є нормативно-правовим актом спеціальної дії, який регулює відносини, пов'язані з функціонуванням фінансових ринків та надання фінансових послуг. Сфера дії цього закону за суб'єктним складом обмежується: фінансовими установами, особами, які здійснюють діяльність з посередницьких послуг на ринках фінансових послуг, об'єднаннями фінансових установ, включених до реєстру саморегулівних організацій.

Таким чином, відсутні правові підстави для визнання спірного договору - договором факторингу.

Також оспорюваний договір не підлягає визнанню недійсним з підстав застосування ст. 215, 203 ЦК України, оскільки при його укладенні дотримані всі вимоги чинного законодавства та його укладання відповідає волі сторін договору.

З огляду на вищевикладене суд дійшов висновку, що договори відступлення права вимоги між ПАТ «ОСОБА_3 Аваль» та ПАТ «Комерційний ОСОБА_5» укладені з дотриманням вимог чинного законодавства, та умов кредитних договорів і договорів іпотеки, отже не можуть бути нікчемними або визнані судом недійсними.

У своєму позові Позивач за зустрічним позовом не зазначає жодних доказів чи посилань на факт порушення його прав та інтересів. Згідно з п. 5. ч. 3. ст. 175 ЦПК України в позові має бути зазначено виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.

В позові ОСОБА_1 зазначає, що Кредитний договір № 014/81-1-0-00/13888 від 13.02.2015 року «укладений під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася». Однак, яким саме чином права та законні інтереси позивача були порушені в позові не зазначено, підстав недійсності спірних правочинів також не вказано.

За ч.1 ст.233 ЦК правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

Як роз'яснено в п.23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 « ро судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі статті 233 ЦК, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім'ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин.

Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки.

Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

Отже, згідно зі ст. 233 ЦК для визнання правочину недійсним необхідно встановити наявність двох обставин: тяжких обставин та вкрай невигідних умов вчинення правочину.

У своєму позові ОСОБА_1 вказує на вкрай невигідні умови Кредитного договору 014/81-1-1-0-00/13888 від 13.02.2015 року, але не надає докази наявності тяжких обставин, що призвели до укладення цього договору. Разом з тим, у своїй позовній заяві, позивач за зустрічним позовом посилається на те, що вона зверталася до банку із заявою від 23.01.2015 року на перегляд умов кредитування та посилається на відповідь банку від 29.01.2015 року, у якій банком запропоновано варіанти рефінансування кредиту. 13.02.2015 року сторонами було підписано кредитний договір № 014/81-1-1-0-00/13888 з додатковою угодою № 014/81-1-0-00/13888/81-1-0-00/13889 з метою зменшення фінансового навантаження на позичальника кредитор та позичальник дійшли згоди про зміну умов погашення кредиту та уклали зазначений Договір. З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження введення його в оману під час підписання оспорюваного договору про реструктуризацію заборгованості. Договір відповідає положенням ст.626 ЦК України, сторони під час його підписання дійшли згоди щодо істотних умов договору, волевиявлення позивача було вільним, тому підстави для визнання його недійсним, передбачені положеннями ст.ст. 203,215 ЦК України, відсутні.

Також, позивач за зустрічним позовом посилалася на те, що у зв’язку з укладенням Кредитного договору 014/81-1-0-00/13888 від 13.02.2015 року, позивач втратила гарантії безпеки свого житла, які їй були надані відповідно до Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

При цьому судом враховується, що відповідно до Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» протягом його дії не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із ст. 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно зі ст. 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.

Статтею 3 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» передбачено, що зазначений Закон набирає чинності з дня його опублікування та втрачає чинність з дня набрання чинності законом, який врегульовує питання особливостей погашення основної суми заборгованості, вираженої в іноземній валюті, порядок погашення (урахування) курсової різниці, що виникає в бухгалтерському та (або) податковому обліку кредиторів та позичальників, а також порядок списання пені та штрафів, які нараховуються (були нараховані) на таку основну суму заборгованості.

У цивільному законодавстві мораторій визначається як відстрочення виконання зобов'язання (п. 2 ч. 1 ст. 263 ЦК України).

Отже, мораторій не звільняє від виконання зобов'язання, а є відстроченням виконання певних обов'язків, відкладення певних дій на визначений чи невизначений період на підставі спеціального акта.

Встановлений Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» мораторій на стягнення нерухомого житлового майна громадян України, наданого як забезпечення зобов'язань за кредитами в іноземній валюті, не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов'язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника).

Виходячи з викладеного, вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки за вказаних обставин задовольняється судом з ухваленням відповідного рішення, а його виконання здійснюється з урахуванням Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Щодо вимог позивача за зустрічним позовом про зобов’язання Державної реєстраційної служби України, в особі Управління державної реєстрації юридичного департаменту Одеської міської ради вилучити відомості з Єдиного державного реєстру обтяжень прав на нерухоме майно обтяження накладені на квартиру розташовану за адресою: АДРЕСА_1, суд зазначає, що у позові в цій частині слід відмовити з тих підстав, що позов пред’явлено до третьої особи, яка у розумінні ст. 48 ЦПК України, не є стороною в справі, тобто відповідачем і відповідно не відповідає за позовом.

Статус третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору визначається тим, що вона залучається до участі у справі, якщо рішення суду в справі може вплинути у майбутньому на її права або обов’язки щодо однієї зі сторін. (ст. 53 ЦПК України).

Вимоги позивача за зустрічним позовом про притягнення ТОВ «Фінансова компанія «Алькор Інвет» до адміністративної відповідальності за ст. 164 КУпАП, розглядаються в порядку передбаченому КУпАП, у зв’язку з чим не можуть бути розглянуті в рамках даної цивільної справи.

З огляду на вищевикладене суд вважає, що вимоги за зустрічним позовом є необґрунтованими та безпідставними, у зв’язку з чим суд відмовляє в їх задоволенні в повному обсязі.

Згідно з ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч.ч.1,5,6 ст.81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч.1 ст.89 Цивільного процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

На підставі викладеного та керуючись: ст. ст. 2, 4, 13, 76-81, 95, 258-259, 263 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ТОВ «Фінансова компанія «Алькор Інвест» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості – задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Алькор Інвест» достроково солідарно заборгованість за Кредитним договором № 014/81-1-0-00/13888 від 13 лютого 2015 року заборгованість за 1 216 799,46 гривень.

Стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Алькор Інвест» суму судового збору в розмірі 18 252,00 гривень.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ПАТ «Райффайзенбанк Аваль» в особі Одеської обласної дирекції ПАТ «ОСОБА_3 банк Аваль», ПАТ «Комерційний індустріальний банк», ТОВ «Фінансова компанія «Алькор Інвест» за участю третьої особи: Державної реєстраційної служби України в особі Управління державної реєстрації юридичного департаменту Одеської міської ради» про визнання правочинів недійсними та зобов’язання вчинити певні дії – відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення суду складено 27.04.2018 року.

Суддя: Бойчук А.Ю.