Постанова № 73855321, 08.05.2018, Апеляційний суд Київської області

Справа № 370/2023/15-ц Головуючий у І інстанції Мазка Н. Б.Провадження № 22-ц/780/1787/18 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1Категорія 26 08.05.2018

ПОСТАНОВА

Іменем України

08 травня 2018 року м. Київ

Апеляційний суд Київської області в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3,

за участю секретаря: Топольського В.О.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «Правекс-Банк»,

відповідачі - ОСОБА_4, ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою ОСОБА_4на рішення Макарівського районного суду Київської області від 31 січня 2018 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Правекс-Банк» до ОСОБА_6, ОСОБА_5 про стягнення боргу за кредитним договором,-

Заслухавши доповідь судді Апеляційного суду, вислухавши учасників процесу, перевіривши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів,-

в с т а н о в и л а :

У серпні 2015 року Публічне акціонерне товариств Комерційний банк «Правекс-Банк» (надалі ПАТ КБ «Правекс-Банк» та/або банк) звернувся до суду з вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що 21.12.2006 року між ОСОБА_6 та АКБ «Правекс-Банк», правонаступником всіх прав та обов’язків якого є ПАТ КБ «Правекс-Банк» був укладений кредитний договір з усіма змінами та доповненнями, що є його невід’ємною частиною. З метою своєчасної оплати вартості автомобіля, що купується за договором купівлі-продажу транспортного засобу від 19.12.2006 року відповідачу ОСОБА_6 надавався кредит в іноземній валюті на загальну суму 9 684.00 долара США. Також з ОСОБА_6 укладено договір застави від 21.12.2006 року, відповідно до якого позичальником передано в заставу транспортний засіб, а саме: марка авто DAEWOO-FSO, реєстраційний номер НОМЕР_1.

Станом на 03.06.2015 року за позичальником обліковується заборгованість по сплаті основної суми кредиту за кредитним договором у розмірі 5 289.00 доларів США.

В якості забезпечення належного виконання позичальником своїх зобов’язань за кредитним договором з ОСОБА_5 був укладений договір поруки від 21.12.2006 року. Термін дії договору поруки – до 21.12.2016 року.

На вимогу № 070/15 від 24.06.2015 року про виконання порушеного зобов’язання за кредитним договором у повному розмірі у семиденний строк з дня отримання вимоги, яку поручитель отримав 03.07.2015 року, поручитель не вжив заходів щодо її виконання.

Просили стягнути з ОСОБА_6, ОСОБА_5 в солідарному порядку борг за кредитним договором в сумі 12 138.75 доларів США, з яких: заборгованість за кредитом 5 289.00 доларів США, пеня за несвоєчасне погашення кредиту 3 418.50 доларів США, відсотки за користування кредитними коштами 2 022.89 доларів США, пеня за несвоєчасне погашення відсотків 1 408.36 доларів США.

Рішенням Макарівського районного суду Київської області від 31 січня 2018 року позов задоволено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Не погоджуючись з рішенням суду відповідач ОСОБА_4 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове, яким задовольнити позов частково, застосувавши строки позовної давності та стягнувши борг за період з серпня 2012 року по грудень 2013 року та відстрочити строк виконання рішення на півроку, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин справи, порушення судом норм матеріального і процесуального права.

В обґрунтування скарги зазначає, що вона не була належним чином повідомлена про розгляд справи. Вказане порушення норм матеріального права потягло не з’ясування судом усіх обставин справи та ухвалення незаконного рішення. В описовій частині рішення не зазначено стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача. У мотивувальній частині рішення не зазначено докази, відхилені судом, та мотиви їх відхилення мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

В матеріалах справи містяться заперечення відповідача на позовну заяву в яких він посилається, що останній платіж за кредитним договором був здійснений 09.11.2010 року, позивач звернувся до суду лише 06.08.2015 року, тому просить суд застосувати строки позовної давності. Додаткові письмові пояснення відповідача (а.с. 116-118) також судом не взято до уваги.

Також вказує, що суд прийняв рішення про права осіб, що не були залучені до участі у справі. Так оскаржуваним рішенням суд стягнув кошти на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Правекс-Банк», проте на підставі клопотання Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія" (а.с. 177) у якості правонаступника позивача у справі було залучено останнє.

Вказана обставина відповідно до п. 4 ч. З ст. 376 ЦПК є підставою для скасування оскаржуваного рішення. Під час нового розгляду справи суд апеляційної інстанції повинен розглянути заяву відповідача про застосування строків позовної давності та дослідити питання щодо сплати платежів в період, що охоплюється строком позовної давності, а саме з 06.08.2012 по 06.08.2015 р.

Для цього відповідач вважає за необхідне витребувати у позивача окремий

розрахунок заборгованості за вказаний період для порівняння його з розрахунком

наданим відповідачем.

За підрахунками відповідача стягненню підлягає сума боргу за кредитом яка

складається з основної суми боргу та процентів за користування кредиту, яка не

повинна перевищувати 2300 доларів CLI1A. Відповідний розрахунок надано до

матеріалів справи під час розгляду справи в суді першої інстанції.

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» зазначає, що апеляційна скарга є необґрунтованою та такою, що підлягає відмові у її задоволенні, а рішення суду першої інстанції є законним та справедливим.. Також вказує, що наведені в апеляційній скарзі недоліки змісту судового рішення не можуть бути підставою для скасування законного та справедливого рішення суду.

Апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно вимог ст. 263 ЦПК України, - судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин(фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами;

1)письмовими, речовими і електронними доказами;

2)висновками експертів

3)показань свідків.

Згідно зі ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до вимог ст. 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення не відповідає у повній мірі.

Згідно положень статей 526, 527 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Судом першої інстанції встановлено, що 21.12.2006 року між представником позивача та відповідачкою ОСОБА_6 укладений кредитний договір №669-056/06Р, предметом якого відповідно до вимог пункту 1.1., є те, що з метою своєчасної оплати позичальником вартості автомобіля, що купується за договором купівлі-продажу автомобіля №2114/12 від 19.12.2006 року, а також з метою оплати страхових платежів згідно з договорами страхування автомобіля, укладання яких здійснюється на підставі і з врахуванням вимог п.6.1.12 даного договору, банк надає позичальнику кредит в іноземній валюті на загальну суму 9 684.00 долари США.

Пунктом 1.2. кредитного договору передбачено, що кредит надається позичальнику терміном з 21.12.2006 року до 21.12.2013 року зі сплатою 11.99 відсотків річних.

10.02.2009 року кредитний договір №669-056/06Р від 21.12.2006 року був викладений у новій редакції, яку ОСОБА_6 власноручно своїм підписом підтвердила факт ознайомлення з усіма зборами, відсотками, тарифами, комісіями або іншими елементами вартості кредиту, які вона повинна сплатити по даному договору (а.с.20-28).

З меморіального ордера №16 від 21.12.2006 року вбачається, що кредит в сумі 9 684.00 доларів США виданий ОСОБА_6 відповідно розпорядженню від 21.12.2006 року по договору №669-056/06Р від 21.12.2006 року, укладеного з ОСОБА_6 (а.с.29).

З пункту 1.1. договору застави транспортного засобу №669-056/06Р від 21.12.2006 року, укладеного між ОСОБА_6 – заставодавцем, та представником АКБ «Правек-Банк» - заставодержателем, вбачається, що заставодавець для забезпечення виконання в повному обсязі своїх зобов’язань перед заставодержателем за кредитним договором №669-056/06Р від 21.12.2006 року та можливих змін та доповнень до нього щодо сплати процентів, неустойки (штрафу, пені), вчасного та у повному обсязі погашення основної суми боргу за кредитом та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами кредитного договору, відшкодування збитків, іншої заборгованості, наладці – основне зобов’язання, передає у заставу заставодержателю належне йому на праві власності майно: автомобіль марки DAEWOO-FSO модель TF69Y, рік випуску 2006, колір чорний, шасі №SUPTF69YD7W307829, тип легковий седан-В, реєстраційний номер НОМЕР_1 (а.с.31-33).

Згідно розрахунку заборгованості станом на 03.06.2015 року загальна заборгованість складає 12 138.75 доларів США, з яких: заборгованість за кредитом 5 289.00 доларів США, пеня за несвоєчасне погашення кредиту 3 418.50 доларів США, відсотки за користування кредитними коштами 2 022.89 доларів США, пеня за несвоєчасне погашення відсотків 1 408.36 доларів США (а.с.9-12).

Згідно ухвали суду від 11.10.2017 року ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» залучена до участі у справі як правонаступник ПАТ КБ «Правекс-Банк».

В запереченнях на позовну заяву ОСОБА_6 зазначала, що останній платіж Відповідач 1 здійснив 09.11.2010 року, тобто більше трьох років з урахуванням дати подачі позову.

З викладеного вбачається, що до правовідносин, щодо оплати фіксованих щомісячних платежів за Договором, 21.12.2013 року необхідно застосувати строк позовної давності в три роки враховуючи дату подачі позовної заяви та строк закінчення дії Договору, а саме: з грудня 2012 по грудень 2013 року.

Більш того, відсотки повинні нараховуватися не на всю суму заборгованості за кредитними фіксованими платежами, а на суму несплачених платежів в рамках строку позовної давності, тобто на наявну заборгованість з грудня 2012 по грудень 2013 року.

Також Позивачем було невірно обраховано розмір неустойки за Договором з урахуванням фактичного розміру заборгованості за основним зобов’язанням (основного платежу та відсоткам), яка повинна бути обрахована за останній рік невиконання основного зобов’язання, у межах строку позовної давності за основним зобов’язанням, а саме: станом на липень 2014 року по липень 2015 року (строк подачі позовної заяви до суду).

Отже Позивачем було невірно розраховано існуючу суму заборгованості по кредитним платежам, відсоткам та пені з урахуванням строків позовної давності.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне) виконання.

Частиною 1 ст. 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до вимог ст.ст. 553, 554 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Відповідно до ч. 1 ст. 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За положеннями ст. 252 ЦК України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

У правовій позиції Верховного Суду України, викладеній в постанові від 06 листопада 2013 року в справі № 6-116цс13 зазначено, що відповідно до ст. 261 ЦК України початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов.

Перебіг позовної давності за вимогами кредитора, які випливають з порушення боржником умов договору (графіка погашення кредиту) про погашення боргу частинами (щомісячними платежами) починається стосовно кожної окремої частини, від дня, коли відбулося це порушення.

Позовна давність у таких випадках обчислюється окремо по кожному простроченому платежу.

У разі порушення боржником строків сплати чергових платежів, передбачених договором, відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України кредитор протягом усього часу - до встановленого договором строку закінчення виконання останнього зобов'язання вправі заявити в суді вимоги про дострокове повернення тієї частини позики (разом з нарахованими процентами - ст. 1048 ЦК України ), що підлягає сплаті.

Несплачені до моменту звернення кредитора до суду платежі підлягають стягненню у межах позовної давності по кожному із платежів.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позичальник ОСОБА_6 свої зобов’язання за кредитним договором не виконує в повному обсязі, має заборгованість, тому позивач має право вимагати стягнення з відповідача суми непогашеного кредиту та несплачених відсотків, нарахованих згідно з умовами кредитного договору та судовий збір.

Проте колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Так, вирішуючи спір, суд першої інстанції не перевірив коли у кредитора виникло право на звернення до суду і чи не прострочений трирічний строк позовної давності по стягненню чергових щомісячних платежі.

Оскільки виконання договору здійснюється відповідно до графіків погашення кредиту, то початком перебігу строку позовної давності є день, коли боржник повинен був сплатити черговий платіж, проте не сплатив його (а.с.9-12).

Колегією суддів встановлено, що на час звернення з позовом до суду встановлений ст. 257 ЦК України трирічний строк позовної давності по стягненню чергових щомісячних платежів (простроченої заборгованості), процентів, що виникла до 06.08.2012 року минув.

Згідно із ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Відповідач заперечуючи проти позовних вимог, просила застосувати позовну давність.

Так, звернення позивача до суду із позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором тільки 06.08.2015 року свідчить про сплив строку позовної давності для звернення до суду в частині заборгованості по стягненню чергових щомісячних платежів (простроченої заборгованості), оскільки останній платіж з погашення тіла кредиту відповідач здійснив 09.11.2010 року.

Враховуючи зазначене з відповідача підлягає стягненню кредитна заборгованість в частині, що виникла і не сплачена, починаючи з 06.08.2012 року по 06.08.2015 року і яка становить 2389,60 дол. США, з яких: тіло кредиту - 1782 дол. США, відсотки за кредитом 171,65 дол. США, пеня за кредитом - 397,65 дол. США, пеня за відсотками - 38,30 дол. США ( а/с 119-120).

При цьому колегія суддів застосовує розрахунок суми заборгованості за кредитним договором з урахуванням строку позовної давності, наведений відповідачем, який є в матеріалах справа, оскільки він є вірним, проведеним на підставі розрахунку заборгованості позивача, з яким колегія суддів погодилась.

В запереченнях на позовну заяву відповідач ОСОБА_5 зазначала, що строк дії Кредитного договору встановлено до 21.12.2013 року. Відповідач 1 повинен був у цей строк повністю погасити свої зобов’язання перед Позивачем за Кредитним договором. Відповідач 1 здійснив останній платіж за Кредитним договором 09.11.2010 року.

Строк повної сплати за Кредитним договором настав 21.12.2013 року. Саме у цей момент Позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

У Кредитному договорі строк виконання основного зобов’язання чітко визначений. Строк повного погашення кредиту є 21.12.2013 року. За таких обставин у ПАТ КБ «Правекс-Банк» виникло право пред’явити вимогу до поручителя (Відповідача 2) про виконання порушеного зобов’язання боржника щодо повернення кредиту, починаючи з 21.12.2013 року, протягом наступних шести місяців. Таку вимогу до Відповідача 2 Позивач пред’явив лише 24.06.2015 року, тобто вже після спливу встановленого частиною четвертою статті 559 Цивільного кодексу України шестимісячного строку. Отже Банком було пропущено встановлений законодавством строк для пред’явлення Відповідачу 2 вимоги щодо сплати наявної заборгованості, у зв’язку з чим Договір поруки є таким, що припинився в силу закону.

Однак такі твердження не відповідають вимогам закону і матеріалам справи.

Відповідно до ст. 554 ЦК України у разі порушення зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник.

Згідно ч.1 ст. 553 цього Кодексу за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Відповідно до ч. 1 ст. 554 цього Кодексу у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

За правилом ч. 2 цієї статті поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Відповідно до ч.4 ст. 559 ЦК України порука припиняється післязакінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя, якщо інше не передбачено законом. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року з дня укладення договору поруки, якщо інше не передбачено законом.

Аналіз положень статті 559 ЦК України дає підстави для висновку про те, що строк дії поруки (будь-який із зазначених у частині четвертій цієї статті) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб'єктивного права кредитора й суб'єктивного обов'язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються.

Це означає, що зі збігом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі застосування судових заходів захисту свого права (шляхом пред'явлення позову), кредитор вчиняти не може.

З огляду на преклюзивний характер строку поруки й обумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію даного виду забезпечення виконання зобов'язань застосоване в другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення "пред'явлення вимоги" до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред'явлення кредитором у встановленому законом порядку (стаття 122 ЦПК України) протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Зазначене положення при цьому не виключає можливість пред'явлення кредитором до поручителя іншої письмової вимоги про погашення заборгованості за боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання.

Отже, виходячи з положень другого речення частини четвертої статті 559 ЦК України слід дійти висновку про те, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов'язання за договором повинно бути пред'явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов'язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами) або з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов'язання (у разі якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем).

Таким чином, аналізуючи частину четверту статті 559 ЦК України, слід дійти висновку про те, що застосоване в цій нормі поняття "строк чинності поруки" повинне розглядатися однаково, тобто як строк, протягом якого кредитор може в судовому порядку реалізувати свої права за порукою як видом забезпечення зобов'язання.

Відповідно закінчення строку, установленого договором поруки, так само як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов'язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся з позовом до поручителя.

Саме таку правову позицію було висловлено Верховним Судом України в постанові від 17 вересня 2014 року у справі 6-53цс14.

З матеріалів справи вбачається, що кредитний договір було укладено на строк до 21 грудня 2012 року (а. с. 13-18).

Відповідно до договору поруки він діє до 21.12.2016 року.

24.06.2015 року за вихідним номером 070/15 на адресу відповідачки ОСОБА_5 направлялася вимога про виконання порушеного зобов’язання за кредитним договором №669-056/06Р від 21.12.2006 року, та пропонувалося протягом семи днів з дня отримання вимоги погасити заборгованість ОСОБА_6 за кредитним договором №669-056/06Р від 21.12.2006 року (а.с.38-42).

Пунктом 4.1. договору поруки передбачено, що договір набирає законної сили з моменту його підписання сторонами і діє до 21.12.2016 року. Даний договір поруки підписано власноруч ОСОБА_5 з повною відповідальністю за всі можливі наслідки за кредитним договором (а.с.36-37).

Враховуючи ту обставину, що у строк, визначений у вимозі, поручителем жодних дій вчинено не було, 06 серпня 2015 року позивач звернувся до суду із позовною заявою про стягнення заборгованості у солідарному порядку, тобто в межах строку договору поруки, тому в даному випадку в силу положень ч. 4 ст. 559 ЦК України, порука не припиняється.

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що ухвалою Макарівського районного суду Київської області від 11 жовтня 2017 року товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» залучено як правонаступника позивача у справі (процесуальне правонаступництво).

Згідно з ст. 37 ЦПК України (в редакції на час ухвалення) у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов’язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі в справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії цивільного процесу.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції не відповідають встановленим в судовому засіданні обставинам справи і нормам матеріального та процесуального права.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до вимог ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а у разі задоволення позову – на відповідача.

Таким чином, на користь позивача необхідно стягнути з ОСОБА_4, ОСОБА_5 понесені судові витрати посумі 503 грн. 87 коп., та з позивача на користь ОСОБА_4 судові витрати за подачу апеляційної скарги у сумі 3257 грн. 11 коп.

Керуючись ст. ст. 367, 374 - 375 ЦПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 - задовольнити.

Рішення Макарівського районного суду Київської області від 31 січня 2018 року скасувати. Ухвалити нове рішення.

Стягнути солідарно з ОСОБА_4, ОСОБА_5 на користь Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Правекс-Банк» правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія «Довіра та гарантія» заборгованість за кредитним договором №669-056/06Р від 21.12.2006 року в розмірі 2389 (дві тисячі триста вісімдесят дев’ять) доларів 60 центів США, з яких: тіло кредиту - 1782 (тисяча сімсот вісімдесят два) доларів США, відсотки за кредитом 171 (сто сімдесят один) долар 65 центів США, пеня за кредитом - 8776 (вісім тисяч сімсот сімдесят шість) грн.13 коп. пеня за відсотками - 845 (вісімсот сорок п’ять) грн. 25 коп.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» на користь ОСОБА_4 судові витрати у розмірі 3257 ( три тисячі двісті п’ятдесят сім) грн. 11 коп.

Стягнути солідарно з ОСОБА_4, ОСОБА_5 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» судові витрати у розмірі 503 (п’ятсот три) грн. 87 коп.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий:

Судді: