Постанова № 73850815, 07.05.2018, Апеляційний суд Закарпатської області

Справа № 309/308/14-ц

П О С Т А Н О В А

Іменем України

07 травня 2018 року м. Ужгород

Апеляційний суд Закарпатської області в складі

головуючого судді КОНДОРА Р.Ю.

суддів МАЦУНИЧА М.В., ГОТРИ Т.Ю.

при секретарі ВОЛОЩУК В.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгороді цивільну справу № 309/308/14-ц за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення боргу, за апеляційною скаргою ПАТ КБ «ПриватБанк» на рішення Хустського районного суду від 3 червня 2014 року, головуюча суддя Волощук О.Я., -

встановив:

ПАТ КБ «ПриватБанк» заявою, датованою 20.01.2014, що надійшла до Хустського районного суду 27.01.2014, пред’явило до ОСОБА_2 позов про стягнення боргу. Позов мотивувався тим, що банк 13.06.2007 уклав із ОСОБА_2 кредитний договір № MKG0AA00000027, за яким надав кредит у розмірі 14273,47 дол. США на строк до 11.06.2010. Відповідач порушив свої зобов’язання за договором і спричинив виникнення боргу, який станом на 23.12.2013 складав 12159,70 дол. США, в т.ч., заборгованість за кредитом 4663,77 дол. США, за процентами – 4358,33 дол. США, за комісією – 35,04 дол. США, пеня – 3102,56 дол. США.

Посилаючись на ці обставини, на порядок виконання договірних зобов’язань та на передбачене договором і нормами ЦК України право банку вимагати повернення заборгованого, банк просив стягнути з відповідача борг за кредитним договором від 13.06.2007 № MKG0AA00000027 у розмірі 12159,70 дол. США, що за офіційним курсом НБУ 1 дол. США/7,99 грн на 23.12.2013 складає 97192,48 грн, та покласти на нього судові витрати.

Рішенням Хустського районного суду від 03.06.2014 у позові відмовлено.

Позивач оскаржив рішення суду як ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначає, зокрема, що під час розгляду справи стало відомо, що відповідач ОСОБА_2 помер 21.01.2012, однак, суд першої інстанції всупереч вимогам закону не вжив заходів для залучення до участі в справі правонаступника відповідача, натомість за ініціативою суду до участі в справі в якості співвідповідача була залучена дружина померлого – ОСОБА_1. Суд вирішив це питання неправильно, без клопотання позивача, при цьому, одночасно дійшов висновку про те, що ОСОБА_1 не є правонаступником ОСОБА_2 ОСОБА_3 часом, фактично ОСОБА_1 прийняла спадщину за ОСОБА_2, оскільки на час смерті спадкодавця проживала з ним і від спадщини не відмовилася, тому ОСОБА_1 належало залучити до участі в справі саме в якості правонаступника (спадкоємця) позичальника ОСОБА_2

Сторона просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги і стягнути з ОСОБА_1 як зі спадкоємця та правонаступника померлого ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором, а також покласти на неї судові витрати.

Відповідач ОСОБА_1 рішення суду не оскаржує, у письмових запереченнях на апеляцію, поданих від її імені представником ОСОБА_4, вказує на її необґрунтованість, просить скаргу відхилити, рішення суду – залишити без змін. Зазначає, серед іншого, що позивачем невірно була визначена заборгованість ОСОБА_2 за кредитним договором у сумі 12159,70 дол. США станом на 23.12.2013, оскільки рішенням Хустського районного суду від 05.11.2012 така заборгованість станом на 16.03.2012 встановлена в сумі 6217,87 дол. США. За період з 22.01.2012 по 23.12.2013 банком незаконно після смерті ОСОБА_2 нараховані відсотки на кредит.

Крім того, ОСОБА_1 не отримувала спадщину за ОСОБА_2 і не оформлювала щодо неї правовстановлюючих документів, а тому звернення стягнення на майно, що належало померлому, не є можливим.

Насамкінець, рішенням Хустського районного суду від 05.11.2012 в рахунок погашення боргу ОСОБА_2 за кредитним договором звернено стягнення на предмет застати – автомобіль «Фольксваген», д/н НОМЕР_1, проте, з незрозумілих причин ПАТ КБ «ПриватБанк» не реалізує право на звернення стягнення.

Ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 30.10.2014 рішення Хустського районного суду від 03.06.2014 було скасовано, провадження в справі – закрито з підстави, передбаченої ст. 205 ч. 1 п. 6 ЦПК України.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11.02.2015 ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 30.10.2014 скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Передаючи справу на новий апеляційний розгляд, суд касаційної інстанції виходив, зокрема, з того, що суд першої інстанції до участі в справі залучив ОСОБА_1 в якості відповідача, тобто, вчинив процесуальні дії стосовно залучення правонаступника до участі в розгляді справи, а правонаступник позичальника – ОСОБА_1 у повному обсязі реалізувала передбачені законом процесуальні права та обов’язки. ОСОБА_1 фактично вступила в управління або володіння спадковим майном, що свідчить про прийняття нею спадщини за спадкодавцем ОСОБА_2

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника позивача ОСОБА_3, яка апеляцію підтримала, розглянувши справу за правилами ст. 372 ч. 2 ЦПК України у відсутність інших учасників процесу, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи сторін, оцінивши докази в сукупності, суд приходить до такого.

Відмовляючи в позові до відповідача ОСОБА_1 по суті, суд першої інстанції виходив із того, що позичальник ОСОБА_2 помер, його дружина ОСОБА_1 повідомила банк про смерть чоловіка та про неможливість сплачувати кошти за кредитним договором, водночас дійшов висновку про відсутність доказів щодо прийняття спадщини ОСОБА_1 за ОСОБА_2 та, відповідно, про відсутність правонаступництва. Крім того, чинним рішенням Хустського районного суду від 05.11.2012 на користь банку звернено стягнення на предмет застави, рішення направлено на виконання. Однак, таке рішення по суті спору постановлено судом із порушенням норм процесуального права і погодитись із ним не можна.

Відповідно до ст. 2 ч.ч. 1, 3, ст. 3 ч. 1, ст.ст. 10, 11, 27, 31 ЦПК України в редакції, що була чинною на час звернення позивача до суду та вирішення справи судом першої інстанції, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів і на власний розсуд розпоряджається своїми правами щодо предмета спору. Сторонами у справах позовного провадження є позивач – особа, яка вважає, що її право порушене і яка пред’явила вимогу про захист порушеного права, і відповідач – особа, яку відповідно до принципу диспозитивності цивільного процесу визначає позивач і яка, виходячи із заявленої тим правової позиції, порушує (не визнає, оспорює, заперечує) його право та має відповідати за позовом (ст. 26 ч. 1, ст.ст. 30, 33 ЦПК України). Аналогічно ці питання регулюються нормами ЦПК України в редакції, чинній на час апеляційного розгляду справи (ст. 3 ч.ч. 1, 3, ст. 4 ч. 1, ст.ст. 12, 13, ст. 42 ч. 1, ст.ст. 43, 48, 49, 51).

Особа на власний розсуд розпоряджається своїми цивільними та процесуальними правами та здійснює своє право на захист (ст. 12 ч. 1, ст. 20 ч. 1 ЦК України (тут і далі норми матеріального права в редакції, чинній на час виникнення відповідних юридичних фактів), ст.ст. 10, 11 і ст.ст. 12, 13 відповідних редакцій ЦПК України). Оскільки розгляд справи покладається на суд першої інстанції, а в апеляційному порядку здійснюється перевірка судового рішення, яким закінчено провадження в справі, під час апеляційного розгляду справи позивач не вправі змінювати позовні вимоги шляхом їх збільшення, апеляційний суд не може залучати до участі в справі іншого чи додаткового відповідача, зміни у складі учасників процесу можуть мати місце на відповідній стадії процесу лише у прямо передбачених цивільним процесуальним законом випадках, зокрема, при правонаступництві (ст.ст. 27, 31-34, ст. 37 ч. 1, ст. 45 ч.ч. 2, 3, ст.ст. 107, 291, 292, ст. 304 ч. 1 і ст. 23 ч. 1, ст. 24 ч. 1, ст.ст. 43, 49-52, ст. 55 ч. 1, ст. 56 ч.ч. 2, 3, 6, ст.ст. 351, 352, ст. 368 ч. 1 відповідних редакцій ЦПК України).

Таким чином, по захист своїх порушених прав особа може звернутися до суду не в будь-який спосіб, а в той, що передбачений законом, правомірній вимозі відповідає обов’язок належного відповідача усунути порушення права.

Апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги, водночас не зв’язаний доводами скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов’язковою підставою для скасування рішення (ст. 303 ч.ч. 1, 3 і ст. 367 ч.ч. 1, 4 відповідних редакцій ЦПК України). Висновки і мотиви, з яких скасовані рішення є обов’язковими для суду апеляційної інстанції при новому розгляді справи (ст. 338 ч. 4 редакції ЦПК України, що діяла до 15.12.2017, аналогічні положення містить і редакція цього Кодексу, чинна з 15.12.2017 (ст. 411 ч. 5)).

Як убачається з матеріалів справи, позивач ПАТ КБ «ПриватБанк» пред’явив позов про стягнення з відповідача ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором від 13.06.2007 № MKG0AA00000027, за яким був наданий кредит у розмірі 14273,47 дол. США на строк до 11.06.2010 зі сплатою за нього 14,28% річних, станом на 23.12.2013 у сумі 12159,70 дол. США, в т.ч., за кредитом – 4663,77 дол. США, за процентами – 4358,33 дол. США, за комісією – 35,04 дол. США, пені – 3102,56 дол. США (а.с. 4-5 т. 1). На підтвердження своїх вимог надав суду копію анкети-заяви від 08.06.20107 на отримання кредиту, копію кредитного договору, розрахунок боргу (а.с. 8-18 т. 1), документи щодо статусу банку тощо. В анкеті-заяві від 08.06.2007 ОСОБА_2 було вказано про наявність однієї дитини, з січня 2004 ОСОБА_2 був зареєстрований у ІНФОРМАЦІЯ_1, з березня 2007 року у цьому будинку була зареєстрована і його дружина ОСОБА_1 (а.с. 19-20, 52 т. 1).

Під час розгляду справи судом першої інстанції було встановлено, що відповідач ОСОБА_2 помер 21.01.2012, що стверджується копією Свідоцтва про смерть, виданого 24.01.2012 Виконкомом Сокирницької сільської ради Хустського району Закарпатської області (а.с. 53 т. 1).

Хустським районним судом вирішено справу щодо відповідача ОСОБА_1, у рішенні суду від 03.06.2014 зазначено, що ОСОБА_1 залучено судом у якості відповідача, водночас суд дійшов висновку, що «позивач не подав доказів прийняття спадщини відповідачкою ОСОБА_1 за померлим ОСОБА_2І.» (а.с. 82-84 т. 1). При цьому, даних про ухвалення судом процесуального рішення в порядку ст. 33 ч. 1, ст. 208 ч. 2, ст. 209 ч.ч. 4-6 ЦПК України (в редакції, що діяла до 15.12.2017) про залучення ОСОБА_1 до участі в справі як відповідача та підстав для такого залучення у справі, окрім вищезгаданої вказівки в рішенні суду, немає.

За загальними правилами, що випливають із положень ст. 3 ч. 1 п. 6, ст.ст. 11-16, 202, 509, 525, 526, 546, 549, 550, 610, 614, 622-625, 1054 ЦК України, позичальник зобов’язаний повернути кредитору заборговане на умовах, передбачених договором і законом, а кредитор управі вимагати виконання порушеного зобов’язання, стягнення неустойки; зловживання правом не допускається; особа діє у цивільних відносинах вільно, повинна діяти добросовісно, розумно, передбачаючи наслідки.

Відповідно до ст. 608 ч. 1, ст.ст. 1216-1220, 1222, 1267-1270, 1273 ЦК України, п. 208 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Мін’юсту України від 03.03.2004 № 20/5 (реєстрація в Мін’юсті України від 03.03.2004 за № 283/8882), майнові права і обов’язки, що виникли з кредитного договору, входять до складу спадщини, вони не є нерозривно пов’язаними з особою спадкодавця; частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом, якщо не змінені угодою між ними, є рівними; прийняття спадщини з умовою чи із застереженням не допускається, прийняття частини спадщини означає прийняття спадкоємцем усієї спадщини. Сама по собі відсутність заяви спадкоємців до нотаріуса про прийняття спадщини (якщо така потребується) не є достатнім і безспірним доказом відсутності факту прийняття спадщини як такого та відсутності спадкоємців, які вчинивши дії із прийняття спадщини (в т.ч., прийнявши частину спадщини), не виконували свого обов’язку звернутися до нотаріуса по свідоцтво про право на спадщину, якщо в її складі є нерухоме майно, або не скористалися своїм правом одержати свідоцтво про право на спадщину, якщо такою є лише рухоме майно (ст.ст. 1296-1298 ЦК України). Такі обставини не є перешкодою для пред’явлення кредитором відповідної вимоги до спадкоємців.

За приписами ст. 1281 ЦК України, спадкоємці зобов’язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги (ч. 1); кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред’явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги (ч. 2); кредитор спадкодавця, який не пред’явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені, зокрема, частиною другою цієї статті, позбавляється права вимоги (ч. 4), а ст. 1282 цього Кодексу передбачає, що спадкоємці зобов’язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину, кожен із спадкоємців зобов’язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині (ч. 1).

Під час повторного апеляційного розгляду справи після зміни складу суду у зв’язку з виходом судді-доповідача та члена колегії суддів у даній справі у відставку у ході з’ясування кола осіб, прав і обов’язків яких стосується справа, до апеляційного суду надійшли документи щодо наступного.

Хустська державна нотаріальна контора листом від 27.07.2017 № 444/01-16 повідомила, що в спадковій справі № 78/2012, заведеній після смерті 21.01.2012 ОСОБА_2, містяться лише претензії кредиторів ПАТ «ОСОБА_5 Аваль», ПАТ «ОТП ОСОБА_5» і ПАТ КБ «ПриватБанк» (а.с. 14 т. 2). З доданих до листа документів випливає, що до спадкоємців ОСОБА_2 пред’явили претензії кредитори: ПАТ «ОСОБА_5 Аваль» - листом від 05.03.2012 № 007-114-1-11-1278, що надійшов до держнотконтори 12.03.2012, за кредитним договором від 07.08.2008 № 014/03-3/212-М на суму 896676,80 грн (забезпечення договору – іпотека магазину промислових товарів за адресою: Закарпатська область, Хустський район, с. Сокирниця, вул. Центральна, 7); ПАТ «ОТП ОСОБА_5» - листом від 09.07.2012 № А00-12-4-5/571, що надійшов до держнотконтори 13.07.2012, за кредитним договором від 14.02.2008 № CL-802/003/2008, укладеним на суму 21792,00 дол. США; ПАТ КБ «ПриватБанк» - листом від 28.04.2016 № 70613MKG0L407 за кредитним договором від 13.06.2007 № MKG0AA00000027 на суму 5916,19 дол. США (а.с. 15-20 т. 2).

Виконком Сокирницької сільської ради Хустського району листом від 12.01.2018 № 17 повідомив апеляційний суд, що на день смерті ОСОБА_2, який помер 21.01.2012, за адресою: Закарпатська область, Хустський район, с. Сокирниця, вул. Центральна, 7 були зареєстровані та проживали дружина ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, і донька ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3, документів щодо визнання спадщини ОСОБА_2 відумерлою в сільраді немає (а.с. 37 т. 2).

Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст. 1270 ЦК України, він не заявив про відмову від неї; за загальним правилом, малолітня, неповнолітня особа вважаються такими, що прийняли спадщину (ст. 1268 ч.ч. 3, 4 ЦК України).

Апеляційний суд неодноразово письмово роз’яснював ОСОБА_1 необхідність надання відомостей щодо обставин спадкування за ОСОБА_2 та кола спадкоємців (а.с. 12, 29 т. 2). ОСОБА_1 в судові засідання не з’явилася, про наявність доньки суд не повідомляла, натомість надіслала суду заяву від 09.01.2018, якою знову зазначила, що не прийняла спадщину за ОСОБА_2, на підтвердження чого додала заяву у спадковій справі № 78/2012, що її за реєстровим № 476 посвідчив 25.10.2017 державний нотаріус Хустської державної нотаріальної контори ОСОБА_7, про відмову від прийняття спадщини за ОСОБА_2І, який помер 21.01.2012 (а.с. 33, 34 т. 2). Посилаючись на цю заяву ОСОБА_1 просила рішення Хустського районного суду від 03.06.2014 скасувати, провадження в справі закрити на підставі ст. 255 ч. 1 п. 7 ЦПК України внаслідок настання смерті фізичної особи, яка була однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва.

Утім, право на відмову від прийняття спадщини спадкоємець може реалізувати лише в межах строку, встановленого для прийняття спадщини, який, у свою чергу, визначається у шість місяців з дня відкриття спадщини (ст. 1220 ч.ч. 1, 2, ст. 1270 ч. 1, ст. 1273 ч.ч. 1, 6 ЦК України). Тож заява ОСОБА_1 про відмову від спадщини, подана майже через шість років після смерті спадкодавця, не має правового значення.

В силу наведених вище положень цивільного процесуального закону, правил, установлених Главою 1 Розділу V та іншими нормами ЦПК України, апеляційний суд перевіряє рішення суду першої інстанції внаслідок подачі на нього відповідно до встановленого законом порядку апеляційної скарги. Заява ОСОБА_1 про скасування рішення суду із закриттям провадження в справі не є апеляційною скаргою, не замінює її і не розглядається за правилами розгляду апеляції. Рішення суду ОСОБА_1 встановленим порядком не оскаржувала, справа розглядається внаслідок подачі на рішення суду апеляційної скарги позивачем. За цих умов зазначена заява може розцінюватися лише як правова позиція сторони в справі, яка вважає, що не прийняла спадщину та виводить із цих міркувань відповідні наслідки.

Тим часом, доказів відмови встановленим порядком ОСОБА_1, а також доньки спадкодавця ОСОБА_6, якій на день відкриття спадщини було менше десяти років (обоє належать до першої черги спадкоємців за законом (ст. 1261 ч. 1 ЦК України)), від спадщини, яка відкрилася за ОСОБА_2, у справі немає. Немає й будь-яких даних про складання спадкодавцем ОСОБА_2 заповіту.

Беручи до уваги вищевикладене, слід констатувати, що ОСОБА_1 не спростувала факту прийняття нею спадщини за ОСОБА_2 за законом, питання про її участь у справі у процесуальному статусі відповідача наразі є вирішеним, однак, ОСОБА_6, яка теж прийняла вказану спадщину за законом, не була залучена до участі в справі.

ЦПК України в редакції, що діяла на час розгляду справи судом першої інстанції, встановлював порядок розгляду цивільної справи, відповідно до якого суд, зокрема:

сприяє всебічному і повному з’ясуванню обставин справи: роз’яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов’язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом (ст. 10 ч. 4); головуючий керує ходом судового засідання, забезпечує додержання послідовності і порядку вчинення процесуальних дій, здійснення учасниками цивільного процесу їх процесуальних прав і виконання ними обов’язків, спрямовує судовий розгляд на забезпечення повного, всебічного та об’єктивного з’ясування обставин справи, усуваючи із судового розгляду все, що не має істотного значення для вирішення справи (ст. 160 ч. 2);

відповідно до ст.ст. 213-215 цього Кодексу:

рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень; суд зобов’язаний встановити, серед іншого, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких особа звернулася до суду, а якщо були, то ким.

У судовому засіданні представник позивача заявив клопотання про залучення до участі в справі ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3, як правонаступника ОСОБА_2, який помер 21.01.2012, в якості відповідача, оскільки, як стало відомо під час апеляційного розгляду справи донька ОСОБА_2 на момент смерті батька проживала в ІНФОРМАЦІЯ_4, а тому прийняла спадщину. Ухвалою апеляційного суду від 07.05.2018 виходячи з реальної процесуальної ситуації, яка має місце в справі, у задоволенні цього клопотання відмовлено.

За змістом положень цивільного процесуального закону, йдеться про залучення до участі в справі правонаступника (спадкоємця) фізичної особи, яка була стороною в справі і померла під час здійснення провадження в справі. Функцією апеляційного суду є перевірка законності та обґрунтованості судового рішення, ухваленого судом першої інстанції, в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, а не фактичне продовження розгляду справи після ухвалення рішення судом першої інстанції, вирішення позову замість суду першої інстанції і т.ін. Тож недопустимим є фактичне ототожнення сторонами апеляційного суду із судом першої інстанції та розгляд ним позову заново, щодо відповідача, якому належало брати участь у справі на стадії її розгляду судом першої інстанції, але який внаслідок невиконання судом вимог цивільного процесуального закону не брав такої участі і рішення щодо якого судом не ухвалювалося. Недопустимим є залучення на стадії апеляційного розгляду справи до участі в ній за правилами правонаступництва особи, яка є спадкоємцем відповідача, який помер до пред’явлення позову. Протилежне по суті нівелювало б правові зміст і призначення апеляційної перевірки судового рішення як стадії цивільного процесу та всупереч закону фактично позбавляло б такого відповідача реального права на апеляційне оскарження рішення суду, а також можливості реалізувати цивільні і процесуальні права, заявити відповідні клопотання, здійснення яких у змагальному процесі є можливим саме і тільки на стадії розгляду справи судом першої, а не апеляційної інстанції.

Зі смертю ОСОБА_2 21.01.2012 припинилися його цивільна та процесуальна право- і дієздатність (ст.ст. 24-26, 30 ЦК України, ст.ст. 26, 28-30 ЦПК України в редакції, чинній на час відкриття провадження в справі та її розгляду судом першої інстанції). Ці обставини були відомі на час розгляду справи судом першої інстанції, а позов до боржника, який помер, кредитор пред’явив через два роки по його смерті.

Суд не діяв відповідно до вимог цивільного процесуального закону із метою встановлення кола можливих спадкоємців боржника, сприяння сторонам у здійсненні їхніх процесуальних прав та виконані процесуальних обов’язків, хоча, дані, які є в справі, вказували щонайменше на наявність підстав для встановлення кола спадкоємців першої черги за законом. Водночас і кредитор не був позбавлений права та можливості з’ясовувати питання правонаступництва за боржником, діяти у передбачений законом спосіб на захист своїх прав і мав для того підстави, оскільки зафіксував прострочення зобов’язання позичальником. Пред’явлення ж поза вчиненням передбачених законом дій позову до особи, яка померла, із подальшим з’ясуванням вже в судовому процесі і засобами цього процесу питань правонаступництва (спадкоємства), числа спадкоємців, строку пред’явлення та обсягу вимог тощо, не є належним способом дій на захист порушеного права.

Попри участь у справі ОСОБА_1 як відповідача (безвідносно до порядку залучення її до участі в справі), інший спадкоємець ОСОБА_6 не брала участі в справі на стадії її розгляду судом першої інстанції, тоді як позов безпосередньо стосується її прав і обов’язків. Понад те, беручи до уваги факт прийняття спадщини двома спадкоємцями, участь обох спадкоємців у справі є необхідною і з огляду на встановлені законом особливості їх майнової відповідальності перед кредитором спадкодавця у разі наявності підстав для такої: встановлення розміру та складу спадкового майна, його вартості та співмірності із заявленими вимогами кредитора, оскільки розмір часток кожного зі спадкоємців у спадковому майні кореспондується із межами їх відповідальності перед кредитором спадкодавця. Є встановленим і те, що окрім ПАТ КБ «ПриватБанк» кредиторами спадкодавця є ще два банки, які пред’явили відповідні претензії спадкоємцям, а частина майна, оцінка якого проводилася в даній справі, є забезпеченням виконання зобов’язань, що їх мав спадкодавець перед іншим кредитором. Питання участі в справі цих інших кредиторів підлягало обговоренню судом, позаяк, окрім іншого, стосується пріоритету відповідних вимог.

Саме сторона у справі повинна доводити обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, і саме відповідачу належить право визнавати, заперечувати позов, пред’явити зустрічний позов, укласти мирову угоду тощо (ст. 10 ч. 3, ст. 31 ч.ч. 2, 3, ст. 60 ч. 1, ст.ст. 123, 128, 174, 175 ЦПК України у редакції на час вирішення справи місцевим судом). Відповідні процесуальні права та обов’язки мають і треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору або не заявляють таких. За умов, коли позов про стягнення боргу за кредитним договором був пред’явлений до особи, яка на момент пред’явлення кредитором вимог померла, а в подальшому участь у справі брав лише один спадкоємець як відповідач (за наявності в усякому разі двох спадкоємців), позов у справі за відсутності іншого спадкоємця як відповідача не міг бути вирішений по суті відповідно до закону незалежно від того, якими фактичними обставинами та правовими нормами він обґрунтовувався. Докази, які оцінюються в цивільній справі, факти, що на їх підставі встановлюються, за сукупністю яких вирішується питання про права і обов’язки сторін, ухвалюється судове рішення, мають правове значення, якщо ці дії вчиняються у процесі, участь в якому беруть належні учасники у належному процесуальному статусі. У даному випадку факти щодо прав і обов’язків сторін, що виникли внаслідок порушення зобов’язання спадкодавцем у разі встановленні та доведення такого, мають правове значення, якщо встановлені у справі, в якій є належні відповідачі, передусім – спадкоємці боржника.

У порядку, передбаченому ст. 10 ч. 4, ст. 160 ч. 2 та іншими нормами відповідної редакції ЦПК України, суд питання про належний суб’єктний склад учасників процесу у відповідному статусі не обговорив і не мав процесуальних підстав за таких обставин для вирішення спору по суті, що, крім іншого, може тягти наслідки, які випливають із положень ст. 292 ч. 1 ЦПК України в редакції, яка діяла до 15.12.2017 (ст. 352 ч. 1 редакції ЦПК України, що діє з 15.12.2017). Таке вирішення справи є неправильним у процесуальному розумінні, рішення суду не відповідає вимогам ст.ст. 212-215 ЦПК України на час вирішення справи (ст.ст. 89, 263-265 чинної редакції цього Кодексу), вищенаведені обставини в будь-якому разі виключали можливість відмови в позові через неналежний суб’єктний склад учасників процесу, без чого про законність розв’язання спору не йдеться.

Зважаючи на те, що за умовами справи на стадії апеляційного провадження викладені обставини не можуть бути змінені, а порушення норм процесуального права не можуть бути усунені чи виправлені, питання обґрунтованості позову, доведеності обставин, які підлягають доказуванню, інші обставини по суті спору наразі значення не мають, позаяк не впливають на висновок про необхідність скасування рішення суду і відмови в позові. Апеляція не може бути задоволена шляхом скасування рішення суду із задоволенням позову.

Виходячи з наведеного, з урахуванням положень ст. 303 ч. 3 ЦПК України в редакції на час ухвалення оскаржуваного рішення, вирішення справи без участі в ній усіх належних та необхідних для вирішення спору відповідачів було обов’язковою підставою для скасування рішення суду, а положення ст. 367 ч. 4, ст. 376 ч. 3 п. 4 чинної редакції ЦПК України прямо встановлюють, що прийняття судом рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов’язки осіб, що не були залучені до участі у справі, є обов’язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення. Оскільки йдеться про відповідальність кількох спадкоємців перед кількома кредиторами та про питання пріоритету їх вимог, визначення майнової маси, за рахунок якої можливе виконання зобов’язань за наявності підстав для такого, збіг інтересів кредиторів щодо певних майнових об’єктів тощо, спір відповідною мірою стосується прав і обов’язків цих інших кредиторів.

Відтак, на підставі ст. 376 ч. 1 п. 4, ч. 3 п. 4 ЦПК України апеляцію слід задовольнити частково, рішення суду скасувати, у позові відмовити з наведених вище процесуальних підстав – внаслідок порушення вимог закону щодо суб’єктного складу сторін у справі.

Керуючись ст. 367 ч. 4, ст. 374 ч. 1 п. 2, ст. 376 ч. 1 п. 4, ч. 3 п. 4, ст. 382 ЦПК України, апеляційний суд –

постановив:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» задовольнити частково, рішення Хустського районного суду від 3 червня 2014 року скасувати, у позові Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення боргу відмовити внаслідок порушення вимог закону щодо суб’єктного складу сторін у справі.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення може бути оскаржена до Верховного Суду. Повне судове рішення складене 8 травня 2018 року.

Судді