Рішення № 73841598, 10.04.2018, Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

10 квітня 2018 року м. Рівне №817/807/18

Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Друзенко Н.В. за участю секретаря судового засідання Холод Т.В. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі: позивача: ОСОБА_1, представник ОСОБА_2, відповідача: представник ОСОБА_3, розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 доМлинівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області про визнання протиправним та скасування наказу, стягнення вихідної допомоги та моральної шкоди,В С Т А Н О В И В:

01.11.2017 ОСОБА_1 звернулась до Млинівського районного суду Рівненської області з позовом до Млинівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області про визнання протиправним та скасування наказу, стягнення вихідної допомоги, моральної шкоди.

Ухвалою Млинівського районного суду Рівненської області від 01.11.2017 відкрито провадження у адміністративній справі №566/1292/17, а ухвалою від 14.02.2018 справу передано за підсудністю до Рівненського окружного адміністративного суду. Справа отримана адресатом 19.03.2018, і за протоколом автоматизованого розподілу судових справ між суддями надійшла в провадження судді Друзенко Н.В. та отримала №817/807/18.

Ухвалою від 20.03.2018 справу №817/807/18 призначено до судового розгляду на 10.04.2018.

В судовому засіданні 10.04.2018 проголошено вступну і резолютивну частину рішення. Згідно наказу №44-від від 26.03.2018 судді Друзенко Н.В. надано додаткову відпустку, тривалістю 15 (п'ятнадцять) календарних днів з 16.04.2018 по 30.04.2018, включно. У зв’язку з цим повний текст рішення виготовлено 02.05.2018.

Також в судовому засіданні 10.04.2018 винесено ухвалу, якою визнано поважними причини пропуску строку звернення до адміністративного суду ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Млинівського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області про визнання протиправним і скасування наказу в частині формулювання причини звільнення та поновлено цей строк, а в задоволенні клопотання представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду з підстав пропуску строку звернення до суду – відмовлено.

Позовні вимоги в повному обсязі підтримані в судовому засіданні позивачем та її представником і обґрунтовані такими обставинами. Відповідно до наказів Млинівського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області №14 від 23.01.2017 та №27 від 24.02.2017 введено в дію штатний розпис на 2017 рік, згідно якого чисельність штатних посад складала 35 одиниць. Згодом, 01.03.2017 було прийнято наказ №29 про затвердження структури та введення в нового штатного розпису з кількістю штатних посад - 33. В зв’язку з тим, що скорочувалась займана позивачем посада, її в цей же день було попереджено про зміну істотних умов державної служби. Одночасно їй запропоновано переведення на посаду провідного спеціаліста Млинівського відділу з питань значення та перерахунку пенсій Млинівського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області, на яке позивач дала згоду, при умові проведення конкурсу на посаду головного спеціаліста фінансово-економічного відділу, так як вважала, що має переважне право саме на цю посаду, а її посадові обов’язки на посаді скорочення відповідали посадовим обов’язкам посади головного спеціаліста фінансово-економічного відділу. На наступний день, 02.03.2017, позивачу запропонували посаду провідного спеціаліста фінансово-економічного відділу з робочим місцем в смт.Демидівка. З відповіді Млинівського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області №1170/10 від 19.05.2017 на адвокатський запит дізналась, що станом на 01.03.2017 в Управлінні були вакантні такі посади: провідний спеціаліст Млинівського відділу з питань призначення та перерахунку пенсій; головний спеціаліст фінансово-економічного відділу; провідний спеціаліст фінансово-економічного відділу (робоче місце смт Демидівка); спеціаліст фінансово-економічного відділу; старший інспектор Млинівського сектору обслуговування громадян. Також з цієї відповіді вбачалося, що змінами до штатного розпису від 01.03.2017 в управлінні було створено новий фінансово-економічний відділ (з чисельністю 6 чоловік), де двоє осіб, які працювали на посадах головних спеціалістів бюджетно-фінансового сектору з 01.03.2017 переведено на посади головних спеціалістів фінансово-економічного відділу. Одну з посад головного спеціаліста фінансово-економічного відділу було запропоновано ОСОБА_4, завідувачу платежів до пенсійної системи та контрольно-перевірочної роботи, так як до функцій сектору, який він очолював, входили функції передані фінансово-економічному відділу. Тобто вакантними залишились посади начальника фінансово-економічного відділу, провідного спеціаліста та спеціаліста цього ж відділу, однак вони позивачу запропоновані не були. Що ж стосується вакантної посади провідного спеціаліста фінансово-економічного відділу з робочим місцем у смт.Демидівка, яка була запропонована позивачу 02.03.2017, то ця ж посада одночасно була запропонована і для спеціаліста із смт.Демидівка, який також претендував на неї. З огляду на це, від даної посади позивач відмовилась. На усне звернення позивача до відповідача з проханням запропонувати їй вакантну посаду старшого інспектора Млинівського сектору обслуговування громадян, на яку не претендував жоден спеціаліст управління, отримала відмову, в результаті чого на цю посаду було прийнято працівника без стажу та досвіду роботи. Крім того, стороною позивача зауважено, що в силу вимог ст.42 КЗпП України, при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається, зокрема, сімейним - при наявності двох і більше утриманців; особам, в сім'ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком; працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації. Вказано, що відповідач, призначаючи ОСОБА_5 на посаду головного спеціаліста фінансово-економічного відділу, безпідставно не врахував стажу роботи позивача (23 роки), той факт, що в її сім’ї немає інших працівників з самостійним заробітком (чоловік не працює), той факт, що в позивача двоє дітей-інвалідів з дитинства, а також факт відсутності у позивача будь-яких дисциплінарних стягнень та порушень трудової дисципліни, наявність нагороди від Рівненської ОДА. До моменту звільнення позивач працювала на посаді головного спеціаліста сектору платежів до пенсійної системи та контрольно-перевірочної роботи та мала переважне право на призначення головним спеціалістом нового фінансово-економічного відділу, оскільки відповідачем визнано, що функції цього сектору передані новоствореному фінансово-економічному відділу. Крім того, станом на 01.05.2016 позивач працювала на посаді завідувача сектору платежів до пенсійної системи. Також стороною позивача зауважено, що наказом №39-ос від 30.05.2016 позивачу було присвоєно 6 ранг державного службовця. 30.05.2016 вона була попереджена про зміну істотних умов праці та дала згоду на переведення на посаду головного спеціаліста сектору платежів до пенсійної системи та контрольно-перевірочної роботи з 01.06.2016. Після переведення на посаду головного спеціаліста сектору платежів до пенсійної системи та контрольно-перевірочної роботи з 01.06.2016, згідно ч.9 ст.39 Закону України "Про державну службу", за нею зберігся раніше присвоєний 6 ранг. ОСОБА_3, всупереч ч.10 ст.39 цього Закону, відповідач незаконно позбавив позивача 6 рангу державного службовця, що підтверджують накази №39-ос від 30.05.2016, №74-ос від 23.12.2016, №75-ос від 23.12.2016. З огляду на усі вищеназвані порушення трудового законодавства, позивач 18.04.2017 звернулась до відповідача із заявою про звільнення її з 02.05.2017 з посади головного спеціаліста сектору платежів до пенсійної системи та контрольно-перевірочної роботи на підставі ч.3 ст.38 КЗпП України, з якої слідує, що працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору. Всупереч цьому, позивача було звільнено 03.05.2017 за п.6 ч.1 ст.83 Закону України "Про державну службу". Таке формулювання підстав звільнення позивач вважає протиправним, позаяк воно здійснене всупереч ч.4 ст.43 цього Закону, через те, що позивач не подавала керівництву Млинівського об’єднаного управління пенсійного фонду України Рівненської області заяви про звільнення на підставі п.6 ч.1 ст.83 цього Закону або заяви про переведення на іншу запропоновану посаду, а ненадання таких протягом 60 календарних днів з дня повідомлення про зміну істотних умов служби свідчить про те, що вона погодилась на продовження проходження державної служби. Покликаючись на норму ч.3 ст.235 КЗпП України, сторона позивача просила змінити відповідним чином формулювання причин її звільнення, а з покликанням на ст.44 КЗпП України – стягнути з відповідача на її користь тримісячний середній заробіток. Крім того, відповідно до вимог ст.237 КЗпП України, позивач просила стягнути з відповідача в рахунок відшкодування моральної шкоди 7000 грн. В обґрунтування таких вимог вказувала, що в період позбавлення її рангів державного службовця та попередження про звільнення вона була змушена неодноразово звертатися до медичної установи, позаяк порушення трудових прав спричинили погіршення стану здоров’я, необхідність постійного амбулаторного лікування, втрату нормальних життєвих зав’язків. За сукупністю наведеного, сторона позивача просила позов задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав, суду пояснив, що відповідно до наказу №29 від 01.03.2017 управлінням затверджено структуру та введено в дію штатний розпис, яким передбачено зміну істотних умов служби відповідно п.1 ст.43 Закону України "Про державну службу". Згідно нового штатного розпису та структури об'єднаного управління з 01.03.2017 в Управлінні створено фінансово-економічний відділ на базі бюджетно-фінансового сектору та сектору платежів до пенсійної системи та контрольно-перевірочної роботи. Відповідно до цього, замість 8 штатних одиниць введено 6 штатних одиниць в складі начальника відділення, головного бухгалтера (замість двох начальників секторів), трьох головних спеціалістів (замість шести), одного провідного спеціаліста (не передбачалось старим штатним розписом) і одного спеціаліста (не передбачалось старим штатним розписом). В рамках вказаного процесу працівники зазначених секторів були попереджені про зміну істотних умов державної служби. Враховуючи вимоги п.4 ст.43 Закону України "Про державну службу" управлінням 01.03.2017 попереджено позивача про зміну істотних умов державної служби та запропоновано переведення на наступні посади: провідного спеціаліста Млинівського відділу з питань призначення та пенсій, - попередження від 01.03.2017, на якому позивач зазначила, що "згідна після проведення конкурсу на посаду головного спеціаліста фінансово-економічного відділу, так як маю переважне право бути переведеною на цю посаду"; провідного спеціаліста фінансово - економічного відділу Млинівського управління Пенсійного фонду України Рівненської області, - попередження від 02.03.2017 на якому позивач зазначила, що "не згідна, так як маю право пройти конкурс на посаду головного спеціаліста фінансово - економічного відділу". Зауважив, що відповідачем досліджувалося питання, хто із працівників має більш високу та продуктивність праці, адже, згідно статті 42 КЗпП України переважне право на роботі надається, насамперед, працівникам з більш високою кваліфікацією і праці. Управлінням зроблений порівняльний аналіз продуктив-ності праці працівників бюджетно-фінансового сектору та сектору платежів до пенсійної системи і контрольно-перевірочної роботи. Наявність тривалого стажу роботи в установі не є вирішальною для вищої оцінки кваліфікації і продуктивності праці на займаній посаді на час звільнення. Доводив, що позивач має нижчу продуктивність праці, про що свідчить виконання меншої за об’ємом роботи, володіє не в повному об’ємі нормативною базою щодо забезпечення сплати страхових внесків до солідарної та накопичувальної систем загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, не здійснювала контрольно-перевірочної роботи на відміну від інших працівників. Натомість, позивач не надала жодного доказу, який би свідчив про її більш високу продуктивність праці, внесення пропозицій щодо поліпшення організації роботи та досягнення певних результатів тощо. Також зауважив, що позивач має дохід у вигляді пенсії, члени сім’ї є повнолітніми та отримують допомогу, як інваліди з дитинства та стипендію, а чоловік є особою працездатного віку. Донька проживає окремо від позивача, отримує пенсію та працює. Зазначена інформація відображена в Єдиному державному реєстрі декларацій осіб, на виконання функцій держави або місцевого самоврядування. Зважаючи на це, вказував, що на роботі були залишені працівники, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці серед інших. Також представник відповідача покликався на п.1, 2 ст.41 Закону України "Про державну службу", якими передбачено, що державний службовець з урахуванням його професійної підготовки та професійної компетентності може бути переведений без обов'язкового проведення конкурсу на іншу рівнозначну або нижчу вакантну посаду в тому самому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті) за рішенням керівника державної служби. Відповідно до цього, відповідач перевів більш кваліфікованого працівника, посада якого скорочувалась, з його згоди на іншу посаду, звільнивши з неї з цих підстав менш кваліфікованого працівника (запропонувавши йому інші посади). Так, начальник сектору платежів до пенсійної системи та контрольно-перевірочної роботи, займаючи посаду категорії «Б» погодився на переведення його на нижчу вакантну посаду головного спеціаліста фінансово-економічного відділу категорії «В», так як до функцій сектору, який він очолював, входили функції, які передані до фінансово-економічного відділу. Відповідно до цього, конкурс на посаду головного спеціаліста фінансово-економічного відділу категорії «В» не оголошувався. В свою чергу, позивач протягом 60 календарних днів з дня ознайомлення з повідомленнями про зміну істотних умов служби, заяви про переведення на запропоновані посади не подала. Водночас 20.04.2017 на адресу управління надійшла заява позивача від 18.04.2017 про звільнення із займаної посади з 02.05.2017 року згідно п.3 ст.38 КЗпП України (порушення роботодавцем законодавства про працю). У відповідь на вказану заяву Управління повідомило, що жодних трудових прав позивача не порушувало, а тому підстави для її звільнення за п.3 ст.38 КЗпП України відсутні. 02.05.2017 – було вихідним днем, а наступного дня позивач на роботу не вийшла. Після обіду 03.05.2017 позивач прибула до Управління для ознайомлення з наказом про звільнення та отримання трудової книжки, причину відсутності на робочому місці не повідомила, а в усній формі зазначила, що продовжувати проходження служби в управлінні у зв'язку із зміною істотних умов не буде. Первинною профспілковою організацією було надано згоду на звільнення ОСОБА_1 і 03.05.2017 Управлінням видано наказ №14 -ОС про звільнення позивача зі служби за п.6 ч.1 ст.83 Закону України "Про державну службу", а також виплачено грошову компенсацію за основну та додаткову відпустку та вихідну допомогу у розмірі середньомісячної заробітної плати. Враховуючи викладене доводив, що правові підстави для зміни формулювання причини звільнення позивача з п.6 ч.1 статті 83 Закону №889-VIII на п.3 ст.38 КЗпП України відсутні. Що стосується наказів про позбавлення позивача рангів державного службовця, то зауважив, що ранги були неправильно їй присвоєні і, крім того, позивачем такі накази у встановленому порядку не оскаржувались. Що стосується стягнення вихідної допомоги в розмірі тримісячного середнього заробітку зауважив, що позивачем отримано вихідну допомогу у розмірі середньої місячної заробітної плати. Також заперечив щодо вимог про стягнення моральної шкоди у розмірі 7000 грн., позаяк позивачем жодним чином не підтверджено факт заподіяння їй моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин та якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, а також інші обставини, що мають значення при вирішенні такого спору. Позивач своїх вимог жодним доказом не підтвердила, розміру заявленої моральної шкоди не обґрунтувала та не вказала на причинний зв'язок дій, які б мали наслідком заподіяння їй будь-якої шкоди. За сукупністю наведених обставин, просив в позові відмовити повністю.

Дослідженням письмових доказів по справі суд встановив таке.

Відповідно до записів у трудовій книжці БТ-I №5859279 ОСОБА_1 03.10.1999 була призначена на посаду спеціаліста 1 категорії за конкурсом у Млинівський районний відділ Пенсійного фонду. 27.12.1994 переведена провідним спеціалістом 1 категорії за конкурсом. 03.10.1994 прийняла присягу державного службовця і цього ж дня їй було присвоєно 14 ранг державного службовця, а 01.06.1998 – присвоєно тринадцятий ранг державного службовця. 31.05.2002 в зв’язку з реорганізацією Млинівського районного відділу ПФУ в Управління ПФУ позивач звільнена з посади спеціаліста 1 категорії підвідділу надходження доходів на підставі п.1 ст.40 КЗпПУ. 01.06.2002 ОСОБА_1 призначена на посаду головного спеціаліста відділу надходження доходів Управління Пенсійного фонду України в Млинівському районі на підставі п.5 ст.36 КЗпПУ. 24.04.2007 - призначена на посаду головного спеціаліста відділу обліку надходжень платежів, 12.02.2014 – на посаду головного спеціаліста відділу надходження, прогнозування платежів, обліку застрахованих осіб та контрольно-перевірочної роботи, а 15.07.2015 - на посаду головного спеціаліста з платежів до пенсійної системи. 31.03.2016 позивач звільнена із займаної посади в порядку переведення до Млинівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області. 01.04.2016 ОСОБА_1 призначена на посаду завідувача сектору платежів до пенсійної системи Млинівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області. 01.04.2016 їй присвоєно 12 ранг державного службовця, а 01.05.2016 – 6 ранг державного службовця. 01.06.2017 позивач переведена на посаду головного спеціаліста сектору платежів до пенсійної системи та контрольно-перевірочної роботи. 23.12.2016 їй присвоєно 9 ранг державного службовця, при цьому, стосовно попереднього запису про присвоєння 6 рангу зазначено: "вважати недійсним". Останній запис у трудовій книжці під порядковим №27 від 03.05.2017: "Звільнена з посади головного спеціаліста сектору платежів до пенсійної системи та контрольно-перевірочної роботи відповідно до пункту 6 частини 1 статті 83 ЗУ "Про державну службу" (а.с.13-15, 59-61).

Як свідчить витяг з наказу №39-ОС від 30.05.2016 (помилково зазначено 2017) ОСОБА_1 з 01.05.2016 присвоєно 6 ранг державного службовця (а.с.31). Витягом з наказу №74-ОС від 23.12.2016 до попереднього наказу внесено зміни, а саме відповідний абзац про призначення ОСОБА_1 6 рангу, - виключено. Вказаний правовий акт індивідуальної дії видано на виконання наказу Головного управління ПФУ в Рівненській області №172 від 14.12.2016 "Про результати планової перевірки в Млинівському об’єднаному управлінні пенсійного фонду України Рівненської області", яким зафіксовано не дотримання вимог статті 43 Закону України "Про державну службу" при присвоєнні рангів трьом працівникам (а.с.34-42). ОСОБА_1 ознайомилась з наказом №74-ОС від 23.12.2016 цього ж дня (а.с.42 на звороті). Як вбачається з копії наказу №75-ОС від 23.12.2016 ОСОБА_1 з 01.05.2016 присвоєно замість шостого дев’ятий ранг державного службовця (а.с.43).

Як свідчить Штатний розпис на 2017 рік Млинівського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області, введений в дію наказом начальника №14 від 23.01.2017 чисельність штатних посад складала 35 одиниць (а.с.25-26, 62-63).

Змінами до Штатного розпису на 2017 рік, введеними в дію наказом начальника №27 від 24.02.2017 чисельність штатних посад залишилась 35 одиниць (а.с.27-28,64-65).

При цьому в обох випадках загальна кількість структурних підрозділів склала 10, в тому числі, Сектор платежів до пенсійної системи та контрольно-перевірочної роботи налічував 5 штатних посад, а саме: завідувач сектору – 1 посада, головний спеціаліст – 4 посади, а Бюджетно-фінансовий сектор налічував 3 штатних посади, а саме: завідувач сектору – головний бухгалтер -1 посада, головний спеціаліст – 2 посади.

01.03.2017 начальником Управління прийнято наказ №29 "Про затвердження структури та введення в дію штатного розпису", яким з 1 березня 2017 року введено в дію штатний розпис Млинівського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області з чисельністю штатних посад 33 одиниці (а.с.29-30, 66-67).

Порівняльним аналізом штатних розписів встановлено, що суть змін полягала у тому, що замість Сектору платежів до пенсійної системи та контрольно-перевірочної роботи, який налічував 5 штатних посад, та Бюджетно-фінансового сектору, що налічував 3 штатних посади, створено один Фінансово-економічний відділ, з кількістю штатних посад – 6, в тому числі: начальник відділу - головний бухгалтер - 1 посада, головний спеціаліст – 3 посади, провідний спеціаліст – 1 посада, спеціаліст – 1 посада.

В зв’язку з тим, що посада, яку обіймала ОСОБА_1 скорочувалась, 01.03.2017 їй вручено попередження про зміну істотних умов державної служби та запропоновано переведення на посаду провідного спеціаліста Млинівського відділу з питань призначення та перерахунку пенсій. З попередженням позивач ознайомилась, вказавши про те, що на запропоновану посаду "згідна після проведення конкурсу на посаду головного спеціаліста фінансово-економічного відділу, так як маю переважне право бути переведеною на цю посаду" (а.с.16, 57).

02.03.2017 позивачу вручено інше попередження про зміну істотних умов державної служби, в якому зважаючи на її бажання працювати у фінансово-економічному відділі, запропоновано переведення на посаду провідного спеціаліста фінансово-економічного відділу (робоче місце в смт.Демидівка). З попередженням позивач ознайомилась, вказавши про те, що на запропоновану посаду "не згідна, так як маю право пройти конкурс на посаду головного спеціаліста фінансово - економічного відділу" (а.с.17,58).

Судом встановлено, а сторонами визнано, що жодних інших вакансій ОСОБА_1 не пропонувалось.

18.04.2017 ОСОБА_1 подала керівництву Млинівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області заяву, в якій просила звільнити її із займаної посади з 02.05.2017 згідно з п.3 ст.38 КЗпП України (порушення працедавцем законодавства про працю). В заяві покликалася на такі порушення, як: 1) ненадання можливості при скороченні посади пройти конкурсний відбір на створену вакантну посаду головного спеціаліста фінансово-економічного відділу; 2) позбавлення шостого рангу державного службовця; 3) відмова в реєстрації звернення та ненадання відповіді на звернення (а.с.18).

25.04.2017 відповідач направив позивачу відповідь на її заяву від 18.04.2017, в якій вказав про те, що конкурс в Управлінні не оголошувався, а з приводу рангів, то такі лише приведені у відповідність до вимог Закону, а тому вважає, що підстави для звільнення позивача відповідно до п.3 ст.38 КЗпП України відсутні (а.с.19,69-71).

Як вбачається з копії подання №992/02 від 20.04.2017 начальник Млинівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області зверталась до голови профспілкового комітету даного Управління з проханням дати згоду на звільнення наступних працівників: ОСОБА_1 з 03.05.2017 (п.6 ч.1 ст.83 Закону України "Про державну службу"); ОСОБА_6 з 03.05.2017 (п.1 ст.40 КЗпП України) (а.с.68).

Листом №1 від 25.01.2017 за підписом Голови профкому запрошено ОСОБА_1 на засідання профкому 28.04.2017 на 10:00 год. (а.с.72). Від отримання листа позивач відмовилась, про що складено акт №3 від 25.04.2017 (а.с.73). Протоколом засідання первинної профспілкової організації №5 від 28.04.2017 вирішено відкласти питання щодо звільнення ОСОБА_1 через її неявку на засідання (а.с.74).

03.05.2017 о 08:00 годині ОСОБА_1 на робочому місці була відсутня, про що складено акт №4 від 03.05.2017 (а.с.75). Цього ж дня складено ще один акт за №5 про те, що о 15:20 годині ОСОБА_1 з’явилась в приміщенні Млинівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області для ознайомлення з наказом на звільнення та для отримання трудової книжки (а.с.76). Протоколом оперативної наради при начальникові Млинівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області від 03.05.2017 зафіксовано, що ОСОБА_1 не бажає продовжувати роботу в Управлінні, так як адміністрацією не проведено конкурсу на вакантну посаду головного спеціаліста фінансово-економічного відділу та незаконно позбавлено її 6 рангу державного службовця, просила звільнити її з тих підстав, що вказані у її заяві. За результатами наради вирішили доручити профспілковому комітету повторно розглянути подання керівника від 20.04.2017 на звільнення ОСОБА_1 (а.с.77-78). Протоколом засідання первинної профспілкової організації №6 від 03.05.2017 вирішено дати згоду на звільнення ОСОБА_1 у зв’язку із ненаданням згоди на проходження державної служби із зміною її істотних умов відповідно до пункту 6 частини 1 статті 83 Закону України "Про державну службу" з 03.05.2017 (а.с.79).

Наказом №14-ОС від 03.05.2017 ОСОБА_1 звільнено з 03.05.2017 з посади головного спеціаліста сектору платежів до пенсійної системи та контрольно-перевірочної роботи Млинівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області відповідно до пункту 6 частини 1 статті 83 Закону України "Про державну службу" (а.с.20,80).

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

За правилами частини першої статті 83 Закону України "Про державну службу" №889-VIII від 10.12.2015, державна служба припиняється:

1) у разі втрати права на державну службу або його обмеження (стаття 84 цього Закону);

2) у разі закінчення строку призначення на посаду державної служби (стаття 85 цього Закону);

3) за ініціативою державного службовця або за угодою сторін (стаття 86 цього Закону);

4) за ініціативою суб'єкта призначення (стаття 87цього Закону);

5) у разі настання обставин, що склалися незалежно від волі сторін (стаття 88 цього Закону);

6) у разі незгоди державного службовця на проходження державної служби у зв'язку із зміною її істотних умов (стаття 43 цього Закону);

7) у разі досягнення державним службовцем 65-річного віку, якщо інше не передбачено законом;

8) у разі застосування заборони, передбаченої Законом України "Про очищення влади".

Стаття 43 цього Закону, в свою чергу, регулює питання зміни істотних умов державної служби.

Так, за правилами частини першої цієї статті, підставами для зміни істотних умов державної служби є: 1) ліквідація або реорганізація державного органу; 2) зменшення фонду оплати праці державного органу; 3) скорочення чисельності або штату працівників у зв'язку з оптимізацією системи державних органів чи структури окремого державного органу.

При цьому, в силу вимог частини третьої цієї статті, зміною істотних умов державної служби вважається зміна: 1) належності посади державної служби до певної категорії посад; 2) основних посадових обов'язків; 3) умов (системи та розмірів) оплати праці або соціально-побутового забезпечення; 4) режиму служби, встановлення або скасування неповного робочого часу; 5) місця розташування державного органу (в разі його переміщення до іншого населеного пункту).

За правилами частини четвертої цієї статті, про зміну істотних умов служби керівник державної служби письмово повідомляє державного службовця не пізніш як за 60 календарних днів до зміни істотних умов державної служби, крім випадків підвищення заробітної плати. У разі незгоди державного службовця на продовження проходження державної служби у зв'язку із зміною істотних умов державної служби він подає керівнику державної служби заяву про звільнення на підставі пункту 6 частини першої статті 83 цього Закону або заяву про переведення на іншу запропоновану йому посаду не пізніш як за 60 календарних днів з дня ознайомлення з повідомленням про зміну істотних умов державної служби. Якщо протягом 60 календарних днів з дня ознайомлення державного службовця з повідомленням про зміну істотних умов служби від нього не надійшли заяви, зазначені в абзаці другому цієї частини, державний службовець вважається таким, що погодився на продовження проходження державної служби.

Як достеменно встановлено судом, ОСОБА_1 була попереджена про зміну істотних умов державної служби, пов’язаних із введенням в дію штатного розпису (у якому відсутня її посада і відповідний структурний підрозділ) 1 та 2 березня 2017 року. При цьому, ОСОБА_1 впродовж наступних 60-ти календарних днів не подала керівнику Млинівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області ні заяви про звільнення на підставі пункту 6 частини першої статті 83 цього Закону, ні заяви про переведення на іншу запропоновану їй посаду.

Відтак, в силу прямої норми, закріпленої в останньому абзаці частини четвертої статті 43 Закону України "Про державну службу" №889-VIII від 10.12.2015, ОСОБА_1 вважалася такою, що погодилась на продовження проходження державної служби.

З огляду на це, жодних правових підстав для її звільнення за пунктом 6 частини першої статті 83 Закону України "Про державну службу" №889-VIII від 10.12.2015, у Млинівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області не було.

Відповідно, наказ №14-ОС від 03.05.2017 про звільнення ОСОБА_1 з посади головного спеціаліста сектору платежів до пенсійної системи та контрольно-перевірочної роботи Млинівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області відповідно до пункту 6 частини 1 статті 83 Закону України "Про державну службу", є таким, що не відповідає встановленим у частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України вимогам правомірності, обґрунтованості, добросовісності і розсудливості, а тому й підлягає скасуванню в судовому порядку.

За правилами частини другої, третьої статті 5 Закону України "Про державну службу" №889-VIII від 10.12.2015, відносини, що виникають у зв’язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

За правилами пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, може бути розірваний власником або уповноваженим ним органом у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

При цьому, в силу вимог статті 49-2 КЗпП України, про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв’язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

За правилами частини п’ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постановах від 1 квітня, 1 липня, 9 грудня 2015 року, 25 травня 2016 року, 1 березня 2017 року та у двох постановах від 23 березня 2016 року (справи № 6-40цс15, 6-491цс15, 6-2123цс15, 6-3048цс15, 6-2485цс16, 6-2748цс15, 6-2487цс15) Верховний Суд України зазначив, що під час звільнення працівника у зв’язку із скороченням штату працівників, необхідно дотримуватись гарантій, передбачених статтею 49-2 КЗпП України. Оскільки обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, то за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

Як вбачається з відповіді відповідача №1170/10 від 19.05.2017 на адвокатський запит представника позивача, станом на 01.03.2017 у Млинівському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Рівненської області були вакантними наступні посади:

1) провідний спеціаліст Млинівського відділу з питань призначення та перерахунку пенсій;

2) головний спеціаліст фінансово-економічного відділу;

3) провідний спеціаліст фінансово-економічного відділу;

4) спеціаліст фінансово-економічного відділу;

5) старший інспектор Млинівського сектору обслуговування громадян.

Що стосується посад головних спеціалістів фінансово-економічного відділу, то дві з них були запропоновані головним спеціалістам бюджетно-фінансового сектору, а одна – ОСОБА_5 – завідувачу сектору платежів до пенсійної системи та контрольно-перевірочної роботи, який ліквідовувався (а.с.23).

Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 пропонувалися дві вакантні посади: посада провідного спеціаліста Млинівського відділу з питань призначення та перерахунку пенсій та посада провідного спеціаліста фінансово-економічного відділу (робоче місце в смт.Демидівка).

Таким чином, позивачу із вакантних п’яти посад було запропоновано лише дві посади.

Відповідно до цього, Млинівське об'єднане управління Пенсійного фонду України Рівненської області не виконало, покладеного на нього статтею 49-2 КЗпП України обов’язку по працевлаштуванню працівника, посада якого потрапила під скорочення.

При цьому, суд може погодитись з доводами відповідача в тій частині, що вакантна посада головного спеціаліста бюджетно-фінансового сектору не могла бути запропонована позивачу через те, що пропонувалась ОСОБА_5, який має вищу продуктивність праці і кваліфікацію. Разом з тим, жодних доказів того, що позивачу пропонувались вакантні посади спеціаліста фінансово-економічного відділу та старшого інспектору Млинівського сектору обслуговування громадян, суду не надано.

Відтак, суд погоджується з доводами позивача про те, що відповідачем в такий спосіб було порушено законодавство про працю. Відповідно до цього, ОСОБА_1 мала повне право просити про звільнення її із займаної посади з 02.05.2017 згідно з п.3 ст.38 КЗпП України (порушення працедавцем законодавства про працю).

Разом з тим, суд відхиляє доводи позивача про порушення відповідачем законодавства про працю у вигляді позбавлення позивача шостого рангу державного службовця та у вигляді відмови в реєстрації звернення та ненадання відповіді на звернення. Так, що стосується звернення, то суду жодних доказів з цього приводу не надано, але навіть і при наявності такого порушення, - воно не може розцінюватися як порушення законодавства про працю. Що ж стосується рангів державного службовця, то судом встановлено, що фактично відповідач не позбавляв позивача відповідного ранку, а лише виправляв свою помилку, допущену при призначенні шостого рангу, в той час, коли позивачу належало присвоїти дев’ятий ранг, відповідно до вимог Порядку присвоєння рангів державних службовців, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №306 від 20.04.2016 (а.с.35-36).

Відповідно до частини третьої статті 235 КЗпП України, у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов'язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону.

Таким чином підлягають до задоволення вимоги позивача про зміну формулювання причин її звільнення з пункту 6 частини першої статті 83 Закону України "Про державну службу" №889-VIII від 10.12.2015 на частину третю статті 38 КЗпП України.

Що стосується вимог про стягнення з відповідача на користь позивача з відповідача тримісячного середнього заробітку, відповідно до вимог ст.44 КЗпП України, то суд зазначає таке.

В силу вимог частини першої статті 44 КЗпП України, при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.

При цьому, відповідно до частини третьої статті 83 Закону України "Про державну службу" №889-VIII від 10.12.2015, у разі звільнення з державної служби на підставі пунктів 6 і 7 частини першої цієї статті державному службовцю виплачується вихідна допомога у розмірі середньої місячної заробітної плати.

Судом встановлено, а позивачем визнано, що при звільненні зі служби відповідач виплатив їй вихідну допомогу у розмірі середньої місячної заробітної плати на підставі частини третьої статті 83 Закону України "Про державну службу" №889-VIII від 10.12.2015.

Таким чином стягненню з відповідача на користь позивача у зв’язку із зміною формулювання причин її звільнення на частину третю статті 38 КЗпП України підлягає двохмісячний середній заробіток.

Щодо позовної вимоги ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди в сумі 7000 грн., то суд вважає, що ця вимога не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Заявляючи позовні вимоги про стягнення моральної шкоди у розмірі 7000,00 гривень позивач покликалася на завдання діями відповідача моральної шкоди, яка полягала у погіршенні стану її здоров’я.

Однак, суд звертає увагу на те, що в матеріалах справи відсутні належні і допустимі докази, які свідчать про спричинення позивачу моральної шкоди, які підтверджують наявність будь-яких наслідків такої шкоди. Позивач скористалася своїми правами та оскаржила протиправні дії відповідача по неправильному формулюванню причин її звільнення. Однак сам факт наявності неправомірних дій не є підставою для висновку про спричинення позивачу моральної шкоди. Позивачем не обґрунтований розмір моральної шкоди та з пояснень позивача не вбачається чому ця шкода становить саме 7000 грн. та як вона розрахована, у суду відсутні будь-які докази, які б давали можливість визначити розмір моральної шкоди, спричиненої позивачу. Більше того, у суду відсутні будь-які докази щодо існування причинного зв’язку між діями відповідачів та погіршенням стану здоров’я позивача. Надані стороною позивача копії медичної документації (а.с.21-22) свідчать лише про наявність у позивача певних проблем зі здоров’ям, однак самі по собі вони неспроможні підтвердити, що такі проблеми пов’язані саме з процедурою скорочення штату і звільнення позивача. Навпаки, як свідчить відповідь КЗ "Млинівський районний центр первинної санітарної допомоги" Млинівської районної ради погіршення стану здоров’я позивача констатувалося і у грудні 2016 року і в січні 2017 року, тобто ще до того як розпочалися зміни істотних умов державної служби.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Згідно з частиною першою статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні.

Враховуючи вищезазначене та оцінюючи надані докази в сукупності, суд вважає позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в частині визнання протиправним і скасування наказу, зміни формулювання причин звільнення та стягнення двохмісячного середнього заробітку, а в частині стягнення моральної шкоди позов задоволенню не підлягає.

Враховуючи вимоги статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України підлягають стягненню з відповідача на користь позивача судові витрати, понесені нею на правову допомогу адвоката у розмірі 2000,00 грн., які підтверджені документально (а.с.106-108).

Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 (35100 смт.Млинів, вул.Жукова,19/1(А), РНОКПП НОМЕР_1) до Млинівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області (35100, смт.Млинів, вул.Ватутіна,34, код ЄДРПОУ 40375852) задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Млинівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області №14-ос від 03.05.2017 про звільнення ОСОБА_1 з 03.05.2017 з посади головного спеціаліста сектору платежів до пенсійної системи та контрольно-перевірочної роботи Млинівського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області в частині формулювання причини звільнення та змінити формулювання причини звільнення з пункту 6 частини першої статті 83 Закону України "Про державну службу" на частину третю статті 38 Кодексу законів про працю України.

Стягнути з Млинівського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу при звільненні в розмірі двохмісячного середнього заробітку.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень Млинівського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області на користь ОСОБА_1 судові витрати, а саме витрати понесені на правову допомогу адвоката в сумі 2000 (дві тисячі) гривень.

В задоволенні позовних вимог про стягнення з Млинівського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області на користь ОСОБА_1 моральної шкоди в сумі 7000 (сім тисяч) гривень, - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.

Повний текст рішення складено 02 травня 2018 року.

Суддя Друзенко Н.В.