Рішення № 73841558, 24.04.2018, Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 квітня 2018 р. Справа №818/935/18

Сумський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Воловика С.В.,

за участю секретаря судового засідання - Терехової О.Ю.,

представника позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в місті Суми адміністративну справу № 818/935/18

за позовом ОСОБА_1

до Сумського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області

про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1Я.) звернувся з позовною заявою до Сумського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області (далі по тексту - відповідач, Сумське ОУПФУ), в якій просить суд:

- визнати протиправною відмову Сумського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області у поновленні і виплаті пенсії ОСОБА_3;

- зобов'язати Сумське об'єднане управління Пенсійного фонду України Сумської області поновити виплату пенсії ОСОБА_3 з 29.09.2017 року, здійснити перерахунки поновленої виплати пенсії відповідно до норм законодавства України пенсію з об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Суми на користь ОСОБА_3.

Позовні вимоги обґрунтовані наступним. Позивач перебував на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в Ковпаківському районі м. Суми з 1994 року та отримував пенсію за віком. В 2017 році ОСОБА_3 був вимушений виїхати на постійне місце проживання до держави Сполучені Штати Америки, в зв'язку з чим йому було припинено виплату пенсії. 30.11.2017 уповноважена позивачем особа звернулася до Сумського ОУПФУ із заявою про перерахунок та поновлення виплати пенсії за віком ОСОБА_3, однак рішенням від 14.12.2017 №631/Б управління відмовило останньому у поновленні виплати пенсії з посиланням на те, що питання виплати пенсії громадянам, які виїхали на постійне місце проживання до держави, з якою не заключено відповідний договір, може бути вирішено після врегулювання норм пенсійного забезпечення. Інше чинним законодавством не передбачено. Позивач вважає таку відмову протиправною, оскільки Конституційний Суд України чітко висловився про неконституційність положень закону щодо осіб, які виїхали на постійне місце проживання за кордон. Верховний Суд України при розгляді аналогічного спору дійшов висновку про необхідність органу пенсійного фонду відновити виплату пенсії пенсіонеру, який виїхав на постійне місце проживання за кордон, з дня набрання чинності рішенням Конституційного Суду України №25-рп/2009. Одночасно зауважує, що виходячи із правової та соціальної природи пенсії, право громадянина на призначення йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою як постійне проживання в Україні.

З вищезазначених підстав, позивач вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Ухвалою суду від 13.03.2018 позовна заява прийнята до розгляду, відкрито провадження у справі, відповідачу встановлений 15-денний строк з моменту отримання ухвали для подання відзиву на позовну заяву, розгляд справи, на підставі ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України, вирішено проводити за правилами спрощеного провадження з повідомленням сторін.

На виконання вказаної ухвали, 03 квітня 2018 року від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву (а.с.18-19), в якому зазначено, що управлінням не приймалося жодне рішення стосовно припинення виплати пенсії позивачу, оскільки фактично припинення виплати не відбулося так як здійснена виплата пенсії позивачу наперед за шість місяців. Крім того, відповідач вказує, що позовна заява позивача підписана не уповноваженою особою, а саме представником, який відповідно до наданої їм довіреності не наділений правом звернення до адміністративного суду.

За наведених обставин, Сумське ОУПФУ вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги та просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечував.

Суд, заслухавши повноважних представників сторін, дослідивши наявні матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи та об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив наступне.

Відповідно до відмітки зробленої в паспорті громадянина України МВ 312559 ОСОБА_3 оформлено виїзд на постійне проживання в державу Сполучені Штати Америки (а.с.11).

За змістом позовної заяви до виїзду до держави Сполучені Штати Америки позивач був зареєстрований та постійно проживав за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.11)

30.11.2017 до Сумського ОУПФУ звернувся ОСОБА_3 в особі представника за довіреністю ОСОБА_1 із заявою про призначення/перерахунок пенсії за віком. Зокрема, в заяві представник позивача просив поновити та здійснити перерахунок поновленої виплати пенсії відповідно до норм законодавства України.

14.12.2017 рішенням Сумського ОУПФУ Сумської області №631/Б позивачу відмовлено у поновленні виплати, з посиланням на те, що питання виплати пенсії громадянам, які виїхали на постійне місце проживання до держави, з якою не заключено відповідний договір, може бути вирішено після врегулювання норм пенсійного забезпечення. Інше чинним законодавством не передбачено (а.с.9)

Не погодившись із вищевказаним рішенням, позивач в особі представника звернувся до суду з даним позовом про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити певні дії.

Статтею 24 Конституції України визначено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

За змістом статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової чи тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створення мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Відповідно до статті 25 Конституції України зазначено, що Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами.

Згідно з частиною 2 статті 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Статтею 2 Протоколу №4 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод визначено, що кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, в межах цієї території має право на свободу пересування і свободу вибору місця проживання. Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.

Таким чином, кожен громадянин України має право на вільний вибір свого місця проживання, в тому числі й за кордоном зі збереженням всіх конституційних прав, в тому числі й право на соціальний захист, що включає право на забезпечення громадянина у старості.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини (частина 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України).

Враховуючи те, що рішення Європейського Суду з прав людини є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику Європейського Суду з прав людини.

Так, в рішенні Європейського Суду з прав людини у справі "Пічкур проти України", яке набрало статусу остаточного 07.02.2014, зазначено, що право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, у якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України. Дійсно, заявник, який був економічно активним в Україні з 1956 до 1996 року, мав право на отримання пенсії після закінчення трудової діяльності та, як це передбачалося національним законодавством на час події, він знову отримував би свою пенсію після повернення в Україні. Тому, Європейський Суд з прав людини дійшов до висновку, що заявник перебував у відносно схожій ситуації з пенсіонерами, які проживали в Україні, щодо самого права на отримання пенсії (пункт 51 рішення).

У пунктах 52-54 вищевказаного рішення Європейського Суду з прав людини зазначено, що органи влади не надали ніякого обґрунтування позбавлення заявника його пенсії лише через те, що він проживав за кордоном. Дійсно, ані рішення Конституційного Суду України від 7 жовтня 2009 року не вказує на те, що національні органи наводили відповідні причини для виправдання відмінності у ставленні, на яку заявник скаржився, ані Уряд під час провадження в Суді не навів жодних таких обґрунтувань. У цьому контексті Суд зазначає, що Уряд не посилався на міркування щодо міжнародного співробітництва з метою обґрунтування поводження з пенсіонерами, які проживають в Україні, в інший спосіб, ніж з тими, які проживають за кордоном. Наведених вище міркувань достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободу поєднанні зі статтею 1 Першого Протоколу.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 49, другого речення статті 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

В своєму рішенні від 07.10.2009 №25-рп/2009 Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (неконституційними), положення пункту 2 частини першої статті 49, речення другого статті 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" щодо припинення виплати пенсії пенсіонерам на час постійного проживання (перебування) за кордоном у разі, якщо Україна не уклала з відповідною державою міжнародний договір. Зазначені положення Закону втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.

В пункті 3.3 рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009 вказано, що оспорюваними нормами Закону конституційне право на соціальний захист поставлене в залежність від факту укладення України з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи з правової соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

Отже, з дня набрання чинності Рішенням №25-рп/2009 щодо неконституційності положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону № 1058-ІV виникли підстави, у тому числі, для поновлення виплати пенсії позивачу у розмірі, передбаченому Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

В оскаржуваному рішенні Сумське ОУПФУ посилається на те, що питання виплати пенсії громадянам, які виїхали на постійне місце проживання до держави, з якою не заключено відповідний договір, може бути вирішено після врегулювання норм пенсійного забезпечення. Інше чинним законодавством не передбачено.

Однак, суд не може погодитись з вказаними доводами відповідача, оскільки відсутність механізму здійснення виплат та врегулювання норм пенсійного законодавства не може ставити в залежність право громадянина на одержання призначеної пенсії.

Отже, беручи до уваги те, що право позивача на виплату пенсії встановлено чинним законодавством України і не заперечується відповідачем, а також враховуючи дотримання всіх вимог, передбачених для поновлення виплати пенсії, посилання Сумського ОУПФУ на відсутність законодавчо врегульованих норм пенсійного законодавства, порушує гарантоване статтею 1 Протоколу 1 Конвенції право мирно володіти своїм майном.

Також, суд вважає необґрунтованими і доводи відповідача щодо того, що позов підписаний не уповноваженою особою, а саме представником, який відповідно до наданої ним довіреності не наділений правом звернення до адміністративного суду, оскільки, в довіреності, що наявна в матеріалах справи (в.с.13) та посвідчена приватним нотаріусом Сумського районного нотаріального округу ОСОБА_4 вказано, що ОСОБА_3 уповноважує ОСОБА_1 бути представником, зокрема, в судах будь-якої інстанції (в тому числі місцевому, апеляційному, господарському, Верховному суді України) з усіма правами, наданими законом потерпілому, позивачу, відповідачу, третій особі, заявнику, в тому числі з правом подачі заяви, позовної заяви, повної або часткової відмови від позовних вимог, визнання позову, зміни підстав або предмета позову, подання зустрічного позову, передачі справи на розгляд третейського суду, укладення мирової угоди, оскарження рішення (ухвали, постанови) суду, отримання рішень (ухвал, постанов) суду чи їх завірені у встановленому порядку копії, пред'явлення виконавчого листа до стягнення.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Таким чином, рішення відповідача щодо припинення виплати пенсії не відповідають критеріям, встановленим ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у зв’язку з чим, позовні вимоги ОСОБА_3 в частині визнання протиправною відмови у поновленні виплати пенсії є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Стосовно позовної вимоги ОСОБА_3 про зобов'язання відповідача поновити виплату пенсії з 29.09.2017, здійснити її перерахунок та стягнути поновлену і перераховану пенсію, суд зазначає наступне.

Як підтверджено матеріалами справи та не заперечується позивачем, 01 листопада 2017 року Сумським ОУ ПФУ Сумської області виплачено ОСОБА_3 пенсію за 6 місяців, а саме за період з жовтня 2017 по березень 2018 включно. Тобто, за цей період позивач фактично отримав пенсію, що свідчить про відсутність порушення його прав на отримання пенсії у вказаному періоді.

За наведених обставин, суд доходить висновку щодо необґрунтованості позовних вимог про зобов'язання відповідача поновити виплату пенсії з 29.09.2017, здійснити її перерахунок та стягнути поновлену і перераховану пенсію. В той же час, беручи до уваги той факт, що за квітень 2018 року пенсія позивачу виплачена не була у зв’язку з припиненням її виплати, суд вважає за необхідне задовольнити згадану позовну вимогу ОСОБА_3 лише в частині зобов’язання відповідача поновити виплату пенсії з квітня 2018 року, а в іншій частині - відмовити.

Що стосується клопотання позивача про звернення судового рішення до негайного виконання, суд зазначає наступне.

Статтею 371 Кодексу адміністративного судочинства України визначено перелік категорій справ, рішення в яких можуть виконуватися негайно.

Як вбачається з матеріалів справи, спір у даній справі виник з приводу перерахунку пенсії, тобто з приводу соціальних виплат.

Отже, звернення до негайного виконання рішень у цій категорії справ Кодексом адміністративного судочинства не передбачено.

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241- 246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Сумського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити дії – задовольнити частково.

Визнати протиправною відмову Сумського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області у поновленні виплати пенсії ОСОБА_3, викладену в листі № 631/Б від 14.12.2017.

Зобов’язати Сумське об’єднане управління Пенсійного фонду України Сумської області (40009, м. Суми, вул. Степана Бандери, 43, код 40383837) поновити виплату пенсії ОСОБА_3 (іпн. НОМЕР_1) з квітня 2018 року.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Харківського апеляційного адміністративного суду через Сумський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.В. Воловик

в повному обсязі рішення складено 30.04.2018