Постанова № 73840912, 13.11.2017, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 листопада 2017 року № 810/2793/17

Суддя Київського окружного адміністративного суду Брагіна О.Є., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції України в Київській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 було подано до суду позов з вимогами до ГУ Національної поліції в Київській області про визнання наказу від 21.07.2017 р. №527 о/с про його звільнення протиправним, скасування наказу, поновлення на раніше займаній посаді та стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу. Крім того, позивач просив зобов'язати відповідача утриматись від вчинення дій, спрямованих на обмеження його права на працю з підстав, не пов'язаних з характером роботи та/або умовами її виконання.

20.10.2017 р., позивач заявлені вимоги збільшив, просив суд стягнути на його користь 22556,17 грн. грошового забезпечення за час вимушеного прогулу.

Своє звернення ОСОБА_1 обґрунтував тим, що звільнення за спірним наказом є третім, яким керівництво ГУ Нацполіції позбавляє його займаної посади, натомість за постановами КОАС він раніше поновлювався. Вважає, що проведеним звільненням були порушені його конституційні права, в тому числі право на працю, а оспорюваний наказ не відповідає вимогам чинного законодавства щодо підстав його прийняття та дотримання процедури. До того ж, вказує, що відповідачем були запропоновані не всі наявні в управлінні посади, які він погодився б обіймати.

У призначений для розгляду справи час уповноважений представник відповідача до суду не з'явився, про дату та місце проведення судового засідання, повідомлений належним чином, через канцелярію суду подав клопотання про відкладення розгляду справи. Вивчивши доводи клопотання, суд не знаходить зазначені причини неявки поважними, а відсутність відповідача такою, що перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши пояснення заявника, дослідивши подані документи та матеріали, встановивши фактичні обставини справи, з наданням їм відповідної правової оцінки, суд приходить до висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог, з огляду на таке:

позивач з лютого 2000 р. перебував на службі в органах внутрішніх справ України, а саме в Головному управлінні Нацполіції у Київській області; на момент звільнення займав посаду заступника начальника районного відділу Обухівського РВ ГУ МВС України в Київській області та мав службове звання підполковник поліції.

21.07.2017 р., ОСОБА_1 був звільнений із займаної посади наказом №527 о/с на підставі пп.4 п.1 ст.77 Закону України "Про Національну поліцію" у зв'язку із скороченням штатів та/або проведенням організаційних заходів.

При звільненні відповідачу було запропоновано рівнозначні посади від зайняття яких він відмовився.

Звертаючись до суду, позивач вказав на відсутність реальних підстав звільнення, оскільки на його думку, фактично займана ним посада не скорочувалась, а накази, які були передумовою прийняття оспорюваного наказу, не ґрунтуються на розпорядженні про скорочення чисельності штату та посад.

Надаючи правової оцінки спірним відносинам, суд зазначає таке: спеціальним законом, який визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України є Закон України "Про Національну поліцію". Згідно ч. 1 ст. 1 Закону Національна поліція України - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.

Приписи ст. 3 Закону вказують, що у своїй діяльності поліція керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами.

Зі змісту ст. 17 Закону випливає, що поліцейським є громадянин України, який склав Присягу поліцейського, проходить службу на відповідних посадах у поліції і якому присвоєно спеціальне звання поліції.

Згідно ч. 1 ст. 49 вказаного Закону на службу в поліції можуть бути прийняті громадяни України віком від 18 років, які мають повну загальну середню освіту, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, які володіють українською мовою. Частина 1 статті 48 Закону України "Про Національну поліцію" регламентує, що призначення та звільнення з посад поліцейських здійснюється наказами посадових осіб, вказаних у статті 47 цього Закону, відповідно до частини 1 якої призначення на посади поліцейських проводять посадові особи органів (закладів, установ) поліції відповідно до номенклатури посад, яку затверджує Міністерство внутрішніх справ України.

Відповідно до ст. 58 Закону призначення на посаду поліцейського здійснюється безстроково (до виходу на пенсію або у відставку), за умови успішного виконання службових обов'язків. Строкове призначення відбувається в разі заміщення посади поліцейського на період відсутності особи, за якою відповідно до Закону зберігається посада поліцейського, та посад, призначенню на які передує укладення контракту. Тобто, призначення позивача на посаду заступника начальника Обухівського відділу поліції здійснювалося безстроково, оскільки у відповідному наказі іншого не вказано. Крім того, за наслідком дослідження наявних у справі матеріалів, яким позивача поновлено на займаній посаді на підставі судового рішення, не вбачається, що таке поновлення проводилось на строковій основі.

На підставі ч. 1 ст. 68 Закону України "Про Національну поліцію" у разі здійснення реорганізації, внаслідок якої згідно наказу скорочуються посади в органі чи окремому підрозділі органу (закладу, установи) поліції, поліцейський, посада якого буде скорочена, має бути персонально письмово попереджений про можливе наступне звільнення зі служби в поліції за два місяці до такого звільнення.

Відомості про попередження ОСОБА_1 про наступне звільнення із займаної ним посади згідно ст. 49- 2 КЗпП України та п. 4 ч. 1 ст. 77 Закону України "Про Національну поліцію" відповідачем до суду не надані.

Положеннями ч. 2 ст. 68 Закону України "Про Національну поліцію" передбачено, що поліцейський, посада якого скорочена, може бути призначений за його згодою з урахуванням досвіду роботи, освітнього рівня, стану здоров'я, ставлення до виконання службових обов'язків на іншу посаду в будь-якому органі (закладі, установі) поліції до закінчення двомісячного строку з дня його персонального попередження про можливе подальше звільнення зі служби в поліції відповідно до частини першої цієї статті. З огляду на вказану норму права відповідач зобов'язаний був запропонувати позивачу вакантні посади з урахуванням досвіду роботи, освітнього рівня, стану здоров'я, ставлення до виконання службових обов'язків.

Пунктом 4 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону встановлено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Так, у статті 3 Кодексу законів про працю України закріплено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Судом враховується, що Законом України "Про Національну поліцію" не врегульовано процедуру здійснення пропозиції наявних вакантних посад поліцейському, який попереджається про можливе звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Дана позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 17.02.2015 року у справі N 21-8а15. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом, зокрема, у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

При цьому, частиною 2 цієї статті передбачено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Статтею 49-2 КЗпП закріплено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації.

Пленумом Верховного Суду України в пункті 19 постанови від 06.11.92 року №9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" зазначено, що розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

У постанові Верховного Суду України від 10.03.2015 року у справі №21-52а15, виходячи з нормативного тлумачення п. 1 ч. 1 ст. 40, ч. ч. 1, 3 ст. 49-2 КЗпП України, вказано, що власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов'язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Тобто вживає заходи до переведення працівника за його згодою на іншу роботу. При реорганізації підприємства або при його перепрофілюванні звільнення за п. 1 ст. 40 КЗпП може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями. Працівник, який був незаконно звільнений до реорганізації, поновлюється на роботі в тому підприємстві, де збереглося його попереднє місце роботи.

Приписи ч. ч. 2, 3 ст. 36 КЗпП України передбачають, що зміна підпорядкованості підприємства, установи, організації не припиняє дії трудового договору. У разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників.

У постанові від 19.01.2016 року у справі N 21-2225а15 Верховний Суд України висловив правову позицію, що встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) установи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов'язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи. Тобто, у разі скорочення штатів, особі, посада якої скорочується, повинно бути запропоновано рівнозначну посаду, а у разі її відсутності - іншу посаду відповідно до її кваліфікації та досвіду роботи.

Лише відмова особи від запропонованої посади дає підстави для звільнення працівника у зв'язку зі скороченням штатів.

Щодо дотримання відповідачем гарантованого Законом права особи залишення на службі в поліції при реорганізації, суд вважає за необхідне зазначити таке: згідно доводів позовної заяви, ОСОБА_1 письмово не попереджали про можливе звільнення з займаної посади. Крім того, не пропонували всіх наявних посад в структурі ГУ НП України у Київській області та її підрозділах. Позивач стверджував, що фактично скорочення чисельності штатів чи проведенням організаційних заходів не відбулось, позаяк згідно постійного штату Обухівського відділу поліції від 27.01.2016 р. № 73 дск Обухівській відділ поліції включає в себе 162,5 посад, а Кагарлицьке відділення поліції 92,5 посад, в тому числі посади начальника відділу поліції, заступника начальника відділу поліції - начальника слідчого відділення та заступника начальника відділу поліції - керівника патрульної поліції, тому вважає, що посада, яку він займав введена в штат Обухівського відділу поліції, а не скорочена.

Відповідно до ч.1ст.75 КАСУ до числа доказів відносяться і пояснення сторін.

За правилами ч.2 ст.71 КАСУ в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Так, наказом ГУ Національної поліції України від 27.01.2016 р. №73 дск були затверджені постійні штати відділів поліції. Згідно постійного штату Обухівського відділу поліції ГУ НП України в Київській області від 27.01.2016 р. №73 дск Обухівській відділ поліції включав 255 посад.

Доказів того, що функціональні обов'язки та обсяг виконуваних завдань Обухівського відділу поліції зазнали змін у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням реорганізаційних заходів відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не надано. Таким чином, суд вважає, що проведені зміни в штаті Обухівського відділу поліції свідчать про те, що внаслідок відповідного реформування посада, яку обіймав позивач, скорочена не була.

За поясненнями позивача, всі наявні посади відповідачем йому не пропонувались, доказів відмови позивача від інших посад в будь-якому органі (закладі, установі) поліції, відповідачем не надані. Також відповідачем не надані докази встановлення наявності або відсутності у позивача переважного права на залишення на службі в поліції при реорганізації відповідно до вимоги ч. 5 ст. 68 Закону України "Про Національну поліцію", за якою переважне право на залишення на службі в поліції при реорганізації надається поліцейським з більш високими кваліфікацією та досягненнями у службовій діяльності. За рівних умов щодо кваліфікації та досягнень у службовій діяльності перевага в залишенні на службі надається особам, які мають таке право відповідно до вимог законодавства.

Відтак, суд дійшов висновку про те, що ОСОБА_1 не були у встановленому законом порядку запропоновані всі вакантні посади, які відповідають його досвіду роботи, освітньому рівню, стану здоров'я, ставленню до виконання службових обов'язків. Оскільки відповідачем порушено порядок звільнення позивача з органів поліції у зв'язку із скороченням штатів, не були у встановленому законом порядку запропоновані всі вакантні посади, суд вважає такими, що підлягають задоволенню вимоги ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування наказу від 21.07.2017 р. №527 о/с про його звільнення.

При цьому, суд враховує, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення. Аналогічна позиція викладена у постановах Верхового Суду України від 16.09.2015 року у справі N 21-1465а15 та від 02.02.2016 року у справі N 804/14800/14.

Суд також вважає за необхідне зазначити, що згідно п. 41 висновку N 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до ст. 235 КЗпП, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Тому позивач підлягає поновленню на займаній посаді з виплатою йому відповідної грошової компенсації.

Відповідно до п. 9 Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженого Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 N 260, при виплаті поліцейським грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення за неповний місяць на кількість календарних днів у місяці, за який здійснюється виплата.

Як вбачається з матеріалів справи, позивача звільнили з роботи з 22.07.2017 р.; період вимушеного прогулу складає з 22.07.2017 р. по 20.10.2017 р. Сума середнього заробітку, який належить стягнути з відповідача за час вимушеного прогулу становить 22556,17 грн.: з 22.07.2017 р. 10 робочих днів - 2478,70 грн.; за серпень - 31 день - 7683,97 грн.; вересень 2017 р. 30 днів - 7436,1 грн.; з 1 по 20 жовтня - 20 днів 4957,4 грн.

Разом з тим, суд не знаходить підстав для задоволення вимог ОСОБА_1 в частині зобов'язання ГУ НП України в Київській області утриматися від вчинення дій, направлених на обмеження права на працю з підстав, не пов'язаних з характером роботи або умовами її виконання.

Під способами захисту суб'єктивних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту прав передбачений ч.2 ст.162 КАСУ. Суб'єкт, право якого порушене, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує відповідні правовідносини.

Позовні вимоги в частині заборони суб'єкту владних повноважень утриматись від вчинення дій відносно позивача у майбутньому не підлягають задоволенню, оскільки такий спосіб захисту не передбачений законом, крім того судовому захисту підлягає тільки порушене право, а не удаване.

Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції України в Київській області від 21.07.2017 № 527 о/с про звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції у запас Збройних Сил України.

Поновити ОСОБА_1 на посадізаступника начальника Обухівського відділу поліції- керівника патрульної поліції з 22 липня 2017 р.

Стягнути з Головного управління Національної поліції України в Київській області на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу у розмірі 22556,17 (двадцять дві тисячі п'ятсот п'ятдесят шість) 17 грн.

Звернути постанову до негайного виконання в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Обухівського відділу поліції - керівника патрульної поліції Головного управління Національної поліції України в Київській області та стягнення з Головного управління Національної поліції в Київській області на користь ОСОБА_1 грошового забезпечення за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць у розмірі 7436, 1 грн. (сім тисяч чотириста тридцять шість), 01 грн.

У задоволенні решти позовних вимог, -відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Брагіна О.Є.