Рішення № 73840873, 07.05.2018, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 травня 2018 року м. Житомир справа № 806/514/18

категорія 10.3

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Попової О. Г., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання незаконним та скасування висновку, зобов'язання прийняти рішення щодо призначення та виплатити одноразову грошову допомогу,

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до Міністерства оборони України із позовом, в якому просить:

- визнати незаконним та скасувати висновок комісії Міністерства оборони України (п. 8 Протоколу №74 від 14.07.2017р.) про відмову ОСОБА_1 у виплаті одноразової грошової допомоги, у зв’язку зі встановленням II групи інвалідності 28.10.2013 внаслідок поранення, пов’язаного з виконанням обов’язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії;

- зобов’язати Міністерство оборони України прийняти рішення щодо призначення ОСОБА_1, як інваліду II групи, одноразової грошової допомоги та виплатити в розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму на момент встановлення II групи інвалідності, у відповідності з ч.2 ст.16 Закону України №2011-ХІІ.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що звертався до відповідача із заявою про призначення та виплату одноразової грошової допомоги, у зв’язку зі встановленням II групи інвалідності 28.10.2013 внаслідок поранення, пов’язаного з виконанням обов’язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.

Вказує, що постановою Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 17.03.2017 у адміністративній справі №806/1147/16 визнано протиправною бездіяльність Міністерства оборони України щодо розгляду питання виплати одноразової грошової допомоги позивачу у зв'язку із встановленням йому 2 групи інвалідності внаслідок травм пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби в країнах, де велись бойові дії та зобов'язано Міністерство оборони України прийняти рішення про нарахування та виплату одноразової грошової допомоги ОСОБА_1, як інваліду ІІ групи, в розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на момент встановлення інвалідності 28.10.2013.

За твердженнями позивача, 12.06.2017 він на виконання вказаного судового рішення повторно направив до відповідача через Житомирський об'єднаний військовий комісаріат відповідний пакет документів для вирішення питання про призначення одноразової грошової допомоги, однак, лише 19.12.2017 на адресу ОСОБА_1 надійшла копія витягу з Протоколу засідання комісії Міністерства оборони України №74 від 14.07.2017, відповідно до змісту якого позивачу відмовлено у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги.

На думку позивача, зазначена відмова є протиправною, а відсутність висновків службового розслідування та акту розслідування не може бути підставою для відмови у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги, оскільки причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва) підтверджені сукупністю інших належних документів.

Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 07.03.2018 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику (повідомлення) учасників справи.

Відповідач у строк та в порядку, визначеному ч.5 ст. 162, ч.1 ст. 261 Кодексу адміністративного судочинства України подав до відділу документального забезпечення суду відзив на адміністративний позов за вих.№552 від 05.04.2018, в якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог за безпідставністю (а.с. 58-61).

У відповідності до положень ч. 5 ст. 262, ч.1 ст. 263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Згідно з ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог з наступних підстав.

Встановлено та не заперечується сторонами, що ОСОБА_1 проходив військову службу в період з 31.03.1988 по 28.05.1988 на території Республіки Афганістан, де в той час велись бойові дії та приймав участь у бойових діях.

Статтею 129-1 Конституції України проголошено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Частиною другою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 №1402-VIII визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Положеннями статті 14 КАС України встановлено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Згідно статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Частиною четвертою статті 78 КАС України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Питання призначення та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової були предметом розгляду у адміністративній справі №806/1147/16.

Постановою Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 17.03.2017 у адміністративній справі №806/1147/16 (а.с. 20-22), залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 22.05.2017 (а.с. 23-26) визнано протиправною бездіяльність Міністерства оборони України щодо розгляду питання виплати одноразової грошової допомоги позивачу у зв'язку із встановленням йому 2 групи інвалідності внаслідок травм пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби в країнах, де велись бойові дії та зобов'язано Міністерство оборони України прийняти рішення про нарахування та виплату одноразової грошової допомоги ОСОБА_1, як інваліду ІІ групи, в розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на момент встановлення інвалідності, 28.10.2013.

Так, судом по справі №806/1147/16 встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу в період з 31.03.1988 року по 28.05.1988 року на території Республіки Афганістан, де в той час велись бойові дії та приймав участь у бойових діях в складі військової частини пп 71521, що підтверджується записами у військовому квитку.

Відповідно до витягу з проколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишнього військовослужбовця №2429 від 09.10.2013 встановлено множинні вогнепальні осколкові поранення голови, лівої ноги, правої руки у ОСОБА_1, які пов'язані з виконанням обов'язків військової служби. (а.с. 17)

Згідно довідки до акту огляду МСЕК від 28.10.2013 року ОСОБА_1 встановлено ІІ групу інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби. (а.с.15)

ОСОБА_2 фінансів Міністерства оборони України від 24.11.2015 за № СЗ7679 позивачу було відмовлено у виплаті одноразової грошової допомоги, оскільки редакція ст. 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", яка передбачає виплату одноразової грошової допомоги, на заявника не поширюється (звільнений до 1 січня 2007 року), підстав для розгляду поданих документів не вбачається. Вищезазначений лист адресований Житомирському обласному військовому комісаріату має позначку вхідної реєстрації 27 січня 2016 року. (а.с. 19)

Відповідно до листа ОСОБА_2 фінансів Міністерства оборони України від 01.12.2017 ОСОБА_1 було повідомлено, що на виконання постанови Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 17.03.2017 у адміністративній справі №806/1147/16 та ухвали Житомирського апеляційного адміністративного суду від 22.05.2017, з Житомирського обласного військового комісаріату 11.07.2017 надійшли документи для розгляду щодо призначення позивачу одноразової грошової допомоги.

14 липня 2017 року документи ОСОБА_1 розглянуто Комісією Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та прийнято рішення про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги. (а.с. 27)

Як встановлено зі змісту витягу з Протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 14.07.2017 №74, підставою для відмови ОСОБА_1 у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги є не надання заявником документів, що свідчать про причини та обставини поранення, який передбачено п. 11 Порядку №975 від 25.12.2013 (а.с. 28).

Вважаючи оскаржувану відмову протиправною та безпідставною, наголошуючи, що позивач має право на одержання одноразової грошової допомоги, ОСОБА_1 звернувся із вказаним позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам та перевіряючи оскаржувану відмову, оформлену протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 14.07.2017 №74 на відповідність ч.2 ст.2 КАС України, суд зазначає наступне.

Статтею 19 Конституції України проголошено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в від 20.12.1991 № 2011-XII в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей врегульовано Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII).

Відповідно до частини 1 статті 16 Закону №2011-XII одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, - є гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Згідно із пунктом 4 частини другої статті 16 Закону №2011-XII одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю (крім військовослужбовців строкової служби) інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.

Положеннями частини першої статті №2011-XII встановлено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі:

а) 750-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов’язаного або резервіста у випадках, зазначених у підпункті 1 пункту 2 статті 16 цього Закону; 500-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов’язаного або резервіста у випадках, зазначених у підпунктах 2-3 пункту 2 статті 16 цього Закону;

б) 400-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності I групи, 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності II групи, 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності III групи (підпункт 4 пункту 2 статті 16 цього Закону).

Частиною другою статті 16-2 Закону №2011-XII передбачено, що одноразова грошова допомога у випадках, зазначених у підпунктах 5 - 9 пункту 2 статті 16 цього Закону, призначається і виплачується залежно від встановленої військовослужбовцю, військовозобов'язаному або резервісту інвалідності та ступеня втрати ним працездатності у розмірі, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975 затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - Порядок №975).

Перелік документів, які військовослужбовець, військовозобов'язаний та резервіст, якому виплачується одноразова грошова допомога у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення йому інвалідності подає уповноваженому органу зазначений у пункті 11 Порядку №975.

Такими документами відповідно пункту 11 Порядку №975 є: заява про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням інвалідності чи часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності; довідка медико-соціальної експертної комісії про встановлення групи інвалідності або відсотка втрати працездатності із зазначенням причинного зв'язку інвалідності чи втрати працездатності.

До заяви додаються копії: постанови відповідної військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв'язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання; документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження; сторінок паспорта з даними про прізвище, ім'я та по батькові і місце реєстрації; документа, що засвідчує реєстрацію фізичної особи у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, виданого органом доходів і зборів (для фізичної особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, офіційно повідомила про це відповідний орган доходів і зборів та має відмітку в паспорті громадянина України, - копію сторінки паспорта з такою відміткою).

Відповідно до пункту 13 Порядку №975, керівник уповноваженого органу подає у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги, до якого додаються документи, зазначені в пунктах 10 і 11 цього Порядку.

Розпорядник бюджетних коштів приймає у місячний строк після надходження зазначених документів рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги і надсилає його разом з документами уповноваженому органові для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, або у разі відмови для письмового повідомлення заявника із зазначенням мотивів відмови.

Суд критично ставиться до посилань відповідача на те, що пунктом 11 Порядку №975 визначено обов'язкову необхідність надання для розгляду питання про призначення допомоги документа, що свідчить про не пов'язаність причин та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва) із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, оскільки відсутність відповідних висновків службового розслідування та акту розслідування не може бути підставою для відмови у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги, оскільки причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва) підтверджені сукупністю інших належних документів.

Крім того, факт не проведення відповідного службового розслідування свідчить на користь висновку про відсутність сумнівів щодо пов'язаності причин та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва) із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення чи вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння.

Факт відсутності проведення відповідного службового розслідування та відповідного висновку за результатами його проведення не може бути належним, допустимим, достовірним та достатнім доказом на підтвердження наявності такого причинного зв'язку.

Належних, достатніх, допустимих та достатніх доказів на підтвердження обставин, що отримане позивачем поранення (контузія, травма або каліцтво) пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення чи вчинення позивачем дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння матеріали справи також не містять.

Здійснивши системний аналіз норм чинного законодавства та наявних у матеріалах справи доказів, суд дійшов висновку, що відповідач протиправно відмовив ОСОБА_1 у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги.

Правова позиція суду узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постанові Верховного Суду від 30.01.2018 у справі №806/986/16, постанові Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі №802/1869/17-а, постанові Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі №296/3517/17 які, відповідно до статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 № 1402-VIII є обов’язковими для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права та враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Враховуючи вищевикладене та керуючись повноваженнями, наданими ч.2 ст. 245 КАС України, суд вважає за необхідне визнати протиправним та скасувати висновок про відмову у призначенні та виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, оформлений протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 14.07.2017 №74.

Щодо заявлених позивачем вимог зобов'язального характеру, суд зазначає наступне.

Відповідно до змісту позовної заяви ОСОБА_1, зокрема, просить, зобов'язати Міністерство оборони України прийняти рішення щодо призначення ОСОБА_1, як інваліду II групи, одноразової грошової допомоги та виплатити в розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму на момент встановлення II групи інвалідності, у відповідності з ч.2 ст.16 Закону України №2011-ХІІ.

Суд зазначає, що вирішення вказаного питання належить до виключних дискреційних повноважень відповідача.

Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями визначеними статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право.

Таким чином, суд зазначає, що позовні вимоги не можуть бути задоволені у спосіб, обраний позивачем.

Статтею 8 Конституції України закріплено, що в Україні визнається і діє принцип верховенство права. Принцип верховенства права сформувався як інструмент протидії свавіллю держави, що виявляється в діях її органів як у цілому, так і окремих із них. Верховенство права - це розуміння того, що верховна влада, держава та її посадові особи мають обмежуватися законом.

Обмеження дискреційної влади як складова верховенства права і правової держави вимагає, насамперед, щоб діяльність як держави загалом, так і її органів, включаючи законодавчий, підпорядковувалася утвердженню і забезпеченню прав і свобод людини.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні від 6 вересня 1978 року у справі "Класс та інші проти Німеччини", "із принципу верховенства права випливає, зокрема, що втручання органів виконавчої влади у права людини має підлягати ефективному нагляду, який, як правило, повинна забезпечувати судова влада. Щонайменше це має бути судовий нагляд, який найкращим чином забезпечує гарантії незалежності, безсторонності та належної правової процедури".

Засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. Так, при розгляді справи було б неприйнятно враховувати право на ефективний засіб захисту, а саме, запобігання порушенню або припиненню порушення з боку суб'єкта владних повноважень, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту.

Верховний Суд України у своїй постанові від 16.09.2015 по справі №21-1465а15 зазначив, що у випадку задоволення позову, рішення суду має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії, чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникла б необхідність повторного звернення до суду.

Застосовуючи механізм захисту права та його відновлення, порушеного суб'єктом владних повноважень, керуючись повноваженнями, наданими ч.2 ст.9, ч.2 ст.245 КАС України суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та зобов'язати Міністерство оборони України повторно розглянути питання про призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, у зв’язку зі встановленням II групи інвалідності 28.10.2013 внаслідок поранення, пов’язаного з виконанням обов’язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії та за результатами розгляду прийняте відповідне рішення із врахуванням вимог статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-XII, Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві" від 25.12,2013 №975, та встановлених судом обставин справи.

Покладення такого обов'язку на відповідача не є перебиранням функції іншого суб'єкта владних повноважень в реалізації відповідних управлінських функцій і вирішенні питань, віднесених до виключної компетенції такого суб'єкта та зобов'язанням його приймати рішення, які входять до його компетенції чи до компетенції іншого органу, з огляду на обов'язковість ефективного механізму захисту порушеного права.

Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідачем в порушення ч.2 ст. 77 КАС України не доведено, а позивачем та наявною у матеріалах справи сукупністю належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів спростовано правомірність відмови ОСОБА_1 у призначенні одноразової грошової допомоги, оформленої протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 14.07.2017 №74, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню.

Щодо встановлення судового контролю за виконанням рішення на підставі ст.382 КАС України суд зазначає наступне.

Частиною першою статті 382 КАС України передбачено, що суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов’язати суб’єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Аналіз наведених норм свідчить на користь висновку, що зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, яке має застосовуватися у виключних випадках.

Поряд з цим суд враховує, що позивачем не наведено причин та не надано доказів, які б свідчили про те, що відповідач може ухилятися від виконання рішення суду.

Приймаючи до уваги обставини даної справи, суд не вважає за необхідне зобов'язувати суб'єкта владних повноважень подавати звіт про виконання даного судового рішення, а тому відмовляє у встановленні судового контролю за виконанням постанови в даній справі.

Зважаючи на відсутність документально підтверджених судових витрат у даній адміністративній справі, питання про їх розподіл судом не вирішується.

Керуючись статтями 9, 77, 78, 90, 242-246, 250, 255, 258, 261-263, 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, Новоград-Волинський, Житомирська область, 11703. РНОКПП НОМЕР_1) до Міністерства оборони України (Повітрофлотський пр-т, 6, м. Київ, 03168. Код ЄДРПОУ 00034022) про визнання незаконним та скасування висновку, зобов'язання прийняти рішення щодо призначення та виплатити одноразову грошову допомогу - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати висновок про відмову у призначенні та виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, оформлений протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 14.07.2017 №74.

Зобов'язати Міністерство оборони України повторно розглянути питання про призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, у зв’язку зі встановленням II групи інвалідності 28.10.2013 внаслідок поранення, пов’язаного з виконанням обов’язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії та за результатами розгляду прийняте відповідне рішення із врахуванням вимог статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-XII, Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві" від 25.12,2013 №975, та встановлених судом обставин справи.

У решті позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя О.Г. Попова

Повний текст рішення виготовлено: 07 травня 2018 року.