Рішення № 73839537, 02.05.2018, Господарський суд Луганської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ 61022 м. Харків, пр. Науки, буд.5, тел./факс 702-10-79 inbox@lg.arbitr.gov.ua ___________________________ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

02 травня 2018 року Справа № 913/98/18

Провадження №26/913/98/18

Суддя Господарського суду Луганської області Масловський С.В., розглянувши матеріали позовної заяви №01/44-2181 від 16.02.2018

за позовом Державного підприємства “Енергоринок” (місцезнаходження: 01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри, 27)

до Товариства з обмеженою відповідальністю “Луганське Енергетичне об’єднання” (місцезнаходження: 92702, м. Старобільськ, Луганська область, вул. Горького, 123)

про стягнення 1929660,48 грн

У засіданні брали участь:

від позивача: ОСОБА_1, заступник начальника департаменту правового забезпечення за довіреністю №01/44-1037Д від 21.12.2017;

від відповідача: ОСОБА_2, начальник відділу правового забезпечення за довіреністю №145 від 19.02.2018.

В судовому засіданні 02.05.2018 судом у відповідності до статті 233 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Державне підприємство “Енергоринок” звернулось до Господарського суду Луганської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Луганське Енергетичне об’єднання”, в якому просить господарський суд: стягнути заборгованість в сумі 1907863,76 грн, пеню в сумі 19130,94 грн та 3% річних 2665,78 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем п. 6.4 розділу 6 договору №3969/02 від 28.03.2007, відповідно до умов якого відповідач повинен був сплати вартість придбаної електричної енергії за грудень 2017 року на загальну суму 109701613,91 грн. Позивач зазначає, що відповідачем було частково сплачено заборгованість на суму 107793750,15 грн. У зв’язку з тим, що відповідачем не здійснено в повному обсязі та в строк визначений договором оплату, розмір нарахованих за розрахунком позивача, 3 % річних складає 2665,78 грн та пені - 19130,94 грн.

Ухвалою від 28.02.2018 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження. Справа розглядається за правилами загального позовного провадження. Судове засідання для розгляду справи в підготовчому провадженні призначено на 27.03.2018.

Ухвалою від 17.03.2018 у зв'язку з відпусткою судді Масловського С.В. з 19.03.2018 по 30.03.2018, судове засідання для розгляду справи в підготовчому провадженні було перенесено на 03.04.2018.

Ухвалою від 03.04.2018 судове засідання для розгляду справи в підготовчому провадженні відкладено на 17.04.2018, ухвалою від 17.04.2018 підготовче провадження закрито, а справу призначено до судового розгляду по суті на 02.05.2018.

02.04.2018 відповідач через канцелярію Господарського суду Луганської області подав відзив на позовну заяву з додатками, який подано відповідачем з порушенням встановленого судом строку без поважних причин.

17.04.2018 відповідач через канцелярію Господарського суду Луганської області подав відзив на позовну заяву з клопотання про поновлення строку для подання відзиву. В обґрунтування поданого клопотання відповідач зазначає, що ухвалу Господарського суду Луганської області від 28.02.2018, якою встановлено строк відповідачу для подання відзиву на позовну заяву до 23.03.2018 отримано відповідачем 07.03.2018, однак директор з правової роботи ОСОБА_3, яка відповідальна представляти інтереси ТОВ “ЛЕО” у цій справі перебувала у достроковому відрядженні з 05.03.2018 по 28.03.2018 згідно наказу №25-к від 28.02.2018.

Частиною 1 статті 119 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Відповідно до частини 2 ст. 119 Господарського процесуального кодексу України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

З аналізу вищевказаних положень чинного процесуального законодавства вбачається, що поновленню підлягає лише той процесуальний строк, який встановлено законом, тоді як процесуальний строк, визначений судом може бути продовжено.

Судом встановлено, що відповідної заяви про продовження процесуального строку до його закінчення суду від відповідача не надходило.

Також, відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Судом встановив, що відповідач посилається на довгострокове відрядження з 05.03.2018 по 28.03.2018 директора з правової роботи ОСОБА_3, яка відповідальна представляти інтереси ТОВ “ЛЕО” у цій справі, як на поважність причини пропуску встановленого судом строку для подання відзиву.

Однак, відповідач не був позбавлений права і можливості залучити іншу відповідальну особу для надання відзиву на позовну заяву, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни уповноваженої особи для надання відзиву судом не розглядається, оскільки матеріалами справи підтверджується наявність такої відповідальної особи, а саме: довіреність №145 від 19.02.2018 виданої начальнику відділу правового забезпечення ОСОБА_2А, яка була присутня в судовому засідання 17.04.2018 надано повноваження підписувати та подавати відзив на позовну заяву, а тому суд не визнає поважними причину пропуску встановленого судом строку для подання відзиву на позовну заяву.

Враховуючи, що відповідачем не подано відзив на позовну заяву у встановлений судом строк та не зазначено й не обґрунтовано поважних причин пропуску цього строку, суд розглядає справу за наявними в ній матеріалами.

В судове засідання 02.05.2018 прибули представники сторін.

Представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі. Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував.

Розглянувши наявні матеріали справи, заслухавши представників сторін, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суду Луганської області,-

В С Т А Н О В И В:

28.03.2017 між, позивачем, державним підприємством “Енергоринок”, (далі ДПЕ) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Луганське Енергетичне об’єднання” (далі ЕК) укладено договір № 3969/02 відповідно до умовам якого ДПЕ зобов’язується продавати, а ЕК зобов’язується купувати електроенергію та здійснювати її оплату відповідно до умов даного договору (п.2.1 договору).

Умовами договору сторони погодили, що сторони визнають свої зобов’язання за ДЧОРЕ (договір між членами Оптового ринку електричної енергії України) і додатками до ДЧОРЕ, що є його невід’ємними частинами, та керуються його положеннями при виконанні цього договору. У разі внесення змін до ДЧОРЕ, які матимуть наслідком неузгодженості між положеннями ДЧОРЕ та умовами цього договору, перевагу мають положення ДЧОРЕ (п.3.1.); ДПЕ продає, а ЕК купує електричну енергію в точках поставки на межі балансової належності електричних мереж, що визначені в Акті розмежування балансової належності електричних мереж і експлуатаційної відповідальності (додаток №4 до цього Договору), в обсягах, які визначаються згідно з розділом 4 Договору. Точки обліку електричної енергії наведені у додатку №1 до цього договору «Перелік місць встановлення приладів та систем розрахункового обліку». Право власності на електричну енергію, яка постачається за цим Договором, переходить від ДПЕ до ЕК в момент передачі електричної енергії в точках поставки (п.3.2.); вартість електроенергії, купленої ЕК у ДПЕ у розрахунковому місяці, визначається у відповідності до Правил ОРЕ за середньозваженою ціною та фактичними обсягами отриманої ЕК електроенергії (п.3.5); обсяги фактично отриманої електроенергії в точках поставки ЕК визначаються на підставі погодинних даних системи комерційного обліку, що встановлена в точках обліку, згідно з ІКО. Вся фактично отримана ЕК електроенергія, крім електричної енергії, купленої ПНТ у ДПЕ та електроенергії, виробленої електростанціями, що постачають електроенергію ЕК або споживачам на території здійснення ліцензованої діяльності ЕК, вважається купленою ЕК у ДПЕ. В разі змін в схеми обліку сторони вносять відповідні зміни до додатків 1 та 5 до цього договору (п.4.2.); ДПЕ надсилає ЕК поштою до 12 числа місяця, наступного за розрахунковим, акт купівлі-продажу електроенергії, підписаний зі свого боку у двох примірниках (п.4.10); документом, який підтверджує факт переходу права власності на електроенергію від ДПЕ до ЕК, є підписаний з боку ДПЕ та ЕК та скріплений печатками Акт купівлі-продажу електроенергії. (п.4.13); оплату за куплену електроенергію ЕК здійснює відповідно до ІВКОР грошовими коштами, що перераховуються на поточні рахунки зі спеціальним режимом використання ДПЕ з поточних рахунків із спеціальним режимом використання ЕК, відкритих відповідно до чинних нормативно-правових актів України, які регулюють порядок розрахунків за електроенергію, а також з інших рахунків ЕК. Перерахування коштів ЕК за куплену у ДПЕ електроенергію здійснюються кожного банківського дня розрахункового місяця з урахуванням умов пункту 6.3 і зараховується сторонами як оплата за електричну енергію, куплену ЕК у ДПЕ у цьому місяці з урахуванням умов п.п.6.4 та 6.5 цього Договору та окремих рішень Кабінету Міністрів України (п.п. 6.1, 6.2 ); остаточний розрахунок за куплену ЕК в ДПЕ електроенергію в розрахунковому місяці здійснюється ЕК до 14-го (включно) числа місяця, наступного за розрахунковим, з поточних або інших (крім поточного із спеціальним режимом використання) рахунків ЕК. У цьому випадку ЕК зобов’язана обов’язково вказати призначення платежу (п. 6.4.); ЕК зобов’язана купувати у ДПЕ електроенергію відповідно до умов розділу 4 цього договору та здійснювати за неї своєчасні розрахунки відповідно до умов розділу 6 цього договору, а також виконувати інші умови цього договору (п.7.2.1.); в разі несплати ЕК за куплену в ДПЕ електроенергію у терміни, встановлені п.6.4 цього договору, з 20 числа місяця, наступного за розрахунковим, ДПЕ має право нарахувати пеню ЕК у розмірі 0,2 % від суми простроченого платежу (але не більше подвійної облікової ставки НБУ, яка діє на день прострочення) за кожен день прострочення, а за прострочення понад 30 днів додатково стягнути штраф у розмірі 0,1 % від суми простроченого платежу. Сплата ЕК пені та штрафу здійснюється з поточного рахунку ЕК на поточний рахунок ДПЕ і не звільняє ЕК від обов’язку відшкодувати збитки, спричинені несплатою або несвоєчасною оплатою отриманої електроенергії (п.7.3.2.); договір укладено на термін з 01.04.2007р. по 31.12.2007 р. Дія договору автоматично продовжується на кожний наступний рік, якщо жодна із сторін не заявила письмово про намір розірвати цей договір за один місяць до дати закінчення строку дії цього договору (п.11.6 ).

Додатковою угодою №5289/01 від 23.01.2009 сторони внесли зміни до договору, зокрема у п. 7.3.2. у другому реченні першого абзацу слова та цифри «та штраф у розмірі 0,1 % від суми простроченого платежу» замінити словами та цифрами «а за прострочення понад 30 днів додатково стягнути штраф у розмірі 0,1 % від суми простроченого платежу».

Додатковою угодою №11057/03 від 31.12.2014 сторони внесли зміни до юридичної адреси ЕК.

Позивачем до позовної заяви додано акт купівлі – продажу електроенергії від 31.12.2017 за грудень 2017 на загальну суму 109701613,91 грн, який підписаний повноважними представниками позивача та відповідача, засвідчений печатками сторін, належним чином засвідчена копія якого знаходиться в матеріалах справи.

Частина 1 статті 175 Господарського кодексу України встановлює, що майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов’язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Згідно з п.1 ч.2 ст.11 ЦК України однією із підстав виникнення цивільних прав та обов’язків є договір, який в силу вимог ч.1 ст.629 ЦК України є обов’язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч.1 ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. В силу вимог ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічні вимоги щодо виконання зобов’язань містяться і у ч.ч.1,7 ст.193 ГК України.

Відповідно до ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст.615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи вищевикладене, судом встановлено, що на виконання умов договору №3969/02 від 28.03.2007 позивач передав, а відповідач прийняв у грудні 2017 року електричну енергію на загальну суму 109701613,91 грн, що підтверджується підписаним актом купівлі-продажу електроенергії, який підписаний представниками сторін без будь – яких претензій, зауважень, засвідчений печатками сторін, належним чином засвідчена копія якого наявна в матеріалах справи. Відповідач свій обов'язок щодо оплати отриманої електроенергії відповідно до п.6.4. договору не виконав, але здійснив часткову оплату на суму 107793750,15 грн. Станом на момент розгляду справи доказів протилежного суду надано не було.

За таких обставин суд приходить до висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача суми основної заборгованості за отриману електричну енергію є законною, обґрунтованою, доведеною належним та допустимими доказами, та такою, що підлягає задоволенню в повному обсязі, а саме в сумі 1907863,76 грн.

Позивач на підставі ст.625 Цивільного кодексу України просить стягнути з відповідача 3% річних за несвоєчасну оплату отриманої електроенергії за грудень 2017 у розмірі 2665,78 грн.

Відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Пунктом 1 ст.612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Виходячи зі змісту ч.2 ст.193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

За положеннями частини 2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судом було перевірено розрахунок 3% річних, та встановлено, що він є вірним, а тому вимога позивача про стягнення з відповідача 3 % річних в розмірі 2665,78 грн є законною, обґрунтованою, доведеною належними та допустимими доказами, та такою, що підлягає задоволенню повністю.

Відносно вимоги позивача про стягнення з відповідача пені в сумі 19130,94 грн суд зазначає наступне.

Стаття 216 Господарського кодексу України передбачає відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим кодексом, іншими законами і договором.

Згідно п.1 ст.230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Відповідно до ч.1 ст.546 Цивільного кодексу України виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Частиною 1 ст.549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.

Частиною 3 вказаної статті визначено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 6 ст.232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

Частиною 5 ст.254 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Судом було перевірено розрахунок пені та встановлено арифметичні помилки. За розрахунком суду розмір пені складає 19130,91 грн.

За таких обставин вимога позивача про стягнення з відповідача пені є законною, обґрунтованою, доведеною належними та допустимими доказами, але такою, що підлягає задоволенню частково в розмірі 19130,91 грн.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача є законними, обґрунтованими, доведеними належним та допустимими доказами, але такими, що підлягають задоволенню частково, а саме: основна заборгованість в сумі 1907863,76 грн, 3% річних в сумі 2665,78 грн та пеня в сумі 19130,91 грн.

Відповідно до ст. 129 ГПК України оплата судових витрат покладається на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог в розмірі 28944,91 грн.

Керуючись ст. ст. 129, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Луганське Енергетичне об’єднання” (код ЄДРПОУ 31443937, місцезнаходження: 91021, Луганська область, м. Луганськ, Артемівський район, кв-л Гайового, 35-А,) на користь Державного підприємства “Енергоринок” (код ЄДРПОУ 21515381, місцезнаходження: 01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри, 27) основну заборгованість в сумі 1907863 (один мільйон дев’ятсот сім тисяч вісімсот шістдесят три ) грн. 76 коп. 3% річних в сумі 2665 (дві тисячі шістсот шістдесят п’ять ) грн 78 коп, пеню в сумі 19130 (дев’ятнадцять тисяч сто тридцять) грн 91 коп. та судовий збір у розмірі 28994 (двадцять вісім тисяч дев’ятсот дев’яносто чотири) грн 91 коп.

3. В інший частині позову відмовити.

4. Видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 ГПК України.

У той же час згідно пункту 17.5 Перехідних Положень ГПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повний текст рішення складено та підписано 08.05.2018

Суддя С.В. Масловський