Рішення № 73839536, 26.04.2018, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" квітня 2018 р.м. Одеса Справа № 916/3271/17

Господарський суд Одеської області

У складі судді Желєзної С.П.

Секретаря судових засідань ОСОБА_1

За участю представників сторін:

Від позивача: ОСОБА_2 за довіреністю №43/вих-мр від 20.02.2018р.

Від відповідачів:

- товариства з обмеженою відповідальністю „Грот +”: ОСОБА_3 за довіреністю №б/н від 26.04.2017р.;

- Головного територіального управління юстиції в Одеській області: ОСОБА_4 за довіреністю № 03-36/156 від 09.01.18р.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Одеської міської ради до товариства з обмеженою відповідальністю „Грот +”, Головного територіального управління юстиції в Одеській області про скасування рішення та запису про державну реєстрацію права власності та звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки, –

ВСТАНОВИВ:

Одеська міська рада звернулась до господарського суду із позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю „Грот +” (далі по тексту – ТОВ „Грот +”), Головного територіального управління юстиції в Одеській області (далі по тексту – Управління юстиції) про скасування рішення державного реєстратора Одеського міського управління юстиції ОСОБА_5 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 22.09.2014р., індексний номер 15965193; скасування запису в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про відкриття розділу на об’єкт нерухомого майна за реєстраційним номером 459277351101; скасування запису про право власності від 22.09.2014р. за №7081371 ТОВ „Грот +” на об’єкт нерухомого майна - нежитлові приміщення кафе, загальною площею 932,1 кв. м., за адресою: м. Одеса, пляж „Ланжерон”, 21; про зобов’язання ТОВ „Грот +” звільнити самовільно зайняту земельну ділянку, що розташована за адресою: м. Одеса, пляж „Ланжерон”, 21, на користь Одеської міської ради шляхом знесення самочинно побудованих складових частин нежитлових приміщень кафе: кафе літ. „А”, навіси літ. „Б”, „В”, „Г”, „Д”, мостіння „І”, огорожі №1.

Позовні вимоги обґрунтовані фактом відсутності у ТОВ „Грот +” документів про введення в експлуатацію нежитлових приміщень кафе, а також відсутність дозвільних документів на виконання будівельних робіт зазначеного об’єкта. Окрім того, позивач стверджує, що рішення щодо надання у власність чи користування земельної ділянки за адресою: м. Одеса, пляж „Ланжерон”, 21, Одеською міською радою не приймалося, адреса об’єкту нерухомого майна не присвоювалась, що у своїй сукупності свідчить про проведення державної реєстрації права власності ТОВ „Грот +” з порушенням вимог чинного законодавства України, що, в свою чергу, призвело до порушення прав територіальної громади м. Одеса.

Ухвалою від 02.01.2018р. господарським судом, у порядку ст. ст. 136, 137, 140 ГПК України, було задоволено клопотання Одеської міської ради про вжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони суб’єктам державної реєстрації та державним реєстраторам вчиняти будь-які дії, пов’язані із державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно загальною площею 932,1 кв. м., за адресою: м. Одеса, пляж „Ланжерон”, 21, реєстраційний номер 459277351101.

ТОВ „Грот +” повністю заперечувало проти позову, посилаючись на його безпідставність та необґрунтованість. Заперечення ТОВ „Грот +” обґрунтовані набуттям права власності на об’єкт нерухомості, розташований за адресою: м. Одеса, пляж „Ланжерон”, 21, на підставі рішення господарського суду Одеської області від 12.09.2005р. по справі №30/364-05-8162 та реєстрацію цього права 31.01.2006р. Крім того, відповідач звертає увагу на обґрунтування Одеською міською радою позовних вимог приписами законодавства, яке не діяло на момент проведення державної реєстрації 22.09.2014р..

Управління юстиції також заперечувало проти позовних вимог Одеської міської ради про скасування рішення та запису про державну реєстрацію права власності, проведені державним реєстратором Одеського міського управління юстиції з огляду на ліквідацію Одеського міського управління юстиції, що підтверджується записом від 16.08.2016р. у Державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про припинення юридичної особи. Враховуючи відсутність в Управління юстиції статусу правонаступника прав та обов’язків ліквідованого управління юстиції, даний відповідач вважає вимоги Одеської міської ради незаконними та необґрунтованими.

14.02.2018р. Одеська міська рада звернулась до суду із заявою (вх. №2-1028/18) про зміну предмета позову та заміну неналежного відповідача, відповідно до якої позивач просить суд:

1. замінити первісного відповідача - Управління юстиції, належним відповідачем – державним підприємством „Центр оцінки та інформації”;

2. скасувати рішення державного реєстратора Одеської філії державного підприємства „Державний інститут судових економіко-правових та технічних експертних досліджень ОСОБА_6 про державну реєстрацію виправлення інформації про об’єкт нерухомого майна (реєстраційний номер нерухомого майна 459277351101) від 03.06.2016р., індексний номер рішення 29897145;

3. скасувати рішення державного реєстратора Одеської філії державного підприємства „Державний інститут судових економіко-правових та технічних експертних досліджень” ОСОБА_6 про державну реєстрацію виправлення права власності (номер запису про право власності 7081371) від 03.06.2016р., індексний номер рішення 29897145;

4. зобов’язати ТОВ „Грот +” привести самочинно побудовані складові частини нежитлових приміщень кафе: кафе літ. „А”, навіси літ. „Б”, „В”, „Г”, „Д”, мостіння „І”, огорожі №1, загальною площею 932,1 кв. м., до попереднього стану – складові частини нежитлових приміщень кафе: кафе літ. „А”, мостіння „І”, огорожі №1, загальною площею 782,9 кв. м. шляхом зменшення загальної площі.

В обґрунтування поданої заяви Одеською міською радою було наголошено, що в процесі розгляду справи їй стало відомо, що право власності на приміщення кафе, площею 782,9 кв.м. у ТОВ „Грот +” виникло на підставі рішення господарського суду Одеської області від 12.09.2005р. по справі №30/364-05-8162, що спростовує доводи позивача щодо самочинного будівництва відповідачем приміщення кафе. При цьому, 03.06.2016р. державним реєстратором було прийнято рішення про виправлення інформації про об’єкт нерухомого майна шляхом зміни його площі з 782,9 кв.м. на 932,1 кв.м. Одеською міською радою на підставі відомостей, наданих управлінням державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради, було встановлено про відсутність дозвільних документів, що надають право на виконання підготовчих робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об’єктів, які розташовані за адресою: м. Одеса, пляж „Ланжерон”, 21. Окрім того, Одеською міською радою не приймалось рішення щодо надання ТОВ „Грот +” у власність чи користування земельної ділянки. Наведене, за переконанням позивача, свідчить про збільшення відповідачем загальної площі об’єкта нерухомого майна без отримання належної дозвільної документації, у зв’язку з чим, об’єкт підлягає приведенню до його попередньої стану шляхом зменшення загальної площі.

Зміна предмета позову стала підставою для звернення Одеської міської ради із заявою про заміну неналежного відповідача належним, тобто з Управління юстиції на державним підприємством „Центр оцінки та інформації”, назву якого було змінено з державного підприємства „Державний інститут судових економіко-правових та технічних експертних досліджень”.

ТОВ „Грот +” заперечувало проти задоволення заявленого позивачем клопотання про зміну предмета позову та заміну неналежного відповідача з огляду на одночасну зміну предмета та підстав позову, що є неприпустимим відповідно до положень ГПК України.

Розглянувши заяву Одеської міської ради про зміну предмета позову та заміну неналежного відповідача, господарський суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ч. 3 ст. 46 ГПК України до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п'ять днів до початку першого судового засідання у справі.

Згідно з п. 3.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції” від 26 грудня 2011 року N 18 під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається.

За результатами надання оцінки заяві Одеської міської ради про зміну предмета позову, господарський суд дійшов висновку про необхідність відмови у її задоволенні з огляду на наступне. Подана позивачем заява має за своєю юридичною сутністю як зміну предмета позову так і одночасну зміну підстав заявленого позову так як факт існування у відповідача правовстановлюючих документів на майно і питання самочинного будівництва за своєю правовою природою, регулюються різними нормативно-правовими актами та потребують дослідження різних матеріально-правових та фактичних підстав виникнення спірних правовідносин.

12.03.2018р. ТОВ „Грот +” звернулось до суду із клопотанням про закриття провадження у справі з підстав непідвідомчості спору судам господарської юрисдикції. В обґрунтування поданого клопотання відповідачем було наголошено про відсутність між позивачем та ТОВ „Грот +” спору щодо права власності на нежитлові будівлі кафе, а вимога про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки є похідною від вимоги про скасування рішення та запису про право власності. Наведене, за переконанням відповідача, свідчить про необхідність вирішення даного спору у порядку адміністративного судочинства.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Положеннями п. п. 6, 13 ч. 1 ст. 20 ГПК України визначено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, визнання недійсними актів, що порушують права на майно (майнові права), якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав чи спору, що виник з корпоративних відносин, якщо цей спір підлягає розгляду в господарському суді і переданий на його розгляд разом з такими вимогами; інші справи у спорах між суб'єктами господарювання.

ОСОБА_7 Верховного Суду у постанові від 14.03.2018р. по справі №396/2550/17 (провадження № 11-112апп18) дійшла висновку, що до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій. У випадку існування між учасниками справи невирішеного спору про право цивільне, справи щодо скасування рішення державного реєстратора та свідоцтва про право власності на нерухоме майно не можуть вирішуватись у порядку адміністративного судочинства.

Господарський суд зауважує, що Одеська міська рада в обґрунтування заявлених позовних вимог посилається на порушення її прав як власника земельної ділянки, на якій розташований самочинно побудований об’єкт нерухомості, який належить ТОВ „Грот +”..

Враховуючи необхідність при вирішенні даного спору дослідження питання правомірності реєстрації права власності за відповідачем на об’єкт нерухомості, розташований на земельній ділянці, яка належить до комунальної власності, а також приймаючи до уваги приписи ст. 120 Земельного кодексу України, якою передбачено перехід права власності на земельну ділянку у разі набуття права власності на будівлю або споруду, господарський суд дійшов висновку про наявність між сторонами невирішеного спору про право цивільне, що, в свою чергу, впливає на підвідомчість даної справи господарським судам.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши доводи та пояснення учасників судового процесу, суд встановив наступне.

З технічного паспорту на нежитлове приміщення кафе „Міраж”, пляж „Ланжерон, квартал 294, виготовленому комунальним підприємством „Бюро технічної інвентаризації” Одеської міської ради на замовлення ТОВ „Грот +” станом на 30.12.2004р., вбачається, що нежитлове приміщення, загальною площею 782,9 кв. м., складається із кафе – літ. „А”, мостіння - літ. „І”, огорожа – літ. „VI”; нежитлове приміщення розташоване на земельній ділянці загальною площею 900 кв. м.

08.02.2005р. Приморською районною адміністрацією Одеської міської ради було прийнято рішення №349 „Про присвоєння поштової адреси нежитловим будівлям, які розташовані на території пляжу „Ланжерон”, відповідно до якого кафе „Міраж” було присвоєно поштову адресу – пляж „Ланжерон”, 21.

Рішенням господарського суду Одеської області від 12.09.2005р. по справі №30/364-05-8162 було задоволено позовні вимоги ТОВ „Грот +” до ТОВ „Каравела” про визнання права власності на нерухоме майно: нежитлові приміщення кафе „Міраж”, загальною площею 782,9 кв. м., розташовані на території пляжу „Ланжерон” у м. Одесі, визнано за ТОВ „Грот +” право власності на нерухоме майно, а саме на нежитлові приміщення кафе „Міраж, загальною площею 782,9 кв. м., розташовані на земельній ділянці площею 900 кв. м. на території пляжу „Ланжерон” у м. Одесі.

Відповідно до відомостей з витягу за №971577 від 31.01.2006р. про реєстрацію права власності на нерухоме майно, виданого комунальним підприємством „Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об’єктів нерухомого майна”, 31.01.2006р. було прийнято рішення про державну реєстрацію за ТОВ „Грот +” права власності на нежитлові приміщення кафе „Міраж”.

26.10.2009р. Одеським міським управлінням юстиції було надано ТОВ „Грот +” дозвіл на виконання землевпорядних робіт на земельній ділянці, яка розташована на території пляжу „Ланжерон”. На замовлення ТОВ „Грот +” приватним підприємством „Спектр” було розроблено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки. З матеріалів справи вбачається, що ТОВ „Грот +” у 2009р. зверталось до Одеського міського управління земельних ресурсів та у 2015р. до Управління архітектури та містобудування Одеської міської ради з метою отримання висновків щодо можливості надання земельної ділянки, яка розташована за адресою: пляж „Ланжерон”, 21 у власність.

З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за №103350468 від 10.11.2017р. вбачається, що до реєстру 22.09.2014р. було внесено рішення державного реєстратора Одеського міського управління юстиції ОСОБА_5 (з відкриттям розділу), індексний номер 15965193, про державну реєстрацію за ТОВ „Грот +” права власності на нежитлові приміщення кафе, розташовані за адресою: м. Одеса, пляж „Ланжерон”, 21.

22.09.2014р. Реєстраційною службою Одеського міського управління юстиції було видано ТОВ „Грот +” свідоцтво про право власності на нерухоме майно: нежитлові приміщення кафе „Міраж”, загальною площею 782,9 кв. м., які розташовані за адресою: м. Одеса, пляж „Ланжерон”, 21.

З матеріалів справи вбачається, що ФОП ОСОБА_8 на замовлення ТОВ „Грот +” було виготовлено технічний паспорт на нежитлові приміщення кафе „Міраж”, які розташовані за адресою: м. Одеса, пляж „Ланжерон”, 21, станом на 12.05.2016р. Так відповідно до даних технічного паспорту площа нерухомого майна складає 932,1 кв. м., кафе розташоване на земельній ділянці площею 900 кв. м.

03.06.2016р. державним реєстратором Одеської філії державного підприємства „Державний інститут судових економіко-правових та технічних експертних досліджень” ОСОБА_6 було прийнято рішення про державну реєстрацію виправлення права власності (номер запису про право власності 7081371), індексний номер рішення 29897145, відповідно до якого площа об’єкта нерухомого майна була змінена з 782,9 кв. м. на 932,1 кв. м.

Листом №303 від 16.11.2017р. комунальним підприємством „Право” Одеської міської ради було повідомленого юридичний департамент Одеської міської ради, що в Адресному реєстрі міста Одеси відсутня адреса: м. Одеса, пляж „Ланжерон”, 21.

Листом №02-04/2458 від 07.12.2017р. Управлінням капітального будівництва Одеської міської ради було повідомлено юридичний департамент Одеської міської ради, що між виконавчим комітетом Одеської міської ради та ТОВ „Грот +” договір про пайову участь замовника у створенні та розвитку інженерно-транспортної інфраструктури та соціальної інфраструктури м. Одеси при будівництві об’єкта за адресою: м. Одеса, пляж „Ланжерон”, 21, не укладався.

Окрім того, листом №0119/3168-09-01 від 11.12.2017р. департаментом комунальної власності Одеської міської ради було повідомлено юридичний департамент Одеської міської ради, що ТОВ „Грот +” 26.07.2017р. зверталось до міської ради із клопотанням щодо оформлення правовстановлюючих документів на користування земельною ділянкою, за адресою: м. Одеса, пляж „Ланжерон”, 21, проте міською радою рішення з цього приводу не приймалось.

З матеріалів справи також вбачається, що Управлінням державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради листом №01-3/119-Г від 12.12.2017р. на запит юридичного департаменту Одеської міської ради повідомлялось про відсутність інформації щодо отримання ТОВ „Грот +” дозвільної документації на проведення будівельних робіт за адресою: м. Одеса, пляж „Ланжерон”, 21.

Вирішуючи питання про обґрунтованість заявлених в межах даної справи вимог, господарський суд виходить з наступного.

Згідно з абзацом 2 п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України „Про судове рішення” від 23 березня 2012 року N 6 з огляду на вимоги частини першої статті 4 ГПК господарський суд у прийнятті судового рішення керується (та відповідно зазначає у ньому) не лише тими законодавчими та/або нормативно-правовими актами, що на них посилалися сторони та інші учасники процесу, а й тими, на які вони не посилалися, але якими регулюються спірні правовідносини у конкретній справі (якщо це не змінює матеріально-правових підстав позову).

Згідно з ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Відповідно до ст. 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Положеннями ч. 2 ст. 26 Закону України „Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень” (у чинній редакції) встановлено, що у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав. У разі скасування судом документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав до 1 січня 2013 року, або скасування записів про державну реєстрацію прав, інформація про які відсутня в Державному реєстрі прав, запис про державну реєстрацію прав вноситься до Державного реєстру прав та скасовується.

За таких обставин господарський суд при вирішенні по суті позовних вимог про скасування рішення та запису про державну реєстрацію права власності, зобов’язаний встановити норми закону, яким не відповідає рішення державного реєстратора.

З метою надання правової оцінки правовідносинам, що склалися між сторонами та є предметом розгляду справи підлягає застосуванню законодавство, що діяло на момент їх виникнення, а в частині прав і обов'язків сторін, які продовжують існувати на даний момент – норми чинного законодавства.

Відповідно до ст. ст. 328, 392 ЦК України (в редакції чинній на дату постановлення рішення господарського суду Одеської області від 12.09.2005р. по справі №30/364-05-8162) право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 331 ЦК України право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Згідно зі ст. 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість і правочинів щодо нерухомості є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов'язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом. Відмова у державній реєстрації права на нерухомість або правочинів щодо нерухомості, ухилення від реєстрації, відмова від надання інформації про реєстрацію можуть бути оскаржені до суду. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.

Варто зауважити, що державна реєстрація права власності виступає лише засобом підтвердження факту набуття, зміни чи припинення права власності на нерухоме майно або інших речових прав, оскільки відсутність державної реєстрації права власності не зумовлює позбавлення особи прав користування та володіння належним її на праві власності майном.

Положеннями п. п. 1.3, 2.1 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 року N 7/5 (чинного на момент проведення 31.01.2006р. державної реєстрації за ТОВ „Грот +” права власності на приміщення кафе) державну реєстрацію прав власності на нерухоме майно здійснюють підприємства бюро технічної інвентаризації (далі - БТІ) у межах визначених адміністративно-територіальних одиниць. Для реєстрації виникнення, існування, припинення прав власності на нерухоме майно та оформлення прав власності на нерухоме майно до БТІ разом із заявою про реєстрацію прав власності подаються правовстановлювальні документи (до переліку яких відповідно до додатку №1 належать, зокрема, рішення судів, третейських судів про визнання права власності на об'єкти нерухомого майна, про встановлення факту права власності на об'єкти нерухомого майна, про передачу безхазяйного нерухомого майна до комунальної власності).

Наведені вище приписи законодавства дозволяють господарському суду дійти висновку про реєстрацію 31.01.2006р. за ТОВ „Грот +” права власності на нежитлові приміщення кафе „Міраж”, які розташовані за адресою: м. Одеса, пляж „Ланжерон”, 21, відповідно до вимог законодавства України, яке діяло на момент проведення державної реєстрації такого права.

Відповідно до п. п. 2, 5 ч. 1 ст. 19, ст. 20 Закону України „Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень” від 1 липня 2004 року N 1952-IV (в редакції чинній на дату на 22.09.2014р. – дату внесення до реєстру рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень про державну реєстрацію за ТОВ „Грот +” права власності на нежитлові приміщення кафе) державна реєстрація прав проводиться на підставі, зокрема свідоцтв про право власності на нерухоме майно, виданих відповідно до вимог цього Закону; рішень судів, що набрали законної сили. У Державному реєстрі прав на кожний об'єкт нерухомого майна, право власності на який заявлено вперше, за рішенням державного реєстратора відкривається відповідний розділ та реєстраційна справа. Розділ Державного реєстру прав та реєстраційна справа закриваються на підставі рішення державного реєстратора у разі: 1) знищення об'єкта нерухомого майна; 2) поділу, об'єднання об'єкта нерухомого майна або виділу частки з об'єкта нерухомого майна. Закрита реєстраційна справа підлягає довічному зберіганню в архіві органу державної реєстрації прав.

Згідно з п. 42 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 р. N 868 ( в редакції чинній 22.09.2014р.) для проведення державної реєстрації речових прав на об'єкт нерухомого майна в разі, коли в документах, що підтверджують виникнення, перехід та припинення речових прав на такий об'єкт, відсутні відомості про його технічні характеристики, заявник, крім документа, що підтверджує виникнення, перехід та припинення речових прав на нерухоме майно, подає технічний паспорт на об'єкт нерухомого майна.

Підсумовуючи вище наведені приписи законодавства України, господарський суд дійшов висновку про проведення 22.09.2014р. державної реєстрації права власності за ТОВ „Грот +” на об’єкт нерухомого майна - нежитлові приміщення кафе, загальною площею 782,9 кв. м., за адресою: м. Одеса, пляж „Ланжерон”, 21, відповідно до вимог вище перерахованих нормативно-правових актів.

Поряд з цим, господарський суд вважає за необхідне надати правову оцінку доводам Одеської міської ради щодо необхідності застосування до спірних правовідносин положень законодавства, наведених у позовній заяві.

В якості матеріально-правових підстав позову Одеською міською радою висуваються доводи про порушення відповідачами вимог п. п. 40, 42 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 р. N 1127, а також ст. 26, 32, 35 Закону України „Про регулювання містобудівної діяльності” (в редакції чинній на дату подання позовної заяви до суду), з приводу чого господарський суд вважає за необхідне зауважити, що у п. 5 рішення від 13 травня 1997 року N 1-зп (у справі щодо несумісності депутатського мандата) Конституційним Судом України було наголошено, що стаття 58 Конституції України 1996 року закріплює один з найважливіших загальновизнаних принципів сучасного права - закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Це означає, що вони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності.

Закріплення зазначеного принципу на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.

У абзаці 2 п. 2 рішення від 9 лютого 1999 року N 1-рп (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) Конституційний Суд України дає тлумачення, що у частині першій статті 58 Конституції України дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Підсумовуючи вище наведене, враховуючи приписи ч. 1 ст. 58 Конституції України, якою закріплено принцип незворотності дії у часі законів, господарський суд, при вирішенні питання щодо обґрунтованості позовних вимог Одеської міської ради про скасування рішення державного реєстратора, про скасування запису про відкриття розділу на об’єкт нерухомого майна, про скасування запису про право власності, дійшов висновку про відсутність правових підстав для застосування положень п. п. 40, 42 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, ст. 26, 32, 35 Закону України „Про регулювання містобудівної діяльності” в редакції, яка не була чинною на момент здійснення реєстраційних дій.

З огляду на викладене, господарський суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення заявлених Одеською міською радою позовних вимог про скасування рішення державного реєстратора Одеського міського управління юстиції ОСОБА_5 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 22.09.2014р., індексний номер 15965193; скасування запису в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про відкриття розділу на об’єкт нерухомого майна за реєстраційним номером 459277351101; скасування запису про право власності від 22.09.2014р. за №7081371 ТОВ „Грот +” на об’єкт нерухомого майна - нежитлові приміщення кафе, загальною площею 932,1 кв. м., за адресою: м. Одеса, пляж „Ланжерон”, 21, що має наслідком необхідність відмови у їх задоволенні.

Вирішуючи питання про обґрунтованість та законність заявленої Одеською міською радою позовної вимоги про зобов’язання ТОВ „Грот +” звільнити самовільно зайняту земельну ділянку, що розташована за адресою: м. Одеса, пляж „Ланжерон”, 21, на користь Одеської міської ради шляхом знесення самочинно побудованих складових частин нежитлових приміщень кафе: кафе літ. „А”, навіси літ. „Б”, „В”, „Г”, „Д”, мостіння „І”, огорожі №1, з підстав, передбачених ст. 376 ЦК України, господарський суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Порядок застосування даної законодавчої норми в тому числі відображений в постанові Вищого господарського суду України від 25.01.2016р. по справі №4/444-34/192, якою визначено, що виходячи зі змісту частини першої статті 376 ЦК України самочинним будівництво є будівництво за наявності хоч одного з елементів:

- будівництво на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, тобто цільове призначення земельної ділянки, наданої у власність або користування (оренду), прямо не передбачає зведення (будівництво) певного об'єкту нерухомості;

- будівництво без належного дозволу, тобто без дозволу на виконання будівельних робіт та дозволу на будівництво (до 12.03.2011 - дня втрати чинності Законом України "Про планування і забудову територій") або без зареєстрованої декларації про початок виконання будівельних робіт щодо об'єктів будівництва, які належать до I - III категорій складності, чи дозволу на виконання будівельних робіт щодо об'єктів будівництва, які належать до IV і V категорій складності (з 12.03.2011 - дня набрання чинності Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності");

- будівництво без належно затвердженого проекту, тобто без архітектурного проекту на будівництво, розробленого, погодженого і затвердженого в порядку, передбаченому Законом України "Про архітектурну діяльність" (а до 12.03.2011р. також Законом України "Про планування і забудову територій"). Стаття 1 Закону України "Про архітектурну діяльність" визначає поняття проекту. Проект - це документація для будівництва об'єктів архітектури, що складається з креслень, графічних і текстових матеріалів, інженерних і кошторисних розрахунків, які визначають містобудівні, об'ємно-планувальні, архітектурні, конструктивні, технічні та технологічні рішення, вартісні показники конкретного об'єкта архітектури, та відповідає вимогам державних стандартів, будівельних норм і правил;

- будівництво з істотними порушеннями будівельних норм і правил, тобто зведення об'єкту нерухомості з суттєвим відхиленням від установлених державних будівельних норм, регіональних і місцевих правил забудови. Стаття 16 Закону України "Про основи містобудування" визначає поняття будівельних норм, державних стандартів, норм і правил. Будівельні норми, державні стандарти, норми і правила встановлюють комплекс якісних та кількісних показників і вимог, які регламентують розробку і реалізацію містобудівної документації, проектів конкретних об'єктів з урахуванням соціальних, природно-кліматичних, гідрогеологічних, екологічних та інших умов і спрямовані на забезпечення формування повноцінного життєвого середовища та як найкращих умов життєдіяльності людини. Будівельні норми, державні стандарти, норми і правила щодо планування, забудови та іншого використання територій, проектування і будівництва об'єктів містобудування розробляються і затверджуються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань містобудування та архітектури, іншими центральними органами виконавчої влади в порядку, визначеному законом. Істотність порушення при будівництві об'єкту нерухомості будівельних норм та правил є ознакою самочинного будівництва, однак істотність таких порушень - це оціночне поняття, встановлення якого потребує спеціальних знань у галузі будівництва.

Відповідно до ч. 7 ст. 376 ЦК України у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов'язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов'язана відшкодувати витрати, пов'язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.

З огляду на викладене вище, господарський суд доходить висновку, що умовами для постановлення судового рішення про зобов’язання відповідача знести самовільно побудовану споруду з підстав, передбачених ст. 376 ЦК України, є встановлення судом порушення з боку відповідача законодавства у сфері містобудівної діяльності. При цьому, господарський суд вважає за необхідне зазначити, що особа, яка здійснює самочинне будівництво, не набуває права власності на нього.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, право власності на приміщення кафе, яке розташоване за адресою: м. Одеса, пляж „Ланжерон”, 21, виникло у ТОВ „Грот +” на підставі рішення господарського суду Одеської області від 12.09.2005р. по справі №30/364-05-8162, яке є чинним, у судовому порядку скасовано не було, а, отже, відповідно до ст. 129-1 Конституції України є обов’язковим до виконання на території України.

Зі змісту положень ст. 41 Конституції України, ст. 321 Цивільного кодексу України вбачається, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Приписами ч. 2 ст. 321 Цивільного кодексу України встановлено, що особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 331 Цивільного кодексу України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Вище наведені положення чинного законодавства України дозволяють господарському суду дійти висновку про відсутність правових підстав для застосування до спірних правовідносин приписів ст. 376 ЦК України, оскільки факт набуття ТОВ „Грот +” права власності на об’єкт нерухомого майна, який був визнаний державою шляхом державної реєстрації такого права, виключає можливість знесення об’єкту нерухомості у порядку, встановленому для самочинно побудованих об’єктів.

З огляду на викладене суд зазначає про необхідність та правомірність відмови у задоволенні заявленої Одеською міською радою позовної вимоги про зобов’язання ТОВ „Грот +” звільнити самовільно зайняту земельну ділянку шляхом знесення самочинно побудованих складових частин нежитлових приміщень.

Згідно вимог ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Разом з тим, ст. 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Підсумовуючи вищезазначене, господарський суд дійшов висновку про необхідність відмови Одеській міській раді у задоволенні позову до товариства з обмеженою відповідальністю „Грот +”, Головного територіального управління юстиції в Одеській області про скасування рішення та запису про державну реєстрацію права власності та звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки відповідно до ст. ст. 41, 129-1 Конституції України, ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, п. 5 рішення Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року N 1-зп (у справі щодо несумісності депутатського мандата), п. 2 рішення Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року N 1-рп (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів), ст. ст. 15, 21, 182, 328, 331, 376, 392 Цивільного кодексу України, ст. 20, 26 Закону України „Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень”.

Судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви покладаються на позивача, у зв’язку з відмовою у задоволенні позову, відповідно до приписів ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 86, 129, 236 - 238, 240 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. В позові відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України.

Відповідно до ст. ст. 254, 256 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 07 травня 2018 р.

Суддя С.П. Желєзна