Рішення № 7383547, 17.12.2009, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 45/33517.12.09 За позовом:Компанії "РІЗО (Німеччина) ГмбХ" [RISO (Deutschland) GmbH], Німеччина

До:Товариства з обмеженою відповідальністю ФІРМА "ВЕТА", м. Київ

Про:стягнення 1.270.517,16 доларів США

Суддя С.В.Балац

Представники:

позивача: не з'явились

відповідача: Салко О.В., дов. б/н від 07.10.2009

Суть спору: стягнення 1.270.517,16 дол. США, з яких 1.147.200,55 дол. США –основного боргу, 54.484,58 дол. США –3% річних, 68.832,03 дол. США –пені.

Позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просив стягнути з відповідача 1.238.002,26 дол. США, з яких 1.147.200,55 дол. США –основного боргу, 60.534,47 дол. США –пені, 30.267,24 дол. США –3% річних.

Позовні вимоги мотивовані тим, що між позивачем та відповідачем укладено угоду про здійснення продажу від 26.10.2005 № б/н, за умовами якої позивач до 01.10.2008 поставляв відповідачеві продукцію на умовах консигнаційного складу в розмірі 250.000 доларів США. Позивач стверджує, що вся поставлена продукція після 01.10.2008 мала бути оплачена відповідачем, однак частину поставленої продукції в сумі 1.147.200,55 доларів США відповідач не оплатив, що є порушенням договірних зобов'язань.

Позивач неодноразово збільшував позовні вимоги, та за останньою заявою про збільшення позовних вимог позивач просив стягнути з відповідача 1.572.033,51 дол. США, з яких 1.147.200,55 дол. США –основного боргу, 301.516,35 дол. США - інфляційних втрат, 54.484,58 дол. США –3% річних, 68.832,03 дол. США –пені.

Відповідно до норм ст. 22 Господарського процесуального кодексу України збільшення позовних вимог полягає у збільшенні всіх або окремих із заявлених вимог. Судом не може бути прийнято збільшення позовних вимог в частині стягнення з відповідача інфляційних втрат, оскільки, по-перше, позивачем така вимога не заявлялася, а тому і не може бути збільшена, а, по-друге, інфляція в Україні визначається відносно гривні, а позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача доларів США. Тому, заявлення зазначеної вимоги суперечить ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, а тому вимога позивача про стягнення 301.516,35 дол. США - інфляційних втрат судом не розглядається.

Отже, на розгляд суду передано вимоги про стягнення з відповідача 1.270.517,16 дол. США, з яких 1.147.200,55 дол. США –основного боргу, 54.484,58 дол. США –3% річних, 68.832,03 дол. США –пені.

Відповідач усно проти задоволення позову заперечив. Письмового відзиву на позовну заяву відповідач суду не надав.

Ухвалою від 11.09.2009 порушено провадження у справі № 45/335 та призначено її до розгляду на 28.09.2009.

Ухвалою від 28.09.2009 розгляд справи відкладався на 14.10.2009.

В судовому засіданні 14.10.2009 відповідач заявив клопотання про колегіальний розгляд справи, у зв'язку з чим суд зняв справу з розгляду з метою передачі справи та вказаного клопотання керівництву суду для розгляду клопотання відповідача про колегіальний розгляд справи.

Ухвалою від 15.10.2009 Голова Господарського суду міста Києва Саранюк В.І. клопотання представника Товариства з обмеженою відповідальністю ФІРМА "ВЕТА"про призначення колегіального розгляду справи № 45/335 залишив без задоволення.

Ухвалою від 22.10.2009 призначено розгляд справи на 02.11.2009.

В судовому засіданні 02.11.2009 оголошено перерву до 12.11.2009, про що сторони повідомлені під розписку.

Ухвалою від 12.11.2009 клопотання сторін про продовження строку вирішення спору задоволено. В цьому ж судовому засіданні оголошено перерву до 19.11.2009, про що сторони повідомлені під розписку.

В судовому засіданні 19.11.2009 судом оголошено перерву у судовому засіданні для оголошення вступної та резолютивної частини рішення до 20.11.2009.

Судове засідання 20.11.2009 не відбулося у зв'язку з скеруванням матеріалів справи керівництву суду для розгляду заяви про відвід судді.

Ухвалою від 23.11.2009 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Вета" про відвід судді Балац С.В. залишено без задоволення.

Ухвалою від 08.12.2009 призначено судове засідання на 17.12.2009.

В судовому засіданні 17.12.2009, за згодою відповідача, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ВСТАНОВИВ:

26.10.2005 між сторонами було укладено дистриб’юторський договір, згідно з яким позивач призначив відповідача дистриб’ютором, а останній погодився діяти як ексклюзивний дистриб’ютор товарів позивача в Україні та Молдові. За змістом договору відповідач замовляє та закуповує у позивача товари та зобов’язується оплачувати їх на умовах, визначених договором.

Як встановлено у судовому засіданні та не заперечувалось представниками сторін між позивачем та відповідачем було укладено саме дистриб’юторський договір, а не угоду про здійснення продажу, як спочатку позивачем було перекладено з англійської мови назву та текст договору.

У судових засіданнях сторонами суду надано два тести договорів від 26.10.2005: перший викладено в окремому документі англійською мовою та переклад його здійснено українською мовою також в окремому документі; другий викладено в одному документі одночасно англійською та українською мовами. Оскільки англійський текст обох цих договорів є тотожним, то відповідно вказані документи опосередковують один і той самий договір, а тому суд використовує його для встановлення обсягу прав та обов’язків сторін у їх взаємовідносинах за договором.

Згідно умов вказаного договору, останній містить арбітражне застереження, в якому визначено, що всі спори, пов'язані з цією угодою вирішуються арбітражним судом в м. Гамбург без участі звичайних судів.

Натомість 19.05.2008 між сторонами дистриб’юторського договору укладено додаткову угоду, в якій сторони виклали в новій редакції параграф 10 дистриб'юторського договору та визначили, що ця угода регулюється та інтерпретується згідно із законодавством України. Всі спірні питання, пов'язані з цією угодою, передаються на розгляд до судів м. Києва, Україна, що мають виключну юрисдикцію.

Посилання представника відповідача у судовому засіданні на те, що вказаний додаток від 19.05.2008 не відноситься до дистриб’юторського договору, а може відноситися до іншого договору, належним чином не доведені, відповідачем не надано жодної іншої угоди, які б були укладені між цими ж сторонами.

Враховуючи викладене та вимоги статей 13, 15 ГПК України вказана справа підсудна Господарському суду міста Києва.

За загальними умовами дистриб’юторського договору (п. п. 3, 6 параграфу 2) оплата поставленої продукції повинна здійснюватись в доларах США протягом 30 календарних днів після відвантаження продукції з консигнаційного складу, умови поставки продукції XW (Франко-Завод) м. Гамбург згідно з "Інкотермс-2000".

За змістом умов постачання продукції за договором (за комплексним тлумаченням п. п. 3, 7 параграфу 2) в перші 2 роки дії договору позивач надає відповідачу товарний кредит на умовах "консигнаційного складу" в розмірі 250 тис. доларів США, в наступному року дії договору –не більше 200 тис. доларів США, після цього періоду позивач не буде надавати консигнаційного складу. З 1-го жовтня 2008 року всі поставки мають оплачуватися відповідачем повністю. Усі рахунки, що перевищують зазначені ліміти повинні оплачуватися відповідачем негайно.

Посилання відповідача на те, що у нього не виникло обов’язку оплатити поставлену продукцію після 01.10.2008 спростовується тлумаченням умов договору, зокрема п. 3 параграфу 2 договору.

Відповідно до п. 4 параграфу 1 договору зміст цієї угоди у жодному разі жодним чином не буде дозволяти дистриб’ютору або його працівникам, агентам або представникам діяти як представники або агенти РІЗО.

Разом з вищенаведеними положеннями параграфу 2 договору виключається можливість того, що відповідач діє як агент (повірений, комісіонер) позивача і зобов’язання щодо оплати поставленої продукції виникає у нього лише після її реалізації третім особам.

Відповідно до Офіційних правил тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати "ІНКОТЕРМС" (2000 р.) термін "франко-завод" означає, що продавець вважається таким, що виконав свої зобов'язання щодо поставки, в момент, коли він надав товар у розпорядження покупця на площах свого підприємства чи в іншому названому місці (наприклад, на заводі, фабриці, складі і т. ін.), без здійснення митного очищення товару для експорту та завантаження його на будь-який приймаючий транспортний засіб. Покупець зобов'язаний сплатити ціну товару у відповідності з договором купівлі-продажу.

Надані позивачем документи, якими підтверджуються заявлені позовні вимоги, належним чином легалізовані та перекладені на українську мову.

Факт і обсяги поставки позивачем відповідачеві товару на загальну суму 1.147.200,55 доларів США підтверджується наданими позивачем інвойсами та митними деклараціями, які оформлювались протягом 2007 –2008 під час експорту продукції з Німеччини на ім’я відповідача (покупця) та позивача (продавця).

Відповідно до статей 11, 509 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав і обов’язків (зобов’язань), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору, а одностороння відмова від виконання зобов’язання не допускаються (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України суб‘єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов‘язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Відповідно до ст. ст. 13, 43, 73, 76 Закону України "Про міжнародне приватне право" документи, що видані уповноваженими органами іноземних держав у встановленій формі, визнаються дійсними в Україні в разі їх легалізації, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України. Сторони договору згідно із статтями 5 та 10 цього закону можуть обрати право, що застосовується до договору, крім випадків, коли вибір права прямо заборонено законами України. Іноземці, особи без громадянства, іноземні юридичні особи, іноземні держави (їх органи та посадові особи) та міжнародні організації (далі - іноземні особи) мають право звертатися до судів України для захисту своїх прав, свобод чи інтересів. Суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом, зокрема, у випадку, якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України.

Судом відхиляються твердження відповідача про те, що митні декларації та інвойси не є підтвердженням прийняття товарів відповідачем, оскільки за змістом терміну "франко-завод" митні декларації, які підтверджують вивезення відповідачем товарів з території Німеччини, вже є достатнім доказом фактичного отримання таких товарів на території Німеччини від позивача. До того ж відповідно до розділу "Докази поставки, транспортні документи або еквівалентні електронні повідомлення" терміну "франко-завод" (Інкотермс-2000) зобов'язання щодо надання належних доказів прийняття поставки лежать саме на покупцеві.

Згідно п. 3 параграфу 3 дистриб’юторської угоди рахунки повинні бути оплачені на протязі 30 календарних днів після відвантаження.

Належних та допустимих доказів на спростування вищенаведеного або належної оплати поставленого товару відповідачем суду надано не було.

Таким чином, станом на день розгляду справи відповідач прострочив виконання зобов’язання з оплати поставленого позивачем товару на загальну суму 1.147.200,55 доларів США і позовні вимоги про стягнення цієї суми з відповідача є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Дії відповідача є порушенням договірних зобов’язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), тому відповідач вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Крім того, згідно з ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

В наданих позивачем розрахунках пені та 3% річних врахований 30-денний строк для оплати товару та виставлення рахунків, умови договору щодо товарного кредиту на умовах консигнаційного складу в розмірі 250 тис. доларів та 200 тис. доларів США у відповідні роки, а також додатково надано (враховано при розрахунках) відповідачу 7-денний строк для здійснення платежів, за зобов’язаннями строк виконання яких настав (зокрема за зобов’язанням щодо негайної оплати товару за договором).

Вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 54.484,58 дол. США, за розрахунком позивача, перевіреним судом, є обгрунтованими, підтверджуються матеріалами справи та підлягають задоволенню.

Щодо вимог позивача про стягнення пені в сумі 68.832,03 дол. США –пені, то відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

Враховуючи норми Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань" та п. 4. параграфу 2 дистриб'юторської угоди вимоги позивача про стягнення пені в сумі 68.832,03 підлягають задоволенню за розрахунком суду в сумі 34.321,73 доларів США.

Згідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. 49, ст. 82-85, 116-118 Господарського процесуального кодексу України, суд –

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ФІРМА "ВЕТА" (01054, м. Київ, вул. Олеся Гончара, 71, код 13678838, п/р №2600601276002 в філії ОАО «Укрексімбанк», МФО 380333 або будь-який інший рахунок, який буде виявлено державним виконавцем під час виконання рішення) на користь компанії RISO (Deutschland) GmbH (місцезнаходження: Langenhorner Chaussee 44a, 22335 Hamburg, Germany) - 1.147.200 (один мільйон сто сорок сім тисяч двісті) доларів США 55 центів США - основного боргу, 54.484 (п'ятдесят чотири тисячі чотириста вісімдесят чотири) долара США 58 центів США –3% річних, 34.321 (тридцять чотири тисячі триста двадцять один) долар США 73 цента США –пені, 3404 (три тисячі чотириста чотири) долара США 93 цента США –витрат по оплаті державного мита, 229 (двісті двадцять дев'ять) грн. 59 коп. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. Видати наказ.

4. В задоволенні решти вимог відмовити.          

5. Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання повного тексту рішення, оформленого відповідно до ст. 84 ГПК України.

Суддя                                                                      С.В.Балац

Дата підписання: 25.12.2009