Постанова № 73829603, 03.05.2018, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/3539/18

Номер справи місцевого суду: 521/6433/15-ц

Головуючий у першій інстанції Михайлюк О. А.

Доповідач Кравець Ю. І.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.05.2018 року м. Одеса

Апеляційний суд Одеської області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого судді - Кравця Ю.І.,

суддів: Журавльова О.Г., Комлевої О.С.,

з участю секретаря судового засідання - Ліснік Н.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Одеса цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Малиновського районного суду м.Одеси від 06.07.2016 року, постановленому суддею Михайлюком О.А., у справі за поданням Малиновського відділу державної виконавчої служби міста Одеса про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України ОСОБА_2,

встановив:

04.07.2016 року головний державний виконавець Малиновського відділу державної виконавчої служби м.Одеса Головного територіального управління юстиції в Одеській області Корецька І.С. звернулася до суду із поданням про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України ОСОБА_2, мотивуючи його тим, що на примусовому виконанні Малиновського відділу державної виконавчої служби міста Одеси знаходиться виконавчий лист № 521/6433/15-ц від 19.11.2015 року, виданий Малиновським районним судом міста Одеси про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості на користь ПАТ КБ «Приват Банк» в сумі 28 139,03 грн., протягом тривалого часу рішення суду боржником не виконується дивлячись на те, що державним виконавцем вжито усіх передбачених чинним законодавством заходів примусового виконання рішень, боржник ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням.

Ухвалою Малиновського районного суду м.Одеси від 06.07.2016 року подання задоволено та заборонено ОСОБА_2 виїзд за межі території України до повного погашення заборгованості за виконавчим листом № 521/6433/15-ц від 19.11.2015 року.

Не погоджуючись з ухвалою суду, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права просив ухвалу суду скасувати та прийняти постанову, якою відмовити у задоволенні подання.

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 обґрунтовує тим, що державним виконавцем не було надано до суду жодного доказу на підтвердження того, що ОСОБА_2 саме ухиляється від виконання зобов'язань за рішенням суду, не надано жодного доказу в підтвердження того, що вирішення питання про заборону боржникові виїзду за кордон сприятиме виконанню рішення суду. Крім того ОСОБА_2 наголошує, що йому не було відомо про існування рішення Малиновського районного суду м. Одеси про стягнення з нього грошових коштів на користь ПАТ КБ «ПриватБанк», і, як наслідок, про існування виконавчого провадження, а тому він об'єктивно не міг ухилятися від виконання зобов'язань за рішенням суду, про яке йому навіть відомо не було.

В судовому засідання представник апелянта доводи апеляційної скарги підтримав та наполягав на її задоволені, разом з тим визнав, що боржник рішення суду не виконує.

Державний виконавець до суду не з'явився, будь-яких доказів, на спростування викладеного в апеляційній скарзі не надав.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах заявлених вимог, доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Оцінуючи доводи апеляційної скарги з врахуванням вимог ст. 367 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідним зазначити наступне.

Згідно п.3 ч.1 ст. 210 ЦПК України (у редакції, яка діяла на час постановлення оскаржуваної ухвали) та п.3 ч.1 ст. 260 діючої редакції ЦПК України, ухвала суду, що постановляється як окремий документ, складається з мотивувальної частини із зазначенням мотивів, з яких суд дійшов висновків, і закону, яким керувався суд, постановляючи ухвалу

Задовольняючи подання відділу державної виконавчої служби про встановлення тимчасового обмеження ОСОБА_2 у праві виїзду за межі України до виконання зобов'язань, суд першої інстанції не навів жодного аргументу, обмежившись лише цитуванням ст. 377-1 ЦПК України та ст. 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадяни України».

Відповідно до ст. 377-1 ЦПК України (у редакції, яка діяла на час постановлення оскаржуваної ухвали) питання про тимчасове обмеження боржника - фізичної особи або керівника боржника - юридичної особи у праві виїзду за межі України при виконанні судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішується судом за місцем знаходження органу державної виконавчої служби за поданням державного виконавця, погодженим з начальником відділу державної виконавчої служби. Суд негайно розглядає подання, зазначене в частині першій цієї статті, без виклику чи повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб за участю державного виконавця.

Відповідно до п. 5 ч.1 ст. 6 Закону України «Про порядок виїзду за кордон і в'їзду в Україну громадян України», громадянинові України може бути тимчасово відмовлено у виїзді за кордон, в разі якщо він ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням - до виконання зобов'язань.

За змістом п. 18 ч. 3 ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника-фізичної особи або керівника боржника-юридичної особи за межі України - до виконання зобов'язань за рішенням.

Виходячи з сенсу словосполучення «ухилення від виконання зобов'язань, покладених судовим рішенням, рішенням іншого органу (посадової особи)», вжите законодавцем у п. 5 ч. 1 ст. 6 Закону № 3857-XII та у п. 18 ч. 3 ст. 11 Закону № 606-XIV, означає з об'єктивної сторони такі діяння (дії чи бездіяльність) особи боржника, які полягають у навмисному чи іншому свідомому невиконанні нею зазначених обов'язків. У зв'язку з цим і здійснюється примусове виконання. Це також є підставою для звернення з поданням до суду щодо вирішення питання про застосування до такої особи тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України.

Особа, яка має невиконані зобов'язання, не може вважатися винною в ухиленні, поки це не буде доведено. Відповідно до положення ч. 2 ст. 10 ЦПК України наявність умислу та обставини, які є предметом посилання суб'єкта подання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України як на підставу його вимог, підлягають доведенню. Зокрема, задоволення такого подання можливе лише за умови доведення факту ухилення боржника від виконання зобов'язання. У зв'язку з цим з метою всебічного і повного з'ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов'язків учасників спірних правовідносин, суду належить з'ясувати, чи дійсно особа свідомо не виконувала належні до виконання зобов'язання в повному обсязі або частково.

Ухилення боржника від виконання своїх зобов'язань є оціночним поняттям. Теоретично їх невиконання може бути зумовлене об'єктивними причинами, наприклад, внаслідок відсутності майна, роботи, незадовільного фінансового стану, тривалого відрядження, важкої хвороби тощо. Однак, воно може мати й принципово інше походження, суб'єктивне, коли боржник свідомо ухиляється від виконання - має змогу виконати зобов'язання у повному обсязі або частково, але не робить цього без поважних причин. Критерій достатності вжитих боржником з метою належного виконання зобов'язання заходів визначається судом. Саме невиконання боржником самостійно зобов'язань протягом строку, про що вказує державний виконавець в постанові про відкриття виконавчого провадження, не може свідчити про ухилення боржника від виконання покладених на нього рішенням обов'язків.

На момент звернення до суду з поданням факт ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, повинен вже відбутися і бути об'єктивно наявним та вбачатися з матеріалів виконавчого провадження.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», громадянин України має право виїхати з України, крім випадків, передбачених цим Законом. Відповідно до ст. 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», громадянинові України, який має паспорт, може бути тимчасово відмовлено у виїзді за кордон у випадках, передбачених пунктами 1-9 частини першої цієї статті, зокрема, у випадках, якщо діють неврегульовані аліментні, договірні чи інші невиконані зобов'язання - до виконання зобов'язань або розв'язання спору за погодженням сторін у передбачених законом випадках, або забезпечення зобов'язань заставою, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, або він ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням, - до виконання зобов'язань.

Стаття 377-1 ЦПК України (у редакції, яка діяла на час постановлення оскаржуваної ухвали), в порядку якої звернувся державний виконавець, регламентує процедуру введення судом тимчасового обмеження у виїзді за кордон при виконанні судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб). Вказана можливість є виключним засобом реагування на факт ухилення боржника від виконання рішення суду, оскільки відповідно до ст. 16 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права від 16.12.1966 року, кожна людина має право покидати будь-яку країну, включаючи свою власну. Це право не може бути об'єктом ніяких обмежень, крім тих, які передбачені законом, які є необхідними для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров'я чи моральності населення або прав та свобод інших і є сумісними з іншими правами, визначеними в цьому Пакті. Відповідно до ст.2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який гарантує деякі права і свободи, не передбачені в Конвенції та у Першому протоколі до неї зі змінами, внесеними Протоколом № 11, які у відповідності до ст.9 Конституції України, Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основних свобод від 04.11.1950 року» від 17.07.1997 року, є частиною національного законодавства України, кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. На здійснення цього права не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров'я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

Оскільки, відповідно до ч. 2 ст. 377-1 ЦПК України (у редакції, яка діяла на час постановлення оскаржуваної ухвали), згадане подання розглядається судом негайно, без виклику чи повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб, за участю державного виконавця, то саме на останнього покладається тягар доказування факту ухилення боржника від виконання судового рішення.

Однак, будь-яких доказів ухилення ОСОБА_2 державний виконавець не надав, а суд матеріали виконавчого провадження не дослідив, а тому передчасно дійшов висновку, щодо задоволення клопотання державного виконавця.

При цьому колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про необхідність постановлення нової ухвали про відмову у задоволенні клопотання державного виконавця, оскільки представник визнав, що з моменту ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження боржник жодних заходів виконання рішення суду не вчиняв.

Відповідно статті 379 ЦПК України, підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є:

1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими;

3) невідповідність висновків суду обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Отже, колегія суддів дійшла висновку, що оскільки суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, ухвала суду у відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 379 ЦПК України, підлягає скасування, а справа передачі до суду першої інстанції для продовження розгляду

Керуючись ст.ст.367, 368, 374, 379, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Ухвалу Малиновського районного суду м.Одеси від 06.07.2016 року - скасувати, справу про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України ОСОБА_2, передати до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 05.05.2018 року.

Головуючий Ю.І.Кравець

Судді: О.Г.Журавльов

О.С.Комлева