Рішення № 73825891, 18.04.2018, Якимівський районний суд Запорізької області

Якимівський районний суд Запорізької області

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

Справа № 330/2392/17

2/330/66/2018

"18" квітня 2018 р. Якимівський районний суд Запорізької області у складі:

головуючого – судді Федорець С.В.

при секретарі – Капкановій Н.В.,

за участю представника відповідача – адвоката ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні у смт Якимівка цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (місце розташування: Україна, м.Київ, вулиця Грушевського,1-Д, ЄДРПОУ 14360570) до ОСОБА_2 (зареєстроване місце проживання: Україна, Запорізька області, Якимівський район, смт Якимівка, вул. Центральна,63/5, ІПН НОМЕР_1) про стягнення заборгованості,

в с т а н о в и в:

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення заборгованості за наступними підставами.

Так, позивач посилається на те, що відповідно до укладеного договору № б/н від 22.12.2008 року, відповідач отримав кредит у розмірі 500,00 гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 22,80% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку діє картки. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою» та «Тарифами Банку» складає між ним і Банком Договір, про що свідчить підпис відповідача у заяві. Згідно до умов договору, погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку: щомісяця в період сплати, позичальник повинен надавати банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за кредитом, яка складається із заборгованості за кредитом, за відсотками, комісією, а також інші витрати, згідно Умов. Як зазначає позивач у позові, у зв'язку з порушеннями зобов'язань за кредитним договором, відповідач станом на 30.09.2017 року має заборгованість – 12061 гривень 01 копійку, яка складається з наступного: 309,82 грн. – заборгованість за кредитом; 6938,76 грн. – нараховано відсотків за користування кредитом; 4000,00 грн. – заборгованість за пенею та комісією, а також штрафи, відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 250,00 грн. – штраф (фіксована частина); 562,42 грн. – штраф (процентна складова).

На підставі викладеного, позивач просить стягнути з відповідача ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 22.12.2008 року у розмірі 12061 гривень 01 копійок та судові витрати у розмірі 1600 гривень 00 копійок.

Надалі, користуючись своїм правом, у відповідності до статті 49 ЦПК України, позивач зменшив суму позовних вимог, посилаючись на те, що внаслідок невиконання відповідачкою своїх зобов'язань, продовжувалося нарахування процентів як відповідальність за таке невиконання. З урахуванням строку позовної давності, Банк просить стягнути з відповідачки на свою користь суму процентів, нарахованих в межах строку позовної давності, тобто за три роки до дати звернення до суду, а саме – з 31.10.2014 року по 31.10.2017 року – у сумі 6172,09 гривень.

У судовому засіданні представник позивача на задоволенні уточненого позову наполягав, пояснюючи, що згоден із застосуванням строків позовної давності щодо основного виду заборгованості за кредитом, однак наполягає на тому, що, оскільки зобов'язання за кредитним договором відповідачкою не виконані, Банк має право нараховувати відсотки і після закінчення строку дії договору. Тому, на його думку, підлягають стягненню з відповідачки проценти, нараховані в межах строків позовної давності, тобто за три роки, що передували зверненню позивача до суду. Згідно до наданого Банком розрахунку, представник позивача вважає, що у даному випадку стягненню підлягає сума нарахованих процентів з 31.10.2014 року по 31.10.2017 року – у розмірі 6172,09 гривень, а також наполягає на стягненні з відповідачки на користь позивача понесених позивачем судових витрат по сплаті судового збору у розмірі 1600 гривень.

Відповідач надав письмові заперечення проти позову, вказавши, що позов не визнає повністю, посилаючись на наступне. Так, відповідач зазначає, що 22.12.2008 року вона підписала анкету-заявку про бажання отримати кредит у розмірі 500 гривень. Цією заявою вона підтвердила своє приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг. Також підтвердила факт неналежного виконання нею обов'язків по сплаті кредитних коштів за вказаним кредитним договором. Однак, при цьому стверджує, що строк дії договору (тотожній, згідно до умов договору, зі строком дії картки) сплив більш, ніж за три роки до звернення Банку до суду із вказаним позовом. Заяви про поновлення цього строку позивачем до суду не надано. Також не погоджується з доводами позивача про наявність підстав для нарахування відсотків за прострочення виконання зобов'язань по кредитному договору після закінчення його дії, посилаючись на положення статті 1048 ЦК України. Крім того, звертає увагу суду на те, що розрахунок заборгованості, доданий позивачем до уточненого позову, є неналежним доказом, оскільки не містить жодних даних щодо особи, яка його склала, а на печатці, якою посвідчено розрахунок, зазначено про дійсність документів з такою печаткою тільки за умови підпису ОСОБА_3, хоча такого підпису документ, наданий позивачем, не містить. Враховуючи викладені у запереченнях доводи, відповідач просить у задоволенні позову відмовити повністю.

У судовому засіданні представник відповідача підтримав її позицію та просив, врахувавши викладені у запереченні доводи, у задоволенні позову відмовити у зв'язку із спливом строку позовної давності.

Заслухавши пояснення представника позивача, відповідачку та її представника у судовому засіданні, дослідивши заперечення відповідача та письмові пояснення представника позивача, вивчивши письмові докази по справі, суд приходить до наступного.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов’язків.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 3 частини першої статті 3 ЦК України).

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 цього Кодексу).

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 ЦК України).

Правовідносини з надання кредиту за своєю правовою природою є договірними правовідносинами.

Отже, якщо сторони досягли домовленості згідно з положеннями статей 207, 640 ЦК України та уклали кредитний договір, у якому передбачили умови його виконання, то ці умови мають виконуватись і свідчать про те, що момент досягнення домовленості настав.

За змістом статті 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Договір є обов’язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Так, позивач стверджує, що 22.12.2008 року ОСОБА_2 отримала кредит у розмірі 500,00 гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 22,8% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Ці факти підтверджені належними доказами та не заперечуються стороною відповідача.

У відповідності до довідки, наданої позивачем, строк дії картки, наданій відповідачці, сплив 31.12.2011 року.

Згідно до вимог статті 82 ч. 1 ЦПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

Також відповідачка у судовому засіданні не заперечувала, що дійсно, повністю суму кредиту та відсотків у встановлені договором строки не повернула позивачеві.

При цьому, у письмовій відповіді на заперечення відповідача, представник позивача вказує на те, що на підтвердження отримання відповідачем кредитних коштів саме в такому розмірі, банком надано виписку по банківському рахунку відповідача.

Однак, з Анкети-заяви, підписаної відповідачем та наданої позивачем (а.с. 7), вбачається, що між сторонами було досягнуто домовленості щодо суми кредитування у розмірі 2000 гривень.

При цьому, згідно наданої банківської виписки по рахунку відповідача (а.с. 49), зазначено, що кредитний ліміт встановлено у розмірі 2840 гривень, станом на 10.02.2011 року кредитний ліміт з невідомих причин складав 1000 гривень, а 10.03.2011 року був збільшений до 5000 гривень. Потім, до 15.04.2013 року, кредитний ліміт відповідача неодноразово зменшувався Банком.

Будь-яких пояснень з цього приводу Банк не надав, проте відповідач стверджує, що вона ніяких додаткових угод з позивачем щодо збільшення чи зменшення кредитного ліміту не підписувала, інших домовленостей не існувало.

Враховуючи вище наведене, суд приходить до висновку про те, що у даному випадку між позивачем та відповідачем не виникли правовідносини з приводу надання споживчого кредиту, оскільки щодо суттєвих умов кредитного договору досягнуто згоди між ними не було – сума кредиту, нарахована позивачем, не відповідає нібито узгодженій, за твердженням позивача, та отриманій відповідачем у вигляді кредитного ліміту на платіжну картку 14.01.2011 року.

Крім того, як вбачається з наданої позивачем банківської виписки, витрати відповідача по картці склали 63889,85 гривень, однак позивачем заявлено вимогу про стягнення суми 47269,70 гривень, жодних пояснень з цього приводу також не надано.

У відповідності до вимог статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які він посилається в обґрунтування своїх вимог та заперечень.

Однак, на думку суду, позивач не довів обставини, на які він посилається в обґрунтування своїх вимог, а саме – факт надання позивачем відповідачеві у платне користування суми 5000,00 гривень.

Також не надано позивачем обґрунтованого та зрозумілого розрахунку та пояснень щодо зазначених вище розбіжностей.

Таким чином, суд приходить до висновку про недоведеність заявлених позивачем вимог, що є підставою для відмови у задоволенні позову.

Крім того, враховуючи те, що в ході розгляду справи зроблено висновок про необхідність відмовити позивачеві у задоволенні вимог, суд вважає, що судові витрати не підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 12, 81, 184, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, ст. ст. 261, 525, 526, 527, 530, 615, 629, 634, 1054 Цивільного кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості – відмовити повністю.

Апеляційну скаргу на рішення може бути подано до Апеляційного суду Запорізької області безпосередньо протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а особами, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення – у той же строк з дня отримання копії рішення.

У відповідності до п.п. 15.5) п.п.15 п. 1 Розділу ХШ Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно- телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Суддя: Федорець С.В.