Рішення № 73823124, 07.05.2018, Вінницький міський суд Вінницької області

Cправа № 127/5625/18

Провадження № 2/127/1011/18

ВІННИЦЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

07 травня 2018 року м. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області

в складі: головуючого - судді Прокопчук А.В.,

при секретарі Крижанівському В.В.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-

В С Т А Н О В И В:

В березні 2018 року позивач звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_1 звернувся до позивача з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписав заяву № б/н від 01.07.2010 року, згідно якої отримав кредит у розмірі 15 000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифи Банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним та банком Договір про надання банківських послуг.

При укладенні договору сторони керувались ч. 1 ст. 634 ЦК України, згідно якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Позивач свої зобов'язання за договором виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах передбачених договором та в межах встановленого кредитного ліміту. Разом з тим, відповідач не надав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договору. Таким чином, в порушення умов кредитного договору ОСОБА_1 не виконав належним чином зобов'язання за вказаним договором. Це призвело до утворення в нього перед банком заборгованості станом на 31.12.2017 року в розмірі 117 000,00 грн., яка складається з: 13 376,05 грн. - заборгованість за кредитом; 103 623,95 грн. - заборгованості по відсоткам за користування кредитом.

Оскільки на даний час відповідач продовжує ухилятись від виконання своїх зобов'язання і заборгованість за договором не погашає, що є порушенням законних прав та інтересів позивача, тому ПАТ КБ "ПриватБанк" змушений був звернутися до суду з позовом та просить у відповідності до вимог ст.ст. 1050, 1054 ЦК України стягнути з відповідача вищевказану заборгованість, а також стягнути судові витрати.

Ухвалою суду від 28 березня 2018 року дану позовну заяву було прийнято до розгляду, відкрито провадження в справі та визначено, що справа буде розглядатися за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Відповідачу запропоновано протягом п'яти днів із дня вручення даної ухвали, подати суду заяву із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження. Також ОСОБА_1 роз'яснено, що якщо він не подасть у встановлений судом строк такі заперечення, він має право ініціювати перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження лише у випадку, якщо доведе, що пропустив строк з поважних причин. Крім того, даною ухвалою суду було визначено строки для подання сторонами відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив, заперечення.

Позивач та відповідач копію ухвали про відкриття спрощеного позовного провадження у справі без виклику сторін отримали, проте у визначені строки, відзиву на позовну заяву, відповідачем подано не було.

Разом з тим, відповідачем було надіслано суду заяву про застосування строків позовної давності. Відповідно до змісту заяви останній платіж по договору було здійснено 24.11.2013 року. Перебіг позовної давності починається з дня несплати платежу, тобто з 24.11.2013 року, а позовна заява була подана до суду лише 28.02.2018 року. Законодавством України визначено, що загальний строк позовної давності становить три роки, а позовна давність щодо вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) встановлена строком в один рік. Відповідач зазначає, що сплив позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги, зокрема стягнення неустойки. Враховуючи вищевикладене, ОСОБА_1 просить у разі встановлення під час судового слідства ситуацій, вказаних у цій заяві, застосувати позовну давність й відмовити у задоволенні вимог повністю.

Частиною восьмою статті 178 ЦПК України визначено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами. Аналогічне положення міститься і в ч. 2 ст. 191 ЦПК України.

Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Клопотання про розгляд справи за участю сторін від учасників судового процесу не надходило.

З огляду на це, суд приходить до висновку про вирішення спору за наявними матеріалами справи.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Частиною 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 р. №2 "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції" роз'яснено, що відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У п.33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 року у справі "Христов проти України" суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч.1 ст.6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що "стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".

Правилами ст. 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 5 ст. 81 ЦПК України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 звернувся до позивача з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписав заяву №б/н від 01.07.2010 року, згідно якої отримав кредит у розмірі 15 000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана ним заява разом з "Умовами та правилами надання банківських послуг", затверджених наказом № СП-2010-256 від 06.03.2010 року та «Тарифи Банку», які викладені на банківському сайті: www.privatbank.ua, складає між ним та банком Договір про надання банківських послуг. Даний факт підтверджується підписом відповідача у заяві.

Відповідно до положень Умов та Правил надання банківських послуг, які розміщені на офіційному сайті позивача, ПАТ КБ "ПриватБанк" публічно пропонує невизначеному колу осіб можливість отримання банківських послуг, для чого публікує "Умовами та Правилами надання банківських послуг". Таким чином, "Умовами та Правилами надання банківських послуг" є публічною офертою, що містять умови та правила надання послуг банком його клієнтам. Клієнт отримує доступ до всіх без виключення послуг банку.

При укладенні договору сторони керувалися ч. 1 ст. 634 ЦК України, згідно якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Підписуючи заяву, відповідач підтвердив той факт, що він був повністю проінформований про умови кредитування в ПриватБанк, які були надані йому для ознайомлення в письмовій формі.

Отже, з матеріалів справи вбачається, що відповідно до укладеного кредитного договору № б/н від 01.07.2010 року, відповідач ОСОБА_1 отримав від позивача кредит у розмірі 15 000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.

Договір укладений шляхом приєднання до умов договору, підтвердженням чому є підписана позичальником заява (а.с. 14) та Умови і Правила надання банківських послуг (а.с. 16-40).

Разом з цим, суд встановив, що відповідач не виконав належним чином взяті на себе за договором зобов'язання, що призвело до утворення в нього перед банком заборгованості.

З розрахунку заборгованості за договором №б/н суд встановив, що станом на 31.12.2017 року заборгованість відповідача перед позивачем за кредитом становить 117 000,00 грн., яка складається з: 13 376,05 грн. - заборгованість за кредитом; 103 623,95 грн. - заборгованості за відсотками за користування кредитом (а.с. 6-12).

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 509, 526 ЦК України, одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання не допускається.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання (ч. 1 ст. 625 ЦК України).

Стаття 1054 ЦК України, визначає, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (ч. 2 ст. 1050 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Зважаючи на вищевикладене, в судовому засіданні знайшов підтвердження факт невиконання відповідачем своїх зобов'язань за кредитним договором № б/н від 01.07.2010 року щодо поверення кредитних коштів. Разом з тим, відповідач звернувся до суду з заявою про застосування строків позовної давності до спірних правовівдносин. Заява мотивована тим, що останній платіж за договором було здійснено ним ще 24.11.2013 року.

В зв'язку з надходженням даної заяви від відповідача, суд вирішує питання про доцільність застосування строків позовної давності до спірних правовідносин.

Так, з розрахунку заборгованості за договором № б/н від 01.07.2010 року вбачається, що відповідачем було здійснено останній платіж 24 листопада 2013 року щодо погашення суми за наданим кредитом в розмірі 1 000,00 грн., а також сплачено відсотки в розмірі 340,00 грн. (а.с. 6-12).

Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Також, Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Згідно статті 258 ЦК України, для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Відповідно до частини п'ятої статті 261 ЦК України за зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в ст. 261 ЦК, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права й саме із цієї причини не звернувся по його захист до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого ст. 81 ЦПК, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Так, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п'ята статті 261 ЦК України).

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у статтях 252-255 ЦК України.

При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припиненням дії) договору, скільки з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Аналізуючи норми статей 261, 530, 631 ЦК України, слід дійти висновку про те, що в разі порушення боржником строків сплати чергових платежів, передбачених договором, відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України кредитор протягом усього часу до закінчення строку виконання останнього зобов'язання має право заявити вимоги про дострокове повернення тієї частини позики, що підлягає сплаті разом з нарахованими відсотками, а також стягнути несплачені до моменту звернення кредитора до суду з позовом щомісячні платежі (з відсотками) в межах позовної давності щодо кожного із цих платежів. В останньому випадку, перебіг позовної давності буде починатись залежно від закінчення строку сплати кожного зі щомісячних платежів.

Правовою позицією Верховного Суду України, висловленій в постанові від 3 червня 2015 року, справа № 6-31цс15, зазначено, що у разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначене періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

З довідки про умови кредитування встановлено, що термін внесення щомісячних платежів становить до 25 числа місяця, наступного за звітним.

Отже, позивач міг дізнатися про порушення свого права з настанням строку погашення чергового платежу за кредитним договором, тобто з 25 грудня 2013 року. Однак, з позовом для захисту своїх прав ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся в суд лише 15 березня 2018 року, тим самим допустивши порушення строку позовної давності.

Відповідно до ст. 264 ЦК України, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчать про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Аналізуючи положення даної статті, суд приходить до висновку, що якби відповідач після 24.11.2013 року здійснив часткове погашення заборгованості, то строк позовної давності був би перерваний. Проте, жодних коштів після вказаної дати відповідачем більше не вносилось на рахунок позивача.

Частинами 3, 4 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Згідно правової позиції, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 19 березня 2014 року справа № 6-14цс14, відповідно до правил користування платіжною карткою, які є складовою кредитного договору, картка діє в межах визначеного нею строку. За таким договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту перебіг позовної давності (ст. 257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі зі спливом останнього дня місяця дії картки (ст. 261 ЦК України), а не закінченням строку дії договору.

Оскільки Публічним акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк» було пропущено строк звернення до суду, то суд вважає за неможливе задовольнити позовні вимоги.

Необхідно також звернути увагу на те, що Європейський суд з прав людини в своїй практиці (рішення від 09.10.1979 року в справі Ейрі (пункт 24), рішення від 13.05.1980 року в справі Артіко проти Італії (пункт 35), визначає, що Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних.

Суд, оцінивши допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, приходить до висновку, що позовні вимоги позивача ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості не знайшли своє підтвердження в судовому засіданні, строк звернення до суду з даним позовом пропущено, а тому позов не підлягає задоволенню.

В зв'язку з відмовою в задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк», понесені позивачем витрати по сплаті судового збору слід залишити без відшкодування.

На підставі викладеного та керуючись ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.ст. 15, 16, 256, 257, 258, 261, 264, 509, 525, 526, 530, 625, 629, 634, 638, 1048, 1050, 1054 ЦК України, ч. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 р. №2 "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції", ст.ст. 12, 13, 76-81, 89, 141, 178, 191, 263-265, 268, 273, 279, 352, 354 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Вінницької області через Вінницький міський суд Вінницької області протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д; адреса для листування: 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 50, код ЄДРПОУ 14360570; рах. № 29092829003111 (для погашення заборгованості та судових витрат), МФО 305299).

Відповідач ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, зареєстрований за адресою: 21000, АДРЕСА_1.

Повний текст судового рішення складений 07.05.2018 року.

Суддя: